Мои Конспекты
Главная | Обратная связь


Автомобили
Астрономия
Биология
География
Дом и сад
Другие языки
Другое
Информатика
История
Культура
Литература
Логика
Математика
Медицина
Металлургия
Механика
Образование
Охрана труда
Педагогика
Политика
Право
Психология
Религия
Риторика
Социология
Спорт
Строительство
Технология
Туризм
Физика
Философия
Финансы
Химия
Черчение
Экология
Экономика
Электроника

Форми організації навчання дітей дошкільного віку



Навчання дошкільників здійснюється не лише на споціально організованих заняттях, а й у повсякденному жит ті, у різноманітних видах діяльності дітей за допомогою форм організації навчального процесу.

Форма організації навчання спільна навчальна діяльність педагога і дітей, що здійснюється в певному порядку і встановлено му режимі.

Значною мірою вона виражає характер зв'язку між педагогом і дитиною, їхньої діяльності, місце заняття і ре­жим його проведення. У дитячому садку використовують фронтальні, групові, індивідуально-групові, індивідуальні форми організації навчання. Головною вимогою у виборі форми організації навчання є необхідність сприяння до­шкільникові у його бажанні навчатися. Як відомо, дитина розвивається тоді, коли вона переживає радість від проце­су навчальної діяльності, здобутого результату.

Педагог повинен уміти визначати ступінь складності навчальних завдань, дбаючи, щоб навантаження було посильним для дошкільнят. Важливо забезпечити особистісно-орієнтований стиль керівництва навчальною діяль­ністю дітей, не допускати зверхності, ігнорування їхніх інтересів, поверхових оцінок зусиль. Усе має бути спрямо­ваним на те, щоб навчання було для них цікавим, особистісно значущим. «Зробити серйозне заняття для дитини захоплюючим — ось завдання початкового навчання», — стверджував К. Ушинський.

Необхідним компонентом процесу навчання є дидактичні засоби, оптимальне поєднання яких допомагає дошкільникам глибше пізнавати дійсність, збагачує їх враженнями, дає матеріал для спостережень, які вони ви­користовують у навчальній, а згодом і в інших видах ді­яльності. Такими дидактичними засобами є слово (вихо­вателя, дитини, художнє слово); образ (створюваний за допомогою технічних засобів, дидактичних матеріалів; об'єкти живої і неживої природи, їх зображення; існую­чий в уяві дитини); дія (дитини, вихователя, дидактичні вправи, елементарні досліди). Добирають їх залежно від віку, форм мислення, рівня розумового розвитку до­шкільника.

У ранньому віці малюк одержує нову інформацію зде­більшого через дії з предметом, іграшкою, зі слів виховате­ля. У середньому дошкільному віці на передньому плані опиняється образ і слово, а дії сприяють закріпленню знань (наприклад, практичні дії у дидактичній грі). У старшому дошкільному віці, коли розвивається словесно-логічна форма мислення, можливі різноманітні поєднання дидактичних засобів, що залежить від матеріалу, який вивчається, індивідуальних особливостей дітей.

За провідною діяльністю розрізняють такі форми орга­нізації навчання дошкільників: дидактична гра, екскур­сія, заняття.

Дидактична гра. Використовують її як самостійну форму організації навчання і як частину заняття. Дидак­тичні ігри ознайомлюють дітей з різноманітними явища­ми, предметами та їх властивостями (формою, величиною, кольором, просторовим розміщенням).

Кожна дидактична гра має своє навчальне завдання, наприклад, ознайомити із властивостями і якостями пред­метів, порівняти предмети, явища тощо. Гра активізує до­вільні і мимовільні процеси сприймання, уваги, пам'яті. Якщо у ранньому віці майже всі заняття відбуваються у формі дидактичної гри, спрямованої на розвиток сенсорики, мовлення, ознайомлення з предметами і явищами дій­сності, то для старших дошкільників вона набуває значен­ня самостійної форми організації навчання. Найчастіше її використовують для закріплення знань, здобутих дітьми під час занять.

Екскурсія. Цінність екскурсії полягає у безпосередньо­му ознайомленні дітей із предметами, явищами природи, діяльністю дорослих у природних умовах. Починають про­ведення екскурсій у другій молодшій групі (екскурсії-огляди в межах дитячого садка, під час яких дітей озна­йомлюють із його приміщеннями, організовують їхнє спостереження за роботою його працівників). Екскурсії з дітьми середньої групи проводять за межами дитячого сад­ка (в магазин, на пошту, в бібліотеку та ін.).

Специфічне значення екскурсій полягає в забезпеченні першого сприймання невідомих предметів і явищ. За пра­вильної методики таке сприймання є яскравим і цілісним, наснаженим емоційним ставленням дитини до побаченого, що сприяє розвитку її пізнавальних інтересів.

Однією з вимог до екскурсії є повторюваність її прове­дення, тому вихователь повинен раціонально розподілити знання, які діти мають отримати під час кожної екскурсії. Наприклад, оскільки для ознайомлення з осінню як порою року організовують три екскурсії в різні її періоди (ран­ньою, середньою («золотою»), пізньою осінню), педагог поступово вчить дітей спостерігати й аналізувати зміни у спостережуваних явищах. Пізнавальний матеріал усклад­нюють як у плані поглиблення знань про об'єкт чи явище, так і завдяки розширенню кола предметів і явищ, із якими ознайомлюють дітей. Важливими умовами успішності екс­курсії є раціональність спостереження, посильна участь дітей у ньому.

Екскурсія як організована форма навчання має таку загальну структуру:

1) підготовчий етап. Педагог визначає її зміст, готує відповідний об'єкт, створює у групі настрій очікування ці­кавого і корисного, повідомляє певну інформацію щодо об'єкта, який діти спостерігатимуть;

2) власне екскурсія. Під час екскурсії вихователь органі­зовує спостереження дітей, спрямовує їхню пізнавальну ак­тивність, стимулює мислення, увагу, сприяє розвитку уяви;

3) закріплення знань. Робота після екскурсії забезпе­чує закріплення отриманих під час спостережень знань і вражень. Із цією метою вихователь організовує викорис­тання зібраного матеріалу, читання відповідної художньої літератури, створює умови для розвитку ігрової діяльності за мотивами побаченого на екскурсії.

Заняття. На перших етапах свого розвитку дошкіль­на педагогіка вбачала у заняттях можливість чимось зай­няти дітей: іграшкою, розповіддю, малюванням. Пізніше головним змістом занять стали дидактичні ігри, вправи з дидактичним матеріалом, самостійна художня діяльність та ін. На сучасному етапі утвердився погляд на заняття як на форму впливу вихователя на дітей, виконання передба­чених програмою завдань, тобто як на особливу форму ор­ганізації навчання.

Заняттю властиві такі ознаки:

— реальні можливості дітей активно засвоювати перед­бачені програмою знання і вміння;

— постійний склад дітей усієї вікової групи;

— провідна роль педагога, який визначає тему, завдан­ня і зміст заняття, підбирає методи і прийоми, організовує й оцінює пізнавальну діяльність дітей, спрямовує їх на ви­користання набутих знань, умінь і навичок у практичній діяльності.

Заняття є формою педагогічного впливу, яка поєднує розвивальний і виховний ефекти навчання, формує у дітей уміння активно засвоювати знання і творчо використову­вати їх за безпосередньої участі педагога, що сприяє набут­тю досвіду спільної діяльності з дорослим і однолітками.

Заняття — форма дошкільного навчання, за якої вихователь, працюючи з групою дітей у встановлений режимом час, організо­вує і спрямовує пізнавальну діяльність з урахуванням індивідуаль­них особливостей кожної дитини.

За допомогою різноманітних методів і дидактичних за­собів педагог забезпечує на занятті процес засвоєння всіма дітьми знань, умінь і навичок, розвиток пізнавальних здібностей.

На заняттях з дошкільниками не обмежуються лише навчальною роботою. Тому організоване їх навчання по­винно бути позбавлене жорсткого регламентування, перед­бачати такі його форми:

— організоване навчання у повсякденному житті;

— організовані заняття за вибором дітей (вони самі обирають вид діяльності, матеріал, з яким працювати­муть, способи роботи з ним під керівництвом педагога);

— обов'язкові заняття за планом педагога, який визна­чає їх мету, зміст, структуру та ін.

Такий підхід набуває актуальності у зв'язку з гумані­зацією процесу навчання і виховання у дошкільних закла­дах і зменшенням кількості обов'язкових занять за планом вихователя. На це націлюють програми виховання та на­вчання дітей у дитячих садках, які, на відміну від поперед­ніх, не поділяють навчальний матеріал на той, що має бу­ти засвоєний лише на заняттях, і той, який діти повинні опановувати у повсякденному житті.

У навчальному процесі дошкільного закладу викорис­товуються різні види занять.

За змістом навчання розрізняють заняття:

— з ознайомлення з навколишнім середовищем;

— з розвитку мовленнєвого спілкування;

— з формування елементарних математичних уявлень;

— з образотворчої діяльності;

— з фізичної культури;

— музичні.

За дидактичними цілями виокремлюють такі види занять:

— заняття із засвоєння дітьми нових знань. Мають на меті постановку пізнавальних завдань, збагачення, уточнення знань про предмети і явища світу. Ними можуть бу­ти спостереження за новим об'єктом, читання художніх творів, розповіді вихователя та ін.;

— заняття із закріплення і систематизації досвіду (ор­ганізованого і стихійного) дітей. Передбачають осмислен­ня сприйнятого і формування найпростіших узагальнень (заняття зі спостереження знайомих об'єктів, бесіди, ди­дактичні ігри);

— контрольні заняття. Покликані з'ясувати наявність у дітей знань, уявлень, умінь, навичок, перевірити розвивальний ефект виховання і навчання і на цій підставі окреслити напрями, зміст і методи подальшої роботи;

— комплексні заняття. Включають повідомлення ді­тям нових знань, повторення, закріплення, систематиза­цію і використання набутих знань, умінь і навичок. Такі заняття найпоширеніші у дошкільних закладах.

За організацією дітей заняття поділяють на:

— фронтальні (з усіма дітьми групи);

— групові (10—12 дошкільнят);

— індивідуально-групові (4—6 дошкільнят);

— індивідуальні (1—4 дошкільнят).

Зміст занять визначає програма виховання і навчання дітей у дошкільних закладах. Кожне заняття передбачає освітні, розвивальні та виховні завдання. Обсяг навчаль­ного змісту залежить від вікових можливостей дітей, рівня їхнього загального розвитку і працездатності. Оскільки засвоєння нового матеріалу відбувається на основі набутих знань, навчальний зміст кожного заняття має бути невели­ким за обсягом, адже важливо, щоб на одному занятті від­бувалося первинне сприймання нового матеріалу, його ос­мислення та закріплення, а на наступних — розширення знань, умінь, навичок.

Як правило, заняття відбувається за такою структу­рою:

1) організаційний момент. Метою його є пробудження інтересу дітей до змісту заняття. Охоплює він такі аспекти, як формулювання мети, пояснення шляхів її досягнення;

2) основна частина заняття. Педагог послідовно форму­лює дітям навчальні завдання, організовує самостійну їхню діяльність, спрямовану на вирішення завдань;

3) підведення підсумків. Метою його є самостійний аналіз і самоаналіз дітей, з'ясування шляхів використан­ня здобутих знань у діяльності після заняття, окреслення можливостей пізнавальної діяльності на наступних за­няттях.

Головні вимоги до занять ґрунтуються на загальнодидактичних принципах навчання. Передусім слід чітко ви­значати навчальні, розвивальні, виховні завдання, методи і прийоми, передбачений програмою зміст заняття. їх ви­бір залежить від його мети. Особливо важливою є оптимізація виховної роботи на заняттях, на зміст якої впливає вік і рівень розвитку дітей.

У молодших групах активність дошкільників на занят­тях, результати їхньої діяльності забезпечуються мето­дами і засобами, що стимулюють зацікавленість дітей змістом знань. До участі в занятті їх залучають його емо­ційною насиченістю, ігровими ситуаціями, сюрпризними моментами. У середній групі дітей приваблює зміст знань і умінь, у них з'являється інтерес до занять, уявлення про те, що, навчаючись, можна дізнатися багато нового і ціка­вого. Старші дошкільники здобувають досвід колективної роботи на занятті, усвідомлюють, що від успіху кожного залежить успіх групи. Це важливо як для активних, так і для нерішучих дітей, які за неправильної організації на­вчання можуть стати невстигаючими. Організовуючи ко­лективну пізнавальну діяльність дошкільників на занятті, вихователь повинен дбати про те, щоб вони не тільки вияв­ляли себе, а й були доброзичливими, уважними до успіхів і труднощів однолітків.

Приміщення, в якому відбуваються заняття, має бути чистим, провітреним, добре освітленим, обладнаним мебля­ми відповідно до зросту дітей. Дошкільники повинні навчи­тися правильно сидіти під час слухання, виконання різнома­нітних робіт. Традиційно у першій молодшій групі заняття триває 10—15 хв., у другій молодшій і середній групах — 15—20 хв., у старшій 20—25 хв., у підготовчій — 30—35 хв.

Як стверджував К. Ушинський, дитина втомлюється не від самої діяльності, а від її одноманітності, тому потріб­но протягом заняття чергувати різні види діяльності.

Однією з умов успішного навчання дітей дошкільного віку є поєднання навчальної роботи на заняттях і поза ни­ми. Сучасні концепції дошкільного виховання націлюють педагогів на необхідність здійснення навчальних завдань не лише на заняттях, а й в різних формах роботи у повсяк­денному житті: на екскурсіях, прогулянках, під час різно­манітних спостережень, дидактичних ігор, виконання ігро­вих вправ.

Отже, використання різноманітних форм організації навчання дошкільників забезпечує ефективне засвоєння знань, умінь і навичок, розвиток пізнавальних можливос­тей дитини.

Література

Алексюк А. М. Загальні методи навчання в школі. — К., 1983.

Буре Р. С. Воспитание в процессе обучения на занятиях в дет­ском саду. — М., 1981.

Васильєва А. И. Совершенствование обучения в детском саду. — Минск, 1980.

Дошкольная педагогика / Под ред. В. И. Логиновой, П. Г. Саморуковой. — Ч. 2. — М., 1988.

Козлова С. А., Куликова Т. А. Дошкольная педагогика. — М.. 2002.

Коменский Я.-А. Великая дидактика // Избр. пед. произведе­ния. — Т. 1. — М.. 1982.

Коментар до Базового компонента дошкільної освіти в Україні / Наук. ред. О. Л. Кононко. — К.. 2003.

Кондратенко Т. Д., Котырло В. К., Ладывир С. А. Обучение стар­ших дошкольников. — К., 1986.

Кондратова В. В. Розумове виховання дошкільників. — К., 1979.

Костюк Г. С. Розвиток і виховання // Навчально-виховний про­цес і психічний розвиток особистості. — К., 1989.

Лозова В. І., Москаленко П. Г., Троцко Г. В. Педагогіка. — К., 1993.

Люблінська Г. О. Дитяча психологія. — К., 1975.

Основы дошкольной педагогики / Под ред. А. В. Запорожца, Т. А. Марковой. — М., 1980.

Про дошкільну освіту: Закон України. — К., 2001.

Савченко О. Я. Дидактика початкової школи. — К., 1997.

Содержание и методы умственного воспитания дошкольников / Под ред. Н. Н. Поддьякова. — М., 1980.

Сорокина А. И. Умственное воспитание в детском саду. — М., 1975.

Усова А. П. Обучение в детском саду. — М., 1981.

6. Дошкільний заклад, сім'я, школа

Виховання дитини здійснюється під впливом багатьох чинників, провідними з яких є родина і навчальний заклад, у якому вона виховується. Перші кроки у світ ди­тина здійснює під опікою сім'ї, а з часом усе відчутнішу роль у її соціалізації починають відігравати спершу до­шкільний заклад, потім школа. Безперечно, сім'я на­завжди залишається для дитини джерелом її життєвого досвіду, духовних сил, моральності, соціального оптиміз­му. Водночас багато якостей особистості формуються, розвиваються в дитячому садку, школі під впливом глибо­ко продуманого, цілеспрямованого, раціонально організованого педагогічного процесу.

6.1. Педагогічний процес у дошкільному закладі

На певному етапі становлення дитини її навчання і виховання здійснюються передусім завдяки взаємодії з педагогом, завдання якого полягає в тому, щоб системно, цілеспрямовано, науково обґрунтовано сприяти психоло­гічному, розумовому, моральному, фізичному розвитку дитини. Ця багатоаспектна, всеохоплююча взаємодія і є педагогічним процесом.

Педагогічний процес спеціально організована, динамічна взаємодія педагога і дітей, спрямована на забезпечення їх навчання, виховання, розвитку.

Зміст педагогічного процесу визначається концепту­альними засадами освітньо-виховної системи. Головною метою його є раціональна організація навчально-виховної роботи, спрямованої на всебічний розвиток дитини.

Ідею єдності виховання і навчання, яка визначає ціліс­ність педагогічного процесу, обґрунтував К. Ушинський. Він стверджував, що від комбінації основних елементів найбільше залежить виховна сила школи.

Російський педагог, психолог Петро Каптерев (1849— 1922), досліджуючи різноманітні особливості взаємодії пе­дагога і вихованців, наголошував, що навчання, освіта, привчання, виховання, настанови, переконання, напучу­вання, вимоги «позначають різні властивості, сторони, за­соби і моменти одного великого цілого — педагогічного процесу».

Педагогічний процес є головною структурною одини­цею цілеспрямованої й організованої взаємодії педагога і вихованця, під час якої дитина опановує соціальний до­свід. Значною мірою він відрізняється від виховного про­цесу, що здійснюється постійно під впливом усієї сукуп­ності чинників, які формують особистість.

Сучасні дослідники розглядають педагогічний процес як динамічну педагогічну систему, спрямовану на вирі­шення розвивальних і освітніх завдань; передавання соці­ального досвіду старшими і засвоєння його підростаючими поколіннями шляхом їх взаємодії.

Сутність педагогічного процесу полягає в єдності на­вчання, виховання і розвитку. Саме цим обумовлюються його функції:

— навчальна (формування мотивації, досвіду навчаль­но-пізнавальної та практичної діяльності, засвоєння основ наукових знань, ціннісних орієнтацій особистості);

— виховна (формування моральних, естетичних якос­тей і ставлень людини);

— розвивальна (формування і розвиток психічних про­цесів, властивостей і якостей особистості).

Одиницею педагогічного процесу є педагогічне завдан­ня — певна педагогічна ситуація, співвіднесена з метою діяльності й умовами її здійснення. Головними компонен­тами педагогічного процесу є його суб'єкти: педагог і ви­хованець.