Мои Конспекты
Главная | Обратная связь


Автомобили
Астрономия
Биология
География
Дом и сад
Другие языки
Другое
Информатика
История
Культура
Литература
Логика
Математика
Медицина
Металлургия
Механика
Образование
Охрана труда
Педагогика
Политика
Право
Психология
Религия
Риторика
Социология
Спорт
Строительство
Технология
Туризм
Физика
Философия
Финансы
Химия
Черчение
Экология
Экономика
Электроника

Фізичне виховання



Питання теми:

— Яке ставлення до фізичного виховання в різні історичні періоди життя суспільства?

— Які основні завдання фізичного виховання в сучасній школі?

— Які шляхи здійснення фізичного виховання в школі?

— Який вплив фізичного виховання на різноманітні сторони гармонійного розвитку особистості?

Як пояснити?

Вчені доводять, що ранніи фізичний розвиток — один з прискорювачів розумового розвитку немовлят. У дітей, які рано починають повзати, плавати, займатися фізкультурою, розум розвивається у 1,5-2 рази швидше однолітків. Вони набагато краще вчаться у школі, розумова робота дається їм легше й простіше. Такі малюки починають раніше говорити, більш розуміти, словник у них багатший.

Фізичний розвиток дає важливі опори й для морального розвитку',

— Чим могли б поясниии наведені дані?

Фізичне виховання молоді — це сукупність дій вихователя і вихованця, спрямованих на розвиток організму, укріплення здоров'я, забезпечення гармонії «фізичного розвитку та духовного життя багатогранної діяльності людини» (В.О. Сухомлинський),

Результат фізичного виховання особистості виражається в оволодінні нею фізичною культурою, яка представляє собою сукупність досягнень людини в галузі її фізичного розвитку.

Фізичне виховання пройшло довгий шлях свого розвитку'.

В античному світі перед фізичним вихованням дітей аристократії стояло завдання сприяти підготовці сильних, удалих воїнів, слухняних і витривалих солдат для захисту рабовласницької держави і придушення повстань рабів.

Ідеалом грецького виховання вважався гармонійний розвиток усіх фізичних і психічних сил та здібностей людини.

Розвиваючи своє тіло, давні греки прагнули зробити з нього найкращу зброю для думки...

У Спарті, щоб зробити спартанських дівчат здатними народжувати здорових дітей, держава прописувала займатися особливим курсом гімнастики (бігати, боротися, стрибати, кидати диск, спис).

У грецьку гімнастику входили: боротьба, біг, стрибки, кидання диска і списа, кулачний бій, верхова їзда, їзда на колісницях, плавання, танці, ігри).

Наслідком багатого фізичного виховання була любов еллінів до ігор та громадських свят.

У середні віки духовенство проповідувало народу поряд з безумовною слухняністю, терпінням і працелюбством — аскетизм. Тому ідея про здорову і сильну духом і тілом людину відкидалася, хоча фізичне виховання феодалів включало верхову їзду, плавання, стрільбу, фехтування, охоту.

В епоху Відродження підвишується інтерес до фізичного виховання, що знайшло відображення в педагогічн1й теорії та практиці (де Фельтре, Мор, Рабле, Монтень, Кампанелла, Амос Коменський та ін.).

Джон Локк (1632 — 1704) у своїй праці «Думки про виховання» дав вперше розгорнуту теорію фізичного виховання. Локк вважав «здоровий дух у здоровому тілі» щасливим станом. Він надавав великого значення перебуванню дітей на свіжому повітрі, прилученню тіла до спеки та холоду, плаванню, просторому одягові, простій і невишуканій їжі, чистому пов1трю„доброму сну, твердій постелі, розвагам, танцям, верховіи їзді, фехтуванню, ручній праці і мандруванню.

Жан Жак Руссо (1712 — 1778) вважав, що фізичне виховання починається з дня народження: період від народження до двох років він визначає як перюд загального фізичного розвитку; від 2 до 12 років — період розвитку почутпв і продовження ф1зичного розвитку; від 12 до 15 років — період розумового розвитку і трудового навчання, яке має велике значення для правильного фізичного розвитку, а фізичне виховання є дуже цінною підготовкою до праці.

Під впливом ідей Руссо в Германі1з'явилися незвичайні виховні заклади — «школи людинолюбства і доброї моралі»„які звертали велику увагу на фізичне виховання. Тут з'явилась німецька система гімнастик. Найсуттєвіше в системі — це вправи на снарядах (паралельні бруси, поперечна перекладина, кільця та ін.). Були використані «суглобні вправи», запропоновані Песталоцці. Ця система гімнастики одержала широке розповсюдження в Європі й стала початком для інших систем — шведської і сокольської.

Шведськасистема, яка створена поетом П.Г. Лінгом (1776-1839) і доповнена його сином Ярмаром Лінгом, з педагогічного боку розроблена найбільш раціонально. Спираючись на дані психології, анатомії, фізіології, система Лінга переслідувала перш за все педагогічну і лікувальну мету. Вона поділялась на 4 види: педагогічна гімнастик, воєнна, лікувальна і естетична. Характеризує шо систему планомірність, послідовність вправ, введення коректуючих вправ, відповідність вправ анатомо-фізіологічним особливостям різних груп дітей. Пестолоцці вважав, що шведи своєю гімнастикою здійснюють виховання, а інші — лише рух.

Сокольська гімнастиказаснована Тиршом (і 832 — 1884), має багато спільного з німецькою. Відмінність її полягає в групових впра вах (пірамідах) і в порядкових рухах, які виконувалися під музику, що викликало сильне враження.

Ритмо-гімнастичні системи являють собою прагнення ввести в гімнастику моменти естетичного порядку. Найбільше розповсюдженими системами вважались системи Жана Далькрода, А. Дункан.

Особливої уваги заслуговує система фізичного виховання П.Ф. Лесгафта (1837 — 1909), яку він визначав як фізичну освіту. Він відштовхувався від факту тісного зв'язку між фізичними рухами і психічними виявами дитини, ставив завдання вчити дітей свідомо керувати ними, тобто щоб людина свідомо володіла своїм тілом. Всі вправи Лесгафт поділив на: прості, вправи з обтяженням і опірності, ігри, елементарну працю. Найкориснішими фізичними вправами Лесгафт вважав ходіння і біг, який, за його словами, є однією з найбільш вигідних природних форм активної дії. В той же час Лесгафт надмірно інтелектуалізував фізичні вправи, негативно ставився до гімнастичних приладів і змагань, бо вважав, що це приводить до непропорційного розвитку тіла людини, не рекомендував показувати учням, як виконувати різні рухи, вимагав виконання лише на основі слова.

Фізична культура України сягає корінням, як визначено в «Концепції національного виховання», часів Київської Русі. То були методи гартування дітей, формування воїнського лицарства і мужності. Вершиною національного фізичного виховання, самовдосконалення тіла і духу була епоха Запорозької Січі. Тут сила і витривалість тілогартування проходили в постійних іграх, забавах, танцях, змагальних вправах тощо'.

Все цінне, вироблене в історії педагогічної думки, творчо використовується в сучасній школі, яка вирішує такі основні завдання:

1. Сприяння зміцненню здоров'я і загартування організму учнів, підвищенню їх працездатності (підвищенням стійкості організму до перегрівання, переохолодження, коливань тиску, укріплення опорно-рухового апарата дітей, формування правильної постави, поліпшення діяльності серцево-судинної, дихальної системи; укріплення нервової системи).

2. Формування рухових умінь і навичок школярів у процесі виконання певних рухів. Серед них: природні дії (ходіння, біг, стрибки, плавання та ін.) і спеціально організовані вправи на приладах, акробатика, котрі вимагають певних знань.

3. Сприяння придбанню учнями необхідних знань у галузі фізичної культури, спорту, гігієни та медицини про значення фізичної культури і спорту для укріплення здоров'я, про режим дня, особисту гігієну, способи підтримання високої працездатності, про фактори загартовування, прийоми самоконтролю та ін.

4. Розвиток основних фізичних якостей школярів (сили, спритності, терплячості, гнучкості, відваги та ін.), забезпечення єднання фізичного виховання з моральним, естетичним, трудовим, розумовим (виховання сміливості, наполегливості, дисциплінованості, колективізму, почуття дружби і товариськості, навичок культурної поведінки, формування організаторських навичок, розуміння красивої будови тіла людини, краси спортивної техніки та ін.

В.О. Сухомлинський зазначав, що «від гармонії фізичного розвитку, здоров'я і праці залежить багатогранність особистості, моральне, інтелектуальне, емоційне, естетичне багатство потреб, запитів, зацікавленості»'.

5. Виховання вольових і моральних якостей, свідомого ставлення школярів до власного організму, формування вмінь «берегти здоров'я», укріплювати його правильним режимом праці, відпочинку, харчування, гімнастикою та спортом, гартувати фізичні та нервові сили, попереджати захворювання» (В.О. Сухомлинський).

Успішне розв'язання вказаних завдань визначає значення фізичного виховання школярів, яке впливає на розвиток особистості.

Основні шляхи фізичного виховання припускають конкретні методи, форми, засоби його здійснення.