Мои Конспекты
Главная | Обратная связь


Автомобили
Астрономия
Биология
География
Дом и сад
Другие языки
Другое
Информатика
История
Культура
Литература
Логика
Математика
Медицина
Металлургия
Механика
Образование
Охрана труда
Педагогика
Политика
Право
Психология
Религия
Риторика
Социология
Спорт
Строительство
Технология
Туризм
Физика
Философия
Финансы
Химия
Черчение
Экология
Экономика
Электроника

Техніка дихання і техніка мовлення



Для того щоб виконати одну з важливих порад Цицерона, а саме:

«необхідно надати красу самому мовленню», кожному промовцеві треба звернути увагу на те, як він дихає і як виголошує промову, як вимовляє звуки,звукосполучення,слова й вирази.

Риторична практика виробилакілька правил, виконуючи які можна відпрацювати дихання так, щоб воно було легким для про­мовця і непомітним та приємним для слухачів. Від дихання зале­жить самопочуття промовця і озвучення промови, адже звуки тво­ряться на видихові.

На дихання оратора впливають зовнішні і внутрішні чинники. До зовнішніх належать розмір приміщення (замале або велике для певної кількості людей, з доброю або поганою акустикою, неесте­тичне, непровітрене, холодне), наявність сторонніх шумів, дій, людей, поспішність, доброзичливість або недоброзичливість ауди­торії та керівництва тощо.

Внутрішні чинники залежать від самого промовця, тому, врахо­вуючи їх та дотримуючись певних правил дихання і вимови і тре­нуючись, можна досягти значних успіхів на цьому шляху]:

— Слід обрати зручне місце і зручну позу. Краще говорити зав­жди стоячи, з трохи піднятою головою, розправивши плечі, тоді мовні органи будуть вільними, не затисненими.

— Вдихати й видихати повітря треба безшумно, не втягуючи і не сопучи, не хекаючи і не крекчучи, не натужно, так, щоб слухачі не помічали дихання промовця, бо якісний звук утворюється тільки на спокійному струмені повітря.

— Вдихати повітря слід тільки через ніс, спокійно, вільно, без­шумно.

— Починати мовлення можна лише тоді, коли в легені набереться повітря стільки, що його вистачить на вимову певної структурно-логічної частини тексту, щоб не робити позачергового, рятівного вдихання, яке може порушити плавність і ритм мовлення. Отже, цю структурно-логічну частину тексту треба уявляти внутрішнім зором або пробігти поглядом у тексті, щоб зорієнтуватися, на­скільки вона довга.

— Слід витрачати повітря рівномірно і не допускати повного видиху, тому що звучання може перейти на неприємний для слуха­чів фальцет (італ. ГаїкеМо, від Гаїво — неправильний, помилковий). Складається враження, що промовець втратив наснагу, а вінжеповинен бути для всіх невтомним. Не рекомендується починати промову репліками на зразок «Оце вже я втомився розповідати...».

— Щоб не втратити темпу мовлення, треба використовувати природні зупинки (паузи) між блоками тексту для добирання по­вітря в легені. Поповнювати запас повітря (піддихувати) треба своє­часно і непомітно.

— Промовець має орієнтуватися, яка сила звучання йому по­трібна, щоб набрати відповідну кількість повітря. Якщо треба го­ворити гучніше, сильніше (для великої аудиторії), треба більше набирати повітря. Проте й великий надлишок повітря також зава­жатиме утворенню звучання.

— Ніколи не треба говорити на крайній межі сили свого голосу, особливо починаючи промову. Бажано обрати середній рівень, щоб за потребою можна було підняти силу голосу чи опустити.

У слухачів повинно скластися враження, що промовець може ще говорити багато і гарно.

Кожний промовець повинен знати можливості і межі свого го­лосу і не перенапружувати голосові зв'язки, щоб не бути смішним.

— Риторична практика радить обов'язково готуватися до про­мови не тільки письмово (писати текст виступу), а й усно, тобто озвучувати промову. Добре, якщо є можливість записати промову на магнітофонну стрічку і прослухати себе, щоб уникнути поми­лок і вилучити все непотрібне.