Мои Конспекты
Главная | Обратная связь


Автомобили
Астрономия
Биология
География
Дом и сад
Другие языки
Другое
Информатика
История
Культура
Литература
Логика
Математика
Медицина
Металлургия
Механика
Образование
Охрана труда
Педагогика
Политика
Право
Психология
Религия
Риторика
Социология
Спорт
Строительство
Технология
Туризм
Физика
Философия
Финансы
Химия
Черчение
Экология
Экономика
Электроника

Виникнення асептики



Досягнення мікробіології, роботи Л. Пастера і Р.Коха запропонували ряд нових принципів як основу профілактики хірургічної інфекції. Головним з них було – не допускати забруднення бактеріями рук хірурга і предметів, що мають контакт з раною. Таким чином, у хірургію ввійшли положення про обробку рук хірурга, стерилізацію інструментів, перев'язного матеріалу і білизни. Розробка асептичного методу пов'язана з іменами Е. Бергмана і його учня К. Шиммельбуша. На Х Міжнародному конгресі хірургів у Берліні в 1890 р., принципи асептики при лікуванні ран одержали загальне визнання, Е. Бергман продемонстрував хворих, оперованих в асептичних умовах, без застосування лістеровскої антисептики. Тут же був прийнятий основний постулат асептики: "Усе, що контактує з раною, повинне бути стерильним".

Для стерилізації перев'язувального матеріалу використовувалася насамперед висока температура. М.Кохом (1881 р.) і Е.Есмархом був запропонований метод стерилізації проточною парою. У той же час у Росії .Гейденрейх вперше у світі довів, що найбільш впливовою є стерилізація парою під підвищеним тиском, і в 1884 р. запропонував використовувати для стерилізації автоклав.Велика заслуга належить російським хірургам М.С. Суботіну і Л.Л. Левшину, що створили, по суті, прообраз сучасних операційних. М.В. Скліфосовский запропонував розрізняти операційні для різних за рівнем інфекційного забруднення операцій.

Хірургічна інфекція за структурою включає наступні патологічні процеси: гнійні захворювання, гнійно-деструктивні процеси при гострих хірургічних захворюваннях, нагноєння операційних ран;, нагноєння при відкритій і закритій травмі. За клінічним перебігом виділяють такі типи інфекції: гостра інфекція (місцева, загальна), хронічна інфекція (місцева, загальна). За типом збудника виділяють: гнійна, гнильна, анаеробна, специфічна. За етіологією: стафілококова, стрептококова, пневмококова, колобацілярна, клостридіальна, змішана і т.д. За локалізацією – поразка шкіри і підшкірної жирової клітковини, поразка покривів черепа й оболонок мозку, поразка шиї, поразка грудної стінки, плевральної порожнини, легень, поразка середостіння, поразка очеревини й органів черевної порожнини, поразка органів таза, поразка кісток і суглобів, поразка серця і судин. За шляхом зараження (передачі) виділяють: кишкові інфекції, повітряно-краплинні інфекції, трансмісивні інфекції, контактні. За шляхом поширення інфекції в організмі – гематогенно, лімфогенно, імплантаційно, периневрально.

Екзогенною інфекцією вважається інфекція, що попадає в рану із зовнішнього середовища: а) з повітря – повітряна інфекція; б) із бризками слини або інших рідин – крапельна інфекція (іноді поєднуються в один вид – повітряно-крапельна інфекція); в) із предметів, що зіштовхуються з раною – контактна інфекція; г) із предметів, що залишаються в рані (шви, дренажі, металеві пластини, стержні, штучні клапани серця і т.д.) – імплантаційна інфекція. Перенос патогенних мікроорганізмів від хворого до хворого визначається як перехресна інфекція. Ендогенною вважаєтьсяінфекція, що знаходиться всередині організму або на його покровах. Ендогенна інфекція попадає в рану безпосередньо (контактна) або по судинних шляхах (лімфогенна або гематогенна). Основним осередком ендогенної інфекції є: запальні процеси шкіри (фурункули, карбункули, піодермії, екзема, і т.п.), інфекція шлунково-кишкового тракту (карієс зубів, гінгівіти, холецистити, холангіти, панкреатити, і т.п.); інфекція дихальних шляхів (синусити, трахеїти, бронхіти, бронхоектатична хвороба ); інфекція урогенітальних шляхів (піеліти, цистити, простатити, уретрити, сальпігоофоріти); кріптогенна інфекція.