Мои Конспекты
Главная | Обратная связь


Автомобили
Астрономия
Биология
География
Дом и сад
Другие языки
Другое
Информатика
История
Культура
Литература
Логика
Математика
Медицина
Металлургия
Механика
Образование
Охрана труда
Педагогика
Политика
Право
Психология
Религия
Риторика
Социология
Спорт
Строительство
Технология
Туризм
Физика
Философия
Финансы
Химия
Черчение
Экология
Экономика
Электроника

Теорії перебудови кісткової тканини

Теорії перебудови кісткової тканини

 

Виконав: Остаповський Олексій Сергійович

Студент 3групи 3 курсу

Стоматологічного факультету.

Викладач : Довбенко Р.Ю.

Київ 2014


 

Одним із головних компонентів ортодонтичного лікування є переміщення зубів у трьох взаємно перпендикулярних напрямках. При переміщенні зуба на нього діє активна сила F і протидіє реак­тивна сила R. Під дією цих сил в одному напрямку можливі поступальні рухи зуба, а обертальні - коли напрямки дії сил не збігаються. Центр обертання зуба О знаходиться приблизно на границі між се­редньою і апікальною третиною кореня. Величина моменту оберту М пропорційна величині актив­ної сили F і довжині перпендикуляра, опущеного з центра оберту зуба О на лінію дії активної сили. Ортодонтична апаратура і є джерелом цієї сили, і тому лікарі-ортодонти використовують її для виправлення аномалії прикусу чи аномалій положення окремих зубів. Виникає відповідна пе­ребудова у всіх елементах пародонту - альвеолі, періодонті, цементі зуба та яснах. При цьому ха­рактер перебудови різний в залежності від сторо­ни: сторони тиску чи сторони тяги. Всі ці питання вже давно цікавлять лікарів-ортодонтів і піддава­лися експериментальному вивченню. Результати досліджень були різні. Тому, виходячи із своїх спо­стережень, з'явились послідовники трьох різних напрямів у поглядах на зміни в тканинах пародонту, тобто три основні теорії перебудови кісткової тканини під дією ортодонтичної апаратури.

 

 

Теорії перебудови кісткової тканини

 

Теорія Флюренса(рис. 6.60). Суть її в тому, що залежно від тиску або тяги, які діють на зуб, від­буваються структурні зміни в альвеолі: аппозиція та резорбція кісткової тканини. При переміщенні зуба, наприклад, з вестибулярного в оральний на­прямок альвеолу можна поділити на дві частини: вестибулярну та оральну. У вестибулярній части­ні альвеоли на боці, прилеглому до зуба, в зв'язку з утворенням щілини між зубом та альвеолою, за допомогою тяги відбувається процес аппозиції, а на іншому боці, тобто на боці оральної частини альвеоли, яка торкається кореня, у зв'язку з тис­ком зуба на кісткову тканину відбувається резорб­ція кісткової тканини.

Ця теорія не пояснює наступного явища: згід­но з нею, відбувається потовщення вестибулярної частини альвеоли та потоншення язикової частини в місцях дотику з зубом, але зовнішня сторона аль­веолярного відростка як з орального, так і з вес­тибулярного боку не змінюється. В ортодонтичній практиці завжди спостерігається переміщення всі­єї ділянки альвеолярного відростка всередину або назовні приблизно на таку ж відстань, на яку пере­міщуються зуби. Переміщується не тільки зуб, але змінюється й положення альвеолярного відростка, а отже, теорія резорбції та аппозиції в тлумаченні представників цієї точки зору незадовільна.

 

 


 


Рис.6.59. Центр обертання зуба.

 

Рис. 6.60. Теорія Флюренса.

Кінгслей це положення відносив тільки до випадків з дуже повільним переміщенням зубів. При використанні великої сили і швидкому пере­міщені зуба, враховуючи еластичність кістки, він допускав можливість переміщення зуба зі всією альвеолою, зберігаючи цілісність і функціональну здатність переміщеного зуба. Кінгслей став заснов­ником теорії перебудови кісткової тканини.

Теорія Кінгслея та Валькгофа(рис. 6.61). її суть: компактна частина кістки і тим більше губ­часта її частина відрізняються еластичністю та розтягненням, особливо в молодому віці: як відо­мо, губчаста кістка складається зі сплетених кіст­кових балочок, у петлях яких є кістковий мозок. При застосуванні тяги або тиску грубої сили петлі змінюють свою конфігурацію, відбувається відпо­відна зміна у внутрішньомолекулярному напру­женні кісткової тканини.

Виникає різниця напруження в різних ділян­ках кісткової тканини. Цим зумовлене переміщен­ня зубів разом з альвеолою. Якщо дія сили, що де­формує кісткову тканину, триває довго, то різниця внутрішньомолекулярного напруження поступово згладжується і змінені форми всієї кістки стають стабільними.

Таким чином, на прикладі переміщеного зуба в оральному напрямку можна переконатись, згідно з цією теорією, що на боці тиску кістка внаслідок своєї еластичності стискається та переміщується в ораль­ному напрямку, а вестибулярна частина звільняється від тиску і тягою, що передається через альвеолярні перетинки, вся переміщується за зубами орально.

Ця теорія, на відміну від попередньої, пояснює переміщення аномалійної ділянки щелепної кістки в той чи інший бік. Але ця теорія ігнорує всім відомий основний фактор ґенезу кісткової тканини, який за­лежить від двох процесів: аппозиції та резорбції.

Після 45 років дослідів шведський вчений Санстедт перший провів дослідження на молодій собаці, змінюючи дугу типу Енгля, закріплену на її кликах. На протязі трьох тижнів він перемістив верхні фронтальні зуби на 3 мм палатинально.

На стороні тяги як при малих, так і при вели­ких силах відбувається новоутворення кістки на стінці альвеоли. Новоутворені кісткові балочки мають направлення натягнених періодонтальних волокон. На стороні тиску відбувається резорбція альвеолярної стінки, характер якої залежить від ступеня стиснення періодонту.

При малих силах резорбується стінка альвеоли. Поверхня зуба інтактна, при дії великих сил стиска­ється періодонт, тому що процес резорбції відходить з тканин пародонту, на місці стискання періодонту резорбції стінки альвеоли не відбувається. Процес пезорбції відбувається з боку життєздатного періо­донту, поки не резорбуються всі його стиснуті ост­рівки. При цьому розсмоктується корінь зуба.


У 1911 р. Оппенгейм надрукував свої дослі­дження, виконані на молочних зубах мавп, під час яких він переміщував зуби в різних напрямках за допомогою лабіальної дуги. На основі досліджень він описав типову гістологічну картину змін у пе-ріодонті переміщених зубів. Великою заслугою Оппенгейма є висунуте ним положення про нега­тивне застосування великих сил, бо воно пов'яза­не з пошкодженням періодонтальної тканини. Оп­пенгейм був представником такої точки зору, що внаслідок всіх змін у тканинах, тобто перебудови кістки, переміщується не тільки зуб із аномально­го положення в нормальне, але й альвеола.

Рис. 6.61. Теорія Кінгслея та Валькгофа.

 

Теорія Оппенгейма(рис. 6.62). Згідно з цією теорією, при переміщенні зуба ортодонтичною апаратурою відбувається не переміщення альвео­лярного відростка разом із зубом внаслідок елас­тичності кістки, а перебудова його кісткової ткани­ни завдяки процесам аппозиції та резорбції.

Але резорбція і аппозиція відбуваються не так, як їх тлумачать представники першої теорії. Якщо взяти приклад із зубом, переміщеним в орально-му напрямку, то, як було сказано вище, альвеола може бути поділена на дві частини: вестибулярну та оральну. У кожній з них відбувається одночасно резорбція та аппозиція.

У вестибулярній частині на боці дотику аль­веоли до зуба внаслідок зміщення зуба від альве­оли відбувається аппозиція на зовнішньому боці; що стосується оральної частини альвеоли, то у місці дотику з зубом відбувається резорбція, а з зовнішньої - аппозиція. Таким чином спостері­гається потовщення вестибулярної частини і не тоншає оральна, а відбувається майже рівномірна зміна структури тканин обох щелеп у процесі пе­реміщення зуба в оральному та вестибулярному напрямках.


Внаслідок цих процесів перебудови кістки переміщуються з аномального положення в нор­мальне не тільки зуби, але й альвеола і всі прилеглі тканини.

 

 

Рис. 6.62. Теорія Оппенгейма.

Але Д. А. Калвеліс побачив деякі недоліки ав­тора у питаннях тканинних змін у зоні тиску та зоні тяги новоутворення кістки на боці тиску: те, про що пише Оппенгейм, не можна вважати характерним явищем. Знайдена нова кістка є компенсуючою тка­ниною на зовнішній стінці альвеоли. Це неправиль­ні уявлення Оппенгейма про тканинні зміни на боці тяги, де, на його думку, спочатку відбувається роз­смоктування кістки (наявність остеокластів) і тіль­ки пізніше новоутворення (наявність остеобластів).

 

Теорія Калвеліса(рис. 6.63) передбачає, що наявність у зонах тяги остеокластів і остеобластів у зонах тиску має місце в стадії ретенції, коли від­бувається вирівнювання періодонтальної щілини. На поверхні новоутвореної кістки (зона тяги) роз­смоктується остеофітне утворення і утворюється гладка стінка альвеоли. На боці тиску (в стадії ретенції) виникає нашарування кістки на резорбовану поверхню стінки лунки, завдяки чому ви­рівнюється альвеолярна стінка та закріплюються періодонтальні волокна.

Калвеліс Д. А. на основі експериментального матеріалу і спільної роботи уточнив ряд основних перетворень при ортодонтичному навантаженні. Загальні положення витікають із розуміння автором біоморфозу тканинних перебудов. Важкість цих пе­ребудов умовно розділена автором на 4 ступені:

 

 


Рис. 6.63. Теорія Калвеліса Д. А.

 

1 - характеризується рівновагою процесів роз-

смоктування і новоутворення альвеолярної кістки.

2 - перехідні морфологічні порушення, але вони

ще оборотні.

3 - становлення функціональної здатності зуба,

але з морфологічними дефектами. 4- процес тканинних змін завершується появою

морфологічних дефектів з порушенням функції.

Шварц займався вивченням механізму орто-донтичного переміщення зубів - з'ясуванням цен­тра нахилу зубів. Він також багато писав і про тка­нинні зміни - як на основі власних досліджень, так і з урахуванням робіт інших авторів.

Готліб і Орбан (1931) вивчали зміни в паро-донті, використовуючи жувальний тиск. Застосо­вували різну апаратуру - еластичні дуги, накушу-вальні пластинки, похилі площини. В результаті досліджень автори з'ясували, що реактивна здат­ність періодонту - ступінь його опору - залежить від індивідуальних особливостей і віку пацієнта. Гістологічні дослідження препаратів у ділянці пе­реміщення зубів показали, що:

а) після двох днів використання ортодонтичного апарата на боці тиску в кістковій стінці альвео­ли відбувається резорбція;

б) при дослідженні кістки альвеоли, зуба і періо­донту відбувається процес резорбції не тільки кісткової тканини, але й резорбція цементу ко­реня. При припиненні тиску на зуб у резорбцій­них лакунах відкладається вторинний цемент і наступає повне відновлення форми і функції.

С. С. Райзман (1951) відстоює вірність поло­ження Кінгслея та Оппенгейма і паралельно порів­нює процеси розсмоктування кістки на боці тиску та аппозиції кісткової тканини на боці тяги. На основі дослідів автору вдалось довести, що ці про­цеси протікають нерівномірно, в різні строки і з різною інтенсивністю. Із поставлених досліджень на кролях Райзман зробив висновки: • перебудова тієї чи іншої тканини відбувається з відповідною послідовністю;

• спочатку деструктивний процес розвиваєть­ся в ділянках безпосередньої дії регулюючого апарата, потім разом з процесом резорбції в навколозубних тканинах відбуваються процеси регенерації;

• процеси відновлення тканин, стабілізація форми і положення зубів відбуваються в періоди, коли апарат знаходиться в неактивованому стані;

• патологічне навантаження на різці верхньої ще­лепи впливає і на нижню щелепу, але процеси резорбції на ній наступають пізніше, протіка­ють менш інтенсивно і на меншій ділянці.

А. І. Позднякова проводила експерименталь­ні дослідження на собаках, з метою вивчення змін періодонту при ортодонтичному втручанні.

Вона встановила, що переміщення зуба за до­помогою ортодонтичного апарата викликає реак­цію з боку кісткової тканини лунки періодонту і цементу кореня, що виражається в розсмоктуванні та нашаруванні кісткової тканини, цементу і в зміні направлення періодонтальних волокон. Розсмокту­вання кісткової тканини відбувається на боці тиску у пришийковій частині внутрішньої стінки лунки. На іншому боці, тобто на боці тяги, відбувається нашарування молодої кістки.

X. А. Андерсон (1957) вивчав питання тканниних змін в періодонті при навантажені зубів функ­ціонально-направляючими апаратами. Дослід він поставив на собаках з тривалістю від 6-96 днів. За цей час верхні різці були переміщені від 0,4 до 2 мм. Гістологічне дослідження показало, що ко­ронкова частина зуба переміщена в напрямку дію­чої сили, а апікальна - в іншому напрямку. Утвори­лось по дві зони тиску та натягу з центром оберту між апікальною і серединною третиною кореня.

А. Д. Мухіна (1953) провела дослідження на собаках з метою перевірки тканинних змін в об­ласті серединного піднебінного шва та опірних зубів. Результати її дослідження підтверджують загальну закономірність ортодонтичного перемі­щення зубів, а саме: на боці тяги періодонт розши­рюється і виявили новоутворення кістки на внутрішній стінці альвеоли, а на боці тиску періодонт звужений і спостерігається резорбція внутрішньої стінки лунки. В області піднебінного шва теж про­ходять перебудовні процеси шляхом напластуван­ня нової кістки по краях шва.

Клінічні дослідження М. М. Хотинської до­зволили їй встановити, що перебудова кісткової тканини альвеолярного відростка при ортодонтичному лікуванні дітей відбувається в області зубів, як тих, що сприймають підвищений жувальний тиск, так і виключених з акту жування.

Дані 3. Ф. Василевської, отримані в експе­рименті на цуценятах у віці від 1,5-2 місяців, показали, що:

а) процеси резорбції лунки та кореня молочного зуба на боці з підвищеним жувальним тиском протіка­ють інтенсивніше, ніж в одноіменних зубах;

б) резорбція цементу молочного зуба протікає по типу лакунарної гіпертрофії;

в) волокна циркулярної зв'язки під дією підвище­ного жувального тиску змінюють своє направ­лення - розміщуються косо: від стінки лунки вниз всередину та до шийки зуба, утворюючи прогин;

г) періодонтальна щілина у досліджених зубах ширша, ніж у контрольних;

д) кісткова перегородка між коренем молочного і зачатком постійного зуба резорбується швидше на дослідженому боці.

Дані цих експериментальних досліджень по­казали, що застосування ортодонтичних апаратів, які підвищують прикус, на молочних молярах без­печне для формування зачатків постійних зубів.

А. А. Анікієнко вивчав зміни у тканинах паро-донту при вертикальному переміщенні зубів.

При гістологічному досліджені тканин установлено:

на слизовій оболонці ясен - інфільтрація круг-локлітинних елементів;

- відмічається період напруження фіброзних еле­ментів сполучної тканини;

- в лунці відбувається нашарування кісткової тка­нини по її краю, поверненому до періодонту.

Е. Я. Варес та О. Н. Зощук (1963) займалися вивченням морфологічних і гістохімічних змін при ортодонтичному переміщенні зубів під тиском по­стійно діючої сили. Дослідження було поставлене на ЗО кішках. Встановили, що під впливом постій­но діючої сили на коронку зуба відбувається його нахил з поворотом навколо горизонтальної осі, яка проходить на рівні середини та нижньої третини кореня зуба. В результаті цього зміщення з'явля­ються зони прямого та відображеного тиску і на­пруження періодонтальних волокон.

У наш час Тугарін, Персін і Порохін виразили свої думки про довжину сил, які застосовуються при лікуванні зубощелепних аномалій. На їх дум­ку, ці сили повинні збуджувати та стимулювати продукцію остеобластів і остеокластів у зоні роз­тягнення та стискування періодонту відповідно.

Висновки всіх цих учених, лікарів-ортодонтів наблизились до тлумачення однієї з трьох теорій перебудови тканин.

 

ВИСНОВОК

У процесі історичного розвитку ортодонтії, клінічних та експериментальних досліджень про­блеми сил, що діють на пародонт, і наступної пере­будови кісткової тканини склалося три основних напрями.

Представники першого вважають, що реакція періодонту характеризується процесами резорбції кісткової тканини лунки і частково кореня зуба у місцях застосування сили тиску та утворенням нової кісткової тканини у місцях дії сили напруження.

Друга група дослідників притримувалась теорії розтягування. На їх думку, переміщення зубів від­бувається завдяки еластичності кісткової тканини.

Представники третього напряму (Оппенгейм, Орбан, Готліб, Шварц) показали, що у відповідь на тиск і напруження перебудовується вся структура кістки, а на боці тиску відбувається розсмоктування кістки та нашарування заново утвореної кісткової тканини. В ділянці тяги розвивається нашаруван­ня кістки на боці, зверненому до зміщеного зуба, і розсмоктування - на боці, повернутому до ясен.

Викладеними теоретичними думками поясню­ється та узагальнюється використання при ортодонтичному лікуванні різних конструкцій апаратів -механічно діючих, функціонально-діючих та на­правляючих; великих та малих, постійно та пере­ривчасто діючих сил.