Мои Конспекты
Главная | Обратная связь


Автомобили
Астрономия
Биология
География
Дом и сад
Другие языки
Другое
Информатика
История
Культура
Литература
Логика
Математика
Медицина
Металлургия
Механика
Образование
Охрана труда
Педагогика
Политика
Право
Психология
Религия
Риторика
Социология
Спорт
Строительство
Технология
Туризм
Физика
Философия
Финансы
Химия
Черчение
Экология
Экономика
Электроника

Творчість письменника у роки війни.



Життя О.Довженка під час війни

На гребені свого найвищого творчого злету Довженко зазнає розгрому: 31 січня 1944 р. на засіданні Політбюро ЦК ВКП(б) виявляється, що він «куркульський підспівувач», «відвертий націоналіст», а його «Україна в огні» — платформа «вузького, обмеженого українського націоналізму, ворожого ленінізмові, ворожого політиці нашої партії та інтересам українського й усього радянського народу». Довженка не розстріляли, удар він переніс, не втрачаючи гідності. Майже до кінця життя художник був позбавлений права повернутися до рідної країни, права вільно творити. Від цього партійного удару Довженко не зміг підвестися, душевно одужати аж до смерті. Більше того, він став у повному смислі полоненим — вороття назад не було. Довженко твердо знав, що треба бути вкрай обережним: найстрашніші нагінки можуть спіткати митця, який щиро любить край свого дитинства.

Від пережитих потрясінь війни Довженко, як і належить справжньому художникові, поринає у творчість. Його душа й уява линуть до предковічної землі, до джерел його роду, родинного гнізда й пам'яті дитинства: «Боже мій, скільки ж прекрасного і дорогого було в моєму житті, що ніколи-ніколи вже не повернеться! Скільки краси на Десні, на сінокосі і скрізь — усюди, куди тільки не гляне моє душевне око...» «Щоденник», «Україна в огні» та «Зачарована Десна» творилися одночасно. Саме вони нарівні з оповіданнями воєнної пори є найціннішим доробком письменника. Життя й творчість Олександра Довженка — це сюжет Шекспірової трагедії, коли герой був змушений піти проти своїх переконань, ідеалів, проти свого народу, кровною частиною якого завжди себе відчував. Він створив світ образів, що вразили фахівців усіх континентів у першій половині XX ст. Наприкінці XX ст. стало можливим довідатися про прихований життєпис Довженка та «звільнити його з полону».

Творчість письменника у роки війни.

Довженкові не судилося бути у творчості цілісною, внутрішньо вільною людиною. Сама доба не дозволяла цього. Тож залишався щоденник, де він міг розмірковувати, страждати, плакати, молитися, щоб не збожеволіти. Автор надто добре знав: мистецьки відтворити, зобразити подібне світовідчування, виявити опозиційний щодо державних стереотипів інтелектуальний рівень означало ввійти у фатальний конфлікт із тиранією.
Осмислюючи хід війни, переживаючи великі людські втраги в ній, О. Дов-женко добре розумів провину Сталіна, який напередодні винищив військові кадри, припустився грубих тактичних помилок. Тому на сторінках твору нема жодного слова похвали Сталіну.

З початком Великої Вітчизняної війни змінюється життя О. Довженка. Він добровольцем іде на фронт захищати рідну землю. Працює в газетах «Красная Армия», «Красная звезда», «Известия». Пише серію оповідань у своїх статтях «До зброї» і «Ворог буде розгромлений» (1941) Довженко закликає письменників, інших діячів культури передавати від роду до роду славу предків, множити її: «Живуть в народній думі великі імена Наливайка, Богдана Хмельницького, Богуна, Кривоноса, Трясила, Кармалюка, – і кличуть до бою за свободу, за життя України, за славу».

Упродовж 1942–1943 років він як політпрацівник і військовий кореспондент працює у самому вирі воєнних подій – на Північно-Західному, Сталінградському, Воронезькому фронтах, бере участь у визволенні Харкова і Києва. Водночас активно пише кіносценарії, статті, нариси, оповідання, виступає по радіо, плідно ставить документальні фільми «Битва за нашу Радянську Україну» (1943) та «Перемога на Правобережній Україні і вигнання німецьких загарбників за межі українських радянських земель» (1944) (у співрежисурі з Ю. Солнцевою та Я. Авдієнком). До матеріалу цих картин, відзнятого операторами у різних військових частинах, у радянському тилу, у тилу супротивника, у партизанів, Довженко додає кадри німецької кінохроніки, що посилює драматизм сюжету, подій картини. Тут митець проявляє себе як віртуоз монтажу і карбованого дикторського тексту.

У 1942–1943 роках ним написано кіноповість «Україна в огні», у 1944–1945 роках – «Повість полум’яних літ», оповідання «Ніч перед боєм», «Відступник», «Стій, смерть, зупинись!», «На колючому дроті». Твори Довженка у цей час друкуються й українською і російською мовами, їх великі тиражі разом зі зброєю відправляються на фронт.

У жанрово і тематично різнобарвному творчому доробку О. Довженка періоду війни на перший план виступає українська проблематика. Будучи від природи надзвичайно вразливим, митець з перших днів війни стає особливо уважним до найскладніших і найтрагічніших моментів воєнної дійсності.

О. Довженко перший і єдиний у тогочасній літературі робить найрішучіший крок: тема долі українського народу стала домінантною в його творчості періоду війни, що викликає невдоволення критики, яка надавала творам Довженка не етнокультурне, а соціально-політичне забарвлення.

Над своєю «Зачарованою Десною» письменник почав працювати ще в 1942-му році. Та й його «Щоденник», що є на сьогодні своєрідним літописом історії війни і водночас складним і суперечливим філософсько-літературним твором, сповнений тривожними думками і роздумами про фізичні та моральні втрати, які несе український народ.

Цей же мотив можна знайти і в оповіданнях «На колючому дроті», «Відступник», кіноповісті «Повість полум’яних літ». Найбільше і найвиразніше говорить про це О. Довженко в «Україні в огні» – творі надзвичайно правдивому та сміливому, як на той час.

Саме в роки війни проблема збереження історичної пам’яті набуває найширшого, надзвичайно загостреного звучання. В творі «Україна в огні» Олександр Довженко порушує важливі морально-етичні проблеми гуманізму, патріотизму і довіри до людини. Варто схилити голову перед громадянською мужністю митця, який ризикнув першим в українській радянській літературі показати найтрагічніший період Великої Вітчизняної війни – її самий початок, коли радянські війська відступали, а Україна опинилася під тягарем фашистської окупації. Сьогодні ми знаємо, що Сталін у 1943 році заборонив друкувати кіноповість і здійснити екранізацію фільму «Україна в огні». Тоді Довженко зазнав чергових репресій: його позбавили права повернутися на Україну й очолити Київську кіностудію.

Уся воєнна проза митця - оповідання і кіноповісті, публіцистика і щоденникові записи - відзначається величезною напругою почуттів, глибиною роздумів про війну і людину на цій війні. Довженко умів звертатися до всього народу, говорити від його імені, володів талантом створювати образи, в яких ніби матеріалізувався весь народ, його дух.

Серед творів про війну особливе місце посідає кіносценарій "Україна в огні". Кіноповість написана 1943 року, в один із найважчих періодів війни, а вперше надрукована лише через 23 роки після її створення. Тривалий час замовчувався як сам твір, так і ті трагічні наслідки, які він мав для О. Довженка. "Україна в огні" була різко негативно сприйнята Сталіним, і він заборонив її для друку і постановки. Ненависть у "вождя усіх народів" викликала правда про війну, на повний голос сказана митцем. Письменник зазнав тяжких образ і звинувачень, які підірвали його здоров'я. 31 січня 1945 року митець записав у своєму щоденнику: "Сьогодні роковини моєї смерті. Тридцять першого січня 1944 року мене було привезено в Кремль. Там мене було розкидано на ганьбу і поталу на всіх зборищах. Все, що було злого, недоброго, мстивого, все топтало й поганило мене...".

В усіх творах Довженка відчувається активна присутність авторської особистості. У численних ліричних відступах він коментує події, дає їм оцінку, славить героїв духу, викриває нікчемність, боягузтво. Літературознавець О. Дончик зазначає, що О. Довженко діалектично осмислює саму війну, полемізує з однобічними й поверховими поглядами на неї. Він (митець) бачить і героїзм людини, яка стала на оборону своєї Батьківщини, справедливість її помсти й кари, але бачить також і трагедію народу, нестерпний моральний вплив війни на людину, бо "людина народжена для радості, праці, для багатства".

Він сам був на фронті, на власні очі бачив горе, сльози, кров і своїм обов'язком вважав оспівати безсмертний подвиг українців, показати всьому світу безмір їхніх страждань і велич героїчних звершень.
Перу митця належить ряд оповідань і кіноповістей, темою яких є Велика Вітчизняна війна. Це такі його твори, як оповідання «Стій, смерть, зупинись!», «Воля до життя», «На колючому дроті», «Відступник», «Незабутнє», «Мати», а також кіноповісті «Україна в огні», «Повість полум'яних літ».
Війна — надзвичайне випробування в житті кожної окремої людини і нації загалом. Під час війни особливо яскраво проявляються як кращі, так і гірші риси людей. Вони здатні до вершинних злетів духу, але можуть і опускатися до негідних, низьких вчинків. Довженка завжди хвилювала проблема достойної поведінки людини на війні. У своїх творах він любив зображати людей високошляхетних, мужніх, їхню волю до перемоги, вірність обов'язку.
Так, в оповіданні «Стій, смерть; зупинись!» він розповідає про надзвичайну мужність і витриманість капітана Гусарова, що, незважаючи на смертельне поранення, зміг посадити літак на рідному аеродромі.
В оповіданні «Воля до життя» письменник захоплюється подвигом солдата Івана Кармалюка, який нелюдським зусиллям волі зумів подолати смертельну хворобу — гангрену.

Не можна без хвилювання і зворушення читати оповідання «Незабутнє». Поштовхом до його написання стали болючі роздуми письменника над особливим трагізмом жіночих доль під час війни. На початку травня. 1942 р. він записав у щоденнику: «Велика і надзвичайна тема — українська жінка і війна. Хто виніс і винесе на своїх плечах найбільше лиха, жорстокості, ганьби, насильства? Українська мати, сестра, жінка, улюблена». Оповідання, створене Довженком, стало справжнім гімном прекрасному коханню Василя і Олесі, що народилося і розцвіло у жорстокий час, коли «говорили гармати». Напевно, небагато знайдеться у світовій літературі творів, де авторові вдалося б так глибоко відобразити найтонші порухи людських сердець, передати усі відтінки і переливи неповторного почуття кохання.

Довженко — митець-романтик, і тому його твір, сповнений високого трагедійного звучання, викликає не розпач і безнадію, а захоплення красою і величчю людини, яка не втрачає своєї гідності і чистоти навіть у найважчі часи. «Незабутнє» пізніше увійшло до кіноповісті «Україна в огні».
Грандіозною епопеєю другої світової війни назвали критики кіноповість Довженка «Повість полум'яних літ». У центрі твору — сержант Іван Орлюк, колгоспник із Наддніпрянщини. Людина прямої і щирої вдачі, він створений для мирної праці на землі. Але юнак мусить із зброєю в руках захищати рідний край від окупантів. Саме Іван Орлюк, за словами Довженка, «звичайний переможець у світовій війні», Уляна, генерал Глазунов, учитель Рясний, Семен і Роман Клунні захистили Україну від фашистської нечисті, відстояли правду, свободу, красу.
Серед творів про війну особливе місце посідає кіносценарій «Україна в огні». Олександр Підсуха так охарактеризував стильові особливості і значення кіноповісті:«Із творів про перший період війни, написаних у часи Великої Вітчизняної, я, не вагаючись, на перше місце поставив би кіноповість Олександра Довженка «Україна в огні» — через шевченківську перейнятість автора всенародною трагедією. За широтою охоплення матеріалу, глибиною і правдивістю зображення, за справді-таки шекспірівськими колізіями цей твір у нашій літературі тих часів не має собі рівного».

«Україна в огні» — це Довженків крик болю, це гостра реакція митця на трагедію рідного краю. У цьому творі автор відобразив складні, драматичні події війни, змалював людське благородство і людську підлість.
Кіноповість написана про простих людей, на плечі яких ліг найбільший тягар війни. Герої «України в огні» — Василь Кравчина, Лаврін Запорожець, Купріян Хутірний, Мина Товченик та інші — це сильні духом люди, віддані своїй землі, готові заради неї іти на смерть. У своїй кіноповісті автор змалював їхні образи з особливою любов'ю.
Війна жахливим котком пройшлася по душах людей. Особливо тяжкі випробування випали на долю тих, хто перебував на «тимчасово окупованих ворогом територіях». З болем у серці пишучи про трагічні долі цих людей, О. Довженко гостро засуджує і війну, і тих бездушних чиновників, яким не вистачило доброти, людяності, мудрості, щоб збагнути весь безмір страждань тих Нещасних, хто волею обставин опинився під чоботом фашизму. Письменника надзвичайно турбувало ставлення до жителів територій, звільнюваних радянськими військами. Він вважав, що «ми, визволителі, всі до одного вже забули, що ми трохи винуваті перед звільненими, а ми вважаємо уже їх другорядними, нечистими, винуватими перед нами «дезертиро-оточенопристосуванцями».
«Україна в огні» — це чесна, неприхована правда про страшні випробування, яких зазнав наш народ під час другої світової війни. Письменник-гуманіст, 0. Довженко з усією силою свого таланту засуджує війну як найжахливішу катастрофу в житті народу й окремої людини, таврує підлість і зрадництво.