Мои Конспекты
Главная | Обратная связь


Автомобили
Астрономия
Биология
География
Дом и сад
Другие языки
Другое
Информатика
История
Культура
Литература
Логика
Математика
Медицина
Металлургия
Механика
Образование
Охрана труда
Педагогика
Политика
Право
Психология
Религия
Риторика
Социология
Спорт
Строительство
Технология
Туризм
Физика
Философия
Финансы
Химия
Черчение
Экология
Экономика
Электроника

У пустинній бо й пересохлій землі нашій, висушеній ідольським жаром, зненацька забило джерело євангельське, напуваючи всю



Землю нашу.

Тоді (після хрещення) почавморок ідольський од нас одходити, і зорі благові? 'я з 'явилися; тодіпітьма бісослугування погибла, і слово євангельське землю нашуосіяло.

Пастухи словесних овець Христових, єпископи, стали перед святим олтарем, жертву безкровну возносячи.

...добролюбна Богові милостиня; Він славний город твійКиїввеличчю,як вінцем, обклав...;вінець слави нетлінної.

Радуйся, учителю наш і наставниче у боговір'ї. Ти правдою був наділений, міццю припоясаний, істиною взутий, смислом увінчаний і милостинею, як гривною і шатами золотими прикрашений.

3 того, як побудоване «Слово про закон й благодать», які тропи і стилістичні фігури використано, можна судити про те, що вже були відомі київським авторам секрети античної риторики, очевидно, че­рез переклади грецької богослужебної літератури. Одночасно мож­на стверджувати й те, що наші предки вже мали самобутній розви­нений поетичний фольклор, свою традиційну тропіку. «Слово...» їла­ріона читалося по церквах в день пам'яті Святого Володимира.

До найдавніших пам'яток періоду Київської Русі належать «Ізбор­ники Святослава» 1073 р. і 1076 рр. Перший збірник (1073 р.) —цекопія з болгарського оригіналу, який є перекладом з грецької мови. Зміст його енциклопедичний: статті церковно-догматичного, філо­софського, історичного, календарного характеру, повчання тощо. Особливий інтерес для нас становить стаття Георгія Хуровська «О образїх», в якій стисло називаються основні стилістичні засоби — тропи і риторичні фігури: «Творчі образи суть 27:алегорія (ино-словиє),метафора (пр'Ьвод),зловживання (непотрїбие),прийнят­тя, зміна порядку слів (поворот),протиріччя (сьприятиє),сполу­чення (сінятиє), ономатопія_(именотвориє),порівняння, антоно-масія (заміна одного імені на інше),метонімія, найменування від протилежностей (вспятословие),перифраз (округлословіє),еліп­сис (нестаток),плеоназм (изрядиє),гіпербола (лихорічиє),пара­бола (притча),приклад, повчення (отданиє),персоніфікація (ли-цетворєніє),уподібнення (сьлог),іронія (поруганиє),попереджен­ня (гюсл'БДОсловиє) та ін.

(Подається за статтею: Куньч 3. Зародження української риторичної термі­нології у пам'ятках Київської Русі // Проблеми з української термінології. — Л.,2000.—С.328—331).

В «Ізборнику Святослава» 1073 р. трапляються стилістичні фігу­ри порівняння, паралелізму й повтору: Реку же: узда коневі єсть правитель і воздержаніє: праведнику же книги. Не составить бо ся корабль без гвоздії, ні праведник без почитанія книжного. Кра­сота воїну оружіє і кораблю вітрила, така і праведнику почитаніє книжноє.

Хоч основна частина «Ізборників» є перекладною, проте вони відзначаються високою художністю (призначені для світської елі­ти) та стилізацією до східнослов'янського, зокрема київського, мовного грунту: «Слово про читання книг», «Слово одного батька до свого сина», «Поради для заможних», «Стословець», «Яка має бути людина» та ін. Тексти сповнені риторичними фігурами, при­слів'ями, мудрими сентенціями, що стали чи могли стати афориз­мами. Наприклад: ногами ступай тихо, а духом хутко до воріт небесних; радість цього світу плачем кінчається, як можна бачи­ти в світі цьому на двох сусідах: у цих відправляють весілля, утих за мерцем плачуть; матір 'ю злого є лінощі; не той багатий, хто багато має, а той, хто небагато потребує; якщо ступаєш на стезю подвигу, душу від розслаблення звільни.

Уже на той час суворо засуджувалася пиятика: Сміливого ро­бить боягузом, чистого розпусником, правди не знає, розум віднімає, і як вода вогонь, так безмірне життя мед розуму зга-шує...

До проповідників та письменників давньоукраїнської доби на­лежав і сам князь Володимир Мономах (1053—1125 рр.). Його «Повчання», звернені до власних дітей і молоді, а також молитви та лист до князя Олега Святославича не втратили актуальності й нині, тому що в них сформульовані основні засади не стільки кня­жої, скільки народної моралі, про що свідчатьтакі поради з «По­вчання»:

...Бога ради,не лінуйтеся, я благаю вас...

Усього ж паче — убогих не забувайте, але, наскільки є змога, по силі годуйте і подавайте сироті, і за вдовицю вступітесь самі, а не давайте сильним погубити людину.Ні правого, ні винного не вбивайте і не повелівайте вбити його...

Старих шануйте, як отця, а молодих — як братів. У домі своїмне лінуйтеся, а за всім дивіться ... щоб не посміялисяті, якіприходять до вас, ні з дому вашого, ні з обіду вашого.

Ні питтю, ні їді не потурайте, ні спанню. Лжі бережіться, і п 'янства, і блуду, бо в сьому душа погибає і тіло...

Недужого одвідайте, за мерцем ідіте, тому що всі ми смертні єсмо.

І чоловіка не лишіть, не привітавши, добре слово йому по­дайте. А коли добре щось умієте — того не забувайте, а чого не і вмієте — тотого учітеся, так же, як отець мій. Удома сидячи, він зумів знати п 'ять мов, —а за се почесть єсть до інших країв. Лінощі ж —усьому лихові мати: що людина вміє, те забуде, а чого не вміє — то того не вчиться.

Глибока мудрість, точність і стислість виразу, мовне вміння зро­били ці вислови афористичними. Вони свідчать про появу нового, живомовного народного начала у вітчизняній риториці.

До найвизначніших проповідників-ораторів належить і єпископ із Турова Кирило Туровський (1130—1182 рр.). Він є автором чис­ленних слів, повчань, послань, молитов, володів надзвичайним ораторським і поетичним талантом, за що у народі був прозваний другим Златоустом. У проповідях використовував яскраві образні І засоби: епітети, метафори, паралельні порівняння, антитези, які, І безперечно, збагачували давню українську книжну мову. Про ха-'; рактер образності творів Кирила Туровського дають уявлення такі | рядки з його проповіді «Слова Кирила, недостойного монаха, по | Великодню...», яка відома це й під іншою назвою «Слово в новий тиждень після Пасхи»:

Нинісонце, красуючись, на висоту сходить і, радіючи,землю огріває, — сходить — бо намод гробу праведне сонце Христос івсіх, хто вірить у нього, спасає.

Нині місяць з вишнього зіступивши щабля, більшому світилу Ічесть воздає; вже бо Старий Закон, як каже Святе Письмо, із І суботами бути перестає, і пророки Христовому законучест ь воз­дають.

Нині зима гріховна покаянням припинилася і льод невір 'я бого-пізнаням розтопився...

Сьогоднівесна красується, оживляючи земне єство, ібурхливі вітри, повіваючи, плоди множать,і земля, насіння живлячи, зе­лену траву родить. Весна бо красна є віра Христова, яка хре­щенням одроджує людське єство.

Нині дерева паростівипускають, і квітами пахощіпроцвіта­ють, і сади вжесолодкі видають пахощі, і робітники, з надією трудячись,плододавця Христа прикликають.

Нині орачі слова, словесних телят до духовного ярма приво-дячи, і хресне рало в мислених борознах заглиблюючи, і борозну покаяння прокладаючи, сім 'я духовне всипаючи, надіями май­бутніх благ веселяться.

Кирило Туринський був не тільки оратором та письменником, а й учителем риторики, радив бути уважним до слова, шукати відповідні слова у рідній мові для прикрашання достойних діянь.

Основним стилістичним прийомом Кирила Туровського була ритмізована антитеза, зокрема протиставлення божої і людської природи в образі Христа:

Пан наш Ісус Христос розп 'ятий, як людина, — але як Бог — сонце затьмарив, місяць зробив кривавим, і було темно по всій землі. Як людина, він крикнув та віддав дух, — але як Бог — стру­сив землю, і каміння розпалося. Як земного царя, стерегла його сторожа та лежав він запечатаний у могилі, — але як Бог — з ангельськими воїнами в твердині пекла бісівським силам наказу­вав... тому він з небес зійшов і втілився, і став людиною, — щоб трухляве оновити і на небеса вивести. Списом пробито йому реб­ра, — щоб він відвернув полум 'яну зброю, яка забороняє людині вступити до раю. Кров свою виточив із ребер, —та тим очистив тілесні плями й душу людську освятив, зв 'язано його і тернами увінчано, — щоб від кайданів диявольських людей звільнити та терня омани бісівської викорінити. В гріб покладено його, як мер­твого, — щоб він усі віки померлим життя дарував. Камінням з печаткою його заперто, — щоб він пекельні ворота та вереї до­щенту розбив. Для всіх, видно, стерегла його сторожа, але незри­мим зійшов він до пекла і зв 'язав сатану...1.