Мои Конспекты
Главная | Обратная связь


Автомобили
Астрономия
Биология
География
Дом и сад
Другие языки
Другое
Информатика
История
Культура
Литература
Логика
Математика
Медицина
Металлургия
Механика
Образование
Охрана труда
Педагогика
Политика
Право
Психология
Религия
Риторика
Социология
Спорт
Строительство
Технология
Туризм
Физика
Философия
Финансы
Химия
Черчение
Экология
Экономика
Электроника

Характеристика спеціальних, особливих психологічних вимог до особистості викладача вищої школи.



Потрібно зауважити, що загальні властивості не дають змоги розкрити усю специфіку викладача вищої школи, тому потрібно говорити про особливі, специфічні психологічні якості педагога, що роблять яскравими та перспективними його професійні можливості та здібності.

Ø Педагогічна майстерність - уміння, найвища вправність у навчально-виховній діяльності професійно готового педагога. Складниками цієї майстерності є.

- робота педагога за покликанням, відчуття професійного щастя від спілкування з вихованцями, любов до студентів та до професії. Великим щастям для людини, на думку В.О. Сухомлинського, є віддача своїх духовних сил іншій людині. Не випадково його життєвим кредо була славнозвісна формула педагогічного щастя: «серце віддаю дітям!»;

- наявність гуманістичного світогляду, повага до студента, віра в його сили й можливості, засновані на наявності професійних знань;

- висока моральність педагога, що ґрунтується на національній самосвідомості, духовному потенціалі та гуманних загальнолюдських якостях: бути, насамперед, людиною, а вже потім – професіоналом. Висока моральність викладача є найважливішою умовою його педагогічної майстерності, запорукою того, що вихованці сприйматимуть його як свого провідника до вершин моралі. Ця ж якість допомагає педагогу невимушено підтримувати необхідні для гуманістичного виховання студентів контакти з їх батьками та своїми колегами;

- громадянська вихованість, тобто потрібно бути свідомим законослухняним громадянином з активною життєвою позицією.

Ø Креативність. Розвиток креативності спрямований на досягнення спеціалістом високого рівня професіоналізму, духовної вершини, тобто сприяє самоактуалізації особистості. Деякі дослідники[5] визначають креативність як комплекс інтелектуальних і особистісних особливостей індивіда, що сприяють самостійній постановці проблем, народженню значної кількості оригінальних ідей і нешаблонному їх вирішенню. Складовою креативності є творча активність, що породжує щось якісно нове, вирізняється неповторністю, оригінальністю, суспільно-історичною унікальністю. Науковець Н. Яремчук зазначає, що формою прояву креативного мислення є рефлексія, яка спрямована на розуміння суб’єктом самого себе, власної діяльності[6]. Особливістю рефлексивної культури викладача є його здатність спостерігати, оцінювати, самоідентифікувати себе з педагогічним ідеалом і на цій основі робити прогнози для себе та для інших.

Науковцем С.О. Сисоєвою запропонований варіант найважливіших рис педагогічної креативності:

ü високий рівень соціальної й моральної свідомості;

ü пошуково-проблемний стиль мислення;

ü розвинені інтелектуально-логічні здібності (вміння аналізувати, обґрунтовувати, пояснювати, виділяти головне тощо);

ü проблемне бачення;

ü творча фантазія,

ü розвинена уява;

ü специфічні особистісні якості (сміливість, готовність до ризику, цілеспрямованість; допитливість, самостійність, наполегливість, ентузіазм);

ü специфічні мотиви (необхідність реалізувати своє “Я”, бажання бути визнаним);

ü творчий інтерес, захопленість творчим процесом, прагнення досягти найбільшої результативності в конкретних умовах праці.

Для викладачів із високим рівнем сформованості творчої компетентності

характерним є :

§ специфічний характер пізнання, що ґрунтується на ускладненому наслідуванні, здатності кардинально змінювати настанову інтелекту (якщо вона неефективна) при вирішенні педагогічних проблем;

§ евристичні вміння, які є передумовою виникнення нових ідей;

§ стиль роботи (здатність концентрувати увагу, вибіркове ставлення до

проблем, висока енергійність). У творчого викладача кожне заняття побудовано творчо, на засадах розвиваючого навчання, що сприяє розвитку у суб’єктів навчання мисленнєвих операцій, умінь аналізу, синтезу, порівняння, узагальнення, систематизації, класифікації, визначення причинно-наслідкових зв’язків і залежностей фактів та явищ, а також їх логічного структурування, використання елементів дослідження, пошуку, визначення основного і другорядного. Крім того, для такого заняття є характерною багатоваріантність форм навчальної діяльності та методів її організації, прийомів реалізації його мети, що надає широкі можливості для здійснення індивідуального підходу в навчанні і вихованні.

Ø Мобільність – викладачВНЗ, який працює в нових умовах вищої школи, повинен володіти особистісною і соціальною мобільністю, крім того, – мобільністю знань. Відмова від стереотипів, здатність до інновацій, інтерес до всього нового, але в контексті критичного осмислення запропонованого, уміння підібрати найбільш ефективну для вирішення педагогічного завдання технологію – усе це визначає мобільність творчого викладача вищої школи

Ø Організаційна інтуїція - здібність швидко і глибоко розуміти особливості іншої людини і «відображати» її, уміло змінюючи тон і форму звертання, засоби і методи дії. Людина, що володіє організаційною інтуїцією, легко

визначає, на що здатний той чи інший працівник, легко відрізняє зміни взаємин у колективі, уміло групує людей у залежності від їхніх симпатій і антипатій. Це прояв психологічної вибірковості наставника. Такий педагог нерідко здатний скласти швидку і точну психологічну характеристику людини, дати влучний словесний, а часом і мімічний портрет. У нього розвинена схильність до психологічного аналізу, пояснення поведінки і вчинків інших людей і своїх власних. Уміння знайти для кожного його місце в спільній для студентів справі, відповідно до індивідуальних особливостей характеру, психологічного складу — це теж організаційна інтуїція. Для наставника ця якість - позначимо її як практично-психологічний розум[7] - є особливо цінною. І чим напруженіша робота, чим сильніше стомлення, чим складніша ситуація, тим потрібніша, більш актуальна ця практично-психологічна підготовка наставника, його уміння розмірити реальні можливості з поставленими завданнями, привести їх у відповідність один з одним.

Ø Психологічний такт — це уважність, чуйність, уміння вибрати єдиний вірний спосіб відносин з студентами, сприйняття суб'єктивних особливостей людей. Психологічний такт наставника групи студентів — це уміння завжди залишатися самим собою, зберегти якості, завдяки яким йому виявили довіру. Найменший прояв гордості, тону, що повчає, викликають різку негативну реакцію молоді, тоді як природність, справедливий, об'єктивний підхід до студентів - якості, що особливо нею цінуються. Важливим в даному контексті постає питання про роль гумору в навчанні. З цього приводу чудово сказав дитячий письменник Дж. Родарі: "Найбільший оман щодо навчального процесу полягає в думці, що цей процес повинен проходити похмуро ". Жарт на заняттях виконує як мінімум три функції. Перша, найбільш добре відома - релаксаційна. Студенти втомилися або занадто напружені, викладач пожартував, вони посміялися і їм стало легше. Друга функція гумору визначається необхідністю розвитку у студентів найважливішої якості - захопленості своєю справою. Моральний обов'язок викладача, поряд з іншими, полягає в тому, щоб передати учням своє небайдуже ставлення до науки, і одна з ознак цієї небайдужості - здатність знаходити у своїй професійній сфері «смішне». В етичному аспекті найголовніша функція жарту - особистісно - комунікативна. Гумор можна розглядати як один з найважливіших шляхів вироблення уявлення про особистость викладача й один зі способів встановлення міжособистісних контактів. При цьому дуже істотним є дотримання правила: іронія викладача повинна бути спрямована в першу чергу на самого себе. Тільки якщо він здатен посміятися над собою - набуває право пожартувати і на адресу студентів.

Ø Інтелігентність, яка виявляється в морально-поведінковому стилі викладача, закріплюється в глибині його професійної обізнаності й широчині загальнокультурної впливовості, тонкощах естетичних поглядів, смаків та ідеалів[8].

У сучасного викладача повинно бути сформовано цілий ряд умінь: вміння сконструювати і виконати промову, вміння заставити себе слухати, вміння залишити від цього слід у людей, інші. Усі їх можна у певному наближенні звести, на думку професора О. О. Леонтьєва, до таких видів умінь: комунікативних, гностичних, перцептивних.

Ø Комунікативні здібності

                   
 
здатність всесторонньо і об'єктивно сприймати людину-партнер по спілкуванню  
 
Здатність викликати у нього довіру, співпереживання в спільній діяльності  
 
здатність передбачати і ліквідовувати конфлікти  
 
   
справедливо, конструктивно, тактовно критикувати свого товариша по спільній діяльності  
     
сприймати і враховувати критику, перебудовувавши відповідно свою поведінку і діяльність  
 

 

 


В.О. Сухомлинський розробив своєрідний кодекс мовлення викладача вищої школи. На його думку, слово викладача ВНЗ не може бути брутальним і нещирим: «Я вірю в могутню, безмежну силу слова вихователя. Слово – найтонший і найгостріший інструмент, яким ми, вчителі, повинні вміло торкатися сердець наших вихованців... Виховання словом – найскладніше, найважче, що є в педагогіці і в школі... Слово викладача вищої школи я вважаю найнеобхіднішим і найтоншим дотиком людини, яка переконана у правоті й красі своїх поглядів, переконань, світогляду, до серця людини, яка прагне бути хорошою».

Ø Гностичні здібності, пов'язані із здатністю особистості добирати потрібну інформацію, матеріал, швидко, у разі необхідності, змінювати їх, будувати у певній логічній послідовності, за певною смисловою структурою і організацією. Якщо викладач проявляє на занятті вміння з окремих фактів робити правильні висновки, логічно будувати свої судження, може при необхідності пофантазувати з студентами, виявляє впевненність, захоплення, емоційний підйом, то він постає перед аудиторією у якості справжнього лідера.

Ø Перцептивні уміня - перш за все, це такі властивості уваги, як спостережливість, стійкість, переключення, розподіл, вибірковість та інші. Спостережливість - це здатність викладача помічати і враховувати все, що відбувається в аудиторії й поза нею і змінювати при цьому відповідно свою діяльність. Це готовність лектора правильно сприймати, оцінювати і пізнавати емоційні стани, настрої всіх слухачів разом і кожного зокрема, вміння адекватно, з розумінням, відгукуватись на них. Стійкість уваги характеризується тим, як довго викладач може зосереджувати свою увагу на одному і тому ж об'єкті (думці, людині, позиції тощо). Переключення оцінюється за тим, як швидко він здатний переводити свою увагу з одного об'єкта діяльності на інший, наприклад, з одного слухача на іншого, зі слухання людини на власне свою промову.

Ціла низка науковців серед важливих психологічних компонентів педагогічної діяльності викладача виокремлює його позицію, зміст якої полягає у ставленні до студентів. Так, з точки зору науковця Н.Дятленко[9]дуже важливо, щоб викладач був переконаним у тих позиціях, які він транслює студентам, та стимулював їх до пошуку „болючих точок” проблеми та способів її вирішення.

Г. В. Ложкіним виділено декілька позицій викладача:

       
 
   

 


 

веде до нав’язування своєї думки

базується на заслуженому визнанні

 

 

       
   
 
 

 


здійснення педагогічної діяльності створюється маніпулятивним

при власній невпевненості, не за шляхом

покликанням, а з інших міркувань

Безумовно, що тільки позиція педагогічного авторитету визначає успішність педагогічної взаємодії, оскільки є привабливою для студентів. Притаманні їй індивідуально-психологічні особливості викладача (високі моральні якості, оптимізм, гуманізм, доброзичливість, зацікавлена товариськість) виявляються у його поведінці, а також у ставленні до предмета, який він викладає, до студентів та інших викладачів[10].

Студент має сприйматись викладачем як суб'єкт навчання, їх взаємодія має будуватись на основі діалогічного підходу, що забезпечує суб'єкт-суб'єктні стосунки, які ґрунтуються на рівності позицій, повазі та довірі до студента як свого партнера[11]. Саме це дає змогу зрозуміти один-одного і є найкращим способом взаємодії, а також допомагає задовольнити особисті потреби і інтереси всіх учасників навчального процесу. Сучасний викладач не має бути маніпулятором, тобто не намагатися підкоряти і контролювати волю слухачів для досягнення власної мети; він має володіти протилежним до маніпуляції потенціалом – самоактуалізацією. Цей термін ввів в науку американський психолог Маслоу: самоактуалізуючими людьми він назвав тих, які відрізнялись від інших сильною потребою в діяльності, творчості, а також відповідальністю, справедливістю, тощо. За його вченням само- актуалізація це бажання людини стати тим, ким вона може стати, досягти вершини свого потенціалу[12]. Маслоу розробив характеристику самоактуалізуючих людей, з якої виходить, що вони становлять „цвіт" людської раси і є кращими її представниками яким притаманні такі якості: ефективне сприйняття реальності, прийняття себе, інших, безпосередність, простота, центрованість на проблемі, незалежність, свіжість сприйняття, вершинні переживання, суспільний інтерес, глибокі міжособистісні взаємостосунки, демократичний характер, креативність і опір окультурюванню. Завдяки цим якостям та стремлінню викладач прагне бути високим професіоналом, реалізувати свій багатогранний науковий і творчий потенціал.

Не менш важливим компонентом у діяльності викладача є його інформаційна культура. В умовах переходу нашого суспільства у постіндустріальне та інформаційне суспільство висуваються нові вимоги і створюються нові можливості у застосуванні інформаційних технологій та комп'ютерної техніки практично у всіх галузях виробництва, науки, освіти, культури і навіть побуту. Тому, вже сьогодні викладач мусить ефективно використовувати нові технології та джерела інформації, що сприятиме більш продуктивному засвоєнню нових знань та умінь у системі подальшого розвитку інформатизації суспільства. Значну увагу слід приділяти прищепленню інформаційної культури студентам різних спеціальностей та розробці методології її формування; широкому впровадженню інформатизації в навчальний процес і наукові дослідження.

Уявлення студентів про особистісні риси сучасного викладача ВНЗ найрізноманітніші, однак їх думки збігаються в рамках характеристики властивості професійних знань педагога. Рядом досліджень, проведених Є. Голобородько, Н. Чалих, А. Котовою, Н. Гапон, М. Дубняк та ін., з’ясовано, що студенти цінують у викладача такі якості[13]:

v глибину знань;

v ерудицію;

v уміння доступно й цікаво викласти новий матеріал;

v творчий підхід до викладу своєї дисципліни;

v уміння цікаво й змістовно проводити навчальні заняття;

v прагнення до самовдосконалення й творчості у повсякденній праці;

v уміння викликати цікавість до здобуття знань, стимулювати студентів до самостійного виконання досить складних завдань;

v педагогічну й методичну майстерність;

v повагу до студентів, здатність їх любити;

v щирість, доброзичливість, товариськість, людинолюбство, уміння зрозуміти іншого;

v вимогливість;

v почуття такту;

v яскраву індивідуальність.

Основною метою викладача повинно бути досягнення внутрішнього успіху, тобто досягнення задоволеності педагога собою та своєю професійною діяльністю. Це дуже важливий момент, який не співпадає з думкою про те, що педагог, який намагається дотримуватись принципів гуманної педагогіки, буде успішним в своїй діяльності. Насправді існує зворотна закономірність: успішний викладач, задоволений своєю діяльністю, працюватиме гуманно і демократично. Так, педагог, який має впевненість у своїй особистій та професійній компетентності, впевнений у своєму успіху, надає позитивний вплив на самооцінку і на ставлення до нього учнів, стимулює у них прагнення до успіхів в навчальній діяльності і, в підсумку, впливає на їхню особистість. Отже, успішний педагог - джерело успіху своїх вихованців[14]. Як часто "я - педагог" та "я - особистість" знаходяться один з одним у перманентному конфлікті - боротьба між "своїми" і "суспільно корисними" цілями педагога. Іншими словами, це вічний конфлікт між "хочу" і "треба". Але саме так звана "формула успіху" говорить про те, що для вчителя найрозумнішою є позиція "моє особисте - це і є суспільно корисне". Викладач любить свій предмет, знає його, володіє технологіями і методикою викладання, любить учнів, любить себе і, в решті-решт, отримує від своєї діяльності задоволення та насолоду. Чи це особисте? Безперечно, це його рідне, невід'ємне, те, що належить тільки йому. Але це має й суспільно корисне значення, тому що суспільство в особі його учнів отримує грамотних та вмілих фахівців. Хочеш виховати та навчити здорову успішну особистість? Отже, доклади зусиль, щоб спочатку виховати таку особистість у собі. "Вчителя треба вчити не набору технічних операцій в кожному конкретному випадку, а формувати його особистість," - писав німецький педагог-теоретик І.Ф. Гербарт. "Вчаться у тих, кого люблять," - сказав великий Гьоте. Любов та повага студентів до педагога може зробити справжні дива в справі навчання та виховання. Успіху в цій справі може досягти людина, про яку Л.М. Толстой сказав: "Не той учитель, хто отримує виховання та освіту вчителя, а той, у кого є внутрішня впевненість у тому, що він є, повинен бути і не може не бути."

 

4. Особливості психологічної культури викладача юридичних дисциплін.

Варто зауважити, що психологічна культура викладача юридичних дисциплін має свої особливості; серед його основних психолого-педагогічних умінь можна виділити[15]:

1. Конструктивні вміння, які передбачають:

- добір доцільних форм і видів діяльності;

- добір дієвих методів і засобів виховного впливу;

- планування перспективних етапів у керівництві студентським

колективом;

- здійснення індивідуально орієнтованого підходу до вихованців.

2. Комунікативні вміння, що покликані забезпечити доцільність стосунків із суб´єктами навчально-виховного процесу, зокрема:

- встановлювати педагогічно вмотивовані контакти зі студентами,

первинними колективами, батьками студентів, своїми колегами;

- регулювати міжособистісні стосунки студентів, відносини первинних

колективів з іншими.

3. Організаторські вміння, які уможливлюють розв’язання певних педагогічних завдань:

- організовувати й керувати студентськими колективами, створювати оптимальні умови для їх розвитку;

- забезпечувати педагогічно ефективну діяльність студентських

колективів;

- надавати допомогу студентським громадським організаціям;

- організовувати виховну роботу зі студентами в позанавчальний час.

4. Дидактичні вміння - виявляються в тому, щоб:

- пояснювати студентам навчальний матеріал на доступному для них рівні сприймання;

- керувати самостійною пізнавальною діяльністю студентів, сприяти

розвитку їхніх пізнавальних інтересів, інтелектуальних можливостей, формувати дієві мотиви навчальної праці;

- навчати студентів оволодінню ефективними й раціональними методами самостійної пізнавальної діяльності.

5. Перцептивні вміння (лат. perceptio — сприймання, пізнання, чуттєве сприйняття, розуміння й оцінка людьми соціальних об’єктів — інших людей, самих себе, груп та ін.) охоплюють:

- здатність проникати у внутрішній світ студентів; розуміти їхній

психічний стан;

- спостережливість, що дає змогу розуміти реальний психічний стан студента в конкретній ситуації.

6. Сугестивні вміння (лат. suggestio — навіюю) становлять безпосередній емоційно-вольовий вплив педагога на вихованців з метою створення в них певного психічного стану, спонукання їх до конкретних дій.

7. Пізнавальні вміння включають:

- вивчення індивідуальних особливостей фізичного, психічного й соціального розвитку студентів;

- оволодіння новою науковою інформацією, раціональне використання її в науково-педагогічній роботі;

- вивчення кращого педагогічного досвіду та його творче використання у власній викладацькій діяльності.

8. Прикладні вміння - ґрунтуються: - на володінні технічними засобами навчання, зокрема комп’ютерною технікою;

- навичках творчості в галузі спорту, живопису, театрального, музичного мистецтва тощо.

9. Уміння в галузі психотехніки передбачають свідоме й доцільне використання надбань психології у сфері навчання, виховання й розвитку

студентів.

 

Висновки.

Отже, викладач, як і кожна людина — неповторна індивідуальність. Він відрізняється своєрідністю стилю роботи, «почерку» виконання обов‘язків, особливим підходом до вирішення завдань навчально-виховного процесу. Індивідуальні особливості педагога — дуже важливий фактор: він визначає особистісний діапазон діяльності даної людини — діапазон діловий, віковий, динамічний. Організаторські здібності мають свій діловий діапазон: у деяких людей вони виявляються майже у всіх видах діяльності — це загальні організаторські здібності . В інших спрямовані лише на один вид діяльності — видові здібності. У третіх вузькоспеціалізовані - спеціальні здібності. Разом ці три характеристики складуть узагальнений портрет педагога взагалі і наставника зокрема. Педагог повинен виявляти спеціальні і загальні здібності, від наявності яких залежить успіх його діяльності та професійно значущі властивості особистості: інтереси, вольові, емоційні та мотиваційні характеристики, комунікативні й організаторські здібності, спеціальні ділові якості (наприклад, оперативність або пунктуальність у розв’язанні певних, істотних для даної діяльності питань). Значущу роль також відіграють особливості прояву окремих психічних функцій: мислення, пам’яті, сприймання, уяви, а також сенсомоторики та уваги. Таким чином, здійснення ефективної взаємодії педагога та групи студентів вимагає від особистості не тільки високих професійних знань і широкого кола інтелектуальних інтересів, але й індивідуально-психологічних якостей необхідних для реалізації цих функцій.

Проведений аналіз даних, що пропонується науковою літературою, дозволив намалювати такий портрет особистості викладача: Здібності, уміння, знання, навички: високий рівень інтелекту, професійні знання, уміння гарно подати матеріал; організаторські здібності; уміння здійснювати індивідуальний підхід до студента. Спрямованість і мотивація діяльності, захопленість. Риси характеру, які виражають ставлення і спрямованість на справедливість, принциповість, послідовність, сумлінність тощо; вольові: наполегливість, самостійність, цілеспрямованість. Якості, пов'язані з темпераментом: розважливість, сензитивність, відповідність реакції зовнішньому збуднику. Комунікативні якості: комунікабельність, почуття міри, педагогічний такт, товариськість, соціальна чутливість (емпатія). Інші психічні властивості: високі моральні якості, зрілість, екстравертність, домінантність, емоційна стабільність. Високо оцінюючи весь спектр позитивних якостей викладача, студенти усе-таки визначають для них своєрідну ієрархію, де присутні: якості, що характеризують рівень знання викладача; якості, які виявляються в міжособистісних стосунках; особистісні якості; зовнішні характеристики. Серед особистісних якостей найважливішими студенти визнають чуйність, чутливість, уважність, стриманість, вимогливість, об'єктивність, справедливість, чесність, принциповість, скромність, життєрадісність, почуття гумору. Соціальне визнання й оцінка професійних досягнень педагога соціумом впливають на формування його самосвідомості, самооцінки і самореалізації. Самосвідомість і самооцінка сприяють появі у викладача почуття впевненості, оптимізму, що, в свою чергу, сприяє успішній побудові професійно-педагогічної кар'єри і самореалізації викладача. Ян-Амос Коменський - батько дидактики – наголошував, що успіхи учнів залежать перед усім від вчителя, і тому ця професія є „найпочеснішою під сонцем", а тому „найкращі з-поміж людей нехай будуть учителями".

 

 

 

Використана література:

1. Ананьєв Б.Г. Человек как предмет познания. –Л., 1968.- 320c;

2. Галузинський В.М. Основи педагогіки та психології вищої школи в України / В.М. Галузинський, М.Б. Євнух. – К. : Інтел, 1995. – 159 с;

3. Сластенин В.А. Университетское педагогическое образование: проблемы и решения / В.А. Сластенин // Профессионально-педагогическая культура: история, теория, технология. – Белгород, 1996. – С. 3–8;

4. Матушанский Г. У., Цвенгер Ю. В. Основные характеристики психолого-педагогической подготовки и переподготовки преподавателя высшей школы на современном этапе // Психологическая наука и образование.-2001.-№2.- С. 26-31.

5. Вишнякова Н.Ф. Креативная акмеология / Н.Ф. Вишнякова. – Мн. : Дэбор, 1998. – 242 с. 5; Губенко О.В. Внутрішня свобода як умова активізації творчого потенціалу особистості / О.В. Губенко // Практична психологія та соціальна робота. – 2003. – № 10. – С. 1–5;

6. Мороз О. Г., Падалка О. С., Юрченко В. І. Педагогіка і психологія вищої школи: Навчальний посібник/ за ред. О. Г. Мороза .- К.:НПУ, 2003.-267 с;

7. Матвійчук Т.В. Психологічні особливості розвитку педагогічних здібностей викладача вищого навчального закладу. - Хмельницький інститут соціальних технологій ВМУРоЛ «Україна». - УДК 159.922:377.4;

8. Винославська О. Проектування інноваційної діяльності як складова педагогічної майстерності викладача вищої школи / О. Винославська, Г. Ложкін // Вісник Львівського університету. – Серія педагогіки. – 2009. – Вип. 25. – Ч. 1. – С. 48–56.;

9. Чугаєва. Н.Ю. - Психологічні характеристики викладача як чинник ефективності педагогічної взаємодії. - УДК 159.9:378;

10. Яремчук Н. Педагогічна творчість як складова професійно-педагогічної культури викладача вищої школи / Н. Яремчук // Вісник Львівського університету. Серія: Педагогіка. – 2009. – Вип. 25. – Ч. 1. – С. 242–249;

11. Волобуєва О.Ф. Творча компетентність виклада вищої школи: психологічний аспект/ Вісник Національної академії Державної прикордонної служби України. – 2001. – с.159 ;

12. Калошин В. Ф. Самоактуалізація викладача // Практична психологія та соціальна робота.-2000.-№1. С.7-9.;

13. Євдокімова О.О. Етапи професійного становлення викладачів вищої школи і їх психологічні характеристики/ Збірник наукових праць КПНУ імені Івана Огієнка, Інституту психології ім. Г. С. Костюка АПН України.- 2010;

14. Дятленко Н. М. Діалогічна взаємодія викладача та студента з позицій педагогічної етики / / Н. М. Дятленко. – : http://www.ippo.org.ua/files/menu2;

15. Кузьменко І.В. Психологічна культура викладача юридичних дисциплін як складова його професійної поведінки / http.//mp2.umo.edu.ua;

16. Рева А.О. Роль особистості викладача в навчально – виховному процесі. http://intkonf.org/reva-ao-rol-osobistosti-vikladacha-v-navchalno-vihovnomu-protsesi/;

17. Жовтан Л.В. Професійно-творчий портрет викладача вищої школи з позицій науковців і студентів. - http://dspace.luguniv.edu.ua/jspui/handle/123456789/181;

18. Ткаченко О.Б. Сучасні вимоги до викладачів вищих навчальних закладів. – http/ www.nbuv.gov.ua;

19. Стукало А.О. Особистість викладача вищого навчального закладу у системі його професійної компетентності. - http://elibrary.nubip.edu.ua/7049/


[1] Т.В. Матвійчук. Психологічні особливості розвитку педагогічних здібностей викладача вищого навчального закладу. - Хмельницький інститут соціальних технологій ВМУРоЛ «Україна». - УДК 159.922:377.4

 

 

[2] Ананьєв Б.Г. Человек как предмет познания. –Л., 1968.- 320c.

[3] Сластенин В.А. Университетское педагогическое образование: проблемы и решения / В.А. Сластенин // Профессионально-педагогическая культура: история, теория, технология. – Белгород, 1996. – С. 3–8.

[4] Савчин М.В.Соціальна педагогічна психологія: Навчальний посібник для студентів вузів. –Дрогобич: Відродження, 1998.- 298c.

[5] Вишнякова Н.Ф. Креативная акмеология / Н.Ф. Вишнякова. – Мн. : Дэбор, 1998. – 242 с. 5; Губенко О.В. Внутрішня свобода як умова активізації творчого потенціалу особистості / О.В. Губенко // Практична психологія та соціальна робота. – 2003. – № 10. – С. 1–5.

[6] Яремчук Н. Педагогічна творчість як складова професійно-педагогічної культури викладача вищої школи / Н. Яремчук // Вісник Львівського університету. Серія: Педагогіка. – 2009. – Вип. 25. – Ч. 1. – С. 242–249.

 

[7] Чугаєва. Н.Ю. - Психологічні характеристики викладача як чинник ефективності педагогічної взаємодії. - УДК 159.9:378

[8] Галузинський В.М. Основи педагогіки та психології вищої школи в України / В.М. Галузинський, М.Б. Євнух. – К. : Інтел, 1995. – 159 с.

[9] 3. Дятленко Н. М. Діалогічна взаємодія викладача та студента з позицій педагогічної етики / / Н. М. Дятленко. – : http://www.ippo.org.ua/files/menu2

[10] Винославська О. Проектування інноваційної діяльності як складова педагогічної майстерності викладача вищої школи / О. Винославська, Г. Ложкін // Вісник Львівського університету. – Серія педагогіки. – 2009. – Вип. 25. – Ч. 1. – С. 48–56.

[11] Мороз О. Г., Падалка О. С., Юрченко В. І. Педагогіка і психологія вищої школи: Навчальний посібник/ за ред. О. Г. Мороза .- К.:НПУ, 2003.-267 с.

[12] Калошин В. Ф. Самоактуалізація викладача // Практична психологія та соціальна робота.-2000.-№1. С.7-9.; Матушанский Г. У., Цвенгер Ю. В. Основные характеристики психолого-педагогической подготовки и переподготовки преподавателя высшей школы на современном этапе // Психологическая наука и образование.-2001.-№2.- С. 26-31.

 

[13] Жовтан Л.В. Професійно-творчий портрет викладача вищої школи з позицій науковців і студентів. - http://dspace.luguniv.edu.ua/jspui/handle/123456789/181

 

 

[14] Рева А.О. Роль особистості викладача в навчально – виховному процесі. http://intkonf.org/reva-ao-rol-osobistosti-vikladacha-v-navchalno-vihovnomu-protsesi/

 

[15] І.В. Кузьменко. Психологічна культура викладача юридичних дисциплін як складова його професійної поведінки / http.//mp2.umo.edu.ua