Мои Конспекты
Главная | Обратная связь


Автомобили
Астрономия
Биология
География
Дом и сад
Другие языки
Другое
Информатика
История
Культура
Литература
Логика
Математика
Медицина
Металлургия
Механика
Образование
Охрана труда
Педагогика
Политика
Право
Психология
Религия
Риторика
Социология
Спорт
Строительство
Технология
Туризм
Физика
Философия
Финансы
Химия
Черчение
Экология
Экономика
Электроника

Японське «економічне диво». Розвиток Японії на сучасному етапі.

Сан-Франциський мирний договір. Після прийняття Японією умов Потсдамської конференції про капітуляцію вона в жовтні 1945 р. була окупована американськими військами, що діяли від імені союзницьких держав. З того часу і до початку 1952 р., коли вступив в силу Сан-Франциський мирний договір, верховна влада в Японії належала американській окупаційній адміністрації на чолі з Головнокомандуючим союзницькими окупаційними силами генералом Макартур ом. Ця адміністра ція діяла згідно з визначеними союзниками принци пами демілі тариза ції та демократизації Японії. Вже в жовтні — грудні нею було видано чимало важливих декретів в цьому напрямку: були ліквідовані збройні сили, військові установи, таємна поліція, відмінені фашистські закони, заборонені мілітаристські та шовіністичні організації, відновлена діяльність політичних партій, в т. ч. комуністичної, з тюрем звільнювались політв'язні, прийняті закони про свободу слова й друку, про працю й профспілки, про загальне виборне право, що розповсюджувалось тепер і на жінок.

У 1946 р. в Японії були проведені перші парламентські вибори, на яких перемогли правоцентристські партії. Парламент прийняв нову конституцію Японії, яка вступила в дію 3 травня 1947 р. Японія проголошувалася конституційною монархією, а стаття 9 конституції проголошувала відмову від війни як засобу вирішення міжнародних суперечок, відмову від армії і флоту. Важливі демократичні перетворення були здійснені в економічній та соціальній сферах: були ліквідовані найбільші монополістичні корпорації сімейного типу (Міцубісі, Міцуї, С умітомо) і заборонено створ ення картелів та інших монополістичних об'єднань . У 1946 р. розпочала ся аграрна реформа (ліквідовано поміщицьке землеволодіння), у 1947 р. було введено нове трудове законодавство (8-годинний робочий день), проведено реформу освіти і школи (школа відокремлена від церкви і навчання здійснювалося з 5 років) тощо. Всі ці перетворення створювали нову, демократичну ситуацію в країні, дали поштовх активізації економічного життя. Вже на початок 50-х років Японія досягла довоєнного рівня виробництва. Однак з розгортанням «холодної війни», особливо після перемоги комуністів в Китаї в 1949 р. та початком війни в Кореї в 1950 р., змінила ся й політика американської окупаційної влади в Японії — розпочався наступ на ліві сили, які виступали проти США, а також згортання деяких демократичних процесів . Це змусил о американців прискорити підготовку мирного договору з Японією, що повинен був ліквідувати її статус як окупованої країни.

Міжнародна конференція з врегулювання відносин з Японією проходила у вересні 1951 року в Сан-Франциско. З 51 країни, делегати яких перебували на конференції, мирний договір з Японією не підписали СРСР, Польща і Чехословаччина. Вони вважали його умови неприйнятними для себе. На підписання договору не були запрошені Китай та Індія, не передбачалося виплати їм репарацій. Не було врегульовано й територіальне питання. Згідно з договором, Японія визнавала незалежність Кореї, втрачала частину Курильських островів, Південний Сахалін, Тайвань, Пескадорські острови. Японія до сьогодні не погоджується з передачею СРСР групи Курильських островів — Ітуруп, Кунашир, Шикотан, Хабомаї. У 1952 р. між Японією і США був укладений «договір безпеки», за яким США отримали право розмістити свої війська на японських островах, а Японія — створити сили самооборони, на які можна було витрачати 1% валового національного доходу.

Японське «економічне диво». Після набуття Японією статусу незалежної держави з середини 50-х років розпочинається п'ятнадцятирічне феноменальне зростання японської економіки, т. з. японське «економічне диво», у рез ультаті якого країна стала однією з найрозвинутіших держав світу. У 50 — 60-ті роки середньорічні темпи приросту промислового виробництва в Японії склали понад 15%, щорічні темпи зростання валового внутрішнього продукту — 11%, що в 2 — 3 рази перевищували темпи зростання в провідних країнах Заходу. На початок 70-х років Японія посіла друге місце в світі за обсягом національного валового продукту і згодом вийшла на перше місце по виробництву сталі, кораблів, радіоприймачів, телевізорів, магнітофонів, копіювальної техніки, кіно- і фотоапаратури, оптики та автомобілів. Її питома вага в економіці країн капіталістичного світу зросла з 1,7% в 1950 р. до 10,1% в 1970 р. Ці грандіозні економічні успіхи стали можливими завдяки кільком причинам.

По-перше, окупаційна адміністрація США провела в Японії серію радикальних реформ.

По-друге, важливу роль у піднесенні економіки Яп онії відіграли тісні економічні відносини з США , зокрема американські кредити та воєнні замовлення, коли американці під час війни у Кореї і В'єтнамі використовували потужності японських підприємств і допомагали будувати нові.

По-третє, японці розгорнули систему збирання науково-технічної інформації, використовували найновіші науково-технічні досягнення, впроваджували їх у виробництво, вкладали великі кошти у купівлю патентів й ліцензій на найпріоритетніші відкриття й технології (ноу-хау). З 1960 р. правляча ЛДПЯ почала здійснювати програму «Подвоєння національного приб утку» («План Ідзанагі»), розрахований на 10 років. Згідно з цим планом, Японія мала посісти провідні місця в багатьох галузях виробництва, підвищити якість своїх товарів, налагодити випуск експортноспроможної продукції. Скорочено податки і ставки банківського кредиту, що призвело до піднесення приватної ініціативи, розширення виробництва. Найбільшу увагу приділено новим галузям — електроніці, нафтохімії, виробництву синтетичних матеріалів. Створювалися сприятливі можливості для великих механізованих ферм.

По-четверте, незначна частка воєнних витрат (1% ВНП), багатогалузева структура концернів, що дозволяло маневрувати в залежності від кон'юнктури зовнішнього ринку, і зростання експорту, що забезпечувало надходження в країну валюти.


Але головним «винуватцем» «економічного дива» був працелюбний народ Японії. До останнього часу зарплата японця була в десятки разів нижчою, ніж у розвинутих західних країнах. Японцям властиві такі риси, як відданість національним тра диціям і релігії, велика працьовиті сть та дисциплі нованість, сумлінне ставлення до навчання й праці. Ефективно працює система патерналізму — довговічний найм на роботу, за яким оплата праці й пенсійне забезпечення зростають залежно від віку й трудового стажу на одному підприємстві, що стає для працівника «другою родиною».

Отже, завдяки вищеназваним чинникам, на початок 70-х рр. Японія стала одним з центрів світового господарства, поряд із США і Західною Європою. Її експортні можливості за 20 років зросли у 90 разів, а валютні запаси — у 116 разів (!).

Внутрішня та зовнішня політика урядів ліберально-демократичної партії. Японія на сучасному етапі. На тлі економічного зростання відбулась стабілізація політичного життя в Японії. З 1955 р. при владі незмінно перебуває Ліберально-демократична партія (ЛДП), яка у внутрішній політиці дотримується курсу на розвиток ліберальної демократії і намагається поєднувати стрімкий економічний розвиток та піднесення життєвого рівня населення. У зовнішній політиці ЛДП відмовилася від виробництва, збереження й застосування ядерної зброї (доктрина «трьох без'ядерних принципів», 1968 р.) і виступає за активне співробітництво з США: у 1960 р. між обома країнами укладено договір про взаємне співробітництво і гарантії безпеки. Згідно з ним США отримали право тримати сухопутні, військово-повітряні, військово-морські сили на території Японії, мати тут військові бази. Японія зобов'язалася укріплювати свій військовий потенціал спільно з США. Головною опозиційною партією є Соціалістична партія Японії, яка виступає за нейтралітет країни.

У 70—80-ті роки Японія вступила в см угу труднощів як економічного, так і політичного характеру. Країну вразили економічна криза 1974—1975 рр., інфляція, збільшення безробіття та ряд скандалів, викликаних зловживаннями й корупцією у вищих ешелонах влади.

У 1993 р. відбувся розкол всередині ЛДП і вперше на парламентських виборах вона зазнала поразки. У 1996 р. вона повернула собі посаду прем'єр-міністра, але колишнього авторитету в суспільстві ліберальні демократи вже не мають. 1998 р. став одним з найважчих в економічній історії повоєнної Японії. У цьому році всю Південно-Східну Азію охопила фінансова криза, що призвела до падіння курсу єни — національної японської валюти.