Мои Конспекты
Главная | Обратная связь


Автомобили
Астрономия
Биология
География
Дом и сад
Другие языки
Другое
Информатика
История
Культура
Литература
Логика
Математика
Медицина
Металлургия
Механика
Образование
Охрана труда
Педагогика
Политика
Право
Психология
Религия
Риторика
Социология
Спорт
Строительство
Технология
Туризм
Физика
Философия
Финансы
Химия
Черчение
Экология
Экономика
Электроника

Характеристика методів і прийомів навчання дітей монологічного мовлення



У молодшому дошкільному віці перевага надається такому способу підтримки активного мовлення, як спільне мовлення, коли вихователь починає фразу, а дитина її продовжує і закінчує. Наприклад:

Вихователь: «На картинці... (показує картинку, на якій зайчик гри­зе моркву).

Дитина: ... зайчик гризе моркву.

Вихователь: Морква була така... (мімікою показує задоволення). Дитина: ... смачна».

Заняття краще проводити невеличкими підгрупами (3-5 дітей). Переваги спільного мовлення виявляються в тому, що, незалежно від ступеня підготовленості дитини, рівня її зв'язного мовлення, результат складання розповіді за картиною завжди буде позитивним, оскільки у дитини почуття успіху, стимулює бажання придумувати ще. Важливо, щоб мовленнєва допомога вихователя була лише тлом, сполучною лан­кою, яка допомагала б поєднати окремі слова у зв'язні речення, суджен­ня, не гальмувала б дитячої ініціативи, спонукала б до самостійності. Складання розповідей бажано супроводжувати предметними діями. Такий спосіб активного мовлення, коли розповідь складають спільно вихователь і діти або тільки діти під керівництвом вихователя, назива­ють інсценівками з іграшками (Л. Шадріна). Розглянемо приклад та­кого заняття.

Вихователь починає заняття з молодшою підгрупою, розглядає іграш­ки на столі, пропонує: «Діти, давайте розкажемо та покажемо історію, яка трапилася з котиком на річці. Хто буде котиком?»

Сашко: Я! (бере котика).

Вихователь: Котик прийшов до річки, а там плескалося... Артур: Каченя (бере каченя).

Славко (бере зайчика): А потім вони зустріли зайчика. Зайчик стриб-стриб. У нього довгі вушка.

Вихователь розставляє на столі ялинки, розстеляє блакитну хустку. Діти йому допомагають. Гра розпочалась.

Вихователь: Каченя пішло гуляти до річки. Воно...

Артур: Каченя прийшло до річки та почало пливти.

Вихователь: Бережком біг...

Сашко: Котик. Він побачив каченя та й запитав: «Що ти тут ро­биш?»

Артур: Я плаваю. Давай разом плавати. Сашко: Котик стрибнув у річку й почав тонути. Вихователь: Він закричав... Сашко: Допоможіть! Допоможіть! Я тону!

Славко: А тут прибіг зайчик і почав його з річки тягти. Витяг і вони разом пішли додому.

Аналогічну мету має коментоване малювання. Вихователь створює ситуацію, що, з одного боку, захоплює цікавою колективною діяльніс­тю, а з іншого - ця емоційно активна ситуація спонукає дітей до актив­ного мовлення, результатом якої є колективно складена розповідь. Роз­глянемо запис фрагмента заняття.

Вихователь збирає дітей навколо столу, на якому розміщує великий аркуш паперу і пропонує дітям придумати та намалювати історію про їжачка і ялинку, які жили у великому лісі.

Вихователь: У великому лісі ростуть різні дерева. Ось така ялинка (малює посередині ялинку). То яка вона?

Діти: Пухнаста, зелена, колюча, гілочки такі гостренькі.

Вихователь: У цьому лісі росли інші дерева... Які?

Діти: Берізки, дуби.

Вихователь: Давайте їх намалюємо. (Під час малювання вихова­тель спонукає дітей до коментування малюнка, заохочує відповідати на запитання.) Яка берізка? Як її намалювати? Пригадайте, якого кольо­ру в неї стовбур. Пригадайте та покажіть, які гілочки у берізки. (Вихо­ватель заохочує дітей показати рухами, як ростуть гілки у берези. Діти малюють берізку та домальовують інші дерева. Причому окремі деталі малюнка виконують самі діти, наприклад малюють траву, квітки, хмар­ки, голки у їжачка.)

Вихователь: У цьому лісі на галявині жив у нірці маленький їжа­чок. Він був такий... (Вихователь малює їжачка.)

Діти: Маленький, гарненький, хороший, колючий. Носик, як і очі, чорний.

Вихователь: У їжачка багато друзів - інших їжачків. Вони також живуть у цьому лісі і схожі на нашого їжачка. Намалюйте їх. (Діти кооментують намальоване ними. Вихователь запитаннями спонукає на­звати, де живе їжачок, який він.) Одного разу їжачки грали в піжмур­ки. Наш їжачок став голосно кликати своїх друзів. Як він кликав їх? Л вони такі хитрі, заховалися хто під листком, хто під квіткою, не вихо­дять, а тільки озиваються: «Я тут, під великим пеньком». А твій де? (Вихователь звертається до кожної дитини, включає її у гру.)

Найефективнішим способом навчання розповіді в середньому та стар­шому дошкільному віці є структурно-синтаксична схема (для описо­вої та сюжетної розповіді). Сутність цієї схеми полягає в тому, що педагог непомітно для дитини, без зайвих і важких для засвоєння пояс­нень, а лише за допомогою коротких початкових слів подає план-схему опису («Це -...», «Він такий...», «У нього є...», «Він може...», «Мені подобається...») чи сюжетної розповіді («Був собі...», «Одного разу...», «Раптом...», «Тоді...», «І став він...»), яку дитина доповнює з власної ініціативи, відповідно до своїх інтересів та можливостей. Поступово дитина засвоює логіку опису чи сюжетної розповіді і починає викори­стовувати її вже без допомоги вихователя.

Командний метод складання розповіді активізує процес зв'язного мовлення, вправляє дітей у засвоєнні структури висловлювання, при­вертає їхню увагу до власного мовлення та висловлювань однолітків, спонукає до оцінки розповідей. Командний метод - один із найефек­тивніших способів навчання дітей розповіді. По-перше, дитина почу­вається самотньою, присутність друзів надає їй впевненості (команда складається з трьох-чотирьох дітей лише за бажаннями і симпатіями дитини). По-друге, якщо розповідь складається командою, то вона буде під силу навіть найнесміливішим дітям. По-третє, завдяки командним розповідям, на занятті в активній мовленнєвій практиці беруть участь майже всі діти. Жодна з команд не повторює повністю попередню роз­повідь, а привносить щось своє. Під час розповіді кожен має слухати і бути готовим підтримати іншого, щоб не підвести всю команду, зуміти вчасно і правильно продовжити те, на чому спинився товариш. Роз­повідь командами сприяє розвитку креативності, самостійності та ініціа­тивності.

Якщо два попередні способи впливали насамперед на розвиток зв'яз­ності мовлення, то метод моделювання фіксує увагу дитини на змісто­вому аспекті, тобто на побудові сюжетної лінії, послідовності основних епізодів розповіді. Цей метод, запропонований Л. Венгером і О. Дяченко, доречно застосовувати під час навчання переказу, а також складан­ня творчої розповіді.

Навчання монологічного мовлення відбувається переважно на мов­леннєвих заняттях, метою яких є навчання різних типів розповіді. В сучасній методиці існує кілька класифікацій видів занять з розвит­ку монологічного мовлення: за характером мовленнєвих дій (занят­тя зі складання реальних і творчих розповідей); за використанням наочності (складання розповіді на наочній та словесній основі); за домінуючим психічним процесом (створення розповіді на основі спри­ймання наочності, розповіді по пам'яті та творчі розповіді на основі дії уяви).

Розповіді на основі сприймання наочності проводять, починаючи з молодшого дошкільного віку. До них належать:

складання описової розповіді за картинкою (предметом, іграшкою);

складання сюжетної розповіді за картиною;

порівняльний опис двох іграшок (предметів, картин);

складання сюжетної розповіді за серією картин;

складання описової розповіді за змістом пейзажної картини. ^ Перші два види занять можна проводити вже в молодшій групі, тре­тій - починаючи із середнього дошкільного віку, оскільки складання цього виду розповіді потребує вміння порівнювати предмети між со­бою. Останні види занять - досить складні, тому їх доцільно викорис­товувати у старшому дошкільному віці.

Навчання розповіді по пам'яті проводять на таких заняттях:

переказ літературних творів;

складання розповіді з власного чи колективного досвіду;

колективне складання розповіді з досвіду (складання листа);

складання розповіді-опису предмета (картинки, іграшки) по пам'яті.

Складання розповідей по пам'яті належить до найскладніших видів занять. Воно потребує певних мовленнєвих умінь і ґрунтується на пев­ному рівні розвитку багатьох психічних процесів (сприйняття, пам'яті, репродуктивної уяви). Враховуючи це, другу групу занять доцільно використовувати, починаючи з середнього дошкільного віку. Останні два види занять доступні лише старшим дошкільникам.

Навчання творчої розповіді на основі уяви передбачає п'ять видів занять, а саме:

складання творчої розповіді за поданим початком (закінченням);

складання творчої розповіді (казки) за опорними словами;

складання казкової історії (творчої розповіді) за поданим планом;

складання творчої розповіді на запропоновану вихователем тему;

складання сценарію на основі короткого літературного тексту.

На відміну від традиційно існуючого в дошкільній лінгводидактиці твердження про неможливість навчання творчої розповіді дітей мо­лодшого дошкільного віку, за результатами досліджень Н. Гавриш та Л. Шадріної, присвячених розвитку зв'язного мовлення молодших до­шкільників, підтверджують оптимальність саме цього періоду як почат­кового для навчання.