Мои Конспекты
Главная | Обратная связь


Автомобили
Астрономия
Биология
География
Дом и сад
Другие языки
Другое
Информатика
История
Культура
Литература
Логика
Математика
Медицина
Металлургия
Механика
Образование
Охрана труда
Педагогика
Политика
Право
Психология
Религия
Риторика
Социология
Спорт
Строительство
Технология
Туризм
Физика
Философия
Финансы
Химия
Черчение
Экология
Экономика
Электроника

РОЗДІЛ 2 Основні джерела формування Державного бюджету



Доходи Державного бюджету— це частина централізованих фінансових ресурсів держави, які врегульовані відповідними норма­тивними актами і необхідні для виконання її функцій. Доходи бю­джету відображають економічні відносини держави з підприємства­ми, установами, організаціями, фізичними особами, які виникають у процесі стягнення бюджетних платежів.

Залежно від конституційного устрою держави може бути кілька рівнів доходів бюджету — від загальнодержавного до нижчих адмі­ністративно-територіальних угруповань. Україна згідно з Конститу­цією є унітарною державою, і тому доходи бюджету мають два рівні — державний та місцеві. До місцевих відносять бюджети Автономної Республіки Крим, міст Києва та Севастополя, обласні, міські, районні, сільські та селищні.

Основне джерело формування Державного бюджету – створюваний у галузях матеріального виробництва чистий прибуток, що надходить у бюджет у вигляді : платежів із прибутку, податку на додану вартість, акцизних зборів, прибуткового податку з населення й інших платежів.

Співвідношення між ними залежить від економічної та соціаль­ної ситуації в державі, рівня економічного розвитку держави, стра­тегії держави в міждержавних відносинах. Податки, збори та обо­в'язкові платежі є головним методом перерозподілу національного доходу, їх частка в окремих країнах може досягати 90 %.

Джерела доходів Державного бюджету України визначені Бю­джетним кодексом та іншими нормативними актами. Конкретиза­ція доходів та ставок відрахувань уточнюється в Законі про Дер­жавний бюджет на поточний рік. Розглянемо класифікацію доходів, подану в табл. 1 [4, c.53]

Таблиця 2.1 - Класифікація доходів Державного бюджету [8, с.45]

Критерії класифікації Види доходів
Залежно від повноти зарахування доходів до бюджету • закріплені — згідно з чинним законодавством повністю зараховуються до бюджету; • регулюючі — зараховуються у певному відсотко­вому відношенні
За частотою появи • звичайні — регулярно включаються в доходи; • надзвичайні — з'являються в доходах за винят­кових, але обґрунтованих обставин
За методами залучення • податки; • збори; • обов'язкові платежі; • інші надходження
За способом зарахування • загальний фонд; • спеціальний фонд
За розділами відповідно до Бюджетного кодексу • податкові надходження; • неподаткові надходження; • доходи від операцій з капіталом; • трансферти

На рівень доходів Державного бюджету впливають зовнішні та внутрішні фактори. Вони можуть мати економічне, со­ціальне, політичне, національне спрямування. Розглянемо лише еко­номічний напрям як найбільш вагомий.

Зовнішні фактори:

Ø Зовнішній державний борг;

Ø Рівень інтеграції у зовнішньоекономічний простір;

Ø Рівень цін на енергоносії;

Ø Сальдо торговельного балансу;

Ø Рівень зовнішньої фінансової допомоги від іноземних держав, міжнародних фінансових організацій;

Ø Сальдо торговельного балансу.

Внутрішні фактори:

Ø Рівень податкових ставок;

Ø Рівень банківського процента;

Ø Рівень податкової спроможності населення;

Ø Об’єкти приватизації;

Ø Рівень ВВП;

Ø Курс національної валюти;

Ø Рівень інфляції;

Ø Внутрішній державний борг.

Склад доходів Державного бюджету України передбачений ст. 29 Бюджетного кодексу.

Доходи Державного бюджету України включають:

· доходи (за винятком тих, які згідно з Бюджетним кодексом закріплені за місцевими бюджетами), що отримуються відповідно до законодавства про податки, збори й обов'язкові платежі та Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів", а також від плати за послуги, що надаються бюджетними установами, які утри­муються за рахунок Державного бюджету України, та інших визна­чених законодавством джерел, включаючи кошти від продажу ак­тинів, що належать державі або підприємствам, установам та органі­заціям, а також проценти і дивіденди, нараховані на частку майна, що належить державі в майні господарських товариств;

· гранти і дарунки у вартісному обрахунку;

· між бюджетні трансферти з місцевих бюджетів.

 

ОЗНАКИ КЛАСИФІКАЦІЇ ДОХОДІВ ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ

 

 

За джерелами утворення   За методом залучення коштів   За рівнем централізації коштів

 

За соціально-економічними ознаками   За умовами формування

Рисунок 2.1 - Класифікаційні ознаки доходів Державного бюджету

1. За джерелами утворення:

- доходи, отримані від розподілу новоствореної вартості (НД);

- доходи, що входять до складу фонду від­шкодування (частина амортизаційних відраху­вань);

- доходи від реалізації національного багат­ства.

2. За соціально-економічними ознаками дохо­ди поділяються на:

- доходи від господарської діяльності;

- доходи від використання природних ресур­сів;

- доходи від зовнішньоекономічної діяльності;

- доходи від банківської діяльності;

- доходи від реалізації дорогоцінних металів з
державного фонду дорогоцінних металів і доро­гоцінного каміння:

- державне мито;

- митні платежі;

- збори та інші неподаткові доходи;

- доходи від приватизації;

- доходи від громадян тощо.

З урахуванням юридичного та економічного аспектів розподілу доходів між ланками бюд­жетної системи всі вони поділяються на закріп­лені і регулюючі.

Закріплені доходи — це ті, які за постійно діючими нормативними актами віднесені до бю­джетів певного рівня на невизначений у часі строк, у розмірі територіального надходження повністю або у твердо фіксованому розмірі (нор­мативі).

Закріплені доходи створюють основу доходної бази кожного бюджету.

Регулюючі доходи - це доходи, передбачені в Законі про Державний бюджет на поточний рік, які перерозподіляються між різними ланками бюджетної системи [1,c.53].

3. За методом залучення коштів:

1) податкові надходження:

а) податки на доходи, податки на прибуток,
податки на збільшення ринкової вартості;

б) збори за використання природних ресурсів;

в) внутрішні податки на товари та послуги;

г) податки на міжнародну торгівлю та зовніш­ні операції;

д) інші податки;

2) неподаткові надходження:

а) доходи від власності і підприємницької діяль­ності;

б) адміністративні збори та платежі, доходи
від некомерційного та побічного продажу;

в) надходження від штрафів та фінансових санк­цій;

г) інші неподаткові надходження;

3) державні цільові Фонди:

а) збір на обов'язкове соціальне страхування
на випадок безробіття до Фонду загальнообов'яз­кового державного страхування України на ви­падок безробіття;

б) платежі до Фонду соціального захисту інвалі­дів;

в) збір за забруднення навколишнього природ­ного середовища;

г) надходження відрахувань та збори на будів­ництво, реконструкцію, ремонт і утримання ав­томобільних доріг загального користування;

д) інші фонди;

4) доходи від операцій з капіталом:

Ця група доходів охоплює:

· надходження від продажу з державних запасів товарів (стратегічні матеріали, зерно, надзвичайні і стратегічні запаси);

· надходження від продажу землі і нематері­альних активів;

· податки на фінансові операції та операції з капіталом;

5) офіційні трансферти:

Ця група доходів включає в себе безоплатні, безповоротні платежі, отримані від інших орга­нів державного управління, недержавних джерел або міжнародних організацій, а саме: дотації (поточні платежі), субвенції (капітальні плате­жі), надходження.

Враховуючи постійні зміни законодавчої бази можливі зміни і уточнення в класифікації дохо­дів і видатків Державного бюджету, тому потріб­но постійно слідкувати за цим.

4. За умовами формування державні доходи можуть бути;

1) безповоротні - це власні доходи держави і
доходи, які надходять від інших суб'єктів бюд­жетних відносин;

2) поворотні - це державні позики, за користу­вання якими треба платити і вони повинні бути повернені у визначені строки.

5. За рівнем централізації державні доходи діляться на:

1) централізовані - які концентруються в Дер­жавному бюджеті та інших цільових фондах гро­шових коштів держави;

2) децентралізовані ─ які використовуються за місцем їх утворення на державних підприємствах і в бюджетних організаціях (прибуток, амортиза­ційні відрахування).

 

РОЗДІЛ 3 Бюджетний дефіцит та державний борг, суть, причини та шляхи вирішення

 

Використання державою у своїй фінансовій політиці залучення коштів на кредитній основі веде до формування державного боргу і необхідності розроблення системи управління цим боргом. Боргові зобов'язання держави та органів місцевого самоврядування врегу­льовані Бюджетним кодексом. У ст. 2 подано визначення держав­ного боргу.

Державний борг (борг Автономної Республіки Крим чи борг місце­вого самоврядування) — загальна сума заборгованості держави (Ав­тономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування), яка скла­дається з усіх випущених і непогашених боргових зобов'язань дер­жави (Автономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування), включаючи боргові зобов'язання держави (Автономної Республіки Крим чи міських рад), що вступають у дію в результаті виданих гарантій за кредитами, або зобов'язань, що виникають на підставі законодавства або договору. У Бюджетному кодексі визначено та­кож граничний обсяг боргу.

Граничний обсяг внутрішнього та зовнішнього державного боргу, боргу Автономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування, граничний обсяг надання гарантій установлюється на кожний бю­джетний період відповідно до Закону про Державний бюджет Украї­ни на поточний рік чи рішення про місцевий бюджет.

Величина основної суми державного боргу не повинна перевищу­вати 60 % фактичного річного обсягу валового внутрішнього про­дукту України.

У разі перевищення граничної величини, визначеної частиною другою ст. 2 Бюджетного кодексу, Кабінет Міністрів України зобо­в'язаний вжити заходів для приведення цієї величини у відповідність з положеннями кодексу.

Держава не несе відповідальності за зобов'язаннями за запози­ченнями до місцевих бюджетів.

Видатки на обслуговування боргу здійснюються за рахунок коштів загального фонду бюджету.

Видатки на обслуговування боргу місцевих бюджетів не можуть щорічно перевищувати 10 % видатків від загального фонду відповід­ного місцевого бюджету протягом будь-якого бюджетного періоду, коли планується обслуговування боргу.

Якщо у процесі погашення основної суми боргу та платежів на його обслуговування, обумовленої договором між кредитором та позичальником, має місце порушення графіка погашення з вини по­зичальника, відповідна рада не має права здійснювати нові запози­чення протягом п'яти наступних років.

Порядок здійснення запозичень до місцевих бюджетів установ­люється Кабінетом Міністрів України відповідно до умов, визначе­них Бюджетним кодексом. У ст. 12 кодексу передбачена класифі­кація боргу. Ця класифікація систематизує інформацію про всі бор­гові зобов'язання держави, Автономної Республіки Крим, місцевого самоврядування. Борг класифікується за типом кредитора та за ти­пом боргового зобов'язання.

Існує кілька методів управління державним боргом

1. Конверсія — зміна дохідності позик. Вона відбувається внаслі­док зміни ситуації на фінансовому ринку (наприклад, рівня обліко­вої ставки НБУ) чи погіршення фінансового стану держави.

2. Консолідація — перенесення зобов'язань за раніше випуще­ною позикою на нову позику з метою продовження терміну позики.
Проводиться у формі обміну облігацій попередніх позик.

3. Уніфікація — об'єднання кількох позик в одну. Це спрощує
управління державним боргом.

4. Обмін за регресним співвідношенням. Облігації попередніх
позик на нові проводиться з метою скорочення державного боргу.
Це не є оптимальним шляхом, оскільки означає часткову відмову
держави від своїх боргів.

5. Відстрочка погашення. Перенесення термінів виплати забор­гованості. При цьому у даний період виплата доходів не прово­диться.

6. Анулювання боргу. Означає повну відмову держави від своїх
зобов'язань.

Класифікація державного боргу:

за типом кредитора:

Внутрішній борг:

1. Заборгованість перед юридичними особами

2. Заборгованість перед банківськими установами:

а) перед НБУ, у тому числі:

· за позиками, одержаними для фінансування дефіциту
бюджету поточного року (минулих років);

· за компенсаційними виплатами населенню в Ощадбанку;

· сільськогосподарських підприємств за позиками, відне­сеними на державний борг;

· інша заборгованість перед НБУ;

б) заборгованість перед іншими банками.

3. Заборгованість перед іншими органами управління.

4. Заборгованість, не віднесена до інших категорій.

Зовнішній борг

1. Заборгованість за позиками міжнародних організацій.

2. Заборгованість за позиками, наданими іноземними держа­
вами, у тому числі за позиками, наданими під гарантії уряду.

3. Заборгованість за позиками, наданими комерційними банками.

4. Заборгованість за позиками, наданими постачальниками.

5. Зовнішня заборгованість, не віднесена до інших категорій.

за типом боргового зобов`язання:

Внутрішній борг:

1. Довгостроковий борг.

2. Середньостроковий борг.

3. Короткостроковий борг.

4. Заборгованість за кредитами, одержаними на фінансування дефіциту бюджету.

5. Заборгованість за відсотками, нарахованими за кредитами, одержаними на фінансування дефіциту бюджету.

6. Заборгованість за іншими зобов'язаннями.

Зовнішній борг:

1. Довгостроковий борг.

2. Середньостроковий борг.

3. Короткостроковий борг.

4. Заборгованість за іншими зобов'язаннями.

Сума державного боргу обов'язково зазначається в Законі про Державний бюджет України на поточний рік. Метою його запровадження є насамперед досягнення прозорості механізму уточнення та викорис­тання державного боргу, а також приведення обліку державного бор­гу у відповідність до світових стандартів. Новий порядок обліку Міністерством фінансів державного боргу та операцій, що з ним пов'язані, визначає термін "державний борг" як суму прямих дер­жавних зобов'язань держави. Основною відмінністю обліку держав­ного боргу є те, що в його складі не враховується обсяг зобов'язань, гарантованих державою, до моменту настання гарантійного випад­ку. Такі зобов'язання є умовними й обліковуються окремо [11, 406].