Мои Конспекты
Главная | Обратная связь


Автомобили
Астрономия
Биология
География
Дом и сад
Другие языки
Другое
Информатика
История
Культура
Литература
Логика
Математика
Медицина
Металлургия
Механика
Образование
Охрана труда
Педагогика
Политика
Право
Психология
Религия
Риторика
Социология
Спорт
Строительство
Технология
Туризм
Физика
Философия
Финансы
Химия
Черчение
Экология
Экономика
Электроника

Франція у повоєнний період. Встановлення П’ятої республіки. Політика Шарля де Голля.



Франція — з 1958 р. президентська республіка, унітарна держава. Столиця — м. Париж. Президент — голова уряду й держави. Законодавча влада належить двопалатному парламенту (національні збори і сенат). До складу Франції входять «заморські департаменти» (Мартініка, Гваделупа та ін.) і «заморські території» (Нова Каледонія, Полінезія). З 2007 р. президент Франції Ніколя Саркозі («Союз за народних рух»).

Співвідношення політичних сил після визволення. Політична боротьба в 40-х — 50-х роках. Четверта республіка. Поразка у червні 1940 р. ліквідувала режим Третьої республіки (відлік республік йде за конституціями), на півдні Франції існував напівфашистський режим маршала Петена. Промислове виробництво за роки війни скоротилося у 3, сільськогосподарське — у 2 рази. У 1944 — 1946 рр. у Франції існувало правління Тимчасового режиму.

Після визволення зазнало змін політичне життя: праві партії, що були при владі до 1940 р. дискредитували себе співробітництвом з фашистами. Популярності набули ліві — соціалісти і комуністи. Тимчасовий уряд, що його очолював герой Франції, лідер руху «Вільна Франція» бригадний генерал Ш. де Голль, для поліпшення економічної ситуації націоналізував вугільні шахти, заводи авіакомпаній, автомобільну фірму «Рено», Французький банк, 4 найбільших кредитних банки. Провів соціальні реформи: збільшив заробітну плату, підвищив пенсії ветеранам війни, скасував податки з малих зарплат.

Але державний устрій визначено не було. Двічі проходили вибори до Установчих зборів, тричі проводився референдум — всенародне голосування з найважливіших питань суспільно-державного життя, результати якого є обов'язковими для влади. Останній референдум відкинув ідею повернення до Третьої республіки. Нарешті, після референдуму 13 жовтня 1946 р. у грудні прийнято конституцію Четвертої республіки. Франція стала парламентською республікою. Четверта конституція — найдемократичніша в історії Франції. Відповідно до неї розширено соціальні й політичні права трудящих, гарантовані рівні права на участь у діяльності профспілок, охорону здоров'я, освіту, матеріальне забезпечення, відпочинок, дозвілля; жінки отримали рівні права з чоловіками. Однак за конституцією було послаблено виконавчу владу, що негативно вплинуло на наступний розвиток країни. Не прийнявши Конституцію 1946 р., де Голль у січні 1948 р. пішов у відставку.

Уряди Четвертої республіки мали на меті вивести країну з економічної кризи — у 1947 р. запроваджено перший в історії Франції загальний план модернізації і реконструкції. Наслідком впровадження цього плану, а також отриманої за «планом Маршалла» допомоги від США, стало перевищення наприкінці 40-х рр. довоєнного рівня економічного розвитку: у середині 50-х рр. розпочалося бурхливе економічне піднесення. У зовнішній політиці взято курс на західноєвропейську інтеграцію — у 1949 р. Франція вступила до НАТО. Намагаючись зберегти колоніальну імперію уряд проводив війни з колоніями, які домагалися незалежності (1946 — 1954 рр. у В'єтнамі, 1956 — 1962 рр. в Алжирі). Проте було визнано незалежність Лаосу і Кампучії (1954), Марокко і Тунісу (1956).

Нова конституція не принесла бажаної політичної стабільності у Франції. За 12 років існування Четвертої республіки змінилося 25 урядів, що дало підставу правим партіям критикувати конституцію за перебільшений демократизм.

Становлення П'ятої республіки. Ш. де Голль. У травні 1958 р. в умовах політичної нестабільності спалахнув заколот реакційного офіцерства, яке вимагало від Парижа встановлення «сильної влади», активізації воєнних дій проти Алжиру, який прагнув незалежності. Все це свідчило про кризу Четвертої республіки. Тому у червні 1958 р. Національні збори надали Ш. де Голлю право сформувати новий уряд. Прихід до влади де Голля означав народження нової, П'ятої республіки, заснованої на режимі сильної влади президента.

У жовтні 1958 р. було прийнято нову, п'яту, конституцію. Франція стала президентською республікою. Ш. де Голль писав конституцію «під себе». Президент згідно з основним законом має великі повноваження: він обирається на 7 років шляхом всенародного голосування, формує уряд, є його головою і одночасно верховним головнокомандувачем, призначає всі вищі цивільні та військові посади, має право на розпуск національних зборів і призначення нових виборів, майже одноосібно визначає внутрішню і зовнішню політику.

Ш. де Голль став президентом Франції у грудні 1958 р. президентом Франції. Головними наслідками його приходу до влади були відновлення правопорядку у країні, фінансова стабільність країни. За роки його президентства підвищено конкурентоспроможність французьких товарів, стимульовано розвиток нових наукомістких галузей, здійснено докорінну реконструкцію металообробної, хімічної, авіаційної промисловості,


збільшено податки, підвищено тарифи на газ, електроенергію, транспорт. Протягом 1958 — 1961 рр. обсяг промислового виробництва зріс на 60%. Франція перетворилася на сучасну індустріальну державу, стала найбільшим експортером в Європі зерна, молочної продукції, вина. Розрахувавшись з усіма своїми боргами до 1965 р., вона знову стала державою-кредитором.

Протягом 1960 р. більшість французьких колоній стали незалежними — на їхніх територіях виникло 14 держав. У 1962 р. підписано перемир'я між Францією і Тимчасовим урядом Алжирської Республіки, яка стала незалежною. Зросла самостійність французької зовнішньої політики, що, зокрема, виявилося у протистоянні Франції та США з ряду міжнародних питань. У 1966 р., наприклад, війська Франції виведені з-під командування НАТО, штаб-квартира НАТО переміщена з Парижа до Брюсселя (Бельгія). Вислано за межі Франції всі американські війська, штаби і військові бази, створено ядерну зброю.

Травневі події 1968 p. Однак з часом в суспільстві посилювалося невдоволення президентським правлінням де Голля і наприкінці 60-х рр. Францію охопила небачена політична криза. У відповідь на скорочення соціальної допомоги трудящим, збільшення внесків на соціальне страхування, зростання безробіття у березні — червні 1968 р. застрайкували студенти університету Нантера (передмістя Парижа), потім університету С орбонна. Їх підтримала 600-тисячна демонстрація робітників. Протягом травня — червня кількість страйкуючих зросла до 10 мільйонів. Франція стояла на порозі комуністичного перев ороту. Тільки жорстоке придушення поліцією цих акцій та деякі поступки уряду (підвищено зарплату, збільшено тривалість відпусток, здійснено реформу освіти) впорядкувало ситуацію.

Невдовзі де Голль, розуміючи, що втрачає підтримку (на референдумі у 1969 р. населення не підтримало його ідею адміністративної реформи), пішов у відставку.

Франція наприкінці XX — на початку XXI ст. Президенти Ж. Помпіду (1969 — 1974) і В. Жіскар-д'Естен (1974

— 1981) продовжили в цілому політику де Голля. Так, всім колоніям було надано статус заморських департаментів

— їхні жителі отримали рівні з французами права, зменшено державне втручання в економіку, розширено соціальне законодавство. Однак життєвий рівень населення Франції падав і практично всю другу половину 70-х років країна була охоплена страйковим рухом.

У 1981 р. в умовах економічної кризи і соціального незадоволення до влади прийшов блок лівих на чолі з лідером Французької соціалістичної партії Ф. Міттераном, обраним президентом. А після парламентських виборів в цьому ж році увесь уряд (34 міністрів з 41) на чолі з П. Моруа складався з представників соціалістичної партії. В перші роки його діяльності було проведено націоналізацію ряду великих банків, промислових підприємств, розширено права трудящих. Продовжено курс на об'єднання Європи, створення загальноєвропейських інститутів.

У 1986 р. на парламентських виборах перемогли праві партії. Президент-соціаліст Міттеран був змушений призначити прем'єр-міністром лідера неоголлістської партії «Об'єднання на захист Республіки» Ж. Ширака, уряд якого насамперед скасував контроль над цінами, скоротив державний сектор і соціальні видатки, зменшив державне регулювання економіки.

Посилення інфляції, падіння курсу франка, зростання безробіття викликали незадоволення політикою уряду — і на президентських виборах 1988 р. Міттеран переміг Шірака, який теж висунув свою кандидатуру.

Однак на нових парламентських виборах 1993 р. перемогли праві партії, а на президентських виборах 1995 р. новим президентом став лідер правих сил, мер Парижа Ж. Шірак. Він узяв рішучий курс на т. з. «нове піднесення» Франції, шлях до якого на думку нового президента лежить через прискорення реформ в дусі неоконсерватизму та європейську інтеграцію. Однак в результаті перемоги на парламентських виборах влітку 1997 р. лівих сил, уряд очолив соціаліст Л. Жоспен, що ускладнило внутрішньополітичну ситуацію у Франції.

У 2005 р. внутрішньополітична ситуація у Франції загострилася — взимку „кольорові” громадяни країни виступили проти зменшення їх прав , що вилил ося в погроми у передмісті Париж у, а навесні Францію охопили виступи молоді. Студенти та молоді робітники влаштували демонстрації в столиці, виступаючи проти нового закону, за яким роботодавці отримали право звільняти молодих працівників віком до 26 р. з роботи без пояснень причини.

У 2007 р. президентом країни обраний лідер «Союзу за народний рух» Н. Саркозі.

Зовнішня політика цієї держави спрямована на підвищення ролі Франції у світі, перетворення її на європейського лідера, дистанціювання від зовнішньополітичного курсу США. Так Франція виступала за політичне врегулювання конфлікту на Близькому Сході, засудила агресію США у В'єтнамі, покращила відносини із своїм давнім суперником і сусідом — Німеччиною та іншими країнами. При де Голлі Франція вела незалежну від США зовнішню політику, вийшла з військової організації НАТО, створила власні ядерні сили, поліпшилися французько-радянські відносини.

За президента Ширака Франція виступила проти бомбардування Югославії американськими військами (1999 р.) та вторгнення в Ірак (2003 р.).

Взаємини Франції з Україною. Франція визнала Україну 1992 року. У 1997—1998 рр. відбулися взаємні візити президента Л. Кучми у Францію та Ж. Ширака в Україну. Товарообіг між країнами та французькі інвестиції в нашу державу загалом невеликі.

У Франції, в основному у містах, проживає близько 40 тис. українців, більшість з яких належать до української католицької церкви. Центри культурного життя українців — Париж і Сарсель, де діють Наукове товариство ім. Т. Шевченка, товариство ім. М. Шашкевича. Українську мову вивчають у Сорбоннському університеті. Серед наукових діячів Франції відомі історики українського походження, професори Сорбонни А. Жуковський (історик-українознавець) і В. Косик (спеціаліст з української історії Другої світової війни).