Мои Конспекты
Главная | Обратная связь


Автомобили
Астрономия
Биология
География
Дом и сад
Другие языки
Другое
Информатика
История
Культура
Литература
Логика
Математика
Медицина
Металлургия
Механика
Образование
Охрана труда
Педагогика
Политика
Право
Психология
Религия
Риторика
Социология
Спорт
Строительство
Технология
Туризм
Физика
Философия
Финансы
Химия
Черчение
Экология
Экономика
Электроника

Чи підлягає відчуженню земельна ділянка, успадкована іноземцем?



З ч. 4 ст. 81, ст. 145 ЗКУ випливає, що земельні ділянки сільськогосподарського призначення ці особи також мають право набувати, проте лише у спадщину, і протягом року зобов'язані її відчужити. У разі невиконання цієї вимоги настають передбачені п. "д" ст. 143 ЗКУ наслідки, а саме, право власності на земельну ділянку може бути примусово припинене (щодо проблем у реалізації даної норми див. коментар до ст. 145 ЗКУ).

Невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства протягом року з моменту набуття у випадку отримання у спадщину земельної ділянки сільськогосподарського призначення (ч. 4 ст. 81, ч. 4 ст. 82 ЗКУ) також тягне припинення права власності.

Ч. 4 ст. 81, ч. 4 ст. 82 ЗКУ передбачають обов'язок іноземних фізичних та юридичних осіб, осіб без громадянства протягом року відчужити набуті у спадщину землі сільськогосподарського призначення. У разі порушення цієї вимоги земельна ділянки підлягає примусовому відчуженню за рішенням суду (ст. 145 ЗКУ, ст. 348 ЦКУ). Кодекс не деталізує процедури примусового відчуження, не визначає суб'єктів звернення до суду з вимогою про відчуження земельної ділянки, що не сприяє ефективній реалізації норми. Крім того, немає повної впевненості у її конституційності, адже, відповідно до ч. 5 ст. 41 Конституції України, "[примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності …".

 

 

Задача 4

Ст.121 ЗКУ, ч.1, п.г:

1. Громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах:

г) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара;

Те, що громадянин збудував на цій земельній ділянці ще кілька господарських будівель – правомірно.

ст. 40 ЗКУ:

Громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом. Понад норму безоплатної передачі громадяни можуть набувати у власність земельні ділянки для зазначених потреб за цивільно-правовими угодами.

Землі загального користування не можуть бути у приватній власності, відповідно до п.а, ч.3, ст.83 ЗКУ: 3. До земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать: а) землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо);

Комунальна власність – тому це неправомірно.

 

ч.6, ст.118 ЗКУ:

6. Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

 

 

Задача 5

Відповідно до чинного зараз ЗКУ , 2002 року обмежено суб’єктний склад на право постійного користування земельною ділянкою. ст.92 ЗКУ:

2. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають:

а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності;

б) громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації;

в) релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності.

Тобто ф.о. та ю.о. приватного права не можуть бути суб’єктами права постійного користування.

 

п.6, Перехідних положень ЗКУ:

6. Громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

 

РСКУ від 22.09.2005 року, п.6 Перехідних положень втратив чинність. Тобто є переживаючи дія попереднього ЗК.

Момент виникнення права постійного користування земельною ділянкою є момент державної реєстрації акту на право постійного користування земельною ділянкою.

 

ст.140 ЗКУ передбачає підстави припинення права власності на земельну ділянку.

ст.141 ЗКУ передбачає підстави припинення права права власності на користування земельною ділянкою.

 

Задача 6

Наказ Держкоммістобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень ДБН-360-92, від 17.04.1992 року, п.2.1., 2.2.:

2.1 Територія міста за функціональним призначенням іхарактером використання поділяється на сельбищну, виробничу, вт.ч. зовнішнього транспорту, і ландшафтно-рекреаційну

2.2 До сельбищної території входять ділянки житловихбудинків, громадських установ, будинків і споруд, у т.ч.навчальних, проектних, науково-дослідних та інших інститутів бездослідних виробництв, внутрішньосельбищна вулично-дорожна ітранспортна мережа, а також площі, парки, сади, сквери, бульвари,інші об'єкти зеленого будівництва й місця загального користування.

 

ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності», ст.18:

Стаття 18. План зонування території

1. План зонування території розробляється на основі генерального плану населеного пункту (у його складі або як окремий документ), плану земельно-господарського устрою та містобудівного кадастру з метою визначення умов та обмежень використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон.

Невід'ємною складовою плану зонування території (у складі генерального плану чи окремо) є проект землеустрою щодо впорядкування території населеного пункту.

План зонування території розробляється з метою створення сприятливих умов для життєдіяльності людини, забезпечення захисту територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, запобігання надмірній концентрації населення і об'єктів виробництва, зниження рівня забруднення навколишнього природного середовища, охорони та використання територій з особливим статусом, у тому числі ландшафтів, об'єктів історико-культурної спадщини, а також земель сільськогосподарського призначення і лісів.

2. План зонування території встановлює функціональне призначення, вимоги до забудови, ландшафтної організації території.

3. Зонування території здійснюється з дотриманням таких вимог:

ü урахування попередніх рішень щодо планування і забудови території;

ü виділення зон обмеженої містобудівної діяльності;

ü відображення існуючої забудови територій, інженерно-транспортної інфраструктури, а також основних елементів планувальної структури територій;

ü урахування місцевих умов під час визначення функціональних зон;

ü встановлення для кожної зони умов та обмежень з визначенням видів використання земельних ділянок та об'єктів нерухомості;

ü узгодження меж зон з межами територій природних комплексів, смугами санітарно-захисних, санітарних, охоронних та інших зон обмеженого використання земель, червоними лініями.

4. Параметри використання території та будівель, запропонованих для розташування у межах декількох земельних ділянок або окремої земельної ділянки, зокрема функціональне призначення, граничні поверховість та площа забудови, можливе розміщення на ділянці, є обов'язковими для врахування під час зонування відповідної території.

Перелік зазначених параметрів визначає центральний орган виконавчої влади з питань будівництва, містобудування та архітектури.

5. Внесення змін до плану зонування території допускається за умови їх відповідності генеральному плану населеного пункту.

6. Склад, зміст, порядок розроблення плану зонування території визначаються центральним органом виконавчої влади з питань будівництва, містобудування та архітектури.

7. За порушення вимог, встановлених планом зонування території, фізичні та юридичні особи несуть відповідальність відповідно до закону.

 

8. План зонування території затверджується на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради протягом 30 днів з дня його подання.

План зонування території не підлягає експертизі.

 

ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності», ст.26:

5. Проектування та будівництво об'єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку:

· отримання замовником або проектувальником вихідних даних;

· розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи;

· затвердження проектної документації;

· виконання підготовчих та будівельних робіт;

· прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів;

· реєстрація права власності на об'єкт містобудування.

 

Задача 7

ЗУ «Про свободу совісті та релігійних організацій», ст.18:

Релігійні організації володіють, користуються і розпоряджаються майном, яке належить їм на праві власності.

У власності релігійних організацій можуть бути будівлі, предмети культу, об'єкти виробничого, соціального і добродійного призначення, транспорт, кошти та інше майно, необхідне для забезпечення їх діяльності.

Релігійні організації мають право власності на майно, придбане або створене ними за рахунок власних коштів, пожертвуване громадянами, організаціями або передане державою, а також придбане на інших підставах, передбачених законом.

У власності релігійних організацій може бути також майно, що знаходиться за межами України.

Релігійні організації мають право звертатися за добровільними фінансовими та іншими пожертвуваннями і одержувати їх.

Фінансові та майнові пожертвування, як і інші доходи релігійних організацій, не оподатковуються.

Релігійні організації не мають права проводити примусове обкладання віруючих.

Право власності релігійних організацій охороняється законом.

Потрібно звертатись не громадянам села, а релігійній організації, якій відповідно до ч.2, ст.7 ЗУ є релігійні громади, управління, центри, монастирі, релігійні братства, місії.

 

ЗУ «Про свободу совісті та релігійних організацій», ст.8:

Релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того ж культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об'єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб.

У задачі мова йде про культову споруду, яка відповідно до Наказу «Про затвердження правил пожежної безпеки для культурних споруд» визначається як будинок (споруда) призначена для проведення богослужінь та релігійних обрядів. Це вся церква, а не її фундамент.

Релігійній громаді слід звернутися порядку передбаченому ст.92 ЗК, де передбачено право постійного користування земельною ділянкою із земель держ. та комун. власності.

Релігійні організації, статути яких зареєстровані у встановленому порядку: виключно для будівництва та обслуговування культурних та інших будівель.

 

Задача 8

ч.1, ст. 376 ЦКУ:

Житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Кожна із цих ознак є самостійною і остатньою для того, щоб визнати О. нерухомого майна самочинним будівництвом.

ч.3,4, ст. 376 ЦКУ:

3. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

4. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Позов про знесення самочинного будівництва споруди може бути пред’явлений б\я особою, яка вважає, що самочинне будівництво порушує її права.

ст. 391 ЦКУ:

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Служба мала проконтролювати лише знесення власником, а не самій зносити.

ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності», ст.38:

Стаття 38. Знесення самочинно збудованих об'єктів містобудування

1. У разі виявлення факту самочинного будівництва об'єкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою, посадова особа відповідної інспекції державного архітектурно-будівельного контролю видає особі, яка здійснила (здійснює) таке будівництво, припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил з визначенням строку для добровільного виконання припису.

У разі якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимоги, встановлені у приписі, інспекція державного архітектурно-будівельного контролю подає позов до суду про знесення самочинно збудованого об'єкта та компенсацію витрат, пов'язаних з таким знесенням.

2. За рішенням суду самочинно збудований об'єкт підлягає знесенню з компенсацією витрат, пов'язаних із знесенням об'єкта, за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) таке самочинне будівництво.

Замовником робіт із знесення зазначеного об'єкта є інспекція державного архітектурно-будівельного контролю, за позовом якої прийнято відповідне рішення суду.

 

Задача 9

ст. 122 ЗКУ:

Право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків визначених ч.2 – право власності на земельну ділянку набуту у власність із земель приватної власності, без зміни її цільового призначення посвідчується цивільно-правовою угодою щодо відчуження земельної ділянки укладеною у встановленому законом порядку, у разі набуття права власності на земельну ділянку за такою угодою.

Оскільки, там відсутні капітальні споруди, то не потрібно документів, що посвідчують право власності на них.

 

Задача 10

ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності», ст.27:

Стаття 27. Будівельний паспорт забудови земельної ділянки

1. Забудова присадибних, дачних і садових земельних ділянок може здійснюватися на підставі будівельного паспорта забудови земельної ділянки (далі - будівельний паспорт).

Будівельний паспорт визначає комплекс містобудівних та архітектурних вимог до розміщення і будівництва індивідуального (садибного) житлового будинку, садового, дачного будинку не вище двох поверхів (без урахування мансардного поверху) з площею до 300 квадратних метрів, господарських будівель і споруд, гаражів, елементів благоустрою та озеленення земельної ділянки.

Будівельний паспорт складається з текстових та графічних матеріалів.

За наявності плану зонування території розроблення будівельного паспорта здійснюється на його підставі.

 

2. Проектування на підставі будівельного паспорта здійснюється без отримання містобудівних умов та обмежень. Для об'єктів, зазначених у частині першій цієї статті, розроблення проекту будівництва здійснюється виключно за бажанням замовника.

3. Надання будівельного паспорта здійснюється спеціально уповноваженим органом містобудування та архітектури на безоплатній основі протягом десяти робочих днів з дня надходження відповідної заяви та пакета документів, перелік яких визначається центральним органом виконавчої влади з питань будівництва, містобудування та архітектури.

4. Порядок видачі та форма будівельного паспорта визначаються центральним органом виконавчої влади з питань будівництва, містобудування та архітектури.

Землевпорядник вчинив неправомірно, оскільки будівельний паспорт містить графічне зображення відповідної змельної ділянки із визначенням її конкретних розмірів, а тому він не міг самовільно змінювати її розміри, навіть не порушуючи при цьому загл. Земельної ділянки.

ч.9, ст.118 ЗКУ:

Рада міністрів Автономної Республіки Крим, районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

 

Видача державного акта на право власності на землю здійснюється органами Держкомзему, а не землевпорядниками.

 

Задача 11

п.1, ст. 120 ЗКУ:

Істотною умовою договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, є кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з набуттям права власності на ці об'єкти.

п.2,ч.6, ст.120 ЗКУ:

Укладення договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що пов'язане з переходом права на частину земельної ділянки, здійснюється після виділення цієї частини в окрему земельну ділянку та присвоєння їй окремого кадастрового номера.

Якщо це буде можливо зробити, то слід брати до уваги кадастр і вказувати в договорі купівлі-продажу 1\2 будинку частку у праві на земельну ділянку, що переходить до набувача.

Вимога землевпорядника є правомірною.