Мои Конспекты
Главная | Обратная связь


Автомобили
Астрономия
Биология
География
Дом и сад
Другие языки
Другое
Информатика
История
Культура
Литература
Логика
Математика
Медицина
Металлургия
Механика
Образование
Охрана труда
Педагогика
Политика
Право
Психология
Религия
Риторика
Социология
Спорт
Строительство
Технология
Туризм
Физика
Философия
Финансы
Химия
Черчение
Экология
Экономика
Электроника

Усвідомлення дитиною мовлення



Одним із аспектів мовленнєвої готовності до школи є усвідомлення. Ця проблема досліджувалася багатьма вченими (Л. Виготський, Л. Жу-рова, Д. Ельконін, С. Карпова, Ф. Сохін та ін.). Так, Л. Виготський підкреслював, що у функціональному та структурному відношенні - це особлива, самостійна, хоч і не до кінця, форма мовлення, оскільки воно за психічною природою суб'єктивно не усвідомлюється ще як внутрішнє мовлення і не виокремлюється дитиною від інших форм мовлення. Це мовлення, за даними Л. Виготського, може функціонувати тільки в си­туації, яка спонукає до соціального мовлення. Тому воно є перехідною ланкою від мовлення для інших до мовлення для себе. Як зазначає вчений, розвиток мовлення у дітей зумовлений навчанням, але оволодіння ним є результатом не тільки спеціальної діяльності, спрямованої на вивчення мовлення. Початкове оволодіння справжнім живим мовлен­ням, за висловом автора, здійснюється під час мотивованої діяльності спілкування. Саме за такої умови й досягається усвідомлення мовлен­ня як мовлення.

Ф. Сохін одним із завдань мовленнєвої підготовки дітей до школи визначив формування свідомого лінгвістичного ставлення до мови і мовлення. Засвоєння дошкільниками рідної мови передбачає форму­вання практичних мовленнєвих навичок, удосконалення комунікативних форм і функцій мовленнєвої діяльності, а також формування усвідом­лення мовленнєвої дійсності, що можна назвати «лінгвістичним розвит­ком дитини». Вчений зазначає, що формування уявлень про слово, за­своєння його семантики, виокремлення мовних засобів виразності й образ­ності мовлення, сприяють засвоєнню дітьми рідної мови в дошкільному закладі і таким чином розв'язують проблему їхньої підготовки до шко­ли в аспекті мовленнєвого розвитку.

За Ф. Сохіним, розвивати у дошкільників усвідомлення мовлення необхідно для того, щоб на елементарному рівні розкрити перед ними будову мовлення, його форму, звуковий склад слова, словесний склад речення, а також морфологічну й словотворчу структуру слова. Крім того, наголошує автор, воно сприяє ознайомленню дітей зі смисловою структурою мовлення.

На думку Ф. Сохіна, усвідомлення мовлення під час підготовки до навчання грамоти сприяє довільності мовлення як за змістом вислов­лювання, так і за вибором мовних засобів, за допомогою яких цей смисло­вий зміст може бути виражений найкраще.

Проблему усвідомлення мовлення дитиною досліджувала Л. Журо-ва. Вона зауважує, що підготовку дітей до школи потрібно починати в три-п'ять років. При цьому автор звертає особливу увагу на «чуття» чотири-п'ятирічної дитини до мови. «Введення дитини в мовну дійсність у момент найгострішого мовного чуття є найефективнішим засобом для оволодіння цією дійсністю».

У відповідь на запитання, чи може дитина чотирьох-п'яти років маніпулювати формою слова, і чи є доступним для неї такий рівень абстрагування, Л. Журова зазначає, що для цього потрібно перетворити здатність до формальної, достатньо абстрактної діяльності зі словом на реальну розумову схильність дитини та особливим чином побудувати сам процес навчання.

Дослідження Д. Ельконіна було спрямоване на формування у дітей п'яти-шести років звукової сторони мови, фонематичного сприймання та навчання звукового аналізу слів як одного із аспектів мовленнєвої підготовки дітей до навчання грамоти у школі. Як зауважує автор, за­гальна орієнтація у фонематичному складі мовлення, розрізнення у сло­вах категорій фонем за їх диференційними ознаками є обов'язковою передумовою навчання читання. Д. Ельконін розглядає звуковий аналіз слів як фонематичний, під час якого відбувається з'ясування порядку фонем у слові, встановлення їх розрізнювальних функцій та основних фонематичних протиставлень, властивих цій мові.

Учений підкреслює, що фонематичний аналіз, на відміну від фонема­тичного сприймання, передбачає «відокремлення звукової оболонки слова від значення, виокремлення в ній нерозкладних одиниць і їх порядку, зіставлення звукових форм і слів, з'ясування їх подібності й відмінності, співвіднесення відмінностей у значеннях слів з відмінностями у їх фо­нематичному складі»[4].

Д. Ельконін довів необхідність використання звукових моделей під час навчання дітей читання. Досліди, які проводилися під його керів­ництвом, показали, що всі спроби сформувати у дітей дії звукового ана­лізу слова шляхом промовляння виявилися невдалими. У зв'язку з цим автор запропонував особливий спосіб «матеріалізації» звукової форми слова: дитині дається картка із зображенням предмета, назву якого потрібно проаналізувати. Під картинкою накреслено схему зву­кового складу слова - ряд горизонтальних клітинок, що відповідають кількості звуків у слові. Дитині пропонується виокремити кожний звук і заповнити схему фішками. Важливою особливістю є те, що дитина оперує не літерами, а нейтральними й однаковими для кожного звука фішками. Це дає можливість утворити загальну модель звукової бу­дови слова, не ускладнюючи її конкретними взаємозв'язками звука і літери.

На основі теоретичної моделі формування звукового аналізу слів Д. Ельконіна російськими вченими (Г. Бєлякова, Н. Варенцова, Н. Дурова, Л. Невська та ін.) було проведено низку експериментальних до­сліджень щодо її реалізації в дошкільних закладах. В Україні ана­логічні дослідження були здійснені А. Іваненко1. За результатами до­сліджень було розроблено методику розвитку звукового аналізу слів у дітей.

В усіх програмах навчання і виховання дітей в дошкільних за­кладах визначено завдання і зміст підготовки дітей до навчання у шко­лі. Так, уже в другій молодшій групі увагу дітей звертають на слова, що різняться одним звуком (кашка - чашка, мишка - мушка, коса -коза), вчать розрізняти у віршах подібні за звучанням слова (ніжки -ріжки), за допомогою ігрових вправ знайомлять з термінами «слово», «звук».

На п'ятому році життя дітей середньої групи залучають до звуково­го аналізу слів. Вони мають уміти визначати кількість звуків у словах, інтонаційно виділяти їх в ігрових вправах і ситуаціях; знати, що слова складаються зі звуків, які звучать по-різному і вимовляються в певній послідовності; визначати перший і останній звуки у слові, придумува­ти слова з відповідним звуком; чітко розрізняти поняття «звук» і «слово».

У старшій групі (шостий-сьомий роки життя) діти мають знати, що таке речення, визначати кількість слів у ньому, складати речення з відпо­відними словами. їх ознайомлюють з дво-трискладовими словами, з голосними й приголосними звуками, вчать визначати місце звуків у слові за допомогою схем і фішок.

Діти продовжують вивчати звуковий аналіз слів за допомогою схе­ми і фішок. їх ознайомлюють з наголосом, наголошеним складом, одно­складовими словами, з твердими та м'якими звуками; вчать здійснюва­ти звуковий аналіз без фішок і схем; закріплюють уміння виділяти з мовного потоку речення, визначати в ньому кожне слово (зокрема при­йменники і сполучники), ділити слово на склади, визначати наголос; розрізняти звуки на слух, їх послідовність у складних словах.

У молодшій групі протягом першого і другого кварталів навчально­го року вихователь проводить ігри на розвиток мовленнєвого слуху і слухової уваги. Дітей вчать розрізняти мовні й немовні звуки («Відга­дай, що я роблю», «На чому грає Дерев'янко?», «Хто покликав зайчи­ка?»), відтворювати слова, речення («Відгадай, що я сказала», «Скажи, як я», «Повтори» та ін.).

У третьому кварталі дітей ознайомлюють зі звуками мови в такій послідовності: демонстрація ізольованих звуків з використанням кон­кретного образу (а-а-а - пісенька Оленки), розрізнення ізольованих звуків («Яку пісеньку співала Оленка?»), впізнавання знайомих звуків (голосних і приголосних) у слові.

Діти п'ятого року життя виявляють інтерес до звуків і звуконаслі­дування. Це дає можливість формувати такі уявлення: слова звучать і вимовляються по-різному, тому що мають різні звуки. На заняттях з виховання звукової культури мови дітей вчать звукового аналізу слова (визначати перший звук) і розрізняти на слух тверді й м'які приго­лосні звуки. Дітей цієї вікової групи знайомлять зі звуками мови за допомогою нескладних і доступних їм віршованих творів. Спочатку вони засвоюють зміст вірша, потім їхню увагу звертають на звукову сторону мовлення. («Який звук найчастіше чується в цьому вірші?») Потрібно враховувати артикуляційні особливості звуків та їх виділення у мовленні. Найлегшими для виділення є сонорні, свистячі та шиплячі звуки.

Л. Журова провела серію досліджень із навчання дітей інтонаційного виділення звуків. Інтонування - спеціальний спосіб дослідження зву­кової будови слова. Навчання інтонування можливе лише за виділення приголосних звуків. Інтонаційне виділення голосних не потребує від дитини змін в артикуляції. Кожний приголосний звук має свої артику­ляційні особливості: одні можна вимовити протяжно (сонорні, свистячі, шиплячі), інші (губні, проривні) характеризуються підкресленою арти­куляцією, силою голосу. Діти чують звуки на початку, в середині і в кінці слова, проте виділяють лише перший звук. Після інтонаційного виділення дитина називає звук. На занятті діти мають вправлятися не у виділенні якогось одного звука у слові, а засвоювати узагальнений спосіб виділення звуків у словах. Словесний матеріал слід добирати так, щоб чергувати виділення приголосних звуків різної артикуляцій­ної складності.

У середній групі діти також вчаться розрізняти на слух тверді й м'які приголосні звуки. В основу методики навчання дошкільників диферен­ціації цих звуків покладено принцип зіставлення опозиційних за твер­дістю і м'якістю пар. Терміни «твердий», «м'який звук» не вводять.

У старшій групі діти мають навчитися встановлювати послідовність усіх звуків у словах, характеризувати звуки (голосний, твердий, м'який приголосний). Звуковий аналіз є основою ознайомлення зі складом, реченням, наголосом.

Послідовність запропонованих для звукового аналізу слів визна­чається даними мовознавства і психології. Спочатку аналізують слова, що складаються з двох голосних звуків (ау, уа), потім - з трьох, чоти­рьох звуків. Оволодіння аналізом звукової структури слів пов'язане зі значним розумовим напруженням, що потребує опертя на наочність та використання доступних дітям ігрових прийомів навчання. Проводити звуковий аналіз допомагають картинки-схеми (за допомогою картинки можна тримати в пам'яті слово-назву, а за допомогою схеми - визнача­ти кількість звуків у ньому). Користуючись підказкою, дитина послідовно відшукує потрібний звук на схемі і вимовляє його. В міру оволодіння звуковим аналізом вихователь знімає картинки, залишаючи лише схе­ми та фішки, потім поступово знімає схеми, а діти викладають фішками слово на столі. Наприкінці заняття проводять звуковий аналіз простих слів, не використовуючи наочність.

Робота з навчання звукового аналізу слів має відбуватися в такій послідовності: розглядання картинки і називання її; повільне вимов­ляння слова-назви вихователем з інтонаційним виділенням кожного звука; вимовляння слова дітьми; фіксація уваги на тому, що слово скла­дається зі звуків; розглядання схеми звукового аналізу слова; позна­чення звуків фішками (вихователь виконує роботу на дошці, діти - у себе на столах).

Дітям цієї групи можна запропонувати завдання на зіставлення зву­кового складу проаналізованих слів (знаходження однакових і різних звуків), вимову звука відповідно до його місця у слові (наприклад, вимов третій звук), пригадування слів, що починаються з другого (третього) звука даного слова. Потрібно показати дітям, що всі звуки в словах розміщені і промовляються у певній послідовності, якщо її змінити, то зміниться і значення слова (рис - сир). Діти мають зро­зуміти словорозрізнювальну функцію звуків (син - сон, сніп - сніг).

Діти шостого року життя не лише на слух відтворюють звук, а й вчаться характеризувати його за істотними ознаками (наприклад: «Звуки, при вимові яких повітря проходить вільно, без перешкод, називаються голосними звуками»). Вся робота зі звукового аналізу слів має прово­дитися на фоні злитої їх вимови.

У старшій групі діти засвоюють елементарні відомості про речення: наша мова складається з речень, речення - зі слів, у реченні може бути різна кількість слів. Словом ми щось називаємо, а в реченні - щось повідомляємо. Слова в реченні потрібно промовляти послідовно, одне за одним. Роботу над реченням, як і над звуковим аналізом слів, слід проводити протягом усього навчання, на кожному занятті з грамоти і на окремих заняттях з розвитку мовлення. При ознайомленні з речен­ням потрібно використовувати різноманітні прийоми навчання: про­мовляння речення дітьми, послідовне називання слів у реченні, під­рахунок кількості слів у реченні, визначення місця кожного слова в реченні, називання кожного слова окремо, плескання в долоні у міру 484 вимовляння слів, удари м'ячем об підлогу (за кількістю слів у реченні), викладання лічильного матеріалу (за кількістю слів у реченні), «живі сценки» (одна дитина виконує дію, інша - складає про неї речення), самостійне складання речень з певною кількістю слів, викладання ре­чень із картонних смужок, що позначають слова, графічне зображення структури речення на дошці та аркуші паперу. Наводимо орієнтовні конспекти занять.

Тема: Ознайомлення зі словами.

Мета: пояснити дітям, що мова складається зі слів; слова звучать по-різному. Навчити складати речення з 2-4 слів, визначати місце сло­ва в реченні. Навчити дітей промовляти скоромовки та виділяти в них звуки, які найчастіше трапляються.

Матеріал: іграшки (лялька, меблі, посуд, книжка, машина, човен, літак), малюнки із зображенням режимних процесів (хлопчик встає з ліжка, одягається, робить зарядку, вмивається, снідає, йде до школи чи дошкільного закладу).

Хід заняття: вихователь показує предмети, пропонує дітям голосно, виразно назвати їх, повторити слова м'яч, мак. Потім читає коротенькі вірші-загадки, а діти додають останнє слово:

Біла свинка

Рожева спинка,

У неї поросяток

Аж цілий... (десяток).

 

Вихователь пропонує дітям назвати словами те, що вони бачать нав­коло себе. (Діти називають іграшки, меблі, їх призначення). Пояснює, що слова поєднуються в речення, які можуть складатися з 2-3 і більше слів. Розповідає казку «Курочка ряба», виділяє інтонаційно кожне ре­чення. Для аналізу пропонує речення: Жили собі дід та баба.

Вихователь може запропонувати дітям скласти розповідь за карти­ною «В лісі». Спочатку вони відповідають на запитання: «Куди при­йшли діти?», «Що вони тримають у руках?», «Що робить хлопчик?». Потім складають короткі розповіді, аналізують речення.

Діти складають речення з 2-4 слів за малюнками, які відображають режимні процеси, вказують на кількість слів у реченні, виділяють у ньому перше, друге, третє слово. Наприкінці заняття дітям пропонують скоромовки («Босий хлопець сіно косить, роса росить босі ноги» та ін.). Вихователь учить вимовляти їх у різному темпі: спочатку повільно, а потім дедалі швидше. Запитує, який звук у скоромовці трапляється найчастіше, в яких словах є звук с? Пропонує послухати ще одну скоро­мовку: «Перепел, перепілка, перепеленя». Діти промовляють її так само, як першу, називають звуки, які у словах повторюються найчастіше.

Вихователь підсумовує: «Ми розмовляємо реченнями, словами. Слова в реченні стоять одне за одним. У словах чуємо різні звуки, отже, слова звучать по-різному».

Тема: Звуковий аналіз слів.

Мета: навчити дітей складати речення, виділяти в ньому слова; робити звуковий аналіз слів, що складаються з 3-4 звуків, визначати кількість та характер звуків. Закріпити знання про звуковий склад слів у грі «Полічи, скільки звуків у слові».

Матеріал: демонстраційні та роздавальні іграшки, предмети, картинки, слова-назви яких складаються з 3-4 звуків (мак, рак, сир, кіт, вуж, риба, сова та ін.); схеми і фішки-квадрати червоного ко­льору.

Хід заняття: діти складають речення зі словами кіт, жук, сова, риба, визначають їх місце у реченні. Вихователь пропонує уважно прислухатись, які звуки є у слові мак, і назвати їх (вимовляє з притис­ком кожен звук: м-м-м-ак, м-а-а-а-к, ма-к-к-к). Діти називають пер­ший, другий, третій звуки. Вихователь на демонстраційній схемі позна­чає за ними кожен звук великим червоним квадратом. Пояснює при­значення схеми.

Потім так само аналізують слово сир.

Вихователь показує картинку «Кіт». Пропонує кожному тихо ви­мовити це слово, по черзі назвати всі звуки в ньому і визначити їх кількість. Діти слідують настановам вихователя. Це завдання повто­рюють зі словами жук і сова. На демонстраційній схемі червоними квадратами позначають кількість звуків у цих словах.

Вихователь пропонує кожному взяти одну з картинок, роздивитися її, тихо вимовити слово-назву й полічити кількість звуків. Діти викла­дають на своїх схемах стільки фішок-квадратів, скільки звуків у слові. Вихователь перевіряє, як діти виконали завдання.

Для ускладнення завдання вихователь пропонує дітям придумати слова, які починаються з першого-четвертого звуків у слові коса (кіт, оса, сир, абрикос).

Наприкінці заняття проводиться гра «Полічи, скільки звуків у сло­вах (ліс, сад, коса, ніж, око)». Виграє та група, в якій усі діти правильно порахують звуки. Кожен відкладає стільки квадратів, скільки разів він правильно відповів.

На наступних заняттях діти разом із вихователем і самостійно вчаться аналізувати звуковий склад слів з 3-5 звуків, які мають різну звукову конструкцію: слово починається і закінчується голосним звуком (око, оса), приголосним (лак, рак, жук), складається з двох відкритих складів з чергуванням приголосних та голосних звуків (рама, ваза), зі збігом приголосних (качка, слива, груша), голосних (радіо).

Упродовж усіх занять широко використовують ігрові прийоми: «Впіймай потрібний звук»; «Хай підійдуть до столу діти, ім'я яких починається на зазначений звук»; «Зроби стільки кроків, скільки звуків у слові»; «Придумай слова, які починаються, закінчуються або мають у середині зазначений звук».

Тема: Ознайомлення дітей з голосними і приголосними звуками.

Мета: закріпити знання дітей про звуковий склад слова. Ознайо­мити з голосними та приголосними звуками, навчити розрізняти їх під час вимови.

Матеріал: демонстраційні та роздавальні схеми, квадрати черво­ного кольору, картинки, назви яких представлені двоскладними слова­ми з відкритими складами (рама, сани, коза, сова).

Хід заняття: вихователь показує дітям картинку «Коза», дає завдання тихо вимовити це слово, полічити і визначити всі звуки в ньому, викласти на своїх схемах потрібну кількість квадратів. Таке саме завдання діти виконують зі словом шахи. Вихователь перевіряє їх, запитує, скільки звуків у слові, який перший-четвертий звуки. Потім пропонує придумати слово, яке починається на другий звук у слові шахи.

Вихователь демонструє картинки «Мати з дитиною» (мати годує, купає, колихає, одягає дитину) і запитує, хто це. Діти аналізують слово мама, встановлюють перший, другий звуки. Виділяють звук а.

Вихователь пояснює, що звук а можна вимовляти довго, голосно, його можна проспівати. Усі разом співають знайому мелодію. Потім дітям пропонують голосно вимовити й проспівати звук м. Вихователь констатує, що цього зробити не можна. Пояснює: звуки вимовляються по-різному, одні - протяжно, голосно, їх можна співати (а, и, у, е), вони називаються голосними. Інші не можна співати, вони вимовляються швидко, твердо (м, к, б, в), їх називають приголосними.

Вихователь вимовляє ряд слів (мак, сини, Ніна), а діти виді­ляють голосні та приголосні звуки; потім пропонує кожному вимови­ти власне ім'я, подумати і сказати, на голосний чи приголосний звук воно починається. За вказівкою вихователя до столу підходять спо­чатку ті діти, ім'я яких починається на голосний звук, потім ті, ім'я яких починається на приголосний, і аналізують звуковий склад свого імені.

Вихователь показує картинки «Рак», «Машина». Запитує про те, які звуки стоять на початку та в кінці слів. Після чого дає завдання спер­шу придумати слова, які починаються на приголосний звук, потім на голосний; далі діти придумують слова, які закінчуються на приголос­ний, голосний і повторюють, які звуки називаються голосними, а які приголосними.

Робота над поділом звуків на голосні та приголосні не викликає ускладнень у дітей, вони легко оволодівають цим матеріалом протягом двох-трьох занять.

Тема: Ознайомлення дітей з твердими і пом'якшеними приго­лосними.

Мета: закріпити знання дітей про голосні та приголосні звуки. Вчити їх поділяти приголосні звуки на тверді й м'які.

Матеріал: демонстраційні та роздавальні предмети: іграшки, кар­тинки, схеми, квадрати синього, червоного, голубого кольорів.

Хід заняття: вихователь читає вірш-загадку, а діти відгаду­ють.

 

Здоровенний, косолапий

І зимою смокче лапу,

Грізно вміє він ревіть.

Цього звіра звуть... (ведмідь)

 

Потім дає завдання назвати всі приголосні звуки у слові ведмідь, при­слухатись, як вони звучать і визначити, які з них тверді, а які м'які.

Показує предмети чи картинки - «лимон», «сіль», «літак», пропонує назвати приголосні звуки, з'ясувати, чи однаково вимовляються звуки л, ль. Діти визначають, що звук л у слові лимон вимовляється твердо, а в словах літак, сіль - м'яко. Вихователь запитує, які ще приголосні звуки є в цих словах, як вони вимовляються. Діти відповідають, що приголосні м, н вимовляються твердо.

Вихователь дає для самостійного звукового аналізу слова кінь, ба­ран. Діти визначають, який приголосний звук стоїть у кінці цих слів, як він вимовляється; викладають їх моделі на схемах квадратами синього, голубого та червоного кольорів.

Вихователь підводить дітей до висновку, що приголосні звуки, неза­лежно від того, де вони стоять у слові (на початку, в середині чи в кінці), можуть вимовлятися твердо або м'яко. Діти придумують слова з твердими та м'якими приголосними, викладають їх на схемах.

Дітей ознайомлюють зі складовою структурою слова. Вони мають розрізняти закриті склади, які закінчуються приголосним звуком (ам, тут), і відкриті, які закінчуються голосним (ма, бо, чу). Елементи відкритого складу характеризуються найбільшою злитістю. Діти старшої групи мають знати, що: слова поділяються на склади (частини); у слові може бути один або кілька складів; якщо у слові два, три і більше складів, то вони розміщуються один за одним; у складі можуть бути один, два і більше звуків; у кожному складі є голосний звук; скільки голосних звуків у слові, стільки в ньому й складів; одні склади вимов­ляються протяжно, інші швидко, уривчасто; той склад у слові, що ви­мовляється голосніше, - наголошений.

Формування уявлень про склад тісно пов'язане з навчанням таких умінь, як вимова слів за складами, визначення кількості складів і місця їх у слові, пригадування коротких (з одного-двох) і довгих (із трьох і більше складів) слів, розпізнавання на слух і вимовляння наголошеного складу в слові, визначення його місця; графічне зображення складової структури слова на дошці та на аркуші паперу (у вигляді пунктирної лінії), вживання термінів «склад», «наголошений склад».

Керуючись вимогами програми до знань і вмінь дітей, вихователь добирає для кожного заняття новий матеріал в обсязі, доступному дітям, не забуваючи про повторення. Діти шостого року життя вправляються в аналізі слів різної складності.

Практика показує, що робота над складовою структурою слова по­требує тривалого вправляння і поєднується з роботою над реченням, звуковим аналізом. Ознайомлюючи дітей зі складами, застосовують різно­манітні прийоми: наприклад, діти слухають, як вихователь вимовляє слово по складах, потім разом з ним вимовляють слово частинами (по складах), змахують руками (скільки змахів, стільки складів), загина­ють пальці, б'ють м'ячем по підлозі. Потім вихователь вводить графіч­не зображення складової структури слова у вигляді коротких ліній або прямокутників. До кінця навчального року діти мають навчитись не лише ділити слово на склади, а й визначати їх за кількістю голосних звуків у слові. Згодом завдання ускладнюють. Дітям пропонують на­звати слова з двох-трьох складів, замінити їх подібними словами з та­кою самою кількістю складів, вибрати з речення слова, які складаються з двох-трьох складів.

Після вправляння у складовому аналізі слів вихователь знайомить дітей з наголошеним складом. Він пояснює, що склади у словах вимов­ляються неоднаково, один із них вимовляється з більшою силою голосу і називається наголошеним. Діти вчаться виділяти наголошений склад, що значною мірою залежить від розвитку фонематичного слуху дитини та вміння проводити складовий аналіз слів. Велике значення має по­ступовість у вивченні матеріалу: спочатку вихователь проговорює двоскладові слова з наголосом на першому складі, потім - на другому, далі - змішані випадки і, нарешті, трискладові слова.

Ознайомлення дітей із мовною дійсністю в дошкільному віці потре­бує багаторазового вправляння. Крім занять, доцільно використовува­ти дидактичні ігри і вправи під час ігор, на прогулянці. Наприклад, для закріплення навичок звукового аналізу можна використати такі ігри: «Порахуй звуки у слові», «Назви перший (другий, третій) звук», «До­дай останній звук у слові», «Пригадай слово з чотирьох звуків» та ін.; для удосконалення вміння аналізувати речення - «Хто придумає кінець речення, той молодець», «Хто краще?», «Підрахуй»; для закріплення знань складової структури - «Телеграф», «Закінчи слово», «Відгадай слово» та ін.

 

§ 5. Підготовка руки дитини до письма

У психічному розвитку дитини рухи руки відіграють особливу роль, оскільки вони починають розвиватися досить рано. Вже в переддошкіль-ному віці дитина легко маніпулює предметами та іграшками, хоча рухи її руки ще нескоординовані, неточні.

У дошкільному віці діяльність дитини урізноманітнюється, вдоско­налюються рухи руки, пов'язані з використанням інструментів і зна­рядь праці (ножиць, молотка, пензлика, олівця тощо).

Протягом дошкільного віку зростає роль слова у формуванні рухових навичок, що, у свою чергу, підвищує ефективність рухового навчання, навички набувають усвідомленого й узагальненого характеру, знижується кількість помилок, зменшується час, потрібний на засвоєння нових на­вичок. Усе це сприяє формуванню у дітей старшого дошкільного віку нових, складніших рухових навичок.

Оскільки в основі оволодіння письмом лежить формування рухової навички, просторової орієнтації, розвиток координованих рухів руки й ока, то підготовка руки дитини до письма здійснюється протягом усього часу її перебування в дошкільному закладі і не обмежується тільки напи­санням елементів літер. Так, уже в молодшій групі використовують дидак­тичні ігри, спрямовані на розвиток дрібних м'язів пальців руки та фор­мування вміння діяти за вказівкою дорослих: «Кожну намистину - на свою нитку», «Прокоти кульку», «Склади башту», «Побудуємо будинок».

У середній групі широко використовують ігри з мозаїкою, розбірни­ми дидактичними іграшками, декоративне малювання.

У старшій групі проводять ігри на розвиток окоміру і дрібних м'язів руки: «Знайди такий самий малюнок», «Відгадай на дотик», «Виклади фігуру», «Підбери палички» та ін.

Корисними вправами для підготовки руки дитини до письма є деко­ративне малювання фарбами та олівцями, зорові й слухові диктанти, які проводять в усіх вікових групах. Розвивають дрібні м'язи руки й дидактичні ігри з дрібним дидактичним матеріалом: паличками, соло­минками, кульками тощо. Для старших дітей вводяться спеціальні вправи, спрямовані на підготовку руки до письма: навчання безвідривних рухів, орієнтування в зошиті тощо.

Отже, підготовка руки дитини до письма передбачає розвиток:

- п'ястка руки та дрібних м'язів пальців;

- координації рухів руки, пальців, очей, передпліччя;

- окоміру (вміння визначати центр, середину, підпорядковувати рухи руки, очей, контролю свідомості);

- просторових уявлень (зліва, справа, внизу, над і під лінією, між лі­ніями);

- плавності, точності й ритму рухів;

- уміння проводити протягом 0,5 хв безвідривні лінії олівцем на па­пері, в зошиті.

Заняття з підготовки руки дитини до письма проводять індивіду­ально з кожною дитиною один раз на тиждень у зручний для неї час. Вони потребують дотримання певних вимог. Насамперед дітей потрібно посадити за двомісними столами так, щоб столи і стільці відповідали їхньому зросту. При цьому ноги дитини мають стояти на підлозі під кутом 45°, рівно. Слід стежити за тим, щоб діти не ставили ноги під стілець, не витягували їх уперед, не виставляли вбік.

Сидіти за столом потрібно рівно, не лягати на нього і не обпиратися на спинку стільчика. Відстань від грудей дитини до краю стола має до­рівнювати ширині долоні, тобто 3-4 см. Відстань від очей до зошита -ЗО см. Джерело світла має бути зліва.

У дошкільному закладі діти пишуть кольоровими олівцями, про­стим м'яким олівцем з коротким вістрям чи кульковою ручкою. Олі­вець рекомендується брати так, як ручку в школі, - трьома пальцями: великим, вказівним і середнім. Великий і середній тримають олівець, а вказівний притримує його зверху. Олівець рекомендується тримати вільно, не затискаючи між пальцями. Вказівний палець не слід згина­ти. Кінець олівця має бути спрямований у праве плече. Тримати його потрібно на відстані 2,5-3 см від загостреного кінця.

Вихователь має звернути увагу й на те, щоб напрям рухів передпліч­чя, п'ястка і пальців руки був таким, як і при написанні літер.

У школі від дітей вимагають правильного положення зошита, яке забезпечило б письмо з нахилом під кутом 65°. Такий нахил зошита дає руці можливість легко й плавно рухатися по зошиту, виробляє навичку швидкого письма. Дитині пояснюють, що зошит потрібно класти так, щоб початок рядка, на якому вона писатиме, був на рівні середини гру­дей. Поступово зошит лівою рукою пересувають вліво вгору.

У школі від дітей вимагається вміння орієнтуватися в обмеженому просторі: писати букви, не виходячи за межі рядка, доводити букви точно до лінії. Це не відразу вдається першокласникам. Щоб запобігти помил­кам, потрібно ще до школи навчити дітей орієнтуватися в зошиті, розумі­ти такі поняття, як «на лінії», «під лінією», «між лініями», «між першою і третьою лінійками», «лівий верхній кут», «правий верхній кут», «посе­редині» та ін. Для цього дітей ознайомлюють із зошитом в одну (широку) лінійку, в якому вони виконуватимуть вправи з прямих, хвилястих, дугопо­дібних та овальних ліній. Використання саме такого зошита пояснюєть­ся тим, що всі лінійки у ньому розміщені на однаковій відстані, і це дає дитині можливість легко орієнтуватись у ньому, малювати за вказаним розміром (відповідно до кількості лінійок) різні предмети й орнаменти.

В Україні видано низку варіативних зошитів із підготовки руки дитини до письма, якими може користуватися вихователь (Богуш А., Крутій К., Маковецька Н. Зошити № 1 і № 2. - Запоріжжя, 2002; Орлова І. Робочий зошит дошколярика. - К., 1997 та ін.).

У дошкільному закладі кожна дитина повинна мати свій постійний зошит.

Нижче наводимо опис окремих вправ з підготовки руки дитини до письма.

 

Проведення похилих ліній між двома лінійками. Завдання: навчити дітей сполучати дві крапки, проводити похилу лінію (з нахи­лом вправо) між двома лінійками, орієнтуватися на сторінці зошита.

Діти з'єднують крапки (мал. 2), поставлені ними на попередньому занятті. Потім ручкою малюють похилі палички між двома лінійками на новому рядку (див. мал. 3).

Проведення прямих ліній з крапками. Завдання: закріпити вміння дітей проводити прямі лінії з нахилом вправо різної довжини, лічити лінійки.

 

 

Діти ставлять крапки на першій і третій лінійках, сполучають їх, пишуть похилу лінію між першою та третьою лінійками з крапкою вгорі; наступну паличку пишуть між першою та другою лінійками, крапку ставлять на верхній лінійці, заповнюючи таким чином рядок до кінця. На дошці подається зразок (див. мал. 4).

Мал. 4

 

Малювання ялинок, трикутників, квадратів, прямокутників. Зав­дання: навчити проводити вертикальні й похилі лінії, сполучаючи дві крапки, рівномірно розміщувати їх на лінійках.

Вправи виконують кольоровими олівцями. Діти сполучають крап­ки прямою та похилими лініями, не виходячи за межі лінійок (див. мал. 5-7).

 

Штрихування геометричних фігур. Завдання: навчити дітей штрихувати в межах контуру (квадрат, трикутник, коло), не відриваючи руки; орієнтуватись у напрямках (згори вниз, похило) та заповнювати простір (коло, трикутник, квадрат) короткими переривчастими лі­ніями.

На окремих аркушах паперу зображено готові контури геометрич­них фігур. Вихователь показує і пояснює, що починати штрихувати слід з верхнього лівого кута, поступово заповнюючи контур симетрич­ними похилими лініями зліва направо у напрямку до нижнього право­го кута. Вправи виконують олівцем (див. мал. 8, 9).

Малювання візерунків з дугоподібних, ламаних та хвилястих ліній. Завдання: навчити проводити хвилясті, дугоподібні, ламані лінії між двома лінійками, не торкаючись їх і не відриваючи руки.

Вправи виконують ручкою. Вихователь подає зразок на окремому аркуші (див. мал. 10-13).


Штрихування кошика (будиночка, барабана, чашки). З а в д а н -

н я: закріпити навички штрихування в обмеженому просторі, чергу­вати вертикальні, горизонтальні й похилі штрихові (прямі й похилі) лінії.

Діти отримують на аркушах паперу готові контури. їм показують прийоми штрихування. Вправу виконують олівцем (див. мал. 14-16).

Мал. 16

Малювання овальних предметів (слив, жолудів, жуків, ялинко­вих гірлянд). Завдання: навчити дітей малювати одним рухом руки різні за розміром овальні предмети, ставити крапки.

Діти розглядають муляж сливи (жолудя, гірлянди, рибальського гач­ка). Вихователь показує, як малювати сливу: відлічити три лінійки, поставити крапки, проти руху стрілки годинника від верхньої лінійки провести замкнену овальну лінію одним рухом руки. На рядку рівно­мірно чергувати сливи двох розмірів: на дві й на одну лінійку. На контурі сливи поставити крапку і намалювати черешок. Вправу вико­нують олівцем (див. мал. 17-19).

Суцільна дугоподібна лінія з петлями. Завдання: навчити про­водити суцільну дугоподібну лінію з заокругленням унизу й вгорі (з вузькими дугами) в обмеженому просторі (між двома лінійками) одним рухом руки (див. мал. 20).