Мои Конспекты
Главная | Обратная связь


Автомобили
Астрономия
Биология
География
Дом и сад
Другие языки
Другое
Информатика
История
Культура
Литература
Логика
Математика
Медицина
Металлургия
Механика
Образование
Охрана труда
Педагогика
Политика
Право
Психология
Религия
Риторика
Социология
Спорт
Строительство
Технология
Туризм
Физика
Философия
Финансы
Химия
Черчение
Экология
Экономика
Электроника

Я ю є ї



Це завершальний етап опрацювання зазначеної теми. Графічна схема, зроблена на основі висновку учнів, віді­грає роль опорної і сприяє чіткішому запам'ятовуванню матеріалу уроку.

Під час вивчення теми «Голосні звуки і позначення їх буквами» важливо запобігти помилкам, які є наслідком змішування звуків і букв. Так, досить часто на уроці можна почути таке: Буква я вживається для пом'якшення попе­реднього приголосного (наприклад, у слові ляк).

По-перше, слід пам'ятати, що буква аж ніяк не може впливати на м'якість звука, оскільки звук сам по собі м'я­кий (прислухайтесь: [л'ак]). По-друге, буква — це лише графічний знак, який вживається на письмі, щоб передати (позначити) м'якість у даному випадку звука [л']перед [а].

Таким чином, м'якість звука не залежить від букви, яка його позначає, а навпаки — вживання тієї чи іншої букви залежить від звука, його якості.

Вивчення теми « Приголосні звуки. Тверді і м’які приголосні, способи їх позначення на письмі »

Оскільки в графічній системі української мови найбільше розходжень між приголосними звуками і позначенням їх буквами, засвоєння цієї теми необхідно проводи­ти на основі спостережень за зву­ками і їх буквеним позначенням.

В одних випадках слід вдаватися до прийому зіставлення звуків і букв (вимовляємо [шч]— пишемо букву щ(ща), вимовляємо [дз], [дз'], [дж] — пишемо букви дз, дж), в ін­ших — до заучування напам'ять слів, наприклад, тих, у яких вимовляється звук [г].

Опрацьовуючи матеріал про тверді й м'які приголосні, важливо домогтися, щоб усі учні могли добре розрізняти їх на слух, правильно вимовляти під час звукового аналізу.

Для удосконалення умінь, одержаних протягом навчан­ня у 1 класі щодо розрізнення твердих і м'яких приголос­них, доцільними будуть спостереження за мовним апаратом під час артикулювання (вимовляння) твердих і м'яких при­голосних: [л— л'], [н — н'], [т — т'], [д— д'] та звука [й].

Саме тут потрібними будуть завдання, спрямовані на класифікацію звуків за твердістю / м'якістю та диферен­ціацію їх. Наприклад:

продовжте ряд звуків: [д], [т], [з], [с],...»

продовжте ряд звуків: [д'], [т'], [з'], [с’], ...»

назвіть звуки, якими відрізняються слова: лак ляк, лук люк, рись рис, лин лінь. Що означає кожне з цих слів? (Останнє завдання спрямоване на усвідомлення смислорозрізнювального значення твердих і м'яких при­голосних);

назвіть спільні звуки у словах: день, тінь, кінь, синє, літнє;

гра «Упіймай м'який звук».

Під час опрацювання теми «Тверді і м'які приголосні» учні мають удосконалити знання про способи позначення м'яких приголосних на письмі. Перший крок у цьому плані був зроблений, коли учні проводили спостереження за зву­ковим значенням букв я, ю, є. Тепер же цей матеріал — в центрі уваги вчителя. Під час його опрацювання вчитель веде учнів від часткового звукового аналізу з метою виді­лення твердих і м'яких приголосних у парах слів (лак ляк) чи складів (Луша Люда) до усвідомлення особли­востей буквеного позначення м'яких звуків у складах з голосними [а], [у], [е], [и], [і].

Важливу роль у засвоєнні цього матеріалу мають прак­тичні письмові вправи — списування, підкреслення букв, які позначають м'які приголосні звуки, і букв, за допомо­гою яких позначається м'якість приголосних, тощо.

Окремо учні вивчають теми «Позначення м'яких при­голосних за допомогою м'якого знака» та «Позначення м'я­кості приголосних перед о», їх опрацювання провадиться також на основі спостережень за вимовою м'яких приголос­них звуків і їх буквеним позначенням.

Важливе значення для засвоєння цього матеріалу мати­муть усні й письмові вправи, в основі яких лежать звуковий та звукобуквений аналіз. Наприклад, учням пропонується назвати м'які приголосні звуки у таких словах (їх вимов­ляє вчитель): день, апельсин, вузько, батько.

Після визначення м'яких приголосних звуків ставиться завдання подумати, якою буквою позначити м'якість при­голосних у цих словах.

На дошці має бути такий запис:

ден?, апел?син, вуз?ко, бат?ко

У період навчання грамоти учні знайомились з м'яким знаком і тепер мають пригадати, для чого він уживається на письмі.

Опрацювання теми «Вживання м'якого знака перед буквою о» є, по суті, закріпленням знань про роль м'я­кого знака на письмі.

Вивчення теми « Дзвінкі і глухі приголосні »

З глухими і дзвінкими приголосними діти практично ознайомились у період навчання грамоти. Зокрема, вони проводили спосте­реження за вимовою парних дзвінких і глухих, спостеріга­ли за смислорозрізнювальною роллю цих звуків (бабка папка). Це був перший етап їх засвоєння.

Наступний етап відбувається під час опрацювання цієї теми у 2 класі.

З метою чіткого розмежування дзвінких і глухих при­голосних у методичній літературі рекомендується вести спостереження за способом творення та участю голосу й шу­му при вимові пар дзвінких і глухих. Для спостережень учні одержують завдання беззвучно артикулювати при­голосні таких пар: [д-т], [д’ —т'], [б — п], [ж — ш], [з — с], [з' — с'], [дз— ц]та ін.

Це дає можливість зосереджувати увагу лише на спо­собі творення звуків, в результаті чого учні приходять до висновку, що спосіб вимовляння звуків кожної пари одна­ковий.

Наступне завдання — простежити за участю голосу і шуму в процесі вимовляння зазначених пар звуків. Для того щоб відчути, чи бере участь голос у вимовленні зву­ків, учням пропонується прикласти до гортані кінчики паль­ців: при участі голосу голосові зв'язки дрижатимуть.

У результаті спостережень учні приходять до висновку, що вимова звуків кожної пари відрізняється саме участю голосу. Вчитель допомагає дітям зробити висновок: дзвінкі приголосні — це ті, які творяться за допомогою голосу і шуму, а глухі — тільки за допомогою шуму.

Як результат спостережень на дошці має бути запис або таблиця пар дзвінких і глухих:

Дзвінкі [б], [б'] [д], [д’], [з], [з'], [ж], [дж], [д'], [дз], [дз'], [г], [ґ].
Глухі [п], [т], [т’], [с], [с'], [ш], [ч], [ц], [ц'], [х], [к].

Учні шляхом спостережень за участю голосу і шуму під час вимовляння знайомляться також із дзвінкими, які не мають глухих пар (сонорними), та з непарним глухим [ф]:

[в], [м], [й], [н], [л], [р], [н'], [л'], [р'], [ф],

Проводячи спостереження, слід брати до уваги не ли­ше тверді дзвінкі й глухі приголосні, а й м'які. В іншому випадку в учнів складуться неправильні уявлення (вони думатимуть, що дзвінкі й глухі приголосні можуть бути лише твердими).

Робота над темою «Дзвінкі й глухі приголосні» тісно пов'язана з удосконаленням орфоепічних умінь, оскільки ще досить часто в українському мовленні учнів, залежно від діалектичних умов або під впливом російської вимо­ви, трапляється неправомірне оглушення дзвінких у кінці: [п], [ш], [сг] та в середині слова (в кінці складу): дуб, ніж, злазь,

[ш] [с']

важко, сковзько.

Ця робота має своє продовження і під час вивчення орфографічного матеріалу. У деяких словах української мови спостерігається оглушення дзвінкого [г] (во[х]ко, ні[х}ті, кі[х]ті) та одзвінчення м'яких глухих перед на­ступними дзвінкими (про[з']ба, хоч просити, моло[д']ба, хоч молотити). Ці фонетичні явища, як і саме орфографіч­не правило, стануть доступними і зрозумілими учням лише за умови, коли буде приділена достатня увага спостереженням за вимовою аналізованих звуків у сло­вах і позначенням їх буквами.

Вивчення теми « Склад. Наголос »

Із способом поділу слова на склади дітизнайомляться в період на­вчання, грамоти. Під час опрацю­вання фонетичного матеріалу удосконалюється навичка ді­лити слова па склади залежно від кількості голосних у сло­ві. Вона є однією з основних у початкових класах і має зна­чення як для письма (учні переносять слово з рядка в рядок на основі поділу на склади, диктують по складах слово під час запису), так і для читання. Не слід змішувати правила поділу слів на склади для переносу з фонетичним скла­доподілом. Так, відповідно до правил переносу слова льот­чик, весна можна перенести так: льот-чик, вес-на. Однак фо­нетичний складоподіл тяжіє до відкритого складу, відповід­но до цього ці слова діляться на склади так: льо-тчик, ве-сна (крім тих випадків, коли склад закінчується на [й]перед наступним приголосним: лій-ка).

Робота над складом слова тісно пов'язана з визначен­ням наголосу в слові (наголошеного складу), що є досить складним для учнів, оскільки вимагає певних аналітич­них умінь. Спостерігаючи за вимовою ненаголошених і наголошених складів, учні приходять до висновку, що наголошений склад — це склад, який вимовляється дов­ше і сильніше, ніж ненаголошений. Найбільш ефективним прийомом є вимова слова з питальною інтонацією і аж ніяк не поскладове проговорювання. На наступних етапах нав­чання доцільними будуть визначення наголосу в сприйнятих на слух словах та записаних на дошці чи в зошитах; зав­дання на класифікацію слів за місцем наголосу (слова з на­голосом на першому, другому чи останньому складі) тощо. Робота над формуванням умінь визначати наголошений і ненаголошений склад має надзвичайно велике значення. Від якості зазначених умінь буде залежати успішність учнів в оволодінні правописними навичками позначення на пись­мі ненаголошених [е], [и].

У початкових класах учнів знайомлять не лише з по­няттям «наголос», а й із смислорозрізнювальною роллю на­голосу.

Зіставлення слів, однакових за написанням, але різ­них за місцем наголосу, робота над значенням таких слів підводять дітей до розуміння ролі наголосу в слові.

Навичка правильно визначати наголос в слові має зна­чення не лише для формування вимови, а й для формуван­ня правописних умінь, зокрема умінь позначати на пись­мі ненаголошені [е], [и].