Мои Конспекты
Главная | Обратная связь


Автомобили
Астрономия
Биология
География
Дом и сад
Другие языки
Другое
Информатика
История
Культура
Литература
Логика
Математика
Медицина
Металлургия
Механика
Образование
Охрана труда
Педагогика
Политика
Право
Психология
Религия
Риторика
Социология
Спорт
Строительство
Технология
Туризм
Физика
Философия
Финансы
Химия
Черчение
Экология
Экономика
Электроника

Термічний метал аустеніт сталь

При рекристалізаційному відпалі нагрівають до 700 - 750oC , а при дифузійному до 1000 -- 1100oC . При всіх видах відпалу першого роду сталь витримують тривалий час.

Його визначають за довідниковою літературою відповідно до площі поперечного перерізу виробу. Так, для тонких листів сталі та дроту витримка триває 25 -- 30 хв., а дифузійний відпал легованих сталей триває 8 -- 10 годин. Відпал для зняття внутрішніх напруг проводиться з витримкою 2,5 хв. на 1 мм площі поперечного перерізу виробу. Охолоджують сталь після витримки в усіх випадках тривалий час (разом з піччю).

Відпал II роду призначений для попередньої теплової обробки перед механічною обробкою. На відміну від відпалу першого роду при відпалі другого роду фазові перетворення відіграють суттєву роль. Виділяють повний, неповний відпал та нормалізацію. Повний відпал проводиться для доевтектоїдних сталей, неповний -- для заевтектоїдних, а нормалізація -- для всіх сталей.

При повному відпалу сталі нагріваються до температури вище лінії .A3 на 30 -- 50oC. Зона нагрівання показана на рис. 8

Рис. 8.

При неповному відпалу сталі нагріваються до температури вище лініїA1 на 30 -- 50oC . Нормалізація доевтектоїдних сталей проводиться притемпературі вище лінії A3 на 30 -- 50 oC , а заевтектоїдних -- вище лінії Aст на 30 -- 50oC. Витримка при всіх видах відпалу другого роду пропорційна площі поперечного перерізу заготовки. Час витримки визначається з довідника.

Охолодження при повному і неповному відпалах другого роду повільне (разом з піччю), а при нормалізації охолодження заготовки відбувається на спокійному повітрі.

Повний відпал застосовують в основному після гарячої обробки поковок тиском та відливок з метою подрібнення зерен і зняття внутрішніх напруг.

Неповний відпал призначений для зняття внутрішніх напруг, зменшення твердості, підвищення пластичності, покращання оброблюваності різанням.

При нормалізації зменшуються внутрішні напруги, відбувається перекристалізація сталі, завдяки якій подрібнюється крупнозерниста структура зварних швів, виливків та поковок. Оскільки при нормалізації охолодження відбувається на повітрі, то вона, є дешевшою за повний та неповний відпал.

Гартування призначене для підвищення твердості та зносостійкості сталі. Виділяють два види гартування -- повне та неповне. Повне проводиться для доевтектоїдних сталей, а неповне -- для заевтектоїдних.

Неповне гартування для заевтектоїдних сталей проводять тому, що при повному гартуванні нагрівання вище лінії Aст викликало б швидкий ріст зерна і утворення після гартування крихкого крупнозернистого мартенситу. Крім того, при цьому збільшується кількість залишкового аустеніту та вели- чина внутрішніх напруг. Підвищений нагрів також спричиняє розпад твердої складової заевтектоїдної сталі цементиту, який твердіший за мартенсит. Це спричиняє зниження загальної твердості. Температура нагрівання при повному гартуванні вищелінії A3 , на 30 -- 50 oC , а при неповному вище лінії A1 на 30 -- 50oC (рис. 9).

Рис. 9.

Час витримки пропорційний перерізу деталі, вибирається по довіднику. При гартуванні сталі дуже важливо правильно вибрати охолоджуюче середовище. Основна вимога до нього -- висока швидкість охолодження в області температур 650 -- 550oC і більш низька -- нижче 300oC. Це обумовлене тим, що при температурах 550 -- 650 oC дифузійна рухливість атомів вуглецю і заліза ще не достатньо велика, а стабільність переохолодженого аустеніту мінімальна. Тому бажано уповільнити дифузійні процеси, швидко «проскочивши» ці температури. В області високої стабільності аустеніту (нижче 300oC) мартенситне перетворення іде із значним збільшенням об'єму сталі, тому бажано охолоджувати повільніше. При цьому внутрішні напруги не приведуть до короблення та появи тріщин у деталях.

Як охолоджуюче середовище використовують воду, мінеральне мастило, водний розчин 10 %-ного розчину NaCl, розчинені солі, луги тощо. Ведуться пошуки заміни мінеральних масел більш дешевими і безпечними синтетичними охолоджувачами.

Якщо прийняти охолоджувальну здатність води при 20 oC за одиницю, то охолоджувальна здатність мастила буде рівна 0,17 -- 0,44, розплавленого свинцю (при 335oC ) -- 0,05, повітря -- 0,03. При нагріванні води з 20 до 99oC охолоджувальна здатність її змінюється від 1 до 0,07. У зоні перлітних перетворень (650oC ) вода охолоджує в 5 -- 6 разів швидше ніж мастило.

Охолоджуючі середовища діють так: на першому етапі в момент, коли опускають виріб в охолоджуюче середовище, навколо нього утворюється плівка перегрітої пари (парова сорочка). Це уповільнює охолодження виробу. Цей етап називають плівкове кипіння. Далі парова сорочка розривається і охолоджуюча рідина починає кипіти на поверхні виробу. Цей етап називають бульбашкове кипіння. Швидкість охолодження зростає. Коли температура поверхні виробу стає меншою температури кипіння рідини, охолодження виробу сповільнюється. Цей етап називається етапом конвективного теплообміну. Таким чином, чим довше проходить бульбашкове кипіння, тим інтенсивніше охолоджується виріб. Це при гартуванні треба враховувати. Виріб у охолоджуючій рідині треба переміщати для того, щоб руйнувалась парова сорочка.

На практиці застосовуються різні способи охолодження і гартування в одному середовищі, в двох середовищах, ступінчасте, ізотермічне, з підстужуванням, з самовідпуском, з обробкою холодом тощо. Найбільш поширеним є гартування в одному середовищі. При цьому деталь опускають у охолоджуюче середовище і повністю охолоджують. Недоліком цього способу є те, що виріб охолоджується нерівномірно по перерізу і тому виникають великі внутрішні напруги.

При гартуванні в двох середовищах нагрітий виріб спочатку занурюють в середовище, яке здатне охолоджувати швидко (воду), а потім переносять його в інше середовище, яке охолоджує повільніше (мастило). Таке гартування, наприклад, застосовують для обробки інструментів, які виготовлені з високовуглецевих сталей. Однак при цьому способі дуже важко встановити точний час зміни середовища.

Ступінчасте гартування полягає в тому, що нагрітий виріб спочатку охолоджують в гарячому мастилі до температури дещо вищої початку мартенситного перетворення, а потім після кожної ізотермічної витримки (щоб вирівнялась температура по перерізу виробу) охолоджують на повітрі. При такому гартуванні зменшуються внутрішні напруги.

Ізотермічне гартування виконується так же, як і ступінчасте але витримка в охолоджуючому середовищі більш тривала. При цьому відбувається ізотермічний розпад-аустеніту в бейніт. Так гартують інструменти з сталей 9ХС, ХВГ та ін.

Гартування з підстужуванням застосовують для зменшення різниці температур металу і охолоджуючого середовища, якщо виріб нагрітий до температури, яка значно перевищує необхідну для гартування. Наприклад, підстужування потрібне після цементації.

Гартування з самовідпуском полягає в тому, що робочу частину нагрітого виробу занурюють в охолоджене середовище і витримують не до повного охолодження. За рахунок тепла неробочої частини виробу, яка не занурювалась, нагрівається робоча. Температуру відпуску при цьому способі гартування визначають за кольором металу. Таке охолодження застосовують при гартуванні зубил, кернерів, бородків та інших ударних інструментів, у яких твердість повинна змешуватись від робочої частини до ударної.

Гартування з обробкою холодом полягає в тому, що охолодження сталі продовжується нижче кімнатної температури до кінця мартенситного перетворення. Це робиться з метою зменшення кількості залишкового аустеніту. Якщо цього не робити при гартуванні вуглецевих і легованих сталей, то в них буде біля 12% залишкового аустеніту, а в швидкоріжучих -- більше 35%. Найбільш поширеним охолоджуючим середовищем з температурою - 78oC є суміш ацетону та твердої вуглекислоти.

Для отримання в'язкої серцевини та високої твердості поверхні деталі застосовують поверхневе гартування. Його суть нічим не відрізняється від загальноприйнятого гартування. Різниця полягає в тому, що нагрівається тільки поверхня деталі.

В даний час існує декілька способів швидкого нагрівання поверхні деталі, залишаючи не нагрітою її серцевину. Це досягається струмом високої частоти, лазерами, полум'ям тощо. Найбільше застосування в машинобудуванні знайшло індуктивне нагрівання струмом високої частоти. Швидке нагрівання створює градієнт температур -- поверхня (на глибину 1,5 -- 5 мм) має температуру вище A3, а серцевина -- значно нижчу. Після швидкого охолодження поверхня гартується, а серцевина або неповністю, або зовсім не гартується. Поверхневому гартуванню підлягають частіше вуглецеві сталі (0,4 -- 0,5 % С), рідше леговані (хромисті, хромонікелеві та ін). Так, поверхневе гартування проводять колінчатих і розподільчих валів, шестерен, валків прокатних станів холодної прокатки тощо.