Мои Конспекты
Главная | Обратная связь


Автомобили
Астрономия
Биология
География
Дом и сад
Другие языки
Другое
Информатика
История
Культура
Литература
Логика
Математика
Медицина
Металлургия
Механика
Образование
Охрана труда
Педагогика
Политика
Право
Психология
Религия
Риторика
Социология
Спорт
Строительство
Технология
Туризм
Физика
Философия
Финансы
Химия
Черчение
Экология
Экономика
Электроника

Типи ліній, основні параметри та їх призначення



№ з/п Назва і зображення Товщина лінії відносно товщини основної лінії Основне призначення
Суцільна товста (основна) s   1.1 Лінії видимого контуру 1.2 Лінії переходу видимі 1.3 Лінії контуру перерізу (виносного і який входить в склад розрізу)
Суцільна тонка 2.1 Лінії контуру накладного перерізу 2.2 Лінії розмірні і виносні 2.3 Лінії штриховки 2.4 Лінії виноски 2.5 Полички лінії-виноски і підкреслювання надписів 2.6 Лінії переходу уявні 2.7 Лінії побудови 2.8 Лінії для зображення обмеження виносних елементів 2.9 Лінії для зображення стикових пограничних деталей
Суцільна хвиляста 3.1 Лінії обриву 3.2 Лінії розмежування вигляду і розрізу
Штрихова   4.1 Лінії невидимого контуру 4.2 Лінії переходу невидимі
Штрих-пунктирна тонка   5.1 Лінії осьові і центрові 5.2 Лінії перерізів, які є осями симетрії для накладних або виносних перерізів
Штрих-пунктирна потовщена 6.1 Лінії які позначають поверхні що підлягають термообробці або покриттю 6.2 Лінії для зображення елементів, розміщених перед січною площиною («накладна проекція»)
Розімкнена   7.1 Лінії перерізів
Суцільна тонка із зламами     8.1 Довгі лінії обриву
Штрих-пунктирна тонка із двома точками 9.1 Лінії згину на розгортках 9.2 Лінії для зображення частин виробів у крайніх або проміжних положеннях 9.3 Лінії для зображення розгортки, суміщеної з виглядом

3.Основні правила нанесення розмірів на кресленні (ГОСТ 2.307 - 68)

Нанесення розмірів на кресленні - одна із найбільш важливих і відповідальних стадій його виконання і виконується згідно з такими основними вимогами ГОСТу - 2.307 - 68;

1. Кожен розмір наносять на кресленні тільки один раз. Повторювати розміри на зображеннях або при нанесенні написів не дозволяється.

2. Загальна кількість розмірів повинна бути мінімальною, але достатньою для того, щоб за цим кресленням можна було виготовити виріб та проконтролювати якість його виготовлення.

3. Незалежно від масштабу завжди на кресленні проставляють дійсні розміри в міліметрах без позначення одиниці вимірювання.

4. Розмірні лінії з обох кінців обмежують стрілками, що своїми кінцями впираються до відповідної лінії, яка є межею вимірювання (виносні, осьові, контурні) (рис. 3). їх переважно наносять поза контуром зображення. Величина стрілок розмірних ліній залежить від товщини лінії видимого контуру (рис. 4). На навчальних кресленнях розмірні стрілки рекомендується наносити довжиною 5... 7 мм.

5. Мінімальна відстань між паралельними розмірними лініями - 7 мм, а між розмірною і лінією контура - 10 мм (рис. 3).

6. Виносні лінії є допоміжними. їх проводять від межі вимірювання перпендикулярно прямолінійному відрізку елемента деталі, розмір якого наносять. Виносні лінії повинні виходити за кінці стрілок або засічок на 1...5 мм (рис.3).

7. Лінії контуру, осьові, центрові і виносні лінії не можна використовувати в якості розмірних ліній. Осьові і центрові лінії можуть бути використані як виносні. Для цього їх необхідно продовжити (рис.3). Водночас не рекомендується допускати перетину розмірних і виносних ліній!

8. Розмірні числа лінійних розмірів при різному нахилі розмірних ліній розміщують так, як зображено на рис. 8. Якщо необхідно вказати розмір у заштрихованій зоні, то розмірне число наносять на поличці - виносці (рис. 5).

9. Стрілки на діаметрі кола або радіусі дуги повинні бути поверненими до лінії кола чи дуги. Розмірні лінії радіусів і діаметрів, які нанесені на колах, не повинні займати горизонтального і вертикального положень чи співпадати з центровими лініями.

10. Розмірні числа для радіусів необхідно доповнювати позначенням типу R10, R15, де висота букви дорівнює висоті цифр. Розмірні числа діаметрів доповнюють умовним знаком Ø, який проставляють перед розмірним числом за типом Ø 15 (рис. 3).

Рис. 3

 

 

Рис. 4

Рис. 5

 

11. Якщо при нанесенні розмірного числа не вистачає місця між розмірними стрілками, його наносять, як це зображено на рис 6, розмішуючи по можливості число з правого боку.

Рис. 6

 

12. Якщо при нанесенні розмірного числа не вистачає місця для стрілок, їх можна проставляти із зовнішнього боку або можна замінити засічками, які наносять під кутом 45° до розмірної лінії за ходом напису або чітко нанесеними точками (рис. 7).

Рис. 7
13. Конічні фаски, виконані на кінцях циліндричних деталей під кутом 45°, позначають як добуток величини катета на його кут: 2x45°. Якщо на кресленні даної деталі є кілька однакових конічних фасок, то їх позначають як 2 _ фаски 2x45° (рис. 8). При інших кутах виконання фаски її вказують так, як це зображено на рис. 8 в), тобто окремо вказують розмір катета і розмір кута.

14. При нанесенні розмірів використовують також інші знаки та умовності, які дозволяють скоротити кількість зображень і розмірів.

Рис. 8

 


Рис. 9

 


15. Розміри проставляють за принципом "незамкненого ланцюга", за винятком будівельних креслень. Замкнений ланцюг допускається, якщо один із розмірів вказується як довідковий. Цей розмір позначають зірочкою (*), а в технічних вимогах записують: "Розмір для довідок" (рис. 8.б).

16. Над паралельними або концентричними розмірними лініями розмірні числа розміщують у шаховому порядку (рис. 9).

 

5. Проекції многограників

5.1 Проектування призми.Поверхня призми утворюється двома багатокутними площинами-основами, і боковими чотирикутними площинами - гранями (рис.10 а).

Залежно від кількості кутів основи, призми поділяють на тригранні, чотиригранні, п'ятигранні й т.д. Призму називають правильною, якщо її основа - правильний багатокутник, і прямою, якщо її бокові грані прямокутні чотирикутники. Характерними точками призми, що визначають її форму та розміри, є вершини А, В, С, D, М, N багатокутних основ. Тому, проектуючи призму, необхідно спроектувати

 

 

Рис. 10. Проектування призми

 


на площини точки її вершин, а потім / відповідно з'єднати їх прямими лініями (рис.10 б). На рис.11а показано точку К на видимій боковій поверхні п'ятигранної призми. Так як призма пряма, горизонтальна проекція точки К знаходиться на контурі основи. Профільна - будується за допомогою постійної прямої креслення. На рис.11б показано точку К на видимій боковій поверхні чотиригранної призми. Профільну проекцію точки К визначають координатним методом.

Рис. 11. Точка на боковій поверхні призми

 

 

5.2 Проектування піраміди.Поверхня піраміди утворюється багатокутною основою і бічними трикутними гранями, які сходяться одним кутом у точці, що називається вершиною (рис. 12 а).

Залежно від кількості кутів основи, піраміди поділяють на тригранні, чотиригранні, п'ятигранні й т.д. Висотою піраміди вважають перпендикуляр, проведений з вершини S на її основу. Піраміду називають правильною, якщо в її основі лежить правильний багатокутник, і прямою, якщо її висота проходить через центр ваги основи.

Проектуючи піраміду, її основу слід розміщувати паралельно горизонтальній площині проекцій. Потім проектують точки, що визначають її форму та розміри. Це - вершини кутів основи А, В, С, D і вершина S (рис.12 б).

Рис. 12. Проектування піраміди

 

 

Отримані проекції точок відповідно з'єднуються між собою прямими. На горизонтальну площину проекцій піраміда проектується в багатокутник з лініями, що сходяться від кожного кута в центральній точці. На фронтальній і профільній проекціях піраміда проектується в трикутник або трикутники (що мають спільні сторони) залежно від кількості граней піраміди й розміщення її в просторі. На рис. 13 показано точку, що належить боковій видимій грані піраміди. Для її знаходження на горизонтальній проекції можна скористатися прямою на грані піраміди (рис. 13а) або січною площиною (рис. 13б). Для знаходження профільної проекції використано координатний метод.

Рис. 13. Точка на бічній поверхні піраміди

 

 

6. Проекції тіл обертання

6.1 Проектування циліндра.Поверхня прямого кругового циліндра може бути утворена обертанням прямокутника навколо однієї його сторони (рис. 14а).

Верхня і нижня основи циліндра розміщуються паралельно і мають форму кола. На фронтальну та профільну площини проекцій циліндр проектується у прямокутники, на горизонтальну - в коло. На рис. 14б показано точку К на бічній видимій поверхні циліндра. На горизонтальній проекції вона проектується на коло, а її профільна проекція знаходиться координатним способом.

Рис. 14. Проектування циліндра

 

 

6.2 Проектування конуса.Поверхня прямого кругового конуса може бути утворена обертанням прямокутного трикутника навколо одного з його катетів. Тоді гіпотенуза утворює бокову поверхню конуса, а інший катет - основу (рис. 15а). Якщо розмістити основу конуса паралельно горизонтальній площині проекцій, то на цю площину він спроектується у вигляді кола. На фронтальній і профільній проекціях конус буде мати вигляд однакових трикутників (рис. 15б).

Рис. 15. Проектування конуса

На рис.16 показано побудову проекцій точки К, що належить бічній видимій поверхні конуса Горизонтальні проекції побудовані за допомогою січної площини (рис. 16а) та твірної (рис. 16б). Профільні проекції визначено координатним методом.

 

Рис. 16. Точка на бічній поверхні конуса

 

 


6.3 Проектування сфери.Поверхня сфери може бути утворена обертанням півкола навколо його діаметра (рис. 17).

Сфера на всі три площини проекцій проектується у вигляді кола. Точка К, що належить видимій поверхні сфери на горизонтальній проекції, знаходиться за допомогою січної площини, яка розрізає сферу по колу радіусом R, і яке на горизонтальну площину проекцій проектується в дійсну величину. Спроектувавши точку на це коло, отримаємо її горизонтальну проекцію. Профільну проекцію знаходимо одним із відомих методів.

 

Рис. 17. Проектування сфери

 

У цьому розділі розглянуто основні геометричні фігури та точки на них. Уміння знаходити проекції точки потрібне для виконання геометричних побудов на знаходження ліній перетину фігур, побудови похилих перерізів і т.д.

 

7. Правила зображення предметів на кресленнях

Креслення деталі - це документ, який містить її зображення та інші дані, потрібні для її виготовлення, контролю, експлуатації та ремонту. Зображення є графічним рисунком предмета, як правило, в певному масштабі, виконане певним способом проектування.

Правила зображення предметів на кресленнях встановлює ГОСТ2.305-68 "Зображення - вигляди, розрізи, перерізи". Згідно з ГОСТом 2.305-68 зображення предметів слід виконувати за методом прямокутного проектування. Предмет розміщується між проектантом і відповідною площиною проекцій. Основними площини проекцій є шість граней куба, які суміщають із площиною (рис. 18а). Зображення на фронтальній площині проекцій беруть в якості головного. Предмет розміщують відносно фронтальної площини проекцій так, щоб зображення на ній найповніше відображало форму й розміри предмета. ГОСТ2.305-68 дає класифікацію зображень і правила їх виконання на кресленнях. Залежно від змісту зображення поділяють на вигляди, розрізи, перерізи. їх кількість має бути мінімальною, але достатньою, щоб форма предмета була повністю зрозумілою.

7.1 Правила оформлення виглядів на кресленнях.Вигляд - це зображення зверненої до спостерігача видимої частини поверхні предмета. ГОСТ2.305-68 встановлює назви виглядів, що утворюються в основних площинах проекцій: вигляд спереду (головний вигляд), зверху, зліва, справа, знизу та ззаду. Назва вигляду залежить від того, з якого боку дивитися на предмет (рис.18б). Кожен вигляд має чітко визначене місце на полі креслення тоді, коли він знаходиться в проекційному зв'язку з головним виглядом. У цьому випадку ніякі пояснюючі написи над ним не потрібні. Якщо ж вигляд зверху, зліва, справа, знизу, ззаду не знаходяться в безпосередньому проекційному зв'язку з головним виглядом, то обов'язково потрібно робити напис за типом "А", а на пов'язаному з ним зображенні ставити стрілку з відповідною буквою (рис.19). Розмір стрілки для позначення вигляду зображено на рис. 20.

Якщо будь-яка частина предмета не може бути показана на жодному з вище названих виглядів без спотворення її форми і розмірів, слід застосовувати додаткові вигляди, що отримують на площинах, не паралельних до основних площин проекцій. Додаткова площина повинна бути проектуючою, тобто перпендикулярною до однієї площини проекцій.

Додаткові вигляди не надписують, якщо їх виконано в проекційному зв'язку і не розділено іншими проекціями (рис. 21а). В іншому випадку додатковий вигляд супроводжується написом за типом "А", а біля пов'язаного з ним зображенням предмета проставляють стрілку, що вказує напрям погляду з відповідним позначенням буквою (рис. 21б). Додатковий вигляд можна повертати на деякий кут. При цьому до напису додають позначення, що є колом діаметром 5...7мм зі стрілкою по контуру (див. рис. 21б). Основні та додаткові вигляди можна зображати не повністю, обмежуючи їх тонкою хвилястою лінією.

 

 

Рис. 18. Розміщення виглядів у проекційному зв’язку

 

 


Рис. 19. Оформлення вигляду в не проекційному зв’язку

 

 

Рис. 20. Розміри стрілки для позначення вигляду

Рис. 21. Зображення додаткових виглядів

 


Зображення окремого обмеженого місця на поверхні зображуваного предмета називається місцевим виглядом. Він може бути обмежений суцільною хвилястою лінією (рис.22, вигляд А) або не обмежений (рис.22, вигляд Б). Позначають місцеві вигляди та як і додаткові.

Рис. 22. Зображення місцевих виглядів


8. Правила оформлення розрізів на кресленнях

Розрізом називають зображення предмета, умовно розрізаного однією або декількома площинами. На розрізі показують те, що розміщено в січній площині й за нею. Розрізи застосовують для того, щоб невидимі внутрішні контури предмета стали видимими і зрозумілими при читанні креслення (рис. 23а). Насправді зображуваний предмет залишається цілим, усі відкидання частин предмета здійснюються умовно. Уявне розрізання предмета належить тільки до даного розрізу і не викликає змін інших зображень того ж предмета. Все, що потрапляє в січну площину, штрихують згідно з ГОСТом2.306-68. Місце, де січна площина проходить через порожнини, не штрихують (рис. 236).

Залежно від кількості січних площин розрізи поділяють на прості й складні. До простих належать ті, які отримуємо при уявному розрізі предмета однією січною площиною (див. рис. 236).

Рис. 23. Утворення та зображення розрізу

Залежно від конструкції внутрішньої форми деталі січну площину доводиться розміщувати по-різному: вертикально, горизонтально, похило.

Горизонтальним називають розріз, утворений січною площиною, паралельною до горизонтальної площини проекцій. Найчастіше його розміщують на місці вигляду зверху (рис. 24). Верхню частину предмета умовно посунене, а частину, яка залишилася, спроектовано на горизонтальну площину проекцій.

Вертикальним називають розріз, утворений січною площиною, перпендикулярною до горизонтальної площини проекцій. Він може бути фронтальним, якщо січна площина паралельна фронтальній площині проекцій (рис. 25), або профільним, якщо січна площина паралельна профільній площині проекцій (рис. 26).

Рис. 25. Фронтальний розріз
Рис. 24.Горизонтальний розріз

Рис. 26. Профільний розріз

 


Похилим називають розріз, утворений січною площиною, яка з горизонтальною площиною проекцій утворює кут, що відрізняється від прямого (рис. 27).

Складним розрізом називають зображення, яке отримують при умовному розрізі предмета кількома площинами. Складний розріз, утворений паралельними січними площинами, називають ступінчастим (рис.28). При виконанні ступінчастого розрізу січні площини переміщуються до суміщення їх в одну площину. Розріз, утворений непаралельними площинами, причому одна або кілька з яких похилі, називають ламаним (рис.29). Ламаний розріз зображують так, ніби похила площина повернута до суміщення її в одну площину. При повертанні січної площини елементи деталі, що знаходяться за нею, не

Рис. 27. Похилий розріз

 

 


повинні зміщуватися на кут повороту. Інакше кажучи, вони проектуються так, як при звичайних простих розрізах.

Площину перерізу позначають розімкненою лінією з початковим і кінцевими штрихами та стрілками, що вказують напрям проектування. Стрілки виконують із зовнішнього боку штриха на відстані 2-Змм. Товщина штрихів розімкненої лінії становить 1.5S, де 5 - товщина ліній видимого контуру (ГОСТ2.303-68). Штрихи не повинні перетинати контур відповідного зображення. На початку і в кінці лінії перетину ставлять однакові великі букви українського алфавіту. Букви повинні бути більшого розміру, ніж цифри розмірних чисел на тому самому рисунку. їх треба позначати в алфавітному порядку, причому на одному рисунку вони не повинні повторюватись. Пишуть букви біля стрілок з боку зовнішнього кута.

 

Рис. 28. Ступінчастий розріз
Рис. 29. Ламаний розріз

 

 


Щоб з’ясувати форму деталі в окремому обмеженому місці застосовують місцеві розрізи (рис. 30). Від нерозрізаної частини деталі їх відокремлюють суцільною хвилястою лінією, яка не повинна співпадати з контурною, осьовою або іншою лінією зображення.

ГОСТом2.305-68 встановлено умовності та спрощення при виконанні розрізів. Якщо січна площина співпадає з площиною симетрії деталі, і зображення якої знаходиться в проекційному зв'язку, то положення січної площини не вказують і розріз не надписують (рис.23б, 25, 26). Якщо деталь симетрична, то замість повного розрізу слід суміщати половину вигляду з половиною розрізу (рис.31). Межею між ними служить вісь симетрії. Як правило, розріз розміщують справа або знизу від осі зображення. Вісь симетрії не може служити межею між виглядом і розрізом, якщо на місці симетрії деталі знаходиться внутрішнє (рис. 32а) або зовнішнє (рис. 326) ребро. Межу в цьому випадку позначають суцільною хвилястою лінією. Якщо січна площина проходить уздовж тонкої стінки (ребро жорсткості, перегородка малої товщини тощо), то розрізану цією площиною стінку показують незаштрихованою і обмежують лінією видимого контуру (див. рис. 35). Поперечний розріз тонкої стінки зображують заштрихованим.

 

 

Рис. 30. Місцевий розріз

 

Рис. 31. Половинний розріз

 

 


Рис. 32. Розмежування розрізу від вигляду

 

 

9. Правила оформлення перерізів на кресленнях

Перерізом називають зображення, яке виходить при уявному розрізі предмета однією або кількома площинами. На перерізі показують тільки те, що знаходиться безпосередньо в січній площині. Частину деталі за цією площиною у перерізі не зображують.

Для утворення перерізу треба в належному місці рисунка провести січну площину, фігуру, утворену в перерізі, повернути в положення, паралельне площині проекцій. На вільному місці поля рисунка накреслити переріз і в разі потреби оформити його написом. Переріз є умовним зображенням. Умовність полягає в тому, що січну площину проводять уявно, а фігури утвореної в перерізі, окремо від предмета не існує.

Перерізи, що не входять у розріз, за місцем розміщення поділяють на винесені та накладені.

Винесеним називається переріз, розміщений поза контуром основного зображення. Винесеним перерізам слід надавати перевагу. Контур винесеного перерізу зображають суцільною основною лінією.

Винесений переріз можна розташовувати:

а) на продовженні сліду січної площини поблизу вихідного зображення, якщо переріз мас симетричну форму. Площину перерізу виконують суцільною тонкою лінією, буквами не позначають і переріз не надписують (рис. 33);

б) на вільному місці поля креслення. Площину перерізу позначають розімкнутою лінією, стрілками вказують напрям проектування і переріз надписують за типом "А-А" (див. рис. 33, переріз А-А);

в) в розриві між частинами зображення. Якщо переріз має симетричну форму, лінію перерізу не позначають і переріз не надписують (рис.34а). Для несиметричних перерізів лінію перерізу проводять із стрілками, але буквами не позначають (рис.34б);

Для кількох однакових перерізів, що відносяться до одного предмета, лінію перерізу позначають однією буквою і креслять один переріз (рис. 35). Якщо однакові перерізи розміщені під різними кутами, то символ повернутого перерізу не наносять (рис. 36). Січні площини слід вибирати так, щоб отримати поперечні перерізи, перпендикулярні до грані деталі (рис. 37).

Якщо січна площина проходить через вісь поверхні обертання, що обмежує отвір чи заглиблення, то контур отвору чи заглиблення в перерізі показують повністю (рис. 38а). Перерізи не можна застосовувати, якщо їх контур має вигляд окремих фігур. У такому випадку необхідно виконати розріз (рис. 386).

Накладені перерізи розміщують на самому зображенні й обводять по контуру тонкими суцільними лініями. Причому контур зображення на місці розміщення накладеного перерізу не розривають. Для симетричних накладених перерізів лінію перерізу не зображують і переріз не надписують (рис.39а). Для несиметричних перерізів лінію перерізу зображають розімкненою зі стрілками, але переріз не надписують (рис. 39б).

Рис. 33. Зображення винесених перерізів

 

 

Рис. 34. Зображення винесених перерізів у розриві

 


Рис. 35. Оформлення одноіменних перерізів

 

 

Рис. 36. Оформлення різнонахилених перерізів

 


Рис. 37. Оформлення нормальних перерізів

 

 

Рис. 38. Особливості виконання перерізів

 

 

Рис. 39. Оформлення накладених перерізів


Якщо січна площина проходить уздовж тонкої стінки (ребро жорсткості, перегородка, спиці маховиків, шківи), то розрізану цією площиною стінку показують незаштрихованою й обмежують лінією видимого контуру. Такі деталі, як гвинти, заклепки, шпонки, непустотні вали і шпинделі, шатуни тощо при поздовжньому розрізі показують нерозрізаними. Шарики завжди показують нерозрізаними.

В якості допоміжної січної допускається застосовувати циліндричну поверхню (рис.40). Переріз розгортають в одну площину, паралельну до основних площин проекцій. До напису над перерізом "А-А" додають символ, що означає розгорнутий переріз. Радіус кола для символу "розгорнуто" мінімум 3 мм.

 

Рис. 40. Зображення розгорнутих перерізів

 

Виносним елементом називають додаткове окреме зображення будь-якої частини предмета, що потребує графічного та іншого пояснень відносно форми, розмірів тощо (рис. 41).

 

Рис. 41. Зображення виносного елемента

 

При виконанні виносного елемента відповідне місце обводять тонкою лінією - колом або овалом з виносною лінією і полицею. Над полицею великою літерою позначають виносний елемент, а над зображенням виносного елемента поряд із літерою в дужках вказують його масштаб.

Виносний елемент може бути виглядом, розрізом або перерізом, незалежно від типу зображення, на якому показано його місце.

Розміщувати виносний елемент потрібно якомога ближче до відповідного місця на зображенні предмета.

Кількість виглядів, розрізів, перерізів на кресленні повинна бути мінімальною але достатньою для того, щоб форма деталі була повністю зрозумілою. Кількість та комбінацію зображень встановлює проектант.

10. Аксонометричні проекції. Види аксонометрії

Зображення об'єктів, виконані в системі ортогональних проекцій, часто не мають достатньої наочності. Треба мати розвинену просторову уяву і досвід роботи із зображеннями на комплексному рисунку. В зв'язку з цим такі зображення доповнюють їхніми аксонометричними проекціями, які дають можливість повніше уявити зображені об'єкти.

10.1 Утворення аксонометричних проекцій.Аксонометрія (від грецьк. axon – вісь, metreo – виміряю) є розділом теорії зображень, в якому розглянуто побудову аксонометричних проекцій об'єктів. Ідея аксонометрії полягає в тому, що об'єкт разом із осями просторової декартової системи координат, що пов'язана з ним, проекціюється на аксонометричну площину проекцій.

На рис. 47 показано утворення аксонометричної проекції точки А простору. Вона разом із просторовою системою координат O x y z паралельно напрямку проектування s проектується на аксонометричну площину проекцій П. Напрямок проектування s складає кут φ з площиною П. Напрям аксонометричного проекціювання обирають таким чином, щоб він не співпадав із напрямом координатних осей чи площин. На площині П утворюються аксонометричні осі O x y z та аксонометрична проекція А точки А.

Щоб побудувати аксонометрію предмета, спочатку необхідно віднести його до системи трьох взаємно перпендикулярних площин, що співпадають із площинами проекцій, вибрати аксонометричну площину і напрям проекціювання, а потім на основі паралельного проектування за заданим напрямом на площині побудувати проекцію предмета разом із прямокутними координатними осями.

Розрізняють прямокутну та косокутну аксонометрію. В першому випадку кут між напрямом проекціювання та площиною аксонометричних проекцій - прямий, у другому - непрямий.

В загальному випадку координатні осі, а разом із ними й об'єкт, проектується на аксонометричну площину проекцій П зі спотворенням.

Якщо на кожній з координатних осей x,y,z (див. рис.42) від точки О відкласти відрізки ex, ey, ez, довжини яких дорівнюють одиничному відрізку e, то внаслідок проектування одержимо їх аксонометричні проекції ex/, ey/, ez/.

 

Рис. 42. Утворення аксонометричних проекцій

 

 

Відношення аксонометричних проекцій відрізків до їх дійсних величин називають коефіцієнтами або показниками спотворення:

 

(1)

 

Оскільки еху =ez = e, то:

 

(2)

Існує залежність між показниками спотворення і кутом проектування (курс "Нарисна геометрія"):

u2 + v2 + w2 = 2 + ctg2 φ. (3)

 

Для прямокутної аксонометрії, де φ = 90°, a ctg 90 = 0°, буде :

 

u2 + v2 + w2 = 2 (4)

 

Основною теоремою паралельної аксонометрії є теорема Полысе-Шварца; яка стверджує : будь-які три відрізки на площині, що виходять з однієї точки, можна розглядати як паралельні проекції трьох рівних та взаємно перпендикулярних відрізків у просторі. Згідно з цією теоремою аксонометричні осі на площині проекцій, а також відношення показників спотворення можна задавати як завгодно.

Коли показники спотворення по всіх трьох осях однакові, тобто u=v=w, то аксонометрію називають ізометрією, якщо u=v≠w, вона має назву диметрії, а якщо u≠v≠w - триметрії.

ГОСТом2.317-69 встановлено такі види аксонометричних проекцій: прямокутні - ізометрію та диметрію, косокутні - фронтальну ізометрію й диметрію та горизонтальну ізометрію.

В прямокутній ізометрії всі три координатні осі однаково нахилені до аксонометричної площини проекцій, а тому u=v=w.Тоді згідно з формулою (4) 3и2=2, звідки и = 0.82 . Кут між осями на аксонометричній площині проекцій становить 120° (рис. 43а).

На рис.48а показано спрощений спосіб побудови аксонометричних осей.

Для зручності приймають, що показник спотворення по осях дорівнює одиниці, який призводить до збільшення зображення в 1,22 раза (1:0,82=1.22). Такі показники називають приведеними показниками спотворення.

При виконанні розрізів у прямокутній ізометрії штриховку в аксонометричних площинах виконують згідно з рис. 43б.

 

Рис. 43. Утворення аксонометричних проекцій

 


У випадках, коли потрібно повніше показати одну грань об'єкта, а другу подати скорочено, застосовують прямокутну диметрію, в якій скорочення по осі y вдвічі більше, ніж по осях x та y. Тобто, u=w, v= u/2. Тоді згідно з формулою (4) 2+(и/2)2=2, звідки и=8/9≈0.94 а v=0.47.

Диметричну проекцію виконують, як правило, за приведеними показниками спотворення u =1, v=0.5, w=1.

Розміщення осей та спрощений спосіб їх побудови зображено на рис. 44а.

При виконанні розрізів у прямокутній диметрії штриховку в аксонометричних площинах виконують згідно з рис. 44б.

 

Рис. 44. Розміщення осей у прямокутній диметрії


11. Ескіз. Послідовність виконання та призначення

Ескізом називають креслення, виконане від руки (без креслярських інструментів) на око, але із збереженням пропорційності розмірів елементів деталі. їх, як правило, виконують на папері в клітинку. Ескіз служить матеріалом (основою) для виконання креслення деталі й містить усі необхідні дані для застосування зображуваного на ньому предмета.

Послідовність виконання ескіза деталі з натури можна поділити на два етапи: підготовчий та основний.

На підготовчому етапі:

- уважно оглядають деталі й знайомляться з їх конструкцією;

- визначають назви деталей, її призначення, характер роботи у виробі;

- аналізують загальну форму деталі і окремих елементів, на які можна її розкласти;

- вибирають положення деталі для побудови її головного зображення на фронтальній площині проекцій;

- визначають необхідне число зображень видів, розрізів, перерізів, виносних елементів;

- визначають матеріал, з якого виготовлена деталь, і характер шорсткості окремих її поверхонь.

Основний етап складання ескіза здійснюють у такій послідовності:

- вибирають відповідний формат паперу для ескіза і наносять рамку та основний напис;

- визначають на око габаритні розміри деталі, тобто співвідношення довжини, висоти та ширини, і легким натискуванням олівця наносять габаритні прямокутники - місця проекцій предмета;

- на всіх видах проводять осі симетрії деталі та центрові осі отворів;

- наносять обриси зовнішнього контуру деталі;

- позначають тонкими лініями контури розрізів і перерізів;

- виконують намічені висотні елемент, додаткові та місцеві види;

- усувають зайві лінії, що є на рисунку, перевіряють виконані зображення, обводять м'яким олівцем видимий контур основною лінією, заштриховують розрізи і перерізи;

- проводять відповідні виносні й розмірні лінії;

- за допомогою інструментів обмірюють деталь і проставляють на ескізі розміри за ГОСТом 2.307-68;

- виконують відповідні написи, технічні умови, заповнюють основний напис й остаточно оформляють ескіз.

12. Графічне позначення матеріалів на кресленнях (ГОСТ 2.306-68)

Матеріал, із якого повинен бути виготовлений виріб, вказують відповідним чином у рамці основного напису креслення (графа 3, рис. 2). Для зручності користування кресленням у перерізах (у тому числі й ті, які входять до складу розрізів) наносять графічні позначення матеріалів, які характеризують матеріал тільки в загальних рисах. Деякі з них, які найбільш часто зустрічаються на машинобудівних кресленнях, наведнні в таблиці 2. Паралельні лінії штриховок наносять під кутом 45° до лінії рамки креслення (рис. 45) або до осі виносного чи накладного перерізів. Відстань між лініями - 1... 10 мм у залежності від площі перерізу (для навчальних креслень рекомендується - 2...Змм). Вона повинна бути однаковою на всіх перерізах, які стосуються даної деталі і які виконані в одному і тому ж масштабі.

При співпадати напряму ліній штриховки з контурними або осьовими лініями взамін кута нахилу штриховки 45° використовують кут 30° або 60° (рис.46).

Штриховку суміжних перерізів наносять для одного перерізу вправо, а для іншого - вліво, або ж змінюють крок штриховки. Використовують також зсув ліній штриховки.

Вузькі площини перерізів, ширина яких на кресленні не перевищує 2 мм, дозволяється зачорнювати.

Рис. 45

 


Рис. 46

 

Таблиця 2

Графічне позначення матеріалів у перерізах

Матеріал Позначення
1.Метали і тверді сплави
2. Неметалічні матеріали, в таму чист волокнисті монолітні і митні (пресовані), крім нижчевказаних
3. Деревина
4. Камінь природний
5. Кераміка та силікатні матеріали для кладки
6. Бетон
7. Скло та інші світлопроникні матеріали
8. Рідини
9. Грунт природний  

 

 

 


14. Складальні креслення порядок виконання.

1. Визначити необхідну кількість зображень (виглядів, розрізів, перерізів) складального креслення та його масштаб, даючи перевагу масштабу 1:1.

2. В залежності від вказаного вище вибрати формат листа А1 або А2. Визначити поле креслення, основний напис і специфікацію з кількістю лінійок, що відповідають кількості деталей, які входять у виріб, а також місце для технічних умов ( при необхідності).

3. Продумати компоновку креслення : в тонких лініях прямокутниками визначити положення головного та допоміжних виглядів з відповідними розрізами та перерізами. Провести осі симетрії зображень. Побудову в тонких лініях намічених зображень треба починати з найбільш масивних (важливих) деталей і наносити їх в порядку послідовності зборки та взаємозв'язку їх поверхонь, що спрягаються,

4. Виконати додаткові вигляди, розрізи, перерізи.

5. Нанести зображення окремих деталей або їх елементів, форма яких на основних зображеннях складального креслення виявлена недостатньо, необхідно виносити на вільне місце креслення з відповідними написами.

6. Нанести штриховку в розрізах та перізах, зважаючи на те, щоб одна і та ж деталь була заштрихована в одну й ту ж сторону на всіх зображеннях. Слід пам'ятати, що зварні, паяні, клеєні та їм подібні вироби з однорідного матеріалу на складальному кресленні з іншими деталями в розрізах і перерізах штрихуються в одну сторону як монолітне ціле, зображаючи границі між деталями зварного з'єднання суцільними основними товстими лініями.

7. Нанести розміри і, погоджуючи із специфікацією, номери позицій

8. Заповнити форму основного напису і специфікації над ним. Примітка : В лівому верхньому кутку формату А4 або на довгій стороні

інших форматів складальних креслень викреслити прямокутники, розміром 140 x 70 мм, в яких записати позначення складального креслення, повернене на 180°.

9. Після першого підпису викладача обвести креслення.

15. Специфікація складальних креслень

Специфікація.Документ, в якому у вигляді таблиці (рис. 47) подано перелік частин складальної одиниці, комплексу чи комплекту, необхідний для комплектування і виготовлення конструкторських документів. За ГОСТ 2.108-68 виконується на окремих аркушах формату А4 (210x297 мм) на кожну складальну одиницю. Основний напис виконують розміром 40x185 мм за ГОСТ 2.104-68. Заповнюють специфікацію зверху донизу. Дані розміщують у такій послідовності: документація, комплекси, складальні одиниці, деталі, стандартні вироби, інші вироби, матеріали, комплекти.

Наявність тих чи інших даних визначається складом специфікованого виробу. Об'єднані дані записують у вигляді заголовка у графі " Най­менування " і підкреслюють суцільною тонкою лінією. Після кожного поділу залишають кілька вільних рядків для додаткових записів.

Специфікацію заповнюють так. У графі " Формат " подають формати документів, записаних у графі " Позначення ". В розділах "Стандартні вироби ", " Інші вироби " і " Матеріали " цю графу не заповнюють. Для деталей, на які не виготовлено креслення, пишуть БК (без креслення).

У графі " Зона " вказують позначення зон за ГОСТ 2.104-68. На навчальних кресленнях цю графу не заповнюють.

У графі " Поз. " (позиція) записують порядкові номери складових частин виробу. В розділах " Документація " і "Комплекти" цю графу не заповнюють.

У графі " Позначення " записують позначення документа на виріб (складальну одиницю, деталь). У розділах "Стандартні вироби", " Інші вироби " і " Матеріали " цю графу не заповнюють.

У графі " Найменування " записують : у розділі "Документація" -тільки назву документа (наприклад, "Креслення загального вигляду"); у розділах " Комплекси ", " Складальні одиниці ", "Деталі", "Комплекти" -найменування виробів згідно з основним написом на конструкторських документах цих виробів ("Корпус", "Поршень " тощо ); у розділі ' Стандартні вироби " - найменування і позначення виробів за стандартами на ці вироби (наприклад, Шпилька 2М 16xl,5-8g x 120.109.40X. 026 ГОСТ 22032-76.

У межах кожної категорії стандартів запис виконують за групами виробів, об'єднаних функціональним призначенням (підшипники кочення, кріпильні вироби тощо), у межах кожної групи - в алфавітному порядку (наприклад, болти, гайки, гвинти, шпильки, шплінти), у межах кожного найменування - за збільшенням номерів стандартів, а в межах кожного найменування - за збільшенням номерів стандартів, а в межах кожного номера стандарту - в порядку зростання основних параметрів чи розмірів виробу (діаметра, довжини тощо). У розділі " Матеріали" записують позначення матеріалів, визначені стандартами і технічними умовами на них.

У графі " Кіл." указують кількість складових частин однієї складальної одниці виробу, а в розділі " Матеріали "- загальну кількість матеріалів на один виріб (одиницю величини позначають).

У графі " Примітка " наводять додаткові дані для виробництва, а також для виробів, документів, матеріалів, вписаних у специфікації.

 

Рис. 47