Мои Конспекты
Главная | Обратная связь


Автомобили
Астрономия
Биология
География
Дом и сад
Другие языки
Другое
Информатика
История
Культура
Литература
Логика
Математика
Медицина
Металлургия
Механика
Образование
Охрана труда
Педагогика
Политика
Право
Психология
Религия
Риторика
Социология
Спорт
Строительство
Технология
Туризм
Физика
Философия
Финансы
Химия
Черчение
Экология
Экономика
Электроника

Алегорія



Алегорія (гр. а11е§огіа — інше говорю, іносказання, інакомов-лення) — різновид образного називання. Алегорія використовуєть­ся тільки в художній мові і є зрозумілою лише в цілому текстінавідміну від метафори і персоніфікації. Яскравими зразками алего­ричних текстів є байки, притчі, а також загадки та прислів'я, при­казки. Наприклад: Слово — золотий ключ; Слово — срібло, мов­чання — золото.

Алегорію, або «злиття кількох метафор», можна назвати вели­кою метафорою. Тема твору розгортається як розвиток метафо­ричного образу, все зображення має переносне значення: персо­нажі, їх дії, місце, час тощо. Все це виражається системою мовних засобів, яка включає в себе всі інші тропи і фігурні побудови. Тому алегорію можна розглядати як складну і повну метафору. Олександр Потебня зазначав, що алегорія подає в окремих означенняхзагаль­не'. Очевидно тому алегоричні твори, написані про певне явище в якийсь конкретний час, живуть віки, тому що оцінки й узагальнення авторів переносяться читачами вже на іншу епоху і є актуальними в ній. Власне, алегоричні образи актуальні завжди: коник-стрибу­нець, лисиця-жалібниця, ведмежий суд, вовк та ягня та ін. Потре­ба в езопівській мові вічна.

В основі алегорії лежить порівняння смислу й образу. Образ несе певний закріплений за ним смисл. Алегоріями можна вважати ліричні вірші «Каменярі» Івана Франка та «Досвітні огні» Лесі Українки. Як зазначав сам Франко, основою вірша були конкретні враження робітників, що «товкли каміння на дорозі». Проте одно­часно твір є і «пластичною проекцією того настрою, який у ту пору переживав не тільки я сам, а певно, й не один інший». Автор на конкретних враженнях зробив широкі узагальнення: Мирабами волі стали:На шляху поступу ми лиш каменярі; кров'ю влас­ною і власними кістками твердий змуруємо гостинець і за нами | прийде нове життя, добро нове у світ: миломимо скалу, рівняєм | правді путі, і щастя всіх прийде по наших аж кістках.

Е; Алегорія широко використовувалася в античній міфології, кла-і; сичній риториці й поетиці, у гомілетиці.

Іронія

і,Іронія (гр. еігопеіа — лукавство, глузування, удавання) — різно­вид антифразису, в якому з метою прихованого глузування вжи­вається слово з позитивним значенням. Арістотель визначав її як «такий вид смішного, коли говоримо інакше, ніж почуваємо». Іро­нію важко точно визначити, встановити її межі, бо вона, по-перше, прихована в лексичній семантиці, отже, важко вловима, по-друге, різнооб'ємна, часто зосереджена не в одній одиниці, а розсіяна в тексті і виявляється тільки в зіставленні кількох одиниць.

У вузькому значенні іронію розуміють як вживання слова з по­зитивною оцінкою для вираження негативної оцінки. Вираз «Ге­рой!» сприймається буквально як назва людини з виразними озна­ками геройства. Однак інший вираз «От іще герой!» про того, хто зумисне зробив поганий вчинок, є виразно іронічним.

Іронією у широкому значенні називається така побудова тексту, при якій зовні позитивне або нейтральне ставлення мовця до осо­би, предмета чи явища насправді виражає негативну оцінку. На­приклад: Квартира, де живе Іван Іванович зі своєю симпатичною сім 'єю, складається тільки (тільки!} з чотирьох кімнат (не рахуючи, звичайно, кухні, клозету і ванної), себто: кабінету, їдальні, дитячої спальні (там же спить і мадемуазель ЛюсЇ) і спальні мого героя та його дружини. Словом, квартирна криза дала себе зна­ти, і мій герой самовіддано пішов їй назустріч. Іван Іванович, наприклад, ніколи не вимагав окремої спальні для куховарки, і Явдоха спить на підлозі в коридорі. Бо й справді: яке він має пра­во вимагати ще одну кімнату? Йому, звичайно, приємно було б почувати, що його власна куховарка має свій закуток, але... він же цілком свідомий партієць і добре знає, як живуть інші. Іншим ще гірше становище: буває й так, що мають не чотири, а тільки три кімнати... (М. Хвильовий). Іронія в цьому прикладі виникла на разючій невідповідності реальної ситуації та її оцінки з позиції самого героя Івана Івановича: чотири кімнати, а куховарка Явдоха спить на підлозі в коридорі.., бо квартирна криза. Іван Іванович для куховарки не може просити кімнати.., тому що свідомий партієць. Іронія тим разючіша, що викриває себе сам герой через внутрішнє мовлення.

Парадокс — риторична фігура у вигляді несподіваного твер­дження, в основі якого лежить поєднання двох антонімів. Напри­клад:Завтра починаєтьсясьогодні; Сила жінки в їїслабкості,Найкращаоборона — ценапад. Найкращийекспромт — добре підготовлений; Піти. щобповернутися; Тільки тойненавистіне знає, хто цілий вік нікогоне любив. Парадоксальні вирази при­вертають увагу слухачів, тому їх охоче використовують промовці. Однак творення оригінальних парадоксів вимагає від автора та­ланту.

Пародія (гр. рагоаіа — жартівлива переробка) — посилена іро­нія, яка завершується повним роз'єднанням, відокремленням фор­ми і змісту. Певний жанр, форма або індивідуальний авторський стиль заповнюється невідповідним йому змістом, а частіше прямо протилежним.

О. Потебня називав пародією особливий рід стилістичної іронії, яка виникає при усвідомленні мовцями і слухачами «протилеж­ності між високим складом словесної оболонки й вульгарністю або низькістю думки»', приземленістю. Пародія є засобом для ство­рення таких уявлень, в яких особи і події постають у комічному вигляді. Пародійні тексти справляють гумористичний ефект. На­приклад: \