Мои Конспекты
Главная | Обратная связь


Автомобили
Астрономия
Биология
География
Дом и сад
Другие языки
Другое
Информатика
История
Культура
Литература
Логика
Математика
Медицина
Металлургия
Механика
Образование
Охрана труда
Педагогика
Политика
Право
Психология
Религия
Риторика
Социология
Спорт
Строительство
Технология
Туризм
Физика
Философия
Финансы
Химия
Черчение
Экология
Экономика
Электроника

Умови розробки, основні положення та історико-правове значення конституції УНР 1918р.



Конституційний процес, що відбувався в Українській Народній Республіці, є безперечно продовженням правових традицій Київської Русі, звичаїв і норм Запорізької Січі та Держави Богдана Хмельницького. Вагомим кроком на цьому шляху стала Конституція Пилипа Орлика. Після прийняття актів конституційного характеру періоду Центральної Ради – чотирьох універсалів, – створились сприятливі умови для прийняття конституції (Статут про державний устрій, права і вольності УНР).

Конституція Української Народної Республіки – це основний закон української держави, що був опрацьований спеціальною комісією та прийнятий Українською Центральною Радою на її останній сесії 29 квітня 1918 [4, с.306]. Одним із головним авторів Конституції був професор М.Грушевський.

Обрання М. Грушевського Президентом УНР, яке, за свідченням Д. Дорошенка, відбулося на тому ж засіданні Малої Ради 29 квітня 1918 p., де приймалась Конституція, вірогідно, було останньою спробою Центральної Ради утримати владу в умовах санкціонованого німецьким окупаційним командуванням державного перевороту.

Конституція УНР складається з 85 статей, які об'єднані у 8 розділів:

Розділ I. Загальні постанови.

Розділ II. Права громадян України.

Розділ III. Органи влади Української Народної Республіки.

Розділ IV. Всенародні Збори Української Народної Республіки.

Розділ V. Про Раду Народних Міністрів Української Народної Республіки.

Розділ VI. Суд Української Народної Республіки.

Розділ VII. Національні союзи.

Розділ VIII. Про часове припинення громадянських свобід.

Конституційний процес ЦР розпочала відразу ж після проголошення Першого універсалу створенням конституційної комісії у складі 100 осіб на чолі з М. Грушевським. Конституцію передбачалося ухвалити Всеукраїнськими Установчими Зборами. Але революційні події, російська та німецька окупації завадили цьому і в останній день свого існування, 29 квітня 1918 р., ЦР затвердила її положення, але в життя не впровадила, бо сама припинила діяльність.

Конституція УНР мала підзаголовок - "Статут про державний устрій, права і вольності УНР" і складалася з 83 статей, об'єднаних у 8 розділів: I. Загальні постанови (статті 1-6); II. Права громадян України (статті 7-21); III. Органи власти УНР (статті 22-26); W. Всенародні Збори УНР (статті 27-49); V. Про Раду Народних Міністрів УНР (статті 50-59); VI. Суд УНР (статті 60-68); VII. Національні союзи (статті 69-78); VIII. Про часове припинення громадянських свобод (статті 79-83).

УНР проголошувалася "державою суверенною, самостійною і ні від кого незалежною", суверенне право в якій належить народові (всім разом громадянам республіки). Територія її неподільна і без згоди 2/3 парламенту не може змінюватися кордон.

Громадянином вважалася особа, яка набула це право законним шляхом, подвійне громадянство не передбачалося. Актова, громадянська і політична дієздатність наставала з 20 років. Всі громадяни, незалежно від віку, віри, раси, статі проголошувалися рівними у своїх правах. їм гарантувалися всі права і свободи, як то: свобода слова, друку, совісті, обирати і бути обраним (активне і пасивне виборче право), вільне місце проживання, пересування, недоторканність особистого життя, таємниця листування тощо. Встановлювалися порядок виборів та законотворча процедура. Влада розподілялася на гілки: законодавчу, виконавчу та судову. Законодавча належала Всенародним Зборам УНР, виконавча - Раді Народних Міністрів, судова - Генеральному Суду УНР.

Національним меншинам надавалося право об'єднуватися у національні союзи, які формували органи самоуправління, видавали корпоративні закони, що не суперечили б Конституції держави, встановлювали бюджет тощо.

На випадок війни чи повстання громадянські свободи обмежувалися спеціальним законам не більше як на 3 місяці, який ухвалювали Всенародні Збори або Рада Народних Міністрів.

Історичні обставини зумовили її спрямованість як документа перехідного періоду, але, безперечно, це була демократична за своїм змістом конституція. У своїх «Замітках» Павло Христюк чи не вперше подав текст Конституції УНР [5, с.175 - 180]. Структурно вона містила 83 статті, об'єднані у 8 розділів (Загальні постанови [1, с.270], Права громадян України [1, с. 271], Органи влади УНР [1, с. 272], Всенародні збори УНР [1, с. 273], Про Раду Народних Міністрів УНР [1, с. 274], Суд УНР [1, с. 275], Національні союзи [1, с. 275], Про часове припинення громадських свобод [1, с. 277]).

Україна проголошувалась «державою суверенною, самостійною і ні від кого незалежною» (ст. 1) [4, с.295]. Зазначалося, що суверенне право належить народові України, тобто громадянам УНР всім разом [4, с. 295].

Устрій держави будувався на принципі неподільності території та праві на широке самоврядування земель, волостей і громадян (ст. 4-5) [4, с.295]. Проголошувалась рівність громадян «в своїх громадянських і політичних правах» незалежно від народження, віри, освіти, національності, майна, податкування (ст. 12) [4, с.296]. Встановлювалися демократичні свободи «слова, друку, сумління, організації, страйку» (ст. 17) [4, с.297], недоторканність «домашнього огнища» (ст. 15) [4, с.296], таємниця листування (ст. 16) [4, с. 297], «свобода перемін місця пробування» (ст. 18) [4, с.297]. На території України скасовувалися: смертна кара; тілесні та інші види покарання, які принижують людську гідність; конфіскація майна як покарання (ст. 14) [4, с. 296]. На основі принципу розподілу влад Конституція визначала порядок створення й повноваження органів влади УНР. Верховним органом УНР проголошувалися Всенародні Збори, які безпосередньо здійснювали вищу законодавчу владу (ст. 23) й формували вищі органи виконавчої (Раду Народних Міністрів) (ст. 24) і судової (Генеральний суд) влади (ст. 25) [4, с. 297-298]. «Єдина безпосередня місцева власть» (ст. 26) надавалась виборним Радам і Управам громад, волостей і земель [4, с. 298].

Уряд республіки формувався головою парламенту. Членам Ради Народних Міністрів надавалось право брати участь у дебатах на сесіях парламенту з дорадчим голосом. Депутати Всенародних зборів також зберігали за собою таке право [3, с.54]. Третьою гілкою влади мав бути Генеральний суд, який обирався спільно Всенародними зборами та судами земель України. Судова влада мала здійснюватись іменем Української народної Республіки виключно судовими установами [3, с. 54].

Стосовно демократичних органів місцевої влади, то Центральній Раді не вдалось реалізувати даний принцип, адже відповідно до закону Центральної Ради «Про адміністративно-територіальний поділ України» поділ України на повіти і губернії скасовувався [3, с.55].

Слід підкреслити, що Конституція не передбачала посади президента УНР. За цією Конституцією УНР мала стати демократичною парламентською державою. Проте як пояснити твердження, що М. Грушевський є першим президентом України?

29 квітня 1918 року Центральна Рада прийняла Конституцію без єдиної згадки про посаду президента, але обрала М. Грушевського президентом УНР. Цього ж дня Центральна Рада була розігнана німецькими окупаційними військами, стався державний переворот, внаслідок якого до влади прийшов гетьман П. Скоропадський [3, с. 53].

Отже, фактично М. Грушевський був обраний президентом УНР, та попри відсутність достовірних архівних документів, юридично його не можна вважати президентом, бо ця посада не була передбачена Конституцією 1918 року.