Мои Конспекты
Главная | Обратная связь


Автомобили
Астрономия
Биология
География
Дом и сад
Другие языки
Другое
Информатика
История
Культура
Литература
Логика
Математика
Медицина
Металлургия
Механика
Образование
Охрана труда
Педагогика
Политика
Право
Психология
Религия
Риторика
Социология
Спорт
Строительство
Технология
Туризм
Физика
Философия
Финансы
Химия
Черчение
Экология
Экономика
Электроника

Формування в учнів фонетичного слуху



Важливим завданням підготовчого періоду є вироблення в учнів фонетичногослуху, удосконалення їхньої звуковимови. Відомо, що слова сприймаються до­шкільниками як єдиний неподільний звуковий комплекс без усвідомлення складових частин — звуків. Водночас уже в переддошкільному віці у дітей виявляється посилений інтерес до звукової сторони мовлення. Вони починають помічати однакові звуки і склади в словах, чути, яким зву­ком починається або закінчується слово, який звук най­частіше вимовляється у певній фразі, наприклад у скоромовці. Завдання вчителя — підтримати і цілеспрямовано розвивати цю природну зацікавленість дітей мовою вза­галі та її звуковою стороною зокрема.

Враховуючи складність звукових спостережень і розу­мових дій аналізу, синтезу, порівняння, класифікації із звуками мовлення, цю роботу в добукварний період слід організувати так, щоб вона протікала в ігровій формі, не призводила до перевтоми.

Уся навчально-виховна робота з рідної мови з дітьми-шестилітками, як підкреслювала Н. К. Крупська, має ґрунтуватися на принципах гри-навчання, гри-виховання, оскільки в цьому віці гра для дітей — серйозна форма ді­яльності. Заняття, на яких діти оволодівають звуковою системою рідної мови, як ніякі інші, можна перетворити на цікаві вправи ігрового характеру. «Ніде гра не злива­ється так близько з ділом і трудом, як саме в фонетиці»,— стверджував відомий російський методист О. М. Пєшковський.

У формуванні фонетичного слуху важливо не тільки зважати на слухові відчуття дітей, а й забезпечувати усвідомлення їх взаємозв'язку з мовленнєворуховими, так званими кінестетичними відчуттями. Важливо, щоб у роботі над важко засвоюваними звуками учні спиралися на еле­ментарні знання про спосіб артикулювання цього звука. Тому в період навчання грамоти, крім прийому насліду­вання вимови, слід активно вдаватися до спостережень за артикулюванням окремих звуків. Звуки мовлення — це матеріал, який так само піддається спостереженням, як і інші явища навколишньої дійсності.

Особлива необхідність у спостереженнях за способом вимовляння тих чи інших звуків з опорою на артикуля­ційні відчуття, які учні одержують від роботи мовленнє­вих органів, виявляється з тими дітьми, мовлення яких формувалося у діалектному оточенні. Складність перехо­ду на орфоепічне правильне вимовляння звуків поясню­ється трудністю для дитини почути різницю між особисто вимовленим звуком і одержаним зразком, які в більшості випадків є близькими за місцем і способом творення. На­приклад, дзвінкий [д]і його «оглушений» варіант [т]в умовах західних говорів («літ» замість лід), м'який звук [ц’] і стверділий [ц],який вимовляється в кінці слів носі­ями північних говорів («хлопец»).

Спостереження за роботою мовленнєвих органів під час вимовляння близьких за артикуляцією та акустичними властивостями звуків сприяють більш свідомому й активно­му засвоєнню фонетичної системи рідної мови, дають мож­ливість не тільки чути ці звуки, а й контролювати їх тво­рення, удосконалювати звуковимову, загострювати фоне­тичний слух. Застосування прийому спостережень за ар­тикулюванням звуків помітно підсилює розвивальний характер процесу навчання грамоти.

Для проведення таких спостережень уже в добукварний період слід ознайомити учнів з найголовнішими мов­леннєвими органами; губами, зубами, язиком (передньою, середньою і задньою частинами язика), твердим піднебін­ням. Приклавши до шиї кінчики пальців (пучки), учні можуть відчути дрижання голосових зв'язок під час ви­мовляння голосних і дзвінких приголосних, а також від­сутність такого дрижання під час вимовляння глухих приголосних звуків.

Виконуючи вправи на звукові спостереження, звукови­мову та аналіз, необхідно забезпечити, щоб предметом ди­тячої діяльності були не тільки найпоширеніші звуки, а й такі, що є менш частотними в українському мовленні, наприклад: [ц], [ц’], [г], [дз], [дз'], [дж], [ф], [х].