Мои Конспекты
Главная | Обратная связь


Автомобили
Астрономия
Биология
География
Дом и сад
Другие языки
Другое
Информатика
История
Культура
Литература
Логика
Математика
Медицина
Металлургия
Механика
Образование
Охрана труда
Педагогика
Политика
Право
Психология
Религия
Риторика
Социология
Спорт
Строительство
Технология
Туризм
Физика
Философия
Финансы
Химия
Черчение
Экология
Экономика
Электроника

Київ - 2015



Сільськогосподарське страхування є специфічним класом страхування, об'єднуючим декілька підгалузей. Виділення сільськогосподарського страхування в окремий клас здійснюється за принципами формування комплексних видів страхування. До таких видів відносяться морське, космічне, авіаційне, медичне тощо.

До цих пір термін "сільськогосподарське страхування" застосовувався для позначення сукупності різних видів страхування в аграрному секторі. У сільськогосподарське страхування включалося страхування тварин, страхування урожаю сільськогосподарських культур, страхування майна сільськогосподарських підприємств (будівель, споруд, устаткування і т.п.).

У зарубіжних країнах в сільськогосподарському страхуванні також виділяються окремі підгалузі. Наприклад, в Канаді до складу сільськогосподарського страхування включено декілька страхових програм, які виконують функції підгалузі страхування. Це програми СІР – страхування урожаю; RІР – страхування рівнів доходів по культурах; ОRIР – страхування загального рівня доходів. Основною підгалуззю сільськогосподарського страхування в США є страхування сільськогосподарських культур. Разом з тим, в систему сільськогосподарського страхування включається страхування тварин, фермерської нерухомості і доходів.

Галузева ознака проведення страхових операцій значною мірою зумовила визначення назви – сільськогосподарське. І у вітчизняній, і в зарубіжній страховій практиці він міг позначати клас (або специфічну підгалузь) страхування, який виділявся відповідно до певних ознак.

Трудність визначення класифікаційних ознак не дозволила багатьом авторам включити термін "сільськогосподарське страхування" в сучасні термінологічні страхові словники. Дійсно, тільки галузева спрямованість аграрного виробництва не може лежати в основі класифікації. Особисте страхування сільськогосподарських товаровиробників, наприклад, ніколи не включалося в термін "сільськогосподарське страхування". Проведене дослідження показує, що відособлення майнових видів страхування в сільській місцевості пов'язане з трьома специфічними особливостями: стосовно об'єктів які страхуються, формою страхування і групою переважаючих ризиків.

Специфічними об'єктами страхування в даному вигляді виступають сільськогосподарські культури і тварини. Від багатьох інших об'єктів майнового страхування їх відрізняє зв'язок з живою природою. Тварини, хоч і відносяться до категорії майна, за своєю суттю є живими істотами. Посіви сільськогосподарських культур також є посівами тільки внаслідок того, що мають біологічний зв'язок із землею.

Страхові ризики в страхових технологіях захисту сільськогосподарського майна також мають певну специфіку. Як відзначав К. Маркс, процес сільськогосподарського виробництва виступає як процес природи, який спрямовує людина, а тому стихійні сили впливають на нього більшою мірою, чим на виробництво в інших галузях.

Для більшості об'єктів майнового страхування основним ризиком знищення є вогонь (пожежа, вибух), але для сільськогосподарського виробництва таким ризиком стають нещасні випадки та хвороби тварин і несприятливі погодні умови, ризик пошкодження посівів хворобами і шкідниками рослин, що впливають на результативність рослинництва.

Слід підкреслити, що сільськогосподарські ризики часто проявляються як ризики аномальні. Наприклад, засуха, повінь. За своїми характеристиками вони можуть відноситися до стихійних лих, оскільки можуть охоплювати відразу велику територію. Пожежа також включається в число страхових випадків, але вона не займає серед них домінуючого місця. Лише при страхуванні будівель, споруд і устаткування її чільне місце серед страхових випадків відновлюється.

У вітчизняній страховій науці виділяються декілька способів протидії сільськогосподарським ризикам. До них відносяться попередження (превенції), репресивні заходи, направлені на придушення ризикових обставин, що виникають і створення різних резервних фондів.

У першому випадку вводиться карантинний стан, здійснюється будівництво дамб, гребель, зрошувальних систем, ставків, водоймищ, вогнестійких споруд, полезахисних насаджень тощо.

У другому випадку проводиться гасіння пожеж, надається ветеринарна допомога хворим тваринам, проводиться обприскування і запилення рослин. Проте лише заходи, пов'язані із створенням резервних фондів можуть забезпечити необхідну компенсацію, якщо превентивні і репресивні заходи не привели до бажаного результату.

На стійкість терміну "сільськогосподарське страхування" вплинула і форма страхування – вона, в Україні з 1921 по 1989 рік, завжди була обов'язковою.

Добровільне страхування, що існувало в деякі роки, лише доповнювало обов'язкове і ніколи не домінувало. Із цього приводу існувала стійка думка, що "добровільне страхування за своєю суттю було тимчасовою, перехідною формою створення страхового фонду, необхідність застосування якої обумовлена нерівномірним розвитком економіки сільськогосподарських підприємств, обмеженими можливостями менш розвинених господарств...".

Вживаний термін дозволяв стисло позначати сукупність видів страхування в сільській місцевості, який підпадав під обов'язкове державне страхування.

Для аграрного сектора відміна державної страхової монополії супроводжується втратою традиційних резервних фондів. В умовах адміністративно-планової економіки їх було декілька.

По-перше, це страховий фонд, що створюється методом державного страхування майна колгоспів і радгоспів.

По-друге, це відомчі резервні фонди, що створюються в системі міністерств сільського господарства союзних республік, а також інших міністерств, що мають в своєму підпорядкуванні сільськогосподарські підприємства. Вони формувалися за рахунок відрахувань від прибутку радгоспів і інших державних сільськогосподарських підприємств.

По-третє, це децентралізовані страхові і резервні фонди, що утворюються в окремих колгоспах і радгоспах шляхом відрахування від чистого доходу або прибутку. І, нарешті, при настанні особливо великих (або катастрофічних) стихійних лих використовувалися державні централізовані резервні фонди.

Гостра потреба у відновленні резервно-страхової системи спонукає до створення страхової системи АПК, проте, тепер уже тільки на добровільній основі. Хоча, сучасне українське страхове право передбачає, що законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування).

Тобто, закріплена норма про те, що на страхувальника може бути покладений обов'язок страхувати передбачений законодавчо певний об'єкт. Другим виключенням є вимога страхувати заставлене майно, майно передане в лізинг тощо. Абсолютно очевидно, що жодне з вказаних виключень прямо не стосується сільськогосподарських товаровиробників.

Тим часом добровільне страхування спонукає враховувати певного інтересу страхувальника – страхового інтересу. Проте поняття страхового інтересу в сільськогосподарському (і не тільки в сільськогосподарському) страхуванні розроблене у вітчизняній страховій науці недостатньо повно.

Вже відзначалося, що специфіка сільськогосподарського виробництва значною мірою визначається його залежністю від природнокліматичних факторів.

Природні катаклізми і стихійні лиха, особливо в районах з ризиковою системою землеробства, несуть з собою не просто збитки окремим господарствам сільських товаровиробників. Зрештою вони впливають на систему національної продовольчої безпеки.

Ризик не врожайності у зв'язку з цим слід розглядати не просто як підприємницький ризик окремого товаровиробника, але і як ризик, пов'язаний з нестійким функціонуванням всього аграрного сектора економіки.

Для його відшкодування необхідний гнучкіший механізм, ніж традиційний страховий фонд страховика. Абсолютно очевидно, що держава, будучи опосередкованим одержувачем ресурсів продовольства, повинна брати участь у формуванні системи захисту аграрного виробництва від стихійних сил природи.

Сільськогосподарське страхування і, зокрема, його найважливіша підгалузь – страхування урожаю, має бути напрямлено лише на компенсацію збитку самого селянина.

Страхове відшкодування, яке він може одержати в неврожайний рік, надасть йому можливість вирішити, принаймні, два завдання.

По-перше, виконати свої фінансові зобов'язання перед своїми партнерами в тій мірі, в якій ставилося первинне завдання зробити це за рахунок продажу виробленої продукції.

По-друге, сільський товаровиробник буде в змозі придбати насіннєвий фонд і необхідні матеріально-технічні засоби для наступного року і таким чином не перервати відтворювальний цикл рослинництва. Іншими словами, страхування, наприклад, сільськогосподарських культур спрямовано на захист власне не лише урожаю, а і на захист фінансового стану підприємця, який його вирощує.

Підприємницький ризик селянина або сільськогосподарського підприємства, пов'язаний із можливістю збитку від зниження урожаю і повинен складати концептуальну основу такого виду страхування.

Підприємницький ризик сільськогосподарського товаровиробника набагато вищий, ніж та ж категорія ризику в промисловості. Він обумовлений набагато більшим об'ємом об'єктивних ризикових обставин, залежних від стихійних сил природи.

Причому вміння протистояння природному середовищу в значній мірі залежить від того, як на суб'єктивному плані вирішуватимуться проблеми самого сільськогосподарського виробництва, його ефективності і продуктивності. Отримання стійких урожаїв і в несприятливих погодних умовах залежить від ступеня майстерності, професійності і свого роду, селянської інтуїції. Досягнення цієї мети неможливе за умови невільної праці. Але саме таку селянську працю забезпечувала планова соціалістична економіка.

Таким чином, можна зробити наступні висновки:

1. Сільськогосподарське страхування – це комплексний вид майнового страхування. Його підгалузями є страхування сільськогосподарських культур, страхування тварин, страхування нерухомого майна і доходу сільськогосподарських товаровиробників. Основними ознаками, які дозволяють включити окремі підгалузі в клас сільськогосподарського страхування, є властиві їм специфічні страхові ризикові обставини і зв'язок переважаючої частини сільськогосподарського майна з живою природою.

2. При страхуванні сільськогосподарських культур страховим захистом повинні забезпечуватися не сам урожай, а підприємницький ризик сільськогосподарського товаровиробника, який його вирощує.

3. Добровільні форми сільськогосподарського страхування вимагають глибокого обґрунтування страхового інтересу сільськогосподарського товаровиробника.

4. Концептуальні основи добровільного сільськогосподарського страхування повинні включати механізми участі держави в створенні страхових фондів страховиків. Трансформація страхової справи в Україні супроводжується трансформацією аграрного сектора до нових умов. Ці трансформаційні процеси йдуть паралельно. Традиції страхування сільськогосподарських ризиків накладаються на нову систему попиту на страхові послуги і зазнають у зв'язку з цим зміни. Значною мірою взаємодія двох трансформаційних процесів формує нові підходи до технології страхування сільськогосподарських культур, вимагає розвитку взаємного страхування та створення страхової системи АПК.