Мои Конспекты
Главная | Обратная связь


Автомобили
Астрономия
Биология
География
Дом и сад
Другие языки
Другое
Информатика
История
Культура
Литература
Логика
Математика
Медицина
Металлургия
Механика
Образование
Охрана труда
Педагогика
Политика
Право
Психология
Религия
Риторика
Социология
Спорт
Строительство
Технология
Туризм
Физика
Философия
Финансы
Химия
Черчение
Экология
Экономика
Электроника

Універсально-типологічні модифікації і трансформації слов'янського речення.



Якщо взяти слов'янське речення як певну умовно-абстраговану данність, то цілком ймовірно говорити про певні закономірності щодо його 1) структури, 2) семантики, 3) співвідношення зі структурою мовленнєвого акту, 4) реалізацію ним конвенційних засад, 5) репрезентацію реченням локутивності, ілокутивності і перлокутивності та ін. При цьому кожен із цих компонентів буде суттєво варіюватися від одного національномовного типу до іншого, оскільки істотними постають відмінності не тільки в граматичних значеннях, але й у паралінгвістичних компонентах (пор. значущість кивка голови зверху вниз у поляків, українців та ін. - як вияв згоди і у болгар - як знак незгоди, заперечення). Безперечним при встановленні типологічних параметрів слов'янського речення постає усталеність порядку слів, закономірність і закріплення синтаксичних позицій, за якими встановлюються параметри самої реченнєвої структури, її ємність та ін.

В основі пропонованого розгляду проблеми перебувають закономірності та основні вияви універсально-типологічних варіацій, модифікацій і трансформацій речення в східнослов'янських (українська, російська, білоруська) та окремих західнослов'янських (польська), південнослов'янських (болгарська) мовах з метою простеження у цих процесах спільного та національно-специфічного для кожної з мов.

Сам розгляд речення у сучасній лінгвістиці у чомусь уподібнюється, як і сам синтаксис, "обширному континууму" [Степанов 1989], в якому наявна найстійкіше структурована частина, що виявляється у відповідних структурних вузлах. Останні забезпечують утворення структурних моделей речення.. Між самими вузлами намічаються лінії відношень (трансформацій), які пов'язують вузли. У такому континуумі наявні майже безперервні (за винятком окремих вкраплень або розривів) ряди синтаксичних одиниць, які різняться варіаціями у своєму типовому лексичному складі. Відмінність однієї варіації від іншої, якщо брати визначення варіації у концептуальному дусі П.Адамца, за яким варіантними виявами речення визнаються такі його перетворення, коли повністю зберігається лексичний і позиційний склад речення, вияскравлюється у а) темпоральних, б) модальних, в) аспектуально-видових, г) особово-родових, г) числових видозмінах самого предиката: укр. Діти читають - Діти читали - Діти були читали - Діти читатимуть; рос. Дети читают - Дети читали - Дети будут читать; укр. Хлопець працює - Хлопець працював би - Нехай хлопець працює - Нехай працював би хлопець; рос. Школьник работает -Школьник работал бы, если б у него была книга - Пусть школьник работает - Пусть бы школьник работал. Такі варіантні вияви реченнєвих структур, а точніше їх комплексні парадигми в різних мовах неоднакові: в українській мові часова парадигма охоплює чотири основні варіанти, у російській – три.

Варіації слов'янських реченнєвих структур не заторкують ні позиційного складу речення, ні обсягів та ємності їх семантики, вони спрямовані на видозміну актуалізаційно-дейксисних параметрів речення: темпоральності, аспектуальності, персональності, числа, роду та ін. У слов'янському реченні найстійкішими виявляються слова та їх єдності, що дозволяє його виділяти як вільну синтагму (за О.С.Мельничуком). Варіації слов'янського речення презентують його потенційні можливості як сукупності форм одного структурного типу.

Більшість лінгвістів стверджує, що зосередження уваги тільки на варіаціях речення не розкриває глибинних механізмів зміни внутрішньореченнєвих синтаксичних позицій та виявлення шляхів і закономірностей рівнорядних/нерівнорядних, внутрішньорівневих і міжрівневих перетворень між однопорядковими синтаксичними одиницями та неоднопорядковими одиницями різної структури, неадекватного системного статусу, пор. семантичну корелятивність слова і словосполучення, словосполучення і простого речення, простого речення і складного речення та ін., пор.: ловити рибу → риболов, ходити на канаті → канатоходець; рос. укладывать асфальт → асфальтоукладчик, сбывать хлопок → хлопкосбыт, убирать хлопок → хлопкоуборка; біл. убіраць бавоунік → бавоунауборка; нарыхтоуваць бавовнік → бавоунанарыхтоувка –співвідношення словосполучення і слова; Хлопчики пішли в ліс, щоб ни]бирати грибів → Хлопчики пішли в ліс по гриби;рос. Мальчик внезапно умолк, потому что испугался → Мальчик внезапно умолк от испуга;біл. Людзі аж прыціхлі, таму што здзівіліся → Людзі аж прыціхлі ад здзіулення'. Уже навіть перераховані пари неоднаковою мірою репрезентують частотність міжярусних і міжсхемних перетворень, оскільки корелюють з проблемою реалізації закономірностей об'єктивного світу, кількох пропозицій в межах того самого речення чи у межах складного утворення як комунікативної і смислової цілісності. Саме закономірності таких перетворень, коли за основу приймається репрезентований зміст, а не кількість синтаксичних внутрішньореченнєвих позицій та особливості реченнсвої будови, окреслюються у лінгвістиці, як трансформації (трансляції, транспозиції). Вони становлять один із найяскравіших виявів закономірностей дериваційного синтаксису, пор. тенденції синтаксичної деривації у парі "складнопідрядне речення з підрядним власне-означальним → просте речення з напівпрепредикативною конструкцією → просте семантичне неелементарне речення": Ліс, який був занесений снігом,заяскрів на горизонті → Ліс, занесений снігом,заяскрів на горизонті → Засніженийліс заяскрів на горизонті.

Одним із виявів синтаксичної деривації є модифікація, яка широко репрезентована в усіх слов'янських мовах. Суть модифікації полягає у перетворенні ядерного речення шляхом додавання до нього модифікатора (нового елемента) відповідної семантики [Вихованець 1993, с.160]. При цьому модифікацію можна розглядати як одну з площин парадигми (поряд з варіацією, трансформацією) речення. Такий модифікатор не змінює лексико-фразеологічного складу речення і не заторкує кількість синтаксичних одиниць та їх ранги. Показовим у цьому плані є розширення ємності дериваційної парадигми В.А.Бєлошапковою, Т.В.Шмельовою за рахунок включення до її складу компонентів на позначення: 1) фазовості (Почали вивчати. Продовжуваликонспектувати. Закінчилипрацювати; рос. Начали изучать 2) модальності можупрацювати над романом. Вільні співи, гучні, голосні, в ріднім краю я чути бажаю(Леся Українка); рос. Я долженработать над книгой; 3) негації (Хлопець пише листа І Хлопець непише листа', рос. Девушка пришла домой І Девушка непришла домой; 4) експресивності (Хлопець змінився І Як хлопець змінився!; рос. изменился І Как парень изменился!); 5) авторизації (Книга цілком, цікава І Книга видаєтьсяцікавою; рос. Жизнь в деревне была интересной І Жизнь в деревне казаласьинтересной); 6) інтерпретації. суб'єкта а) неозначеності: Тобі телефонує колега І Тобі телефонують;рос. Тебе звонит учитель І Тебе звонят;б) узагальнення: Ти ніколи старого горобця на полові не обдуриш / Ніколи старого горобця на полові не обдуриш(Нар.тв.); Цілком правомірним видається розширення таких напрямів модифікацій, оскільки до їх складу можна зарахувати й апроксимацію, суть якої полягає у наданні самому змісту лімітувальних, компаративних, ексклюзивних, релятивних відтінків, хоча в цьому разі швидше йдеться про висловлення, а не про речення у його системному вимірі, пор.: Вона з усією ревністю неофітки заглибилася в церковне життя римського обряду, щодня відвідуючи, здається, єдиний поки що у Москві костел Св.Людовика / Вона з усією ревністю неофітки заглибилася в церковне життя римського обряду, мало нещодня відвідуючи, здається, єдиний поки що у Москві костел Св.Людовика (Ю.Андрухович) Сюди ж, поза усяким сумнівом, належить і функціональна тотожність а) предикатів, складені моделі яких вияскравлюють загально-слов'янські тенденції номіналізації у реченнєвій структурі;

б) репрезентантів об'єктної, атрибутивної, обставинної семантики, що засвідчують функціонально-семантичну співвідносність у системі синтаксичних одиниць; укр. Учитель мав бесідуз учнями → Учитель бесідувавз учнями; рос. Ребята организовали пропаганду своего опьіта ухаживания за растениями → Ребята пропагандировалисвой опит ухаживания за растениями; укр. лист від батька → лист батька →батьківський лист, йти через поле →йти полем та ін. З-поміж модифікацій слід розрізняти модифікації однієї синтаксеми (П'ять учнів працювали на ділянці/П'ятеро учнівпрацювало на ділянці) та модифікації реченнєвої структури, пов'зані з інтерпретацією її змісту щодо мовленнєвої ситуації (авторизацція, негація, оцінна експресія тощо). Модифікація реченнєвої синтаксеми може супроводжуватись ускладненням її семантичної якості: Мені тепло → Для мене тепло (комодальний об'єкт); Кожен учень виконував власне завдання → Кожен з учнів виконував власне завдання (суб'єкт зі значенням вибірковості); Учитель вигнав старшину, - так-таки простісінько вигнав → Учитель вигнав старшину, - так-таки простісінько взяв та йвигнав (семантику несподіваності, непідготовленості дії)(Б.Грінченко). Подібний підхід до розгляду модифікацій у дериваційній парадигмі речення вияскравлює тенденції щодо вияву синтезувального принципу щодо самого предмета аналізу, оскільки ланцюги модифікаційних перетворень виявляються такими, що складаються з міжреченнєвих модифікацій (Пройшов дощ. Все зазеленіло → Пройшов дощ - все зазеленіло → Пройшов дощ - і все зазеленіло → Пройшов дощ, так що все зазеленіло), перетворень синтаксем, самого змісту речення.

Встановлення універсально-типологічних модифікацій речень у слов'янських мовах передбачає, поза всяким сумнівом, окреслення параметрів можливих модифікацій того самого змісту в площині суб'єктивної оцінки висловленого у реченні. В такому разі вияскравлюється площина перетворення речення у висловлення, оскільки останнім постає речення, в якому реалізуються ситуативно-прагматичні чинники, коли речення уміщує суб'єктивну оцінку мовцем уміщеного в реченні об'єктивного змісту. У цьому разі суб'єктивні модифікації охоплюють: 1) значення достовірності / недостовірності (Солідність роботи їх, без сумніву,була понад усяку конкуренцію (Г.Хоткевич); рос. Я должен буду, без сомненья,Письмо Татьяны перевесть (А.С.Пушкин);2) семантику емоційно-експресивної оцінкиукр. Населення, на диво,зустріло нас привітно (Я.Баш); рос. Небось, не мог встановиться у ворот да потрудиться пешком дойти до крыльца. (А.С.Пушкин) та ін. Оскільки речення будується за певним конструктивно-синтаксичним типом і характеризується певним цільовим призначенням, модальними властивостями, розгортає повідомлення у певній комунікативній перспективі (за І.П.Распоповим, Т.П.Ломтєвим), то спектр суб'єктивних модифікацій охоплює цілу гаму модифікацій, орієнтованих на реалізацію: а) значення порядку, послідовності (Головне, не треба читати на ніч (Леся Українка); рос. Приехать на войну с тем, чтоб воспевались будущие подвиги, было для меня, с одной стороны,слишком самолюбиво, с другой,слишком непристойно (А.С.Пушкин)); б) семантики гаданості, непевності, недостовірності; в) модального відтінку джерела повідомлення рос. По мне, жена как хочешь одевайся... (А.С.Пушкин); г) значення активізації адресата щодо висловленого укр. Мені, розумієте,незручно починати тяжбу з паном (М.Стельмах); ґ) семантики ступеня звичайності повідомлення Рідна хата, як водиться,старшому братові зосталася (Панас Мирний); д) значення осуду, самоосуду, полегкості (рос. Ах, русский, русский, для чего, Не зная сердца твоего, Тебе навек я предалася! (А.С.Пушкин)); е) семантики іронії (укр. Нічого мовити, розумна голова у тебе для вирішення чужих справ, а свого нічого не можеш вирішити (А.Яна)) тощо.

Таким чином модифікація поширюється на цілий спектр лінгвістичних явищ, хоча діапазон семантики у кожній групі слов'янських мов постає нерівнорядним при загальній площині тотожності. Це мотивується кількома чинниками: 1) специфікою національно-мовної картини світу; 2) особливістю закріплення чинників модифікації та репрезентації у мовній системі параметрів суб'єктивної оцінки, 3) особливостями напрямів авторизації та ступенем їх закріплення у кожній слов'янській мові тощо. Останні два ґрунтуються на трьох основних параметрах речення: 1) структурній організації, вираженій у структурній схемі, 2) пропозиційних внутрішньореченнєвих виявах, 3) формах його актуального членування. З модифікаціями речення взаємодіють різноманітні його прагматичні зміни, що детермінуються пристосуванням речення до умов мовленнєвої комунікації. Це повною мірою стосується авторизованих, апроксимаційних та інших видозмін внутрішньореченнєвого змісту при збереженні сумарної окресленості синтаксичних позицій.

Модифікаційні перетворення у своїй основі мають ту чи іншу модель граматичної семантики: смисл речення описується як ієрархія значень, базу яких витворює абстрактна семантика. Модифікації речення чітко окреслюються при номінативному підході до його розгляду, який орієнтований на позамовну ситуацію, оскільки в цьому разі семантика речення моделюється орієнтацією на об'єктивну ситуацію. Все це дозволяє окремим лінгвістам говорити про інтерпретаційний опис семантики речення, внаслідок чого смисл речення аналізується через семантично простіші елементарні синонімічні трансформи.

Кваліфікуючи трансформаціъ за основу беруться перетворення ядерного речення, за яких змінюється його синтаксична структура (кількість синтаксичних позицій, їх ранговий статус), але зберігається семантика. Ємність трансформацій та ступінь їх поширення у сучасній лінгвістиці тлумачиться по-різному, а тому і не можуть бути однозначно покваліфікованими і відповідні різновиди трансформацій у слов'янських мовах. Трансформації можна рогзглядати в межах дериваційної парадигми речення (такий підхід домінує у сучасній лінгвістиці (пор. праці В.А.Бєлошапоковї, Н.Ю.Шведової, І.Р.Вихованця, Г.О.Золотової, М.В.Всеволодової, А.М.Мухіна, К.Г.Городенської, 1.1.Слинька, Н.В.Гуйванюк та ін.)).Саме ж поняття трансформи, хоч і набуло загальнолінгвістичного висвітлення, не може бути визнаним таким, що витлумачується скрізь однаково, оскільки трансформація заторкує глибинні механізми семантичного співвідношення різної будови конструкцій - від слова і словосполучення до кореляції речення зі складним синтаксичним цілим. Сучасне бачення трансформацій виступає надзвичайно ємним. Так, в концепції генеративної граматики Н.Хомського стверджується, що створенню речення передує поява певної глибинної структури, для перетворення якої у поверхневу необхідна певна послідовність трансформаційних операцій. Такий глибинний компонент набуває семантичної інтерпретації і шляхом трансформаційних правил він перетворюється у поверхневу структуру і врешті-решт кожне речення у зворотному порядку може бути зведеним до елементарної структури (моделі) за принципом сприйняття. Так само будь-яке речення може бути розгорненим до максимального охоплення кількості пропозицій за принципом породження [Хомський 2000]. Трансформаційні перетворення в одному і другому напрямі становлять суть трансформаційної граматики, основоположником якої є Н.Хомський. Зведення реченнєвої структури до елементарності і встановлення граничної кількості синтаксичних одиниць, здатних виражати той самий зміст, являє собою основу синтаксичної деривації, одним із магістральних виявів якої постає трансформація (хоча тут може бути застосованим і принцип гештальтів, сценаріїв (пор. погляди Ч.Філмора, Ж.Піаже, Р.В.Лангакера та ін.)). В одних випадках такі трансформації корелюють з поняттям мовних універсалій, що наголошує Н.Хомський: "Навіть знаючи по суті дуже мало про мовні універсалії ми можемо бути цілком впевненими в тому що потенційна різноманітність мов насправлі значно обмежена [Хомський 2000, с.39], оскільки у кожній мові знаходить реалізацію та чи інша універсалія, пор. репрезентацію суб'єкта, об'єкта, адресата, знаряддя дї, засобу дії атрибута тощо у слов'янських мовах.

Домінування формалістичного підходу уможливило виділення для предикативних одиниць чіткого репертуару знаків, тобто стандартних моделей плану вираження із закріпленням за ними типізованої, форми, що стало своєрідним поштовхом ідеї про синтаксичну парадигму речення. Останнє знайшло відображення у моделюванні структурних схем речення, при цьому на початковому етапі за основу брався тільки предикативний мінімум речення. Такий підхід наштовхнувся на своєрідність семантичного наповнення компонентів предикативного мінімуму речення, саме тому у системі словосполучення і простого речення лише найабстрагованіші їх зразки можуть бути репрезентовані як такі, що не вимагають вказівки на правила і тенденції їх лексичного наповнення. У переважній більшості випадків абстрактні синтаксичні зразки тією чи іншою мірою лексично не вільні. Ця невільність коливається від більш чи менш очевидних тенденцій до переважного використання лексичного матеріалу, до відкритості цього зразка лише для слів окремих лексико-семантичних розрядів навіть тільки для окремих слів". Таким чином, окреслення абстрактного узагальненого значення, що стало грунтом встановлення парадигми речення, виявилося семантично недостатнім для визначення характеру предикативної структури, оскільки суттєвим є виявлення номінативного статусу реченнєвої структури, її зрозумілості, поза контекстом. Тому при аналізі трансформацій, їх обсягів та ємності за основу береться не тільки кількість внутрішньореченнєвих синтаксичних позицій, але й номінативна достатність. Та й сама ідея трансформації могла постати тільки під впливом могутніх імпульсів семантичного синтаксису, що спочатку був схарактеризований як концептуальні спроможності валентності [Теньер 1988]. Підхід до речення як номінативної одиниці уможливив розгляд його у площині трансформацій "складне речення → просте речення → словосполучення → слово". Критерієм оцінки є значеннєва однотипність ситуацій, при цьому у чомусь подібним постає і наповнення відповідних синтаксичних позицій, що виступає достатнім критерієм для розмежування типів речення, адже семантична структура розглядається "як певна спільна основа для об'єднання ряду синтаксичних конструкцій, побудованих по-різному, але таких, що відображають однотипні реальні ситуації [Распопов 1981, с.24].

Наявні сьогодні описи семантичної, семантико-синтаксичної будови речення здебільшого опираються на семантику суб'єктів і предикатів [Степанов 1981], на ступінь і рівень абстрактного узагальнення типу імені і предиката [Уленбек 1950]. При номінативно-синтаксичному підході до аналізу речення воно постає як ім'я ситуації, інваріантним при цьому виявляється план вираження, оскільки синтаксичні актанти – компоненти речення – виступають як номіналізації реальних актантів. Можливий також і розгляд речення з опорою на зображувану ним пропозицію, яка у своєму відношенні до дійсності може бути правильною, неточною або зовсім неправдивою. "Будь-яка пропозиція тому має "функцію істинності" [Кацнельсон 1974, с. 124]. Остання оголошується головним об'єктом аналізу плану змісту предикативної одиниці, типологія одиниць стає типологією суджень, залежно від видів суджень, установлюваних всередині судження. У такому разі інваріантом семантичного змісту вважається план змісту, оскільки пропозиційна структура - це якраз той зміст, що знаходить своє вираження в різних варіантах синтаксичних одиниць. Теорія пропозицій орієнтована у своїй іпостасі на універсальний компонент значення речення, що споріднює таке спрямування з концепцією функціональної граматики і з концепцією трансформацій. Функціональна граматика в її інтерпретації О.В.Бондарком В.С.Храковським та ін. передбачає, що ідіоетнічне реалізується в мові лише як різні форми вияву універсального.

Площину перехідності між модифікацією і трансформацією становить конденсація, суть якої полягає у згортанні надлишкової інформації у внутрішньореченнєвій структурі (Я залишаю зажурений сад → Залишаю зажурений сад; рос. Я люблю зими твоей жестокой недвижний воздух и мороз → Люблю зимы твоей жестокой недвижный воздух и мороз (А.Пушкин).

При встановленні концептуальних засад трансформації, що охоплює у своєму обсязі 1) конденсацію, 2) інтерверсію, 3) конверсію, 4) однорівневу деривацію, 5) різнорівневу деривацію, необхідно враховувати особливості синонімії та омосемії синтаксичних одиниць. Поняття синонімії надзвичайно ємне у мовній системі, оскільки логічними синонімами можна вважати висловлення з тотожним і нетотожним лексичним складом, пор.: У наш час мало співчуття ↔ У наш час бракує співчуття ↔ У наш час не вистачає співчуття ↔ У наш час співчуття в дефіциті ↔Де в наш час знайдеш співчуття? ↔ Хіба в наш час не бракує співчуття? ↔ Чи часто в наш час зустрінеш співчуття? Водночас до цього загального тла логічних синонімів можна додати: 1) конверсиви (Тополя вища від дуба → Дуб нижчий від тополі. Учень складає залік утителеві → Учитель приймає залік від учня); 2) перифрастичні вислови (Іван продає хату Миколі → Микола купує хату у Петра – обидва речення є перифразою одне щодо другого; 3) наближені за лексичним складом структури, різниця яких полягає у лексичному або фразеологічному складі (Батько вже почуває себе значно краще → Батькові вже значно краще).

При невласне-конденсації реченнєві структури перетворюються у словосполучення та аналітичні словоформи, оскільки внаслідок конденсації "Прийменники згортають підрядну частину вихідного складнопідрядного речення у відпредикативний іменник і оформлюють разом із цим іменником синтаксеми як мінімальні семантико-синтаксичні компоненти речення" [Вихованець 1993, с.173] і в мові постають вторинні семантично неелементарні реченнєві структури, де конденсований компонент репрезентований детермінантом, пор.: Хоча були тривалі дощі, будівельники швидко побудували нову греблю → Незважаючи на тривалі дощі, будівельники швидко побудували нову греблю; рос. К ночи заметно похолодало, хотя сильний ветер, дувший целый день, затих (В.Марков) → Несмотря на утихший ветер, к ночи заметно похолодало. Такі конденсації постають, поза всяким сумнівом, виявом трансформацій, з-поміж яких слід розмежовувати одно-, дво-, три- та більше ступеневі трансформації: Я прийшов у цей світ з любові, Щоб спізнати дороги круті(П.Осадчук) → Я прийшов у цей світ з любові спізнати дороги круті(І ступінь) → Я прийшов у цей світ з любові для пізнання доріг крутих(II ступінь); Ми працюємо, щоб наблизити майбутнє → Ми працюємо задля наближення майбутнього(І ступінь) → Працюємо задля наближення майбутнього(II ступінь) → Працюємо задля майбутнього(III ступінь) тощо. До трансформацій у слов'янських мовах належать: 1) інтерверсія актантів (призводить до зміни самої актантної структури висловлення), що постає у кореляції аверсивних та реверсивних конструкцій: Учні виконують роботу →Робота виконується учнями; Мешканці довколишніх сіл називали ліс чорним ↔ Цей лісназивався мешканцями довколишніх сіл чорним; Однокласник Василь вирізнявся гострим розумом, кмітливістю і допитливістю ↔Гострий розум, кмітливість і допитливість вирізняли однокласника Василя;

2) реципрокальність: Дисертант і науковий керівник часто зустрічаються, розмовляють, дискутують, обговорюють важливі питання → Дисертант часто зустрічається з науковим керівником,розмовляє, дискутує, обговорює важливі питання; 3) семантичне "розщеплення"/кумулятивність іменного предиката: рос. Женщина была тихого поведения/Женщина вела себя тихо;укр. Марійка була дрібною, непоказною, тендітною за будовою/Марійка мала дрібну, непоказну, тендітну будову;Марійка часто в серцях клала на себе хрест → Марійка часто в серцях хрестилася;4) співпредикативність: рос. Когда втъехал во двор, Мишка спешился, привязал поводья к крыльцу, вошел в дом → Въехав во двор, Мишка спешился, привязал поводья к крыльцу, вошел в дом (М.Шолохов); 5) кумуляція предикатності, яка виявляється у перетворенні окремої реченнєвої структури в атрибут, девербатив: Безладно кукурікали півні, чимдо решти сполохали тишу сплячого села → Тишу сплячого села до решти сполохало безладне кукурікання півнів(М.Коцюбинський); Мій батько пішов на фронт і залишив мене, коли я був маленьким → Мій батько пішов на фронт і залишив мене маленькимта ін.

Встановлення закономірностей та особливостей універсально-типологічних модифікацій і трансформацій речення у слов'янських мовах постає можливим при чіткому визначенні теоретичних засад аналізу варіацій, модифікацій і трансформацій, окресленні співвідношення понять синонімії й кореферентності та з'ясуванні ступеня входження певних трансформацій, модифікацій у національно-мовну картину світу та відповідну національно-коґнітивну мовну базу, національно-коґнітивний мовний простір. Усе це постає концептуально окресленим при послідовному встановленні шляхів модифікацій і трансформацій реченнєвих структур, диференціації універсальних тенденцій і національно-мовних особливостей, які тонко перетинаються у різних закономірностях модифікацій і трансформацій. Найбільш національно детермінованими у слов'янських мовах постають варіації, модифікації при всій універсальній типологічності самої структури слов'янського речення, що залежить від багатьох чинників закріплення суб'єктивної оцінки висловленого, репрезентації авторизації, виокремлення етапів перебігу дії та її модальних настанов.

У міжярусних трансформаціях значною мірою позначаються закономірності національно-мовного словотворення, можливість предикативного номінування, ступінь поширення номіналізаційних процесів у граматичному ладі кожної слов'янської мови, можливість кумулятивності предикатності в межах однієї реченнєвоої структури.