Мои Конспекты
Главная | Обратная связь


Автомобили
Астрономия
Биология
География
Дом и сад
Другие языки
Другое
Информатика
История
Культура
Литература
Логика
Математика
Медицина
Металлургия
Механика
Образование
Охрана труда
Педагогика
Политика
Право
Психология
Религия
Риторика
Социология
Спорт
Строительство
Технология
Туризм
Физика
Философия
Финансы
Химия
Черчение
Экология
Экономика
Электроника

ЮСТИЦІЇ

 

● Поняття і суть адміністративної юстиції.

Адміністративне право

 

● Публічно-правові спори, що підвідомчі адміністративним

судам.

● Адміністративна юстиція у зарубіжних країнах: Виликоб-

ританія, Ізраїль, Австрія, Німеччина, Франція.

Адміністративна юстиція — це інститут судового за-

хисту прав людини від порушень з боку влади. Як відомо, у де-

мократичних державах обов’язковим є судовий контроль за тим,

як виконавча влада додержує приписи закону. Механізм цього

контролю спрацьовує внаслідок оскарження громадянами та

іншими особами актів, дій чи бездіяльності органів виконавчої

влади або посадових осіб. Для здійснення такого контролю

створюються спеціалізовані суди, до компетенції яких віднесено

розгляд спорів (конфліктів) у сфері державного управління.

Необхідно відмежовувати адміністративну юстицію від судо-

вого розгляду справ про адміністративні правопорушення, що

здійснюється загальними судами. Останнє виникає внаслідок

притягнення до відповідальності за вчинення неправомірних дій

окремою фізичною чи юридичною особою. Адміністративна ж

юстиція покликана вирішувати спори, зумовлені управлінською

(адміністративною) діяльністю владних суб’єктів.

Адміністративна юстиція —це система судових органів (су-

дів), які контролюють дотримання законності у державному

управлінні шляхом вирішення в окремому процесуальному по-

рядку публічно-правових спорів, що виникають у зв’язку зі звер-

неннями фізичних чи юридичних осіб до органів виконавчої вла-

ди, органів місцевого самоврядування або їх посадових осіб.

Конституційна основа адміністративної юстиції в Україні за-

кладена у ст. 55 Конституції від 28 червня 1996 р., яка кожному

гарантує право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності

органів державної влади, органів місцевого самоврядування, по-

садових і службових осіб.

В Україні адміністративна юстиція представлена адміністра-

тивними судами і спеціалізованим адміністративним судочинст-

вом. Запровадження адміністративної юстиції спрямоване насам-

перед на:

1) посилення відповідальності суб’єктів владних повноважень

за свою діяльність перед особою, а також підвищення гарантій

захисту прав, свобод та інтересів особи від свавілля з боку влади;

А. В. Макаренко

482 2) підвищення ефективності процедури судового вирішення

адміністративних справ унаслідок урахування специфіки публіч-

но-правових відносин;

3) покращення якості вирішення адміністративних справ уна-

слідок спеціалізації судів і суддів.

Процесуальною складовою адміністративної юстиції є адміні-

стративне судочинство —урегульована законом діяльність ад-

міністративних судів щодо розгляду і вирішення адміністратив-

них справ.

Адміністративне судочинство характеризується тим, що:

— спрямоване на захист прав, свобод та інтересів фізичних

осіб, прав та інтересів юридичних осіб незалежно від категорії

справ, що підлягають розгляду, навіть у спорі між двома

суб’єктами владних повноважень суд повинен виходити із необ-

хідності гарантувати дотримання прав, свобод та інтересів фізич-

них і юридичних осіб;

— предметом адміністративного судочинства є публічно-

правові відносини, переважно між фізичною чи юридичною осо-

бою, з одного боку, і суб’єктом владних повноважень, з другого.

Завдання адміністративного судочинства обумовлене специ-

фікою публічно-правових відносин, яка полягає у тому, що учас-

ники таких правовідносин, як правило, мають нерівні можливос-

ті. Складність захисту у сфері таких відносин пояснюється

підпорядкованістю, підлеглістю осіб у цих відносинах органам та

посадовцям, які здійснюють управлінські функції і мають право

приймати обов’язкові рішення. А тому надійність такого захисту

повинна забезпечуватися розглядом адміністративних спорів не-

залежним авторитетним органом — судом, перед яким особа і

суб’єкт владних повноважень є рівними.

Систему адміністративних судів України становлять: місце-

ві адміністративні суди; апеляційні адміністративні суди; Вищий

адміністративний суд України; Верховний Суд України.

Предмет адміністративної юрисдикції становлять публічно-

правові спори, в яких обов’язковою стороною виступає предста-

вник публічної адміністрації (орган державної влади, орган міс-

цевого самоврядування тощо), а саме:

1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних

повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-

Адміністративне право

правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи без-

діяльності;

2) спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її

проходження, звільнення з публічної служби;

3) спори між суб’єктами владних повноважень з приводу реа-

лізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі деле-

гованих повноважень, а також спори, які виникають з приводу

укладання та виконання адміністративних договорів;

4) спори за зверненням суб’єкта владних повноважень у випад-

ках, встановлених законом;

5) спори щодо правовідносин, пов’язаних з виборчим проце-

сом чи процесом референдуму.

Спори щодо прийняття громадян на публічну службу, її про-

ходження, увільнення від неї спеціально виділені окремо, щоб їх

помилково не ідентифікували як трудові спори і не відносили до

цивільної юрисдикції. Відносини, що виникають у сфері публіч-

ної служби (служба в органах державної влади і місцевого само-

врядування), є предметом регулювання адміністративного права і

законодавства, трудове законодавство може застосовуватися до

них лише субсидіарно, але від цього вони не перестають бути

адміністративними.

Частину спорів щодо правовідносин, пов’язаних з виборчим

процесом чи процесом референдуму, так само можна віднести до

категорії спорів із суб’єктом владних повноважень щодо оскар-

ження його рішень, дій чи бездіяльності. Адже у них найчастіше

йдеться про оскарження рішень, дій чи бездіяльності виборчої

комісії чи комісії з референдуму, які мають владні повноваження.

Поряд з переліком категорій спорів, що є предметом адмініст-

ративного судочинства, у Кодексі адміністративного судочинства

України наведено категорії справ публічно-правового характеру,

які не належать до предмета адміністративної юрисдикції. Так,

юрисдикція адміністративних судів щодо вирішення публічно-

правових спорів обмежується юрисдикцією Конституційного Су-

ду України стосовно розгляду питань конституційності законів,

міжнародних договорів, підзаконних актів Верховної Ради Укра-

їни, Президента України, Кабінету Міністрів України, Верховної

Ради Автономної Республіки Крим.

Кримінально-правові відносини щодо переслідування особи за

вчинення злочину, які вирішуються в порядку кримінального су-

А. В. Макаренко

дочинства, хоч і можна вважати публічно-правовими спорами,

однак зрозуміло, що природа цих відносин унеможливлює відне-

сення їх до адміністративної юрисдикції.

До юрисдикції адміністративних судів також не можна віднес-

ти вирішення справ про притягнення осіб до відповідальності за

вчинення ними адміністративних правопорушень (проступків).

Проте адміністративні суди за предметом своєї юрисдикції роз-

глядають адміністративні позови щодо оскарження рішень дій чи

бездіяльності суб’єктів владних повноважень стосовно притяг-

нення осіб до адміністративної відповідальності.

Не можуть бути предметом розгляду в адміністративних і в

будь-яких інших судах спори у відносинах, які відповідно до за-

кону, статуту (положення) об’єднання громадян є сферою його

внутрішньо статутної діяльності або виключної компетенції (на-

приклад, спори стосовно позбавлення особи членства у політич-

ній партії, формування виборчого списку партії, обрання особи

керівником громадської організації тощо). Йдеться про спори, які

хоч і мають ознаки публічності, але є внутрішньою справою

об’єднання громадян.

Адміністративна юстиція сформувалася на Заході у другій по-

ловині XIX ст. і посіла автономне місце у традиційній системі

судочинства. Нині в одних державах функції адміністративної

юстиції здійснюють звичайні суди, в інших — спеціалізовані ад-

міністративні суди.

До першої групи належать, зокрема, країни з правовою систе-

мою, заснованою на англійському загальному праві (Австралія,

Великобританія, Ізраїль, Нова Зеландія, США). У цих державах

функції адміністративної юстиції покладено переважно на зви-

чайні(загальні) суди. Судове провадження здійснюється як за

скаргами громадян на акти й діяння органів державного управ-

ління, так і опосередковано, у процесі постановлення рішень у

кримінальних і цивільних справах.

Спеціалізовані адміністративні суди функціонують у багатьох

країнах Західної Європи (Австрія, Німеччина, Франція та ін.).

Вони можуть скасовувати неправомірні акти й визнавати неза-

конними дії органів державного управління. Характерною рисою

цих судів, на відміну від загальних, є обмеженість їх компетенції

контролем за адміністративними актами. В державах, в яких іс-

нує така система, адміністративні суди виконують основну функ-

Адміністративне право

цію в процесі контролю за адміністративними актами, а загальні

суди — другорядну, інколи зовсім незначну.

У Франції згідно з концепцією «непідконтрольності адмініст-

рації загальним судам» контроль здійснюється адміністративним

судом, який є складовою адміністрації. Але загальні суди віді-

грають певну хоча й обмежену роль у здійсненні даної функції.

У Німеччинімежа між юрисдикцією з адміністративних та

інших справ визначена менш чітко, ніж у Франції. Бажання поле-

гшити розгляд приватних справ з адміністративними елементами

призвело до поширення повноважень загальних судів на розгляд

адміністративних питань. Загальним судам дозволяється інтер-

претувати адміністративні акти і вирішувати питання про їх юри-

дичну силу, які виникають у ході кримінального або цивільного

судочинства. Коли адміністративний акт складний для розуміння

і його розгляд потребує досвіду адміністративного суду, загаль-

ний суд може направити йому справу, зупинивши процес.

В Італії загальний суд компетентний досліджувати законність

адміністративного акта, коли той порушує якесь суб’єктивне право

(наприклад, право власності). Якщо акт порушує легітимний інте-

рес громадянина, питання розглядається адміністративним судом.

Кількість правових норм, спрямованих на захист суб’єктивного

права (приватного інтересу), є незначною порівняно з кількістю

прийнятих на користь суспільства. Порушення легітимного інте-

ресу більш численні, тому спір з адміністрацією майже завжди пе-

ребуває у сфері юрисдикції адміністративних судів.