Мои Конспекты
Главная | Обратная связь


Автомобили
Астрономия
Биология
География
Дом и сад
Другие языки
Другое
Информатика
История
Культура
Литература
Логика
Математика
Медицина
Металлургия
Механика
Образование
Охрана труда
Педагогика
Политика
Право
Психология
Религия
Риторика
Социология
Спорт
Строительство
Технология
Туризм
Физика
Философия
Финансы
Химия
Черчение
Экология
Экономика
Электроника

Хрущовська «відлига» (1953—1964 рр.).



Лібералізація суспільно-політичного життя. М. Хрущов. Після смерті Сталіна частина партійного керівництва з роз уміла , що продовжен ня репресивної пол ітика щод о в ласного на роду може приз вест и до с оці а льног о виб ух у в країні. Ініціатором давно назрілих змін в радянському суспільстві виступив новий керівник компартії, а з 1958 р. і уряду Микита Хрущов. Він розпочав поступовий процес десталінізації радянського суспільства: були звільнені євреї-медики, розстріляний головний сталінський кат Л. Берія, розпочато реабілітацію невинно засуджених.

Але найважливішим кроком на шляху лібералізації став ХХ з'їзд КПРС (лютий 1956 р.). Починався він, як традиційні захід — у внутрішній політиці висувались такі завдання: забезпечити зростання промислового виробництва; піднесення сільського господарства; запровадження семигодинного робочого дня; проведення пенсійної реформи; збільшення темпів житлового будівництва.

Проте закінчився він несподівано фактично для всіх депутатів. В останній день з’їзду 25 лютого 1956 р. Хрущов у чотиригодинній закритій доповіді «Про культ особи Сталіна», що мала ефект вибуху, відважився викрити і засудити злоді яння « велик ого вождя», частков о розкрити його злочи нн у ді яльність63 (почався період «відлиги» в історії СРСР, названий так за однойменним романом І. Еренбурга). В доповіді Хрущова вся провина за скоєння злочинів покладалась на Сталіна, Єжова, Берію. Тим самим він свідомо виводив з-під відповідальності найближче оточення Сталіна, його «соратників», до яких належав і сам. Увесь склад нової Президії ЦК КПРС, включаючи Молотова, Кагановича, Ворошилова та інших, Хрущов характеризував як вірних ленінців, які рішуче борються з «культом особи» і відновлюють колективне керівництво та ленінські норми партійного життя.

Десталінізація проходила в декілька етапів:

· весна 1953 — початок 1956 рр. — початок десталінізації;

· 1956—1961 рр. — найбільше піднесення критики Сталіна та його методів керівництва;

· осінь 1961 — осінь 1964 рр. — нове піднесення десталінізації, пов’язане з ХХІІ з’їздом КПРС, коли було піддано критиці помічників та підручних Сталіна (саме 1961 р. Сталін був винесений з Мавзолею і перепохований за ним).

ХХ з'їзд (лютий 1956 р.) став початком достатньо широкого процесу лібералізації радянського суспільства і часткової реабілітації невинно засуджених. Реабілітація проходила непослідовно, напівгласно, виправдовували

61 Нормою в цивілізованих країнах вважається виділення на потреби озброєння 1—3% ВНП.

62 «Батьком» радянської атомної бомби був академік І. Курчатов.

63 Хрущов зачитав доповідь з власної ініціативи, оскільки інші члени Президії ЦК КПРС його не підтримали, боячись брати на себе таку політичну відповідальність.


тільки тих, хто виступав проти сталінського свавілля і судові справи яких були явно сфальсифіковані. У 1957 р. почалася реабілітація репресованих народів — чеченців, інгушів, балкарців, карачаївців, калмиків. Проте не реабілітовано німців Поволжя, кримських татар, турок-месхетинців, болгар, греків. Реорганізовано систему тюремних таборів, змінено керівництво органів держбезпеки, затверджено нові «Основи кримінального законодавства», де вже мав місце принцип презумпції невинності.

Однак процес десталінізації проходив дуже складно. Більшість партійних функціонерів, які зросли за Сталіна, не вибачили цього Хрущову, і на засіданні президії ЦК КПРС у червні 1957 р. сім з одинадцяти членів президії зажадали відставки лідера. Але завдяки міністрові оборони Г. Жукову Хрущов переміг у цьому „міні-заколоті”. Звинувачені у створенні антипартійної групи В. Молотов, Г. Маленков, Л. Каганович та „Шепілов, який приєднався до них” були зняті з керівних посад. Жукову Хрущов „віддячив” зняттям з посади та відправкою на пенсію, змінено було і керівництво КДБ.

Хрущов також проголосив тезу проте, що СРСР перестав бути країною «диктатури пролетаріату», а став «загальнонародною державою». Хоча сучасні дослідники розцінюють цю державу, як «лібералізовану модель тоталітаризму, керовану компартійною олігархією»64.

Процес лібералізації суспільно-політичного життя охопив і культуру. З'явилися перші симптоми національно-культурного піднесення в союзних республіках, зокрема в Україні. Тут комуністичний режим змушений був звернутися до використання досвіду «українізації» 20-х років, щоб підтвердити повернення до «ленінської» національної політики. Навіть в історії — найбільш підконтрольній комуністичні владі галузі знань — відбулися зрушення на краще: переглядалася роль Сталіна в історії СРСР, частково відійшли від догм «Короткого курсу історії ВКП (б)», що десятиліттями слугував дороговказом для радянських істориків, збільшилася кількість праць з історії народів СРСР (у тому числі їхньої стародавньої і середньовічної історії), з'явилися переклади деяких європейських історичних праць.

Пожвавився розвиток літератури — з'явилися нові московські журнали: «Юность», «Молодая гвардия», «Москва», «Наш современник», поновилося видання «Иностранной литературы». Найбільшу популярність мав «Новый мир» на чолі з поетом О. Твардовським, надруковано перші твори О. Солженіцина («Один день Івана Денисовича»), присвячені радянській репресивній системі. Проте і далі переслідувалися митці, які виходили за рамки загальноприйнятого напрямку в мистецтві — «соціалістичного реалізму»: Б. Пастернак, В. Гросман, А. Вознесенський, Є.Євтушенко, Б. Ахмаддуліна , Й. Бродський (майбутній ла уреат Нобелівської прем ії ) та інші . Наприклад, коли Пастернаку за роман «Доктор Живаго», який був розкритикований в СРСР за нібито неправильну оцінку у ньому громадянської війни, присудили в 1958 р. Нобелівську премію, Хрущов погрожував письменнику висланням за межі країни і він змушений був відмовитися від отримання почесної премії.

Не випадково саме в період хрущовського правління в середовищі радянської інтелігенції виникає помірковано-опозиційних рух «шістдесятників», невдоволених існуючим режимом.

Спроби економічних реформ. У період керівництва М. Хрущовим партією та урядом проведено ряд реформ.

Так в управлінні господарством розширено права регіонів та підприємств, замінено галузевий принцип керівництва промисловістю на територіальний. На думку Хрущова, надцентралізовані галузеві міністерства, які тоді існували, не могли забезпечити швидке зростання промислового виробництва. Тому у 1957 р. ліквідовано більшість галузевих міністерств і замість них створені територіальні ради народного господарства, які об’єднували декілька областей (внаслідок цього Україна, наприклад, стала самостійно керувати 70% свого народного господарства). Проте кардинальних змін у розвитку економіки не сталося, а реформи управління призвели до збоїв у виконанні шостої п'ятирічки. Було знайдено інше рішення: замінити п'ятирічний план 1956-1960 pp. на семирічний 1959-1965 pp. Тоді недоліки перших років п'ятирічки покривалась би новими планами.

Замість пошуку матеріальної заінтересованості кожного працівника у результатах своєї праці було проведено зміни у нормуванні й оплаті. Результатом цього стало значне скорочення кількості робітників, які працювали на основі відрядної оплати і зростання кількості погодинних працівників. І без того невисокі матеріальні стимули до праці почали різко падати. Проте активніше почали застосовуватись моральні стимули. Виник новий рух - бригади комуністичної праці. Члени цих бригад намагались запровадити комуністичні методи у св оє повся кденне життя: проводити разом вільний час, підвищувати свій загальноосвітній, технічний і професійний рівень.

Семирічний план був прийнятий на XXI з'їзді КПРС (1959 р). На з'їзді також урочисто було проголошено, що СРСР вступив у «період розгорнутого будівництва соціалізму». Ставилось завдання — в найкоротший строк догнати і перегнати найбільш розвинуті капіталістичні країни по виробництву продукції на душу населення. Це передбачалось досягти на початку 70-х років. У своїй доповіді Хрущов зробив висновок про повну і остаточну перемогу соціалізму в СРСР і тим самим, на його думку, підтвердилась можливість побудувати соціалізм в одній країні.

У промисловості при збереженні пріоритетного розвитку промисловості групи „А”, підвищена увага приділялася виробництву товарів групи „Б” (легка і харчова промисловість); відбулися деякі прогресивні зміни в системі оплати праці робітників; широко використовувалися науково-технічні досягнення, створювалися нові зразки техніки, сучасні лінії нафто- і газопроводів тощо.

У сільському господарстві скасовано сталінські податки на фруктові дерева, ягідні кущі та домашню худобу; підвищено закупівельні ціни, що призвело до зростання за 3 роки на 25% сільськогосподарської продукції; вводилася грошова оплата праці колгоспників, пенсії. У вересні 1953 р. Хрущов виступив на Пленумі ЦК з пропозиціями щодо розвитку сільського господарства: зменшити планові показники; запровадити авансування праці колгоспників; засудити практику існування слабких господарств за рахунок передачі їм коштів міцних; зменшити

Політична історія України. XX століття: У 6 т. / Редкол.: І.Ф. Курас (голова) та ін. — К.: Генеза, 2002—2003. — Т. 6. — С. 118.


управлінський апара т; сприяти допомозі міста селу. Ці пропозиції бул и сл уш ними, але дати негайне збільшення виробництва сільгосппродукції вони не могли. Тому 1954 р. почалося освоєння цілинних земель в Казахстані, Заволжжі, на Півдні Уралу та у Сибіру, що дало змогу у 1955 р. збільшити збір зерна до 104 млн т проти 81 у 1950 році. Це був яскравий приклад екстенсивного розвитку сільського господарства. Проте успіхи були лише у перші роки. Відсутність наукового підходу до освоєння цілини призвела до швидкого виснаження ґрунтів. Урожайність була низькою. На освоєння цілини було використані значні матеріальні і людські ресурси, які з більшим ефектом можна було використати для розвитку традиційних районів землеробства. Крім того, реорганізовано машинно-тракторні станції (МТС) — їхню техніку продали колгоспам. Вживалися заходи щодо збільшення розмірів колгоспів та їх перетворення на радгоспи.

Проте одночасно з цим на всій території СРСР від Балтійського до Чорного морів, від Карпат до Камчатки стали садити «царицю полів» — кукурудзу, що призвели до погіршення якості земель та зменшенню кількості товарного хліба. Неврожай 1963 р. змусив керівництво розпочати закупівлі хліба в США, Канаді, що продовжувалися весь радянський період історії. Одночасно зменшувалис я присадибні ділянки колгоспників , бул о заборонен о три мати худобу в приватному секторі міст тощо.

На початку 60-х років сільське господарство знову опинилось на межі кризи. У 1962 р. замість колишніх сезонних знижень держава підвищила роздрібні ціни на масло на 50%, на м'ясо на 25-40%. Відповідно підвищились ціни на десятки найменувань продукції. Це викликало велике невдоволення найширших мас народу, особливо робітників.

В соціальному житті країни теш пройшли зміни — проведено пенсійну реформу, підвищено оплату праці, реформовано систему освіти, збільшено розміри соціальної допомоги жінкам і дітям; розпочато масове житлове будівництво так званих «хрущовок» (невеликі за площею квартири у п'ятиповерхових будинках): протягом 1959— 1965 рр. нову житлову площу отримало 80 млн. чоловік, житловий фонд країни зріс на 40%. За період Хрущова темпи житлового будівництва були найвищими за всю історію СРСР.

СРСР і НТР. Друга половина 50-х - початок 60-х років були періодом, коли Радянський Союз, як і інші індустріальні держави, вступив у епоху науково-технічної революції. Проте її особливістю у СРСР було те, що вона розвивалась переважно в надрах військово-промислового комплексу (ВПК). Це пояснювалось тим, що йшла «холодна війна» і створення нових зразків зброї могло дати перевагу в протистоянні; відсутністю стимулів для запровадження досягнень НТР у цивільних галузях виробництва.

У цей період були такі досягнення СРСР:

· випробувано водневу (термоядерну) зброю (1953 р., академік А. Сахаров);

· у 1954 р. відкрито першу в світі атомну електростанцію в Обнінську (керував процесом по оволодінню «мирним атомом» академік І. Курчатов);

· 4 жовтня 1957 р. був запущений перший штучний супутник Землі;

· створено міжконтинентальну балістичну ракету, що мала змогу донести свій смертоносний вантаж до території «ймовірного противника» (країни Західної Європи та США) лише за декілька хвилин;

· 12 квітня 1961 р. у космос полетіла перша людина Ю. Гагарін (зараз цей день святкує весь світ — День космонавтики);

· введено в експлуатацію перший атомний криголам «Ленін». Іноді такі вражаючі досягнення супроводжувались людськими жертвами: під час аварії у м. Киштим біля

Челябінська (1957 р.) сталося зараження радіоактивними речовинами території ряду областей, сотні людей опромінились, понад 10 тис. чол. було відселено з радіоактивної зони; у жовтні 1960 р. під час вибуху балістичної ракети перед самим стартом загинули маршал М. Неделін, кілька сотень інженерів, робітників і військових.

Зміни у зовнішній політиці. Викриття «культу особи Сталіна» дали поштовх до масових рухів у деяких країнах Східної Європи (Польща, Угорщина). В Угорщині десталінізація призвела до вибуху народної революції. Радянське керівництво було поставлено у складне становище, до того ж розгортався конфлікт і на Близькому Сході, де спалахнула ще одна арабо-ізраїльська війна, в яку втрутились Великобританія і Франція, які прагнули відновити контроль над Суецьким каналом.

Радянський Союз активно втручався у внутрішні справи країн «соціалістичного табору»: було придушено антирадянські виступи в НДР (1953 р.), народна революція в Угорщині (1956 р.65) ; кон фл і кт на в кол о З а х і дн ог о Берліна завершився зведенням Берлінського муру (серпень 1961 р.); посилилося протистояння з Румунією (1963— 1964) та погіршилися відносини з Албанією.

Проте в цілому радянська зовнішня політика стала за часів Хрущова більш активною й гнучкою, хоча й непослідовністю. Хрущов намагався перейти від курсу на конфронтацію (загострення) відносин з капіталістичним світом до «мирного співіснування двох систем — капіталістичної та комуністичної». На відміну від повністю «закритого» для іноземців суспільства часів Сталіна, за Хрущова СРСР дещо «відкрився» для світу — у 1958 р. у Москві проведено Всесвітній фестиваль молоді та студентів, почалися міжнародні московські кінофестивалі, збільшився обмін туристами.

З одного боку, продовжуючи традиції «холодної війни», 14 травня 1955 р. за ініціативою СРСР утворено військово-політичний блок соціалістичних країн — Організація Варшавського Договору (ОВД). З іншого — досягненнями Хрущова у цій сфері діяльності можна вважати одностороннє скорочення в другій половині 50-х рр. радянських збройних сил, нормалізацію відносин з Югославією та Китаєм (1953—1955 рр., щоправда на початку 60-

65 В СРСР мали мужність відкрито виступити проти незаконних дій радянського керівництва лише 12 чоловік, яким у 1994 р. президент Угорщини вручив найвищі нагороди своєї держави.


х рр. відносини з ними знову погіршилися), налагодження дружніх відносин з Індією (візит в СРСР прем’єр-міністра Індії Дж. Неру).

Було здійснено спробу діалогу із Заходом: у 1955 р. відбулися візит в СРСР канцлера ФРН К. Аденауера та женевська зустріч глав 4-х держав (СРСР, Франції, Англії, США), виведені війська з Австрії. Покращилися відносини з США: СРСР відвідав віце-президент США Р. Ніксон (1959 р.), відбулися переговори на рівні глав держав у Москві з наступним візитом до США (Хрущов брав участь у роботі Генеральної Асамблеї ООН). Підписано торговельні угоди з Японією. Нарешті були репатрійовані на батьківщину німецькі військовополонені, які утримувалися в країні всупереч міжнародним угодам.

СРСР активно підтрим ував національно-визвольні рухи, надава в матеріальну і воєнну допомогу країнам Азії, Африки й Латинської Америки, що ставали на шлях соціалізму (Куба — 1959 р.; Алжир — 1962—1964 рр.; Єгипет, Ємен — 1962—1963 рр.). Отже, боротьба між СРСР та західними державами за сфери впливу в світі й протистояння продовжувалися і в роки хрущовської «відлиги». Під час Карибської кризи 1962 р. на Кубі завдяки витримці М. Хрущова і Дж. Кеннеді вдалося не допустити початку 3-ї світової війни. Згідно з Московським договором (1963 р.) заборонено ядерні випробування у трьох сферах: атмосфері, космосі і під водою.

XXII з'їзд КПРС (1961 р.) був одночасно і тріумфом, і початком занепаду політики, пов'язаною з іменем Хрущова. З'їзд прийняв нову програму КПРС, в якій заявлялося про будівництва матеріальної бази комунізму за наступні 20 років. Наприкінці цього періоду, на думку Хрущова, «нинішнє покоління радянських людей буде жити при комунізмі». Але трапилось не так, як сподівався Хрущов — 1962-1964 pp. стали роками внутрішнього безладдя і зростання напруженості. Погіршилось продовольче постачання міського населення. У 1961 р. провели грошову реформу (деномінацію) — зменшили масштаб цін 10 до 1, що призвело до реального підвищення цін на продукти і товари широкого вжитку. У 1962 р. у Нов очеркаську розпочалися заворушення, що призвели до людських жертв. Восени 1963 р. з полиць магазинів зник хліб, розпочалася паніка. СРСР вперше вдався до закупівель хліба за кордоном.

Головна причина невдач реформ Хрущова полягала в тому, що соціалізм радянського зразку принципово не підлягав реформуванню. Будь-які зміни мали привести або до введення ринкових елементів і, відповідно, — до капіталізму, або до посилення контролю держави і відповідно — до сталінізму. Хрущов, відмовившись від сталінізму, не зумів, у силу своїх переконань, зробити рішучі кроки до введення ринкових механізмів. І вся його реформаторська діяльність була приречена на поразку.