Мои Конспекты
Главная | Обратная связь


Автомобили
Астрономия
Биология
География
Дом и сад
Другие языки
Другое
Информатика
История
Культура
Литература
Логика
Математика
Медицина
Металлургия
Механика
Образование
Охрана труда
Педагогика
Политика
Право
Психология
Религия
Риторика
Социология
Спорт
Строительство
Технология
Туризм
Физика
Философия
Финансы
Химия
Черчение
Экология
Экономика
Электроника

Характеристика термічних опіків.



Післяопікові зміни тканин обличчя, як правило, ведуть до серйозних порушень зору, функції нижньої щелепи та другі функціональні і косметичні дефекти. Більш за все пошкоджуються виступаючі частини обличчя - ніс, вушні раковини, губи, брови; вилична частина, підборіддя. Термічні опіки всіх ступенів викликають у хворого почуття нестерпного пеку та різкого болю, яке посилюється при дотику до пошкодженої поверхні.

Після опіків обличчя І ступеню шкіра мало змінюється, інколи залишається пігментація. Опіки обличчя II ступеню з асептичною течією завершуються в кінці другого тижня лікування епітелізацією шкіри, яка дуже чутлива при доторканні і легко травмується. У випадках інфікування пухирів або травмованої поверхні при опіках обличчя II ступеню на місці грануляцій завжди залишаються гіпертрофічні рубці. Опіки IIIа та IIIб ступенів супроводжуються інфекцією. Процес загоювання супроводжується утворенням післяопікових рубців, які часто перетворюються на келоїдні. На них, як правило, утворюються виразки, тріщини. При ураженні повік можливі ускладнення у вигляді кон'юнктивітів. При опікових травмах обличчя одночасно з пошкодженнями других частин тіла, які супроводжуються змінами в організмі, необхідні спостереження відповідних спеціалістів.

Розміри поверхні опіку визначають у відсотках по відношенню до всієї поверхні тіла за допомогою "правила дев'ятки" та "правила долоні". "Правило дев'ятки" доцільно використовувати при значних пошкодженнях поверхні тіла. Розрахунок для визначення слідуючий: поверхня голови та шиї - 9%, нижні кінцівки - по 18%, верхні кінцівки - по 9%, передня поверхня тулуба 18%, задня поверхня тулуба - 18%, проміжність та статеві органи - 1% від загальної площі тіла. Більш точні результати одержують при використанні методики Постнікова. Площу опіку виміряють прикладаючи до поверхні опіку стерильну

прозору плівку, на якій обводять контури пошкодженої поверхні. Потім плівку кладуть на міліметровий папір і підраховують площу опіку в квадратних сантиметрах. Процентне співвідношення визначають, враховуючи загальну площу тіла, яка дорівнює 16000 см2.

В характеристиці опіку (запис у медичних документах) вказують площу і ступінь пошкодження у вигляді відношення: в чисельнику приводять процент пошкодженої поверхні, в знаменнику - ступінь опіку.

Площу опікового пошкодження можна виміряти долонею - площа долоні дорівнює 1 % поверхні тіла.

Тяжкість опіківвизначають за допомогою індексів, наприклад, індексу Франка:1%площі поверхневого опіку дорівнює 1 ОД, 1% площі глибокого опіку - З ОД, ураження дихальних шляхів складає 30-45 ОД. Значення індексу Франка до ЗО ОД відповідає легкому ступеню опіку, 31-60 ОД - середньому ступеню, 61-90 ОД - тяжкому ступеню, більш 91 ОД - вкрай тяжкому ступеню.

При поверхневих опіках до 10-12 % поверхні тіла людини або при глибоких опіках 5-6 % поверхні тіла у дорослих опіки перебігають як місцеві пошкодження, в дітей та осіб похилого віку - 7-8 % та 3-4 % відповідно. Прибільш тяжких та розповсюджених пошкодженнях виявляються порушення органів та систем організму людини - розвивається опікова хвороба. В клініці опікової хвороби виділяють 4 періоди:

I. Опіковий шок;

II. Гостра опікова токсемія;

III. Септикотоксемія;

IV. Період реконвалесценції.

І період- опіковий шок- патологічний стан, виникаючий у відповідь на термічну (хімічну, електричні, променеву) травму, в основі якої існує нервово-больовий фактор. При опіковому шокові виділяють дві фази: еректильну (короткочасну) і торпідну (довготривалу). В першій фазі збудження ЦНС досягає дуже високого рівня. Хворі плаксиві, скаржаться на біль в зоні опіку, визначається тахікардія - пульс до 100 за хв., артеріальний тиск в межах норми.

В торпідній фазі потерпілий загальмований, не реагує на навколишні обставини, апатичний, шкірні покрови бліді, риси обличчя загострені, слизові оболонки синюшні, визначається тахікардія, артеріальний тиск знижений.

II період - гостра опіка токсемія,розпочинається через декілька годин
після опікового шоку. Пульс частий, слабкого наповнення, артеріальний тиск
знижений. Температура шкіри знижена, визначається загальмованість хворого,
в'ялість, інколи коматозний стан. Спостерігається ціаноз слизових оболонок та
периферійних шкірних покривів (ніс, вуха, губів, щік). Констатується згущення
крові.

III період - септикотоксемія,характеризується всіма ознаками сепсису: різкі температурні коливання, кахексія, порушення нервового статусу, загальмованість, зниження рівня гемоглобіну, токсичні речовини у крові та сечі, сповільнена епітелізація опікової поверхні, пролежні, пневмонія. Хворі помирають від виснаження та інфекційних ускладнень. У хворих з важкими опіками (Шб-IV ступені) може спостерігатись повна ареактивність стану.

IV період - реконвалесценції,при сприятливому перебігу відзначається активною епітелізацією грануляційної тканини, що заповнює раневу поверхню після відторгнення некротизованих ділянок. При значний опіках можливі виразки, які набувають хронічного перебігу.

Характеристика хімічних опіківХімічні опіки викликаються дією неорганічних кислот (сірчана, соляна, азотна), луг (негашене вапно, їдкий калій і натрій), солями важких металів (нітрат срібла) на відкриті ділянки тіла або слизової оболонки порожнини рота, ротоглотки, стравоходу. Глибина опіку залежить від концентрації та температури речовини, тривалості впливу. Механізм опіку кислотою заключається у тому, що кислоти змінюють біологічні рідини - колоїди клітин, відбувається дегідратація і коагуляція тканин, розвивається сухій некроз. Механізм опіку лугами заключається у тому, що луги утворюють із тканинами лужні альбумінати, омилюють жири, розвивається вологий некроз.

Хімічні опіки класифікують також по чотирьох ступеневої класифікації. При хімічних опіках не утворюються пухирі. Опікова хвороба розвивається рідко, але відбувається усмоктування в кров хімічних речовин і інтоксикація організму ними та їх метаболітами.

Особливості хімічних опіків:опіки обмежені по площі, із чіткими межами, наявні сліди розтікання (затікання) хімічної речовини, на слизової оболонці різка гіперемія, потім формуються ділянки некрозу, просочені ексудатом і покрити щільною плівкою фібрину, під плівкою гоїться рана, відторгнення плівки повільне.

Лікування.Лікування хворих з|із| опіками, зокрема обличчя|обличчя,лиця|, включає комплекс загальних|спільних| і місцевих дій на організм що постраждав і уражену область.

Перша медична допомога надається|опиняється| на місці події|випадку|.Необхідно припинити дію термічного агента на тканини будь-яким можливим в даній ситуації способом [облити водою, закидати снігом, піском, накрити брезентом або ковдрою до моменту зникнення полум'я (на короткий термін - небезпека асфіксії!), збити полум'я і ін.]. Не можна залишати потерпілого у вертикальному положенні|становищі|, оскільки|тому що| воно сприяє розповсюдженню|поширенню| полум'я на обличчя. Його слід укласти на бік. При загорянні одягу не можна бігти, оскільки|тому що| рух повітря роздуває полум'я. Для зменшення прогріву підлеглих тканин в перші 15-20 хв. після|потім| термічної травми ефективний холод на обпалену поверхню (холодна вода, міхур|пузир,пухир| з|із| льодом|кригою|, змочений водою рушник і ін.). При негайному охолоджуванні обпаленої поверхні підшкірна температура на глибині 1 см досягає попередньої|вихід| через 20 хв., а без охолоджування - через 14 хв. Крім того, після|потім| припинення дії термоагента на шкіру температура підлеглих тканин продовжує підвищуватися. Якщо немає можливості|спроможності| застосувати холод, обпалену поверхню слід залишити відкритою|відчиненою| для охолоджування повітрям. Перед транспортуванням потерпілого рану бажано закрити|зачинити| асептичною пов'язкою. При показаннях|показниках,показаннях| проводять серцево-легеневу реанімацію.

Долікарська допомога. Середній медичний працівник може ввести|запровадити| ненаркотичні або наркотичні анальгетики, серцево-судинні препарати, протиправцеву сироватку або анатоксин. Необхідно напоїти|напоювати| хворого, даючи від 0,5 до 2 л води, в якій розчинено 1 чайну ложку куховарської|кухонної| солі|соль| і 0,5 чайної ложки питної соди (з|із| розрахунку на 1 л води) або 5,5 г куховарської|кухонної| солі|соль| і 4 г питної соди. Прийом більше 0,5 л чистої води протипоказаний із-за небезпеки розвитку водної інтоксикації. При показаннях|показниках,показаннях| продовжують серцево-легеневу реанімацію. При необхідності транспортування на обпалене обличчя накладають асептичну пов'язку з|із| отворами для очей. При поверхневих|поверхових,зверхніх| опіках шкіру змащують вазеліном. При наданні|виявленні| першої і долікарської допомоги не слід застосовувати мазей на жировій основі, а також дублячих речовин, метиленового синього або діамантового зеленого. Все це утрудняє обробку опікової рани і визначення глибини опіку.

Госпіталізації підлягають хворі з|із| опіками I-II ступеня|міри| більше 10% поверхні тіла, з|із| глибокими опіками, опіками лиця|обличчя,лиця|, шиї, органів дихання, кисті|пензлю|, стопи, крупних суглобів, промежині з|із| комбінованими пошкодженнями|ушкодженнями|. У госпітальних умовах в заходах щодо життєвих показань|показників,показань| можуть мати потребу хворі з|із| опіками обличчя|обличчя,лиця|, в|в,біля| яких уражені органи дихання. Не слід накладати трахеостому хворим, якщо немає ознак асфіксії, у разі|в разі| ураження|ураження| трахеї і бронхів продуктами горіння, оскільки|тому що| це значно ускладнює стан обпаленого. Ці ураження|ураження| лікують консервативно (застосування|вживання| серцевих|сердечних| засобів|коштів| і бронхолітиків, кортикостероїдних гормонів, інгаляції кисню і ін.). Порожнину рота зрошують 3-5% розчином гідрокарбонату натрію, антисептичними розчинами. Якщо раніше не була введена|запроваджена| протиправцева сироватка, то її вводять|запроваджують|. Починають|розпочинають,зачинають| антибіотикотерапію. Акуратно і ощадливо обробляють опікову рану. Здорову шкіру навколо|навкруг,довкола| уражених ділянок протирають бензином, 96% етиловим спиртом або 0,5% розчином нашатирного спирту, можна вимити шкіру водою з|із| милом. Наявні пухирі|пузирі,пухирі| зрошують розчином фураціиліну або іншого антисептика. Обривки епідермісу видаляють|знищують,віддаляють|. Пухир підсікають для видалення|віддалення| рідини з|із| нього. Епідерміс (покришка пухира|пузиря,пухиря|), що відшарувався, прилипаючи до раневої поверхні, виконує роль біологічної пов'язки, прискорюючої епітелізацію рани. Тому висікати пухир|пузир,пухир| не можна. Це роблять|чинять| лише тоді, коли вміст його стає «густим» або нагноюється. Опіки обличчя|обличчя,лиця| лікують відкритим|відчиненим|, рідше - закритим|зачиненим| способом. Препарат для місцевого лікування опіків повинен створювати умови для відновлення|зросту| епітелію і володіти бактеріостатичними властивостями, не подразнювати|роздратовувати,подразнювати| тканини. Головне вимога до нього: він не повинен гальмувати епітелізацію рани. При опіках I ступеня|міри| застосовують охолоджуючий крем з|із| ланоліну, персикового масла|мастила,олії| і дистильованої води в рівних кількостях; 2% борного вазеліну; преднізолонову мазь або іншу, що містить кортикостероїдні гормони. Можна використовувати суміш, що містить порівну окислу цинку, тальку, гліцерину і дистильованої води. Допускається обробка обпаленої шкіри спиртом або одеколоном, дитячим кремом. Рани на обличчі, якщо їх лікують відкритим|відчиненим| способом, змащують маззю або емульсією 3-4 рази на добу. Для цього можна використовувати 10% синтоміцинову емульсію, 1% гентаміцинову, 0,5% фурацилінову, 10% анестезинову або 10% сулъфамілонову мазі. Хорошим|добрим| ефектом володіє 1% розчин сульфадіазіна срібла (крем на водорозчинній основі). У лікуванні опіків IIIа-IV ступеня|міри|, що супроводжуються|супроводяться| некрозом дерми, основним завданням|задачею| є|з'являється,являється| спочатку формування сухого струпа, а потім прискорення його відторгнення. Це створює оптимальні умови для епітелізації рани при опіку Ша ступеня|міри| або розвитку здорової грануляції на раневій поверхні, що дає можливість|спроможність| провести аутодермопластику (при опіках IIIб-IV ступеня|міри|). Це завдання|задача| краще і швидше досягається, якщо рану лікувати закритим|зачиненим| способом (під волого-висихаючою пов'язкою з|із| антисептиками або антибіотиками). Після|потім| відторгнення струпа при опіку IIIа ступеня|міри| для прискорення епітелізації можна накладати масляно-бальзамні пов'язки, проводити|виробляти,справляти| УФ-опромінення рани. При глибоких опіках обличчя|обличчя,лиця| первинну і ранню некректомію не застосовують, оскільки|тому що| приживлення вільного трансплантата можливе лише за умови видалення некротичної тканини в межах абсолютно здорової. На обличчі дотримати цю умову не можливо. Крім того, реальна небезпека пошкодження|ушкодження| лицевого і інших нервів, а також вираженої|виказаної,висловленої| кровотечі. Тому раневу поверхню при глибоких опіках готують до пластичного закриття поступово в процесі консервативного лікування. Ділянки струпа, що відторгаються в процесі лікування, акуратно зрізають ножицями, не травмуючи життєздатні з тканини. Гранулююча рана на обличчі готова до аутодермопластики, якщо некротичні тканини повністю відторгнулися, немає ознак гнійного запалення в ній, грануляція дрібнозернисті і., рожевого|трояндового| кольору|цвіту| з|із| вузькою облямівкою молодого епітелію по краях., Товщина шкірного|шкіряного| трансплантата повинна бути 0,3-0,4 мм. При опіках обличчя|обличчя,лиця| використовують тільки|лише| суцільні шкірні|шкіряні| клапті, узяті дерматомом з будь-якої доступної ділянки тіла. Перфорації на клапті не роблять|чинять|, оскільки|тому що| вони погіршують косметичний ефект.

При опіках повік|повік| і рогівки I—II ступеня|міри| уражені ділянки слід промити 1% розчином новокаїну, закапувати|закапувати| в очі 30% розчину альбуцида по 2 краплі|краплини| кожні 3-4 ч. Крім того, в кон'юнктивальні мішки необхідно закладати|заставляти| 2 рази на добу гідрокортизон, тетрациклінову, левоміцетинову очні мазі. При болях закапують|закапують| 0,25% розчину дикаїна. На рогівку накладають спеціальні очні плівки, що володіють знеболюючими і антибактеріальними властивостями.

При опіках вушних раковин, коли випіт між надхрящницею і хрящем ще не нагнивав і хрящ зберігає життєздатність, можна аспірувати випіт за допомогою шприца і голки і тим самим попередити розвиток гострого хондрита. Якщо випіт нагноювався, то гнійник необхідно розкрити|розітнути| і рану дренувати. Це частіше всього приводить|призводить,наводить| до вираженої|виказаної,висловленої| деформації вушної раковини, іноді|інколи| до повної|цілковитої| її втрати. Можливо зарощування зовнішнього слухового проходу, що зв'язане із|із| зниженням слуху|чутки|.

За наявності глибоких опіків волосистої частини|частки| голови волосся навколо|навкруг,довкола| рани вистригають і виголють в радіусі 5-7 см. Через 1-2 дні загибле окістя|надкісницю| черепа висікаюуть. Якщо ж воно не загинуло, його закривають|зачиняють| вологими|вогкими| пов'язками для попередження|попереджувати,запобігання| висихання. Щонайшвидше|якнайшвидше| слід відновити шкірний покрив над голим і життєздатним окістям|надкісницею|. При глибоких опіках може вражатися|приголомшуватися| зовнішня компактна пластинка|платівка| кісток черепа. Її слід видалити|знищити,віддалити|, не чекаючи самостійного відторгнення загиблої ділянки. Губчаста речовина кістки|кісті| покривається з часом|згодом| грануляційною тканиною, на яку пересаджують шкірний|шкіряний| аутотрансплантат.

При глибоких опіках губ, області підборіддя, щік, коли очікується|припускається| утворення дефекту тканин, слід наперед|заздалегідь| заготовлювати і переміщати пластичний матеріал для швидшого (у подальшому|наступному|) усунення його. Для попередження|попереджувати,запобігання| рубцевих контрактур велике значення мають функціональні методи лікування, правильне положення|становище| хворого в ліжку. Найбільш важкі|тяжкі| наслідки|результати| викликають|спричиняють| опіки IV ступеня|міри|, особливо при ураженні|ураженні| лицьових кісток. Усунення їх вимагає проведення багатоетапних реконструктивних оперативних втручань. Безслідно заживають лише опіки I і II ступеню|мірі|.

Смертність при опіках залежить від їх обширності|величезності|, глибини і віку потерпілого. Для прогнозу результату|виходу| опіку користуються правилом сотні. До віку хворого слід додати загальну|спільну| площу|майдан| опіку у відсотках|процентах|. Прогноз несприятливий, якщо сума рівна 101 і вище, сумнівний - 81 - 100, відносно сприятливий – 61-80, сприятливий - 60. Це правило застосовується лише у|в,біля| дорослих.

ЕЛЕКТРООПІКИ

Електроопіки виникають в місці контакту тканин з|із| джерелом електричного струму|току|. Електрична енергія перетворюється на теплову, створюючи температуру до 3000-4000 °С. Разом з|поряд з,поряд із| місцевими змінами порушуються функції різних органів і в першу чергу|передусім,насамперед| серцево-судинної системи і дихання. Навіть при короткочасній дії електричного струму|току| може наступити|настати| зупинка дихання і фібриляція серцевого|сердечного| м'яза. Електротравма супроводжується|супроводиться| судорожним скороченням м'язів без втрати або з|із| втратою свідомості (I і II ступінь|міра| тяжкості|тягаря| відповідно), втратою свідомості і порушенням діяльності серця (III ступінь|міра|) і приводить|призводить,наводить| до клінічної смерті (IV ступінь|міра|).

Якщо при ураженні|ураженні| електрострумом виникає опік, то тяжкість|тягар| електротравми може бути не такою|настільки| вираженою|виказаною,висловленою|, оскільки|тому що| тканини, що обвуглилися, стають ізолятором.

Атмосферна електрика (блискавка) володіє більшою силою і напругою|напруженням| і викликає важче ураження, чим звичайна|звична| електрика.

Електроопіки обличчя|обличчя,лиця| складають 1,3% від числа опікових ран. Вони відрізняються від звичайних|звичних| термічних і залежно від площі|майдану| контакту шкіри з|із| джерелом електроенергії можуть бути точковими (у вигляді «міток і знаків струму|току|») або мати значні розміри. «Знаки струму|току|» представлені|уявлені| сухими блискучими|лискучими|, безболісними ділянками шкіри білувато-сірого або коричневого кольору|цвіту|. Вони добре контурують, підводячись над поверхнею неураженої шкіри. У подальшому|наступному| ці ділянки перетворюються на щільний струп. При поразках|ураженнях| блискавкою «знаки струму|току|» мають вид червоних ліній гіллястої форми. Електроопіки частіше бувають глибокими з|із| ураженням|ураженням| не тільки|не лише| підшкірної жирової клітковини, але і м'язів і навіть кісток лицьового скелета. Особливістю їх є|з'являється,являється| також те, що ураження шкіри може бути локальним, а підлеглих тканин - поширенішим по площі|майдани|. Це пов'язано з неоднаковою електропровідністю різних тканин і розвитком порушень кровообігу. Відомо, що шкіра обличчя|обличчя,лиця| володіє найбільшим електричним опором. Раневий процес протікає так само, як і при термічних опіках. Проте|однак| із-за значного руйнування підлеглих тканин є|наявний| ознаки вираженої|виказаної,висловленої| інтоксикації. У разі|в разі| приєднання гнійної інфекції можуть розвинутися глибокі гнійники (абсцес, флегмона) . Можливо ерозійна кровотеча з|із| крупних судин|посудин| через 2-4 тижня після|потім| електротравми. Опікова поверхня обличчя|обличчя,лиця|, що утворилася унаслідок|внаслідок| контактної дії електричного струму|току|, безболісна або малоболісна|болюча|. Навколо|навкруг,довкола| опіку немає набряку тканин і гіперемії шкіри. Рана стійка до дії гнійної мікрофлори. Значні|виказані,висловлені| трофічні порушення зумовлюють уповільнення регенерації тканин.

Надання|виявлення| першої допомоги полягає перш за все|передусім| в припиненні дії електричного струму|току| на потерпілого|постраждалий| будь-яким доступним способом, що виключає ураження|ураження| того, хто надає допомогу. За відсутності самостійного дихання і серцевих|сердечних| скорочень слід проводити серцево-легеневу реанімацію (закритий|зачинений| масаж серця, штучне дихання по методу «з|із| рота в рот» або «з|із| рота в ніс»). Транспортувати потерпілого в стаціонар слід|прямує| в горизонтальному положенні|становищі| і незалежно від тяжкості|тягаря| електротравми госпіталізувати в реанімаційне відділення|відокремлення|. Місцеве лікування електроопіків і глибоких термічних опіків не має істотних|суттєвих| відмінностей і викладено вище.

 

 

Правильне написання діагнозу вимагає наступної послідовності:

· на першому місці ставлять слово „опік”;

· на другому місці ставлять етіологічний фактор – полум’ям, окропом, парою, кислотою та ін.;

· на третьому місці вказують глибину ураження римськими цифрами;

· на четвертому – площа загального і глибокого ураження у відсотках, при цьому площу глибокого опіку пишуть у дужках;

· на п’ятому місці перераховують уражені ділянки тіла;

· потім відмічають супутні опікам шкіри ураження, які пов’язані з дією термічного агента (опіки верхніх дихальних шляхів, термохімічні ураження дихальних шляхів, отруєння оксидом вуглецю і продуктами горіння, загальне перегрівіння);

· при обширних ураженнях відображають наявність опікового шоку з вказанням на ступінь важкості (або інший період опікової хвороби);

· вказується індекс важкості ураження;

· ускладнення;

· перераховують супутні травми і захворювання.

ВІДМОРОЖЕННЯ

Відмороження виникають унаслідок|внаслідок| дії низької температури. На обличчі відмороженням частіше всього піддаються ніс, вуха, тканини виличної|вилицюватої| області, щоки. Від дії низької температури страждають хрящі навіть при невеликих пошкодженнях|ушкодженнях| шкіри. Можуть розвиватися періхондрити, які протікають тривало і приводять|призводять,наводять| до деформації вушних раковин або носа. Кістки лицьового скелета при відмороженнях вражаються|приголомшуються| украй|надто| рідко. Зустрічаються відмороження язика|язика| і губ (частіше у|в,біля| дітей) як наслідок контакту цих тканин з|із| металом на морозі (спроба лизнути металевий предмет). У разі|в разі| порушення природної і штучної терморегуляції можливі відмороження тканин в умовах високої вологості|вогкості| при помірно низькій температурі. При дії низької температури ураження|ураження| розповсюджується|поширюється| в глиб тканин, а не по поверхні. Відмороження тканин обличчя|обличчя,лиця| рідко є|з'являються,являються| показанням|показником,показанням| для госпіталізації. У. поліклінічній практиці вони зустрічаються у|в,біля| половини хворих з|із| відмороженнями. Під час Великої Вітчизняної війни одиночні відмороження обличчя|обличчя,лиця| були у|в,біля| 0,69% серед тих, що лікувалися з приводу відморожень в госпіталях. Тяжкі|тяжкі| відмороження обличчя|обличчя,лиця| зустрічаються|надто| рідко, як наслідок тривалої контактної дії низької температури на тканини.

Розрізняють два періоди в розвитку патологічних змін в тканинах при відмороженні: а) дореактивний, або період тканинної гіпотермії, б) реактивний, що наступає|настає| після|потім| зігрівання тканин. Саме другий період визначає характер|вдачу| клінічних проявів|виявів| виниклих порушень, обумовлених спочатку спазмом, а потім тромбозом кровоносних судин|посудин|.

У дореактивному періоді хворі відзначають колення, паління, больові відчуття у області ділянки обличчя|обличчя,лиця|, яка піддалася дії низької температури, потім анестезію в цих ділянках. Що постраждали частіше всього не помічають настання|наступу| відмороження. Об'єктивно в цьому періоді можна відзначити різку блідість шкіри, зниження локальної температури на ділянці ураження|ураження|, зникнення больової чутливості. Після|потім| зігрівання відморожених тканин з'являються|появляються| значна болючість|болючий| і інші об'єктивні ознаки, визначеність|виказаний,висловлений| яких залежить від тяжкості|тягаря| травми.

Залежно від глибини пошкодження|ураження| виділяють 4 ступені|міри| відморожень.

I ступінь|міра|. Омертвіння тканин не наступає|настає|, всі зміни обратимі. Хворі скаржаться на свербіння|сверблячку,зуд|, що колють, вираженій|виказаній,висловленій| інтенсивності болю, паління, відчуття оніміння і повзання мурашок (парестезія). Шкіра гіперемована, з|із| синюшним відтінком (мармурова). Виражений|виказаний,висловлений| набряк тканин. Больова чутливість понижена|знижена|. Вказані зміни ліквідовуються протягом 3-7 днів, після чого якийсь час спостерігається лущення епідермісу.

II ступінь|міра|. Гине епідерміс. Скарги такі ж, як при відмороженні I ступеня|міри|, проте|однак| болі посилюються|підсилюються| ночами і зберігаються протягом 2-3 днів. Пошкоджений епідерміс відшаровується і утворюються одиночні або множинні|численні| пухирі|пузирі,пухирі|. Вони наповнені жовтою або геморагічною рідиною. Якщо покришку пухира|пузиря,пухиря| зняти, то оголюється яскраво-рожева|трояндова|, різко болісна|болюча| дерма. Рани при відмороженні II ступеня|міри| заживають через 10-15 днів шляхом епітелізації з|із| епітеліальних придатків шкіри.

III ступінь|міра|. Гинуть всі прошарки шкіри і підлеглі м'які тканини. Хворі відзначають сильні і тривалі болі, парестезії. Утворюються пухирі|пузирі,пухирі|, заповнені геморагічною рідиною. Дерма під пухирями|пузирями,пухирями| темного кольору|цвіту| із-за крововиливів, може мати сіруватий відтінок. На місці пухирів|пузирів,пухирів| виникає некротичний струп чорного кольору|цвіту|, межі|кордони| якого чітко позначаються|значаться| через 6-7 днів. Струп відторгається до кінця 3-4-го тижня, утворюючи гранулюючу раневу поверхню. Вона заживає з|із| утворенням рубців з частковою краєвою|крайової| епітелізацією.

IV ступінь|міра|. Гинуть м'які тканини з|із| оголенням кісток, іноді|інколи| їх пошкодженням|ушкодженням|. Скарги такі ж, як і при відмороженнях III ступеня|міри|. Спостерігається значний|виказаний,висловлений| набряк, який розповсюджується|поширюється| за межі загиблих тканин. Утворюється струп, який поволі|повільно| відторгається. Є|наявний| ознаки інтоксикації і тяжкого|тяжкого| загального|спільного| стану хворого. Відрізнити відмороження III і IV ступеню|мірі| можна не раніше ніж через 5-7 днів, коли визначаються|значаться| межі|кордони| некрозу. Результатом|виходом| відмороження IV ступеня|міри| є|з'являється,являється| втрата частини або всього органу, на ЩЛД частіше за все - ділянки носа, вух, щік, м'яких тканин виличної|вилицюватої| ділянки.

Особам|обличчям,лицям|, що перенесли пластичні відновні операції, особливо з використанням філатовського стебла|стеблини|, слід остерігатися холоду. Тканини філатовського стебла|стеблини| назавжди зберігають підвищену чутливість до холоду. Вони можуть піддатися тяжкому|тяжкому| відмороженню при температурі повітря -5 °С протягом 2-3 годин.

Правильно і своєчасно надана допомога (у дореактивному періоді) може зменшити поширеність змін (у тому числі і незворотних|незворотних,безповоротних|) при відмороженнях. Це залежить від швидкості|прудкості| відновлення кровопостачання в тканинах і зменшення періоду їх гіпотермії. Ефективним може бути легкий масаж теплою рукою або м'якою фланелевою чи шерстяною|вовняною| тканиною до тих пір, поки бліда шкіра ураженої ділянки не порожевіє і не потепліє. Потім шкіру протирають спиртом, або слабкою|слабою| настоянкою|настойкою| йоду, змащують вазеліном або іншим жиром, якщо постраждалий знаходиться|перебуває| не в теплому приміщенні|помешканні|, слід накласти зігріваючу|утеплює| пов'язку. Не можна розтирати відморожені ділянки снігом, оскільки|тому що| відбувається|походить| подальше|дальше| охолоджування тканин, а не зігрівання їх, унаслідок|внаслідок| чого збільшується тяжкість|тягар| ураження|ураження|. Крім того, кристали снігу дряпають шкіру і створюються умови для інфікування уражених тканин. У спеціальному лікуванні хворі з|із| відмороженнями I ступеня|міри| після|потім| надання|виявлення| першої допомоги не мають потреби.

При відмороженнях II ступеня|міри| необхідно намагатися|пробувати| зберегти цілісніть пухиря|пузиря,пухиря|, під яким відбуватиметься|походитиме| епітелізація рани. Пухирі|пузирі,пухирі| видаляють|знищують,віддаляють|, якщо вміст їх нагноюється. Тканини обличчя|обличчя,лиця| покривають мазями, емульсіями, до складу яких входять антибіотики або антисептики. Не слід застосовувати дублячі речовини. При відмороженнях III ступеня|міри| уражену поверхню змащують 5% настоянкою|настойкою| йоду і добиваються відторгнення струпа. Для профілактики нагноєння рани її періодично обробляють антисептичними розчинами. Після|потім| відторгнення струпа і формування гранулюючої поверхні рану слід вести під волого-висихаючою пов'язкою, тобто закритим|зачиненим| способом, до загоєння. Для змочування пов'язки використовують розчини антисептиків. До цього моменту лікування відморожень обличчя|обличчя,лиця| проводять відкритим|відчиненим| способом. Втрачені органи і тканини обличчя,|обличчя,лиця| унаслідок|внаслідок| відморожень IV ступеня|міри| вимагають відновлення за допомогою реконструктивних оперативних втручань. Всім хворим з|із| відмороженнями необхідно ввести|запровадити| протиправцеву сироватку.

Тканини, що піддалися відмороженню, набувають|придбавають| підвищеної чутливості до дії низької температури. Можливе повторне їх відмороження при нетривалій дії холоду.


6. МАТЕРІАЛИ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ:

А. Завдання для самоконтролю (таблиці, схеми, малюнки, графіки):

Основні завдання Вказівки
Вивчити: 1. Назвати основні причини виникнення опіків та відморожень обличчя мирного часу. Звернути увагу на особливості виникнення опіків внаслідок дії різних етіологічних факторів (фізичні, хімічні), особливості дії низьких температур на обличчя.
2. Клініку опіків та відморожень обличчя мирного часу. Скласти систему основних симптомокомплексів при опіках та відмороженнях обличчя мирного часу.
3. Основні принципи діагностики опіків та відморожень обличчя мирного часу. Розробити схему діагностики опіків та відморожень обличчя мирного часу, особливу увагу звернути на визначення площі ураження та важкості стану потерпілих.
4. Перша (невідкладна) допомога при опіках та відмороженнях обличчя мирного часу. Чітко орієнтуватися в питаннях припинення дії вражаючого фактору та протишокових заходах. Знати методи надання невідкладної допомоги та протишокових заходів.
5. Способи лікування опіків та відморожень обличчя мирного часу, показання та протипоказання до їх застосування. Особливу увагу звернуть на показання та протипоказання до вибору способу лікування в залежності від клінічної ситуації та попередження ускладнень.
6. Методику накладання м’яких пов’язок на обличчя при опіках та відмороженнях. Чітко орієнтуватися в питаннях десмургії в щелепно-лицьовій ділянці.

6.2. Види самостійної роботи студентів:

1. Визначити поняття «опік».

2. Класифікація опіків за походженням, глибиною та тяжкістю пошкодження.

3. Визначення площі опіку.

4. Визначення глибини та тяжкості опіків.

5. Особливості термічних опіків щелепно-лицевої ділянки.

6. Особливості хімічних опіків щелепно-лицевої ділянки.

7. Визначення та патогенез опікової хвороби.

8. Симптоматика періодів опікової хвороби.

9. Надання першої допомоги при опіках та відмороженнях щелепно-лицевої ділянки.

10. Лікування опіків та відморожень щелепно-лицевої ділянки мирного часу.

6.3. Тестові завдання з одиничною правильною відповіддю (a= ІІ):

2.1. Які клітини кісткової тканини відносять до камбіальних:

А.Остеобласти.

В. Остеоцити.

С. Опасисті клітини.

D. Остеокласти.

Е. Усі відповіді вірні.

(Правильна відповідь: А).

2.2. Скільки розрізняють типів репаративної регенерації кісткової тканини:

А. Один.

Б. Два.

С. Три.

D. Чотири.

Е. П’ять.

(Правильна відповідь: С).

2.3. Який вид рубцевої тканини залишається після опіків ІІ ступеню:

А. Нормотрофічний.

Б. Атрофічний.

С. Келоїдний.

D. Гіпертрофічний.

Е. Рубцева тканина не формується.

(Правильна відповідь: Е).

6.4. Задачі для самоконтролю:

4.1. До лікаря хірурга-стоматолога звернувся пацієнт для встановлення дентальних імплантів на місце втрачених зубів 34, 35 та 36. Об’єктивно: візуалізується значна горизонтальна атрофія альвеолярного відростку нижньої щелепи в ділянці відсутніх зубів. Яке попередне втручання повинен виконати лікар перед постановкою дентальних імплантів. (Відповідь: направлену горизонтальну регенерацію альвеолярного паростку нижньої щелепи).

4.2. У відділення стаціонару щелепно-лицевого відділення направлена пацієнтка зі скаргами на наявність утвора в правій підщелепній ділянці, що болить при подразнені та свербить. Із анамнезу відомо, що 8 місяців тому мав місце опік ІІІ А ступеня відповідної ділянки. Об’єктивно: в правій підщелепній ділянці візуалізується рубцевозмінена тканина полігональної форми, червоного кольору, щільна на дотик. Встановіть вірогідний діагноз. (Відповідь: післяопіковий келоїдний рубець правої підщелепної ділянки.)

4.3. Який наймовірніший наслідок відмороження вушної раковини 4 ступеня?

(Відповідь: тотальний некроз, втрата органу).

7.ЛІТЕРАТУРА.

1. Хірургічна стоматологія та щелепно-лицева хірургія: підручник; У 2т. – Т.2/В.О.Маланчук, І.П.Логвіненко, Т.О.Маланчук, О.Л.Ціленко – К.: ЛОГОС, 2011. – С. 91-105, 151-180.

2. Маланчук В.А. Озоно-кислородная терапия в стоматологии и челюстно-лицевой хирургии / В.А.Маланчук, А.В.Копчак. – К., 2004. – С.69-70.

3. Клиническая оперативная челюстно-лицевая хирургия: Руководство для врачей / Под ред. проф. В.Н.Балина и проф. Н.М.Александрова. 4-е изд., доп. и испр. – СПб.: СпецЛит, 2005. – С. 492-516.

4. Щелепно-лицева хірургія: підручник / О.О.Тімофєєв. – К.: ВСВ «Медицина», 2011. – С. 418-422, 441-442, 449-455.

5. Стоматологія надзвичайних ситуацій з курсом військової стоматології: [підруч. Для студентів ВМНЗ III-IV рівнів акредитації] / Г.П.Рузін, В.П.Голік, О.В.Рибалов, С.Г.Демяник. – Харків: Торнадо, 2006. – С. 129-138, 147-161.

6. Травматологія і ортопедія: [підруч. Для студентів ВМНз III-IV рівнів акредитації] / Є.Т.Скляренко. – К.: «Здоров’я», 2005. – С. 60-69.

 


Міністерство охорони здоров’я України

Вищий державний навчальний заклад України

«Українська медична стоматологічна академія»

 

 

«Затверджено»

на засіданні кафедри

хірургічної стоматології

та щелепно-лицевої хірургії

з пластичною та реконструктивною

хірургією голови та шиї

 

Завідувач кафедри

д. мед. н. Аветіков Д.С.

 

 

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

ДЛЯ самостійної роботи студентів

під час підготовки до практичного

(семінарського) заняття

 

Навчальна дисципліна Хірургічна стоматологія
Модуль №
Змістовний модуль №
Тема заняття Догляд та харчування постраждалих з травмою щелепно-лицевої ділянки. ЛФК та фізіотерапія при комплексному лікуванні постраждалих з ушкодженнями щелепно-лицевої ділянки.
Курс ІV
Факультет Стоматологічний

 

 

Полтава – 2012