Мои Конспекты
Главная | Обратная связь


Автомобили
Астрономия
Биология
География
Дом и сад
Другие языки
Другое
Информатика
История
Культура
Литература
Логика
Математика
Медицина
Металлургия
Механика
Образование
Охрана труда
Педагогика
Политика
Право
Психология
Религия
Риторика
Социология
Спорт
Строительство
Технология
Туризм
Физика
Философия
Финансы
Химия
Черчение
Экология
Экономика
Электроника

Доброго дня, шановна пані голово, шановні члени Державної екзаменаційної комісії, рецензенти та присутні.



До Вашої уваги подаються основні положення кваліфікаційної бакалаврської роботи студентки Тернієвької С. С. на тему: «Особливості радіаційно-термічного режиму материків».

Вивченню особливостей приземного шару температури повітря та радіаційного балансу в даний час приділяється дуже велика увага, яка визначається практичною необхідністю мати достовірну інформацію про їх надходження і розподіл. Перш за все це пов’язано з масштабними змінами клімату, що спостерігається в останнє століття, вичерпанням традиційних енергетичних ресурсів, потребами агрокліматичного районування території, виділенням рекреаційних зон світу тощо. Попри визначальний вплив кількості та розподілу сонячної радіації і зумовлених цим термічних показників на планеті Земля на перебіг усіх фізико-географічних процесів її регіонів, узагальнюючі праці з регіонального розподілу радіаційно-термічних показників відсутні. Усе зазначене зумовило вибір теми дослідження та дозволило сформулювати мету бакалаврської роботи.

Мета полягає в регіональній характеристиці світового розподілу радіаційного балансу та термічного режиму приземного шару повітря. І реалізується через виконання наступних завдань:

– охарактеризувати географічний розподіл радіаційного балансу на материках;

– з’ясувати термічний режим приземного шару повітря материків;

Об’єктом бакалаврської роботи є радіаційний баланс земної поверхні та термічний режим приземного шару повітря.

Предмет бакалаврської роботи– регіональний розподіл радіаційного балансу земної поверхні та термічний режим приземного шару повітря (по материках).

Теоретично – змістову основу дослідження склали матеріали вітчизняних та зарубіжних вчених з даної тематики: Б.Д. Панасенко , І.П. Половина, Т. В. Власова, М.А. Аршинова, Т.А. Ковалева займалися вивченням регіональної фізичної географією материків проте всі ці праці були комплексними, особливої уваги на висвітлення радіаційно-термічних особливостей материків приділено не було. У працях Н.В. Гуляєвої, О.В. Барановської та С.В. Міхелі розглядалися питання кліматичного зонування материків, проте лише деяких.

Над питанням радіаційно-термічного режиму Антарктиди (хоч і частково) працювали: Н.О. Абраменко, Л.И. Дубровин, І.Н. Сократова . Актуальними при написанні роботи також були праці таких вчених науковців, як: О.А. Дроздов, В.А. Васильев, Н.В. Кобышева, А.Н. Раевский, Л.К. Смекалова, Е.П. Школьний, С.П. Хромов, М.А. Петросянц вони розглядали загальні кліматичні відомості, щодо розподілу радіаційного балансу та температур по земній поверхні. Використані були і електронні ресурси.

Теоретичне значення отриманих результатів полягає у з’ясуванні особливостей радіаційно-термічних умов кожного материка та їх порівняльному аналізі. Після якого автором було розроблено таблиці «Узагальнення термічного режиму материків».

Практична цінністьдослідження – її результати доцільно використовувати студентам при вивченні теми, присвяченої метеопоказникам сонячної радіації та температури повітря із дисципліни «Метеорологія і кліматологія», «Фізична географія материків та океанів». Детальна інформація про радіаційно-термічні умови буде корисною при вивченні курсу «Географія материків та океанів» у 7 класі.

Структура роботи. Бакалаврська робота складається із вступу, двох розділів, висновків, 17 додатків, списку використаних джерел та літератури, що нараховує 54 найменування.

Зміст роботи викладений на 112 сторінках друкованого тексту. З них основного тексту 83 сторінки з 6 ілюстраціями та 1 таблицею.

1. Охарактеризувати географічний розподіл Rб на материках;

Показники радіаційного балансу на територіях материків у більшій чи меншій мірі відрізняються, що залежить, від таких чинників, як: висота Сонця над горизонтом, тривалість світлового дня, альбедо підстилаючої поверхні, хмарність, прозорість атмосфери та висота материка над рівнем моря.

В середньому за рік суми радіаційного балансу для всієї земної поверхні є додатними, за винятком районів з постійним льодовим покривом (Антарктида та центральна частина Гренландії).

Материки північної півкулі характеризуються меншими показниками радіаційного балансу в порівнянні з «південними». Це можна пояснити тим, що найбільш масивні частини обох материків розташовані у порівняно холодних кліматичних поясах. Для них характерні нижчі показники радіаційного балансу: в арктичному 400 – 420 МДж/м2 (10 ккал/см2), у субарктичному 500 – 1000 МДж/м2 (20 – 30 ккал/см2) та помірному з підвищеною хмарністю і туманами (особливо в областях мусонного клімату) – 1200 – 2000 МДж/м2 (40 – 50 ккал/см2). На південь обидва материки звужуються, що обумовлює менші площі для надходження сонячної радіації. Набір кліматичних поясів у них, на відміну від південних материків, не повторюється, а тому кількість надходження сонячної радіації менша. Об’єми радіаційного балансу зростають від екватора до північного полюсу майже в 2 рази.

Найбільші річні суми радіаційного балансу припадають на Південну Америку, Африку і меншою мірою Австралію, що пов’язано з їх положенням в низьких широтах. Значення в 3349 – 3768 МДж/м2 (90 – 80 ккал/см2) спостерігаються в зоні екватора на східних окраїнах материків, а в Південній Америці ще й в зоні південного тропіка. Річний радіаційний баланс майже на всій площі материків перевищує 2512 МДж/м2 (60 ккал/см2). Знижені значення радіаційного балансу спостерігаються на півдні цих материків через наближення до помірних широт, а в Африці ще в межах гірського масиву Камерун (екваторіальна зона) через велику щільну хмарність до 70%. Для Африки найменше його значення 2093 МДж/м2 (50 ккал/см2), Австралії 1256 МДж/м2 (30 ккал/см2). Для півдня Південної Америки вони становлять 837 МДж/м2 (20 ккал/см2), від’ємні значення спостерігаються взимку на крайньому півдні. Величини радіаційного балансу змінюються незначно (приблизно на 10 ккал/ см2), як в просторі так і в часі.

На всіх материках знижені показники радіаційного балансу спостерігаються в гірських областях.

В межах Антарктиди розрізняють антарктичні оази та сніжно-крижану поверхню. Радіаційний баланс кам’яної поверхні оаз становить 1200 МДж/м2 (30 ккал/см2) в рік. Радіаційний баланс крижаної поверхні Антарктиди, за винятком двох – трьох місяців у році, завжди від'ємний і коливається від – 250 МДж/м2 (-5 ккал/см2) до -500 МДж/м2 (-15 ккал/см2). Отож, радіаційний баланс оаз вищий, ніж на крижаній поверхні материка. Більші його суми припадають на прибережні регіони (зокрема оази), менші на внутрішню частину материка, тобто знижуються від периферії до центру.

2. З’ясувати термічні умови приземного шару повітря материків;

Порівнюючи материки півкуль між собою ми з’ясували, що кліматичні умови північних материків відрізняються значною контрастністю. Оскільки в їх межах є регіони з дуже суворим (північні частини материків на північ від 60° пн. ш.) і дуже теплим чи жарким кліматом (території тропічних широт, зокрема півострови – Аравійський, Індостан, Індокитай; в Північній Америці це Мексиканське нагір’я). На материках чітко простежується субширотна кліматична зональність, в межах кліматичних поясів виділяють ряд довготних кліматичних областей. Для цих материків характерні часові та просторові температурні контрасти, високі річні амплітуди температур (Додаток Т). На відміну від материків північної півкулі у південних материків відмінності термічних показників згладжені. У північних поясах представлені майже всі кліматичні пояси, у південних ні, до того ж вони повторюються.

Особливість клімату південних материків визначається їх розташуванням у

низьких широтах, тому вони отримують велику кількість сонячної радіації і високі температурні показники протягом року. Кліматичні пояси повторюються, а «набір» довготних кліматичних областей значно менший. Термічні пори року виражені слабко. Розглянемо детальніше термічні особливості термічного режиму материків.

Пн. Америка лежить майже в усіх кл. поясах, де чітко виражена довготна кліматична зональність, яка характеризується періодичністю. В термічних умовах зимового періоду спостерігаються значні відмінності. Січнева температура канадс. Арх.. -32°С, а на пд. Флориди +20. Для рівнинного сходу характерні швидкі зміни температури повітря при русі з півночі на південь менше ніж 2 тис. км/ до 25°С. У Північній Америці немає «полюсу холоду» території, на якій систематично спостерігалися б найбільш низькі температури. Найбільш низька від’ємна аномалія температури повітря взимку спостерігається в районі Гудзонової затоки (-15°С). Великі озера роблять помітний вплив на температуру повітря. Влітку температурні відмінності між північчю і півднем материка згладжуються, чому сприяє тривала освітленість північних районів (за полярним колом – полярний день).

В межах Євразії виділяють два субконтиненти – Європу і Азію, які відрізняються положенням в кліматичних поясах та термічними умовами та континентальністю. Для Азії характерні високі річні амплітуди температур становить 50 – 65°С, а між екстремальними досягає 102°С (Оймякон, Верхоянськ). Тібет - умовах розрідженого повітря тут відбуваються різкі коливання температури протягом доби (до 37°С).

У східній частині Азії широтне простягання ізотерм змінюється на майже меридіональне (високі гірські пасма, а також взаємодія суходолу з океаном).

Африка – єдиний із материків земної кулі, який, розташований по обидва боки від екватора, і знаходиться приблизно на однаковій відстані в північній і південній півкулях. Така особливість положення створює умови для утворення однакових кліматичних умов на одних і тих же широтах в обох півкулях. В Африці більш чітко, ніж на інших материках, виражена широтна кліматична зональність. Довготна кліматична зональність або ж набір кліматичних областей виражено локально, або взагалі відсутні. За переважаючими висотами Африку поділяють на низьку і високу результатом чого є різні термічні показники (низька - тепліша). Континентальність обумовлена площею материка та підсилюється Євразією.

Особливістю материка є внутрішньотропічний хід температури – в жоден місяць року середня температура не буває нижчою за +15°С (виключенням є гори і крайня північ материка). А середньодобові амплітуди температур вищі за річні. В Африці відсутні термічні пори року.

В Австралії прохолодніше, ніж в багатьох районах інших материків, розташованих на тих же широтах південної півкулі. Сезонні коливання температур в цілому незначні. Зазвичай на узбережжях і горах, особливо на південному сході, прохолодніше, ніж у внутрішніх районах. Північ і, зокрема, північно-західне узбережжя – найтепліший район.

В порівнянні з Південною Африкою і Південною Америкою температури тут знижуються лише на південь від екватора. Попри малу протяжність материка в меридіональному напрямку, його північні і південні райони розрізняються за температурними умовами. Значною мірою це обумовлено неоднаковими властивостями підстилаючої поверхні оточуючих океанів і самого материка. Австралія більш розтягнута з заходу на схід. При слабкій порізаності берегової лінії це сприяє інтенсивному прогріванню внутрішніх районів. Навіть взимку (липень) середні температури не опускаються нижче +10°С, літом вони досягають +30°С. Високі добові та річні амплітуди температур, на узбережжях вищі, ніж в континентальних областях. На материку спостерігається чітко виражена зональність.

Клімат Південної Америки більш різноманітний, ніж ін. материків. Пд. півкулі, що обумовлено положенням в різних кліматичних поясах. виражена широтна зональність. Довготна зональність виражена слабше. Спостерігаються високі річні амплітуди температур, в помірному поясі вони становлять 25°С. Виражені температурні відмінності і в межах субконтинентів, територія Рівнинного Сходу тепліша за Гірський Захід.

Антарктида – найхолодніший з материків Землі. Температури знижуються від узбережжя до південного полюсу. Середня добова температура навіть влітку не піднімається вище -30°С, а взимку вона нижча -70°С. На станції «Восток» зареєстровано найнижчу температуру на Землі -89,2°С. В полярну ніч Антарктида віддає тепла більше, ніж одержує, за рахунок аномально великого ефективного випромінювання криги.

Оази Антарктиди відбивають 20% сонячної енергії і нагріваються влітку до +30°С. Взимку у внутрішніх районах 4 місяці панує полярна ніч. Морози тут можуть сягати більше ніж -80°С. На узбережжі морози рідко сягають -40°С.

Влітку протягом 4 місяців у внутрішніх районах триває полярний день. Повітря прогрівається до -30°С, а на узбережжі до 0°С. В антарктичних оазисах повітря прогрівається до +11°С і більше. Доповідь закінчена. Дякую за увагу і готова відповісти на ваші питання.