Мои Конспекты
Главная | Обратная связь


Автомобили
Астрономия
Биология
География
Дом и сад
Другие языки
Другое
Информатика
История
Культура
Литература
Логика
Математика
Медицина
Металлургия
Механика
Образование
Охрана труда
Педагогика
Политика
Право
Психология
Религия
Риторика
Социология
Спорт
Строительство
Технология
Туризм
Физика
Философия
Финансы
Химия
Черчение
Экология
Экономика
Электроника

Що таке інстинкт національного самозбереження?



Коли говоримо про індивідуальний інстинкт самозбереження, то, ясна річ, маємо на увазі боязнь смерті й бажання продовжити своє земне життя. Тут все зрозуміло: з інстинкту самозбереження людина переходить вулицю на зелене світло, не пхає пальці в розетку і не вистрибує з десятого поверху на асфальт.

А що таке національний інстинкт самозбереження як не боязнь національної смерті і бажання продовжити життя нації? За яких умов він можливий?

Боязнь смерті двох змушує їх об’єднуватися для спільного захисту своїх життів, а коли об’єднується більше людей, то вони розподіляють між собою обов’язки і тим самим підвищують ефективність захисту. Спочатку це відбувалося на рівні сім’ї-роду, далі — на племінному, а потім — національному рівні. Кожна наступна структурна форма забезпечувала більшу гарантію збереження індивідуального життя, тому нація як найвища форма організації етнічно-споріднених людей є непроминальною сутністю.

Із властивості людини випромінювати електромагнітне поле сформувалося національне торсіонне інформаційне поле, в якому постійно перебуває кожен із членів нації. Саме у цьому полі відбувається підсвідома передача імпульсів, що без слів впливають на настрій і породжують добрі чи не добрі передчуття. Це поле взаємодіє зі сферою думки (ноосферою) і пов’язує живих із духом великих ( тобто енергетично потужних) пращурів.

Коли збирається докупи група людей більш-менш схожого настрою, то випромінювання кожного посилює випромінювання інших і вони разом утворюють спільне торсіонне поле, яке посилює початковий настрій кожного, передається людям нейтральним, захоплює їх і вводить у загальний настрій. Коли докупи збираються, як буває на мітингах, 20 — 50 тисяч осіб, торсіонне інформаційне поле набуває такої потужності, що навіть затягує в себе сторонніх людей. А коли збираються разом 50 — 70 тисяч, то енергетична сила торсіонного поля наповнює кожного таким могутнім зарядом, про який людина не може забути. Пригадуєте осінь 2004 року? Велелюдні мітинги на столичній Європейській площі в об’єднаному пориві любові до України й готовності до бою проти кучмівського режиму створили таке потужне інформаційне поле, що покривало всю Україну і під його впливом у віддалених районах українці з власної ініціативи наймали автобуси, одягалися в теплий зимовий одяг, брали з собою якісь харчі і їхали до столиці. А в столиці та її околицях жінки з власної ініціативи без найменших зовнішніх спонукань і оплати варили борщ і відрами носили на Хрещатик, київські Майдани та прилеглі вулиці годували мільйон, а часом і півтора мільйони людей з усіх куточків української землі.

З духу одиниць сформувався живий дух нації. Він настільки вищий, сильніший і прекрасніший за дух окремих одиниць, як пісня вища і прекрасніша за кожне окремо взяте слова.

Пригадуєте Motto Декалогу українського націоналіста: «Я дух одвічної стихії, що поставив тебе на грані двох світів будувати нове життя». На грані Європи і Азії. Як влучно визначено роль України у світі! І на початку ХХ століття я особливо яскраво відчуваю пророчий зміст Декалогового Motto (гасла). Підставою такого сподівання є український генетичний код та географічні терени України як порубіжжя європейської християнської цивілізації.

Генетичний код

Княжа доба Х — ХІІ ст. була добою творення Київської імперії, зближення українських племен, навали татаро-монголів і розгрому 1240 року Києва, поступової втрати західно-української державності (Галицько-Волинського князівства). Українські племена, не завершивши консолідації (перетворення на націю), опинилися під окупацією поляків, мадярів, турків, на сході України — литовців, поляків і московитів. Розрив національного тіла і перебування упро­довж століть під владою різних народів з різними політичними устроями й державними режимами мав би призвести до асиміляції й переродження. Однак цього не сталося! Волиняни, галичани, закарпатці, буковинці і наддніпрянці всупереч жорстоким обставинам все ж зберегли українську мову і києвоцентричне мислення. Це диво! І якщо його можна пояснити, то хіба що надзвичайною силою спільного генетичного коду та тривкістю історичної пам’яті про стольний град Київ.

Багато втрачено на довгому історичному шляху, проте — слава Всевишньому — збережене почуття національної єдності. А це означає, що минула історія підготувала нам єдину національну майбутню долю.