Мои Конспекты
Главная | Обратная связь


Автомобили
Астрономия
Биология
География
Дом и сад
Другие языки
Другое
Информатика
История
Культура
Литература
Логика
Математика
Медицина
Металлургия
Механика
Образование
Охрана труда
Педагогика
Политика
Право
Психология
Религия
Риторика
Социология
Спорт
Строительство
Технология
Туризм
Физика
Философия
Финансы
Химия
Черчение
Экология
Экономика
Электроника

ЯК ОЛЕЛЬКО ДІЛИВ ЯЙЦЯ

 

Одного разу, коли король Данило обідав у боярина Недана, той вирішив поглумитися над Олельком. Він поклав перед ним сім яєць і сказав:

– Ану, покажи, який ти зух. Якщо розділиш ці сім яєць так, аби я, моя жінка, обоє моїх синів і ти дістали порівну, я дам тобі сотню червінців. А коли не зумієш, відробиш в мене на конюшні сім днів.

Олелько вдав, що вагається, а тим часом за столом зчинився галас – кожен його під'юджував та кпив, бо видавалося те завдання неможливим.

– Ага, боїшся, – сміявся боярин. – Тут тобі клепки забракло! То тобі не вар'ята грати!

– Стривайте, не кваптеся, – сказав Олелько. – Зараз я поділю так, що всім буде порівну.

І з тими словами поклав одне яйце перед боярином, два перед синами, три перед бояринею, а одне – перед собою.

Гості знову загаласували, а боярин аж підскочив з утіхи.

–І а, попався, жучку! Як же ти поділив, що всім не однаково? Ну, не минути тобі моєї конюшні!

– Е, ні, готуйте свої червінці, – заперечив Олелько. – Я все порівну поділив.

– А то ж як?

– Одне яйце я дав тобі і в тебе їх стало три. Два дав твоїм синам

– І в них стало по три. Одне я взяв собі – разом знову три. А ще три дав твоїй жоні, і вона так само має три. Чим не порівно?

Гості голосним сміхом визнали Олелькову дотепність, і боярин мусив таки заплатити заклад.

 

ДОВКОЛА НОСА

 

Якось у короля Данила гостював ятвязький князь Анкад, що мав довгого носа. Щойно сіли усі за стіл, заставлений наїдками, як Олелько примостився навпроти князя і втелющився в його носа так нахабно, що Анкадові незручно стало.

Врешті блазень спитав його:

– Який у тебе довгий ніс! Вперше щось подібне бачу! Анкад почервонів од гніву, а король гримнув:

– Ану забирайся звідси, йолопе!

Олелька наче вітром здуло. Та ненадовго. Вирішивши загладити свою нечемну поведінку, він за якийсь час повернувся. Так, мовби нічого й не сталося, примостився знову за столом і зітхнув:

– Господи, ну який же в тебе малесенький носик! Як ти ним сякаєшся, не допетраю?

Анкад скипів не на жарт і так стиснув у руці кубок, що пальці побіліли. Король схопив зі столу костомахи й пошпурив в Олелька:

– Женіть його к бісовій мамі! А ти, – звернувся до Анкада, – не гнівайся. Що и дурня візьмеш?

Обід наблизився до кіпця. Гостям подали руки сполоснути. Аж тут знову Олелько об'явився. Підкрався він до столу, згорнув собі на тарелю трохи м'яса і каже:

– Бог мені свідок! Є в тебе ніс, чи нема и тебе носа – мене це вже не хвилює!

Та за тими словами чимдуж чкурнув із зали. А вслід йому летіла вепряча нога, яку метнув князь Анкад.

 

ЧАРОДІЙНЕ ЗІЛЛЯ

 

Бажаючих подивитись на нові жарти Олелька ніколи не бракувало. А тому, коли він одного дня з заклопотаним виглядом чимчикував через Ринок, з усіх боків посипалися запитання:

– Гей, Олельку! Куди так поспішаєш?

– Та от, кажуть, на луках росте таке зілля, що тільки ним кого торкнеш – він уже буде за тобою, як цуцик бігати.

– А що воно за зілля?

– Іду подивлюся.

– А нам можна подивитися?

– А чого ж ні? Ходімо.

Та й рушило за ним десятка два роззяв.

Олелько вивів їх за місто й почав сновигати по луках та все так, аби побільше реп'яхів, будяків на дорозі було.

– Де ж те зілля, Олельку? – допитувалися ті.

– Зараз, зараз. Дайте лише роздивитися, то я миттю впізнаю.

– Та ми вже за тобою хто й зна скільки воловодимося!

– Чи я вас тримаю? Чи я вас тягну?

– Ні, ми самі ходимо.

– Ага! То ж бо й є! Ви того зілля ще й не бачили, а яку воно силу має: ходите за мною, як курчата! А коли його знайду, то ви ж і не відчепитесь! Ні, вертаймо краще до міста, нехай йому грець, тому зіллю.

І Олелько рушив до міста.

Цілий Рийок сміявся з роззяв, коли ті з'явилися в реп'яхах, обталяпані й з кислими мінами на обличчях.

 

ВЧЕНІ ГУСИ

 

Коли Олелько був в опалі, то тяжко йому велося, отож, мусив братися до якоїсь роботи. Шкода тільки, що робота йому до рук не бралася. А жінка свариться – нема що їсти.

Іде Олелько сумний, коли бачить – у Полтві таляпаються чиїсь гуси. І то такі дорідні, такі тлусті!

– Чиї то гуси? – питається у пастушка.

– Боярина Недана.

Олелько знав, що усі бояри подалися з королем у похід, і сказав:

– Передай боярині, що я міг би навчити її гусей по-людськи балакати. Та й почимчикував додому, усміхаючись. Коли це під вечір пригнав пастушок:

– Бояриня згодна. Чи двох місяців стане на науку? Олелько подумав хвильку і кивнув:

– Стане.

– Ну то завтра вранці я прижену гуси.

Але Олелько і гадки не мав учити гусей, а любенько різав їх по одній та й їли з жінкою.

– Ой, це нам так не минеться, – зітхала жінка, але Олелько тільки сміявся. Минуло два місяці, і прийшов пастушок за гусями:

– А що, навчилися гуси по-людському балакати?

– А як же! Так шваргочуть, що хоч вуха затикай. Ну, скажу я тобі, халепа буде, коли боярин повернеться.

– А що таке? Бо боярин якраз нині вернувся.

– Спитай боярині, що маю робити, бо гуси змовилися, що коли боярин приїде, то розкажуть, як бояриня з джурою любляться. Та й не тільки про це, бо вони, виявляється, багато чого знають і про челядь: хто, з ким, коли…

Пастушок чимдуж помчав до боярині і все їй переповів. А та, як вислухала, то не захотіла чути про вчених гусей:

– Перекажи Олелькові, нехай їх до чорта поріже і забуде, що колись брався вчити. Кляті гуси! Ти їх годуй, плекай, а вони тобі он яку капость замислили!