Мои Конспекты
Главная | Обратная связь


Автомобили
Астрономия
Биология
География
Дом и сад
Другие языки
Другое
Информатика
История
Культура
Литература
Логика
Математика
Медицина
Металлургия
Механика
Образование
Охрана труда
Педагогика
Политика
Право
Психология
Религия
Риторика
Социология
Спорт
Строительство
Технология
Туризм
Физика
Философия
Финансы
Химия
Черчение
Экология
Экономика
Электроника

Карпатська легенда



1 –
Жив у Карпатах хлопець Прут.
Веселий, жвавий баламут.
Він кожен ранок, на світанні
У гори йшов на полювання.
Багатства дома він не мав,
Бо тим і жив, що вполював.
Цінив у горах кожну мить:
Повітря чисте, аж бринить!
Стрункі смереки, буки, граби
Йому, як друзі, були раді.
І сам стрункий, як та смерека.
Заходив в гори він далеко.
Ні разу там не заблукав,
Бо всі стежини пам'ятав.

2 –
Весняні дні чарують очі.
Вже довші дні, коротші ночі.
І сонце ллється через край
На килим в горах – трав розмай!
Вже повернулися лелеки.
Зайшов наш парубок далеко.
За обрій сонечко сіда.
Та то для нього не біда:
Вже стільки років полював,
Було, і в горах ночував.
Ось і сьогодні – зліз на граба.
Чарує небо зорепадом.
Ледь-ледь висвічує дерева
Чумацький шлях, сузір'я Лева.
Тоненький місяць, наче серп,
Завис в долині серед верб.
Уже, здавалося, заснув,
Коли чийсь голосок почув.
Той голос чистий, як джерельце,
Затронув парубоцьке серце.
Щось про весну дівча співало,
Аж подих все затамувало:
Стих вітер, ліс стояв тихенько,
Замовкнув навіть соловейко.
Прут глянув: ось уже вона –
Чарівна дівчина-весна!
Пливе, як лебідь, по стежині.
-Постій, я зараз! – Прут дівчині.
Вона рукою помахала,
І, наче й не було, пропала…

3 –
Коли прокинувсь на світанні
І злізти з граба він зумів,
То зрозумів: своє кохання
Сьогодні в лісі він зустрів!

Чи сон наснився серед ночі?
Прут йшов, збиваючи росу,
А бачив тільки стан дівочий,
Та туго сплетену косу.

І очі сині волошкові…
Невже наснилось це йому?
А почуття незнані, нові.
Із серця вигнали пітьму.

Пропав і смуток. Прут співає.
Знов соловей затих на мить!
Бо хто ж, як він, того не знає,
Яке це щастя – так любить!

4 –
Шукав Прут дівчину по селах,
І навіть в місто він сходив.
Сумних там бачив і веселих,
Та лиш не ту, що полюбив.

Минув вже місяць. На світанні,
Коли ще сонце лиш зійшло,
Знов Прут іде на полювання,
У ліс, у гори – за село.

Іде до граба, де наснився
Чудовий сон. Ось стежка та.
Плечем до дерева схилився,
В минуле пам'ять поверта.

І чує знову голос срібний,
Що ближче й ближче все бринить.
Такий бажаний, милий, рідний –
Не замовкай же ні на мить!

Закривши очі, пісню слухав.
І подих стримував, щоб вкрай
Цю мить чудову не порушив.
Хай знову сниться все це, хай!

Дівочий голос розсміявся:
- Вже сонце де, а він ще спить!
Далеко ж в гори ти забрався,
Щоб відпочити, не робить!

Прут глянув – ось вона, сміється.
Здається, руку протягни,
Її руки він доторкнеться,
Так близько стрітились вони.


5–
-Тоді, вночі, то ти була?
Скажи, з якого ти села?

Вона лукаво усміхнулась.
І знов на стежку повернулась.

- Якщо образив, то забудь.
Скажи лиш, як тебе зовуть?

Вже з міста зрушила. Завмерла.
Сказала тихо: - Я Говерла.

- Тебе не знаю. Хто така?

- Царя гірського я донька.

- Царя донька? Не знав, одначе…
Упало серце вмить юначе.
- То нам не бути вдвох з тобою?
Іди собі. Я тут постою…

Вона до нього повернулась
І, глянув в очі, пригорнулась:

- Ні, не жени мене, благаю,
Я щиро лиш тебе кохаю!
Давно я мріяла про тебе.
Це знають біля річки верби.
Це гори знають і лелеки,
Дуби і граби, і смереки!

- Це саме й я тобі скажу:
Тебе скрізь бачу і біжу
Тобі назустріч. Знову й знову
Тебе шукаю, чорноброву.
Чи знов наснилась ти? Благаю,
Не покидай! Тебе кохаю!

Не випадкова зустріч ця –
Звели докупи нас серця.
І хай що хочуть, кажуть люди,
Це доля наша. Будь що буде!

6 –
Тепер щоденно зустрічались,
Усе забувши, обіймались.
Кохання в серці – наче жар!
Та ось дізнався батько цар:

Ногою тупнув: - Не віддам
Тебе за бідного, затям!

Просилась, плакала, молила.
Та царська влада невмолима:
- Тебе я, доню, породив,
Тебе я бавив і любив.
Тепер не дам ладу з тобою.
Так стань ти каменем – горою!

Стоїть Говерла за всіх вища,
До неба стала вона ближча.
Сузір'я Діви підпира
Уже не дівчина – гора…

А Прут кохану виглядає,
Під грабом знов її чекає.
Не дочекався. До царя
Прийшов, як згасла вже зоря.


- Донька моя тобі не пара!
Та зможеш зняти з неї чари,
Якщо із сонцем вийдеш ти
Й вершини зможеш досягти
До того, як це сонце зайде.
Не дійдеш – то й доньку не знайдеш…

Немає важчої мети –
За день вершини досягти.
Дорога хлопця не лякає –
Він на світанку вирушає.

7 –

На дорозі чимало каміння
І коріння сплелось під ногами.
Стільки сил треба, стільки уміння,
Щоб здолать перешкоди коханим.

Додає лиш кохання наснаги.
Де ті сили беруться – не знає.
І вуста запеклися від спраги.
Хлопець вже пів дороги долає.

- Я дійду, мене чуєш, кохана? –
Він шепоче. Та сил вже не має.
А на серці вогнем чорна рана –
Там, за обрієм сонце сідає.

Не зумів, не здолав! Розпач, туга –
На шматки рветься серце юначе:
- Ти потрібна одна лиш, не друга! –
Вже потоком гірським хлопець плаче…

8 –
З того міста, куди він дістався,
Річка Прут у долину стікає.
Сліз потік із каміння зірвався
І дорогу до щастя шукає…

Вища всіх у Карпатах Говерла –
Назавжди так дівчина завмерла.

Та не згасло кохання в віках:
У легендах живе, у серцях…

Валентина Комина