Мои Конспекты
Главная | Обратная связь


Автомобили
Астрономия
Биология
География
Дом и сад
Другие языки
Другое
Информатика
История
Культура
Литература
Логика
Математика
Медицина
Металлургия
Механика
Образование
Охрана труда
Педагогика
Политика
Право
Психология
Религия
Риторика
Социология
Спорт
Строительство
Технология
Туризм
Физика
Философия
Финансы
Химия
Черчение
Экология
Экономика
Электроника

Фази і етапи реалізації соціального супроводу клієнта.



Соціальна робота з неповнолітніми і молоддю, які порушили закон, складається з соціально-реабілітаційної і профілактичної роботи безпосередньо в місцях позбавлення волі (виховних або виправних колоніях і тому подібне), а також з роботи на волі, після звільнення - ресоціалізації і соціальної адаптації з подальшою інтеграцією в суспільство.

По напрямах, діяльність соціальних працівників включає такі види:

- дослідницька діяльність. Зокрема соціологічні дослідження, які мають на меті вивчення характерних проблем у сфері правопорушень і злочинності в певному регіоні, визначення першочергових проблем неповнолітніх і молоді, які знаходяться в місцях позбавлення волі або звільнилися з них, і тому подібне;

- організаційна діяльність. Включає планування заходів соціального педагога із залученням широкого круга партнерів організацій до реалізації програм соціальної роботи з колишніми злочинцями, налагодження відповідних зв'язків із зацікавленими організаціями і структурами; організаційне забезпечення роботи консультативних пунктів при ЦСССДМ, слідчих ізоляторах, колоніях і тому подібне;

- науково-методична діяльність. Зокрема розробка методик профілактичного, просвітницького напряму, психологічних, педагогічних, лекційно-тренінгових форм, методик для фахівців соціальної педагогіки з питань організації роботи з неповнолітніми і молоддю, які знаходяться в конфлікті із законом;

- рекламно-інформаційна діяльність - розробка і видання матеріалів з профілактики правопорушень і підвищення обізнаності клієнтів з найбільш актуальних питань майбутнього влаштування життя;

- безпосередня соціальна робота з клієнтами.

Останній напрям дуже різноманітний за формою, змістом і методами. Тому жодна допомога не може дати вичерпних методичних рекомендацій на всі випадки, які траплятимуться. При виборі адекватних особливостям випадку методів втручання (психологічних, педагогічних і тому подібне) соціальні працівники повинні працювати з методичною літературою, користуватися доступними матеріалами, які видає ДЦСССДМ, шукати нові розробки схожої тематики.

В цілому соціальна робота з неповнолітніми і молоддю, які порушили закон, ефективно відбувається в межах діяльності консультативних пунктів, які влаштовуються при ЦСССДМ, а також слідчих ізоляторах, колоніях і тому подібне. Така робота передбачає психодіагностику і психокорекцію стани клієнта, тестування, тренінги і тому подібне. Неповнолітнім, молоді, їх батькам виявляється правова і психологічна допомога у формі групових і індивідуальних консультацій. В процесі соціальної роботи з клієнтами організовуються і проводяться багатообразні заходи щодо пропаганди здорового способу життя і правових знань, соціально-прийнятної поведінки і статевого виховання, сімейного життя і навчання навикам спілкування з представниками різних організацій і тому подібне - в цілому за широким спектром тематики, знання з якої потребують відновлення або поповнення для успішної ресоціалізації і адаптації. ЦСССДМ надають допомогу адміністраціям установ кримінально-виконавської системи в організації дозвілля і відпочинку засуджених, проведенні культурно-масових заходів і тому подібне. Здійснюється соціальний супровід після звільнення з місць позбавлення волі (допомога в рішенні питань подальшої освіти в школах, вечірньої, або ПТУ, працевлаштування, рішення житлово-побутових проблем і тому подібне).

Залежно від того, з ким з клієнтів - учасників соціально-реабілітаційного процесу ведеться соціальна робота, послідовність і зміст дій можуть змінюватися.

Коли ведеться соціально-реабілітаційна робота з неповнолітніми і молоддю, технологічний алгоритм включає:

- збір і аналіз повної інформації про молоду людину, яка звільняється (вивчення її характеристик, особистої справи, медичної картки і тому подібне);

- знайомство з сім'єю, оточенням молодої людини;

- знайомство бесіди з молодою людиною (з'ясування індивідуально-психологічних особливостей, мотивації подальшої поведінки, характеру відносин з батьками, міркувань щодо освіти, майбутньої роботи і тому подібне);

- розробка індивідуальних діагностичних карт;

- складання Індивідуальної програми реабілітації для успішної адаптації до життя в суспільстві, підбір методів втручання (засобів впливу на свідомість, відчуття, волю);

- складання плану соціального супроводу;

- розробка і проведення тренінгів з питань соціальних цінностей, досвіду і стимулювання розвитку позитивних рис вдачі, подолання особистих комплексів.

Коли ведеться соціально-реабілітаційна робота з батьками, послідовність дій включає:

- знайомство з сім'єю (підготовка до зустрічі, з'ясування мотивації щодо мешкання молодої людини у сім'ї, питання подальшої освіти, роботи і тому подібне);

- допомога в створенні позитивного сімейного мікроклімату;

- складання плану соціального супроводу сім'ї;

- індивідуально-консультативна робота з батьками з подолання конфліктних ситуацій в сім'ї.

У випадках соціально-реабілітаційної роботи з найближчим оточенням, вона починається із знайомства з людьми, з яких воно складається (однолітки, друзі, знайомі і тому подібне). Спілкування прямує на визначення найбільш референтних (для клієнта) осіб з оточення, з'ясування їх індивідуально-психологічних особливостей, мотивації щодо допомоги клієнту, прогнозування їх подальшої поведінки, характеру відносин, які виникатимуть. Після аналізу одержаної інформації і розробки стратегії втручання ведеться індивідуально-консультативна робота з членами оточення.

Важливу частину соціальної роботи на користь відміченої категорії молоді складає організаційна робота з державними установами і громадськими організаціями. Вона включає:

- представництво і захист інтересів молодої людини, яка відбула покарання, в державних установах;

- налагодження розуміння і взаємозв'язків між різними структурами;

- координацію роботи фахівців різних установ і організацій.

Особливо значущим компонентом технології соціальної роботи на користь неповнолітніх і молоді, які скоїли злочин, є створення спеціалізованих центрів ресоціалізації і адаптації, до структури яких повинні входити служби соціального супроводу молоді, яка повернулася з місць позбавлення волі, і кризові центри тимчасового перебування для молодих осіб цієї категорії, які потрапили в складну життєву ситуацію. В межах діяльності спеціалізованих центрів найефективніше можна реалізувати:

- підтримку соціально значущих зв'язків укладеної молоді і в цілому соціальної роботи в місцях позбавлення волі;

- проведення різних видів консультування неповнолітніх і молоді, які повернулися з місць позбавлення волі, і їх батьків;

- соціальну допомогу неповнолітнім і молоді, які повернулися з місць позбавлення волі, і їх батькам;

- соціальний супровід неповнолітніх і молоді, які звільнилися з місць позбавлення волі.

На практиці технологія соціальної допомоги молоді, яка повернулася з місць позбавлення волі, по ряду складових може дещо відрізнятися від роботи з іншими категоріями клієнтів. Так, вона включає на першому (підготовчому) етапі дві фази:

а) підготовка до повернення потенційного клієнта;

б) процес особистого знайомства і встановлення контакту, який завершується розробкою плану соціального супроводу клієнта.

Другий етап (безпосередньої реалізації втручання) власне стає етапом реалізації соціального супроводу.

Третій (підсумковий) - етапом припинення надання соціальної допомоги і оцінних заходів.

Перший етап, перша фаза - підготовка до повернення потенційного клієнта.

На відміну від інших категорій клієнтів, етап знайомства і аналізу ситуації може починатися заочно, ще до встановлення особистих контактів. Тобто робота починається ще до звільнення молодої людини, за ініціативою соціального працівника, а не в результаті звернення клієнта. Доцільність цього зумовлена не тільки тим, що клієнти цієї категорії можуть не мати бажання контактувати з соціальною службою, а ще і тим, що перші дні після повернення часто виявляються критичними для клієнта такими, що значною мірою визначають подальше життя. Адже, як свідчить практика, велика частина клієнтів цієї категорії є вихідцями з асоціальних сімей або вихованцями інтернатів, і саме в перші дні після повернення в місцепроживання попереднього підпадають під негативний вплив обставин і оточення.

Соціальний працівник повинен бути готовим до цього заздалегідь, тому що втрата часу на організацію допомоги вже після повернення клієнта може украй негативно відобразиться на його подальшому житті. Якщо попередня підготовка до роботи з клієнтом на час повернення не проведена, можливі такі варіанти розвитку подій.

Повернення клієнта до асоціальної сім'ї стає приводом для групового тривалого зловживання алкоголем. Після цих "свят" з'ясовується, що ні документів, ні грошей на їх оформлення, одяг і живлення у клієнта і в сім'ї немає. Коли клієнт звертається до ЦСССДМ по допомогу (або це відбувається за ініціативою інших), організація роботи вимагає витрат часу. Впродовж цього часу клієнт пасивно чекає допомоги, не будучи зайнятий корисними справами, що провокує пошук засобів і способів проведення дозвілля. Або він відразу намагається вирішити фінансові проблеми самостійно, але, не маючи документів і підтримки в працевлаштуванні, найчастіше вдається до рецидиву кримінальних вчинків.

2. Повернення клієнта, у минулому - вихованця інтернату, до сім'ї опікунів ускладнює їх матеріальне положення. Опікуни, як правило - люди старезні (бабусі, дідусі), живуть на пенсію, часто не мають достатнього соціального статусу, впливових зв'язків і знайомств, щоб допомогти колишньому засудженому. До того ж не дуже утворені, слабо орієнтуються в законодавстві, не знають, куди звернутися по допомогу, якої і самі іноді мають потребу. За час, поки соціальний працівник організує допомогу, сценарій життя молодої людини, у якої іноді немає навіть пристойного одягу (із старого за час висновку вона виросла) розвивається за попереднім варіантом.

3. Найбільш сприятливий випадок, коли клієнт повертається в нормально соціалізуючу рідну сім'ю, де батьки беруть на себе функції допомоги щодо ресоціалізації і адаптації колишнього засудженого. Але вирішуючи матеріальні проблеми, батьки далеко не завжди мають достатню психолого-педагогічну підготовку, щоб захистити дитину від негативних наслідків вимушеної незанятості, яка триватиме певний час, до рішення проблем продовження навчання, працевлаштування і тому подібне. Запобігти цьому може своєчасне підключення фахівців ЦСССДМ до соціально-педагогічного процесу, але і в цьому випадку його потрібно організувати заздалегідь.

1. Природно, приведені варіанти розвитку подій після повернення з місць позбавлення волі не вичерпують всі можливі випадки, - життя набагато більш різноманітніше за будь-яких схем, але принциповим положенням соціальної допомоги цієї категорії клієнтів на першому етапі стає необхідність попередньої підготовки до повернення потенційного клієнта.

Отже оптимальна послідовність дій соціального працівника, який опікатиме клієнта, передбачає заочне вивчення ситуації, до початку особистого знайомства. Цьому сприяє діючий порядок співпраці ЦССМ і підрозділів Держдепартаменту виконання покарань, яким передбачено, що за місяць до звільнення у ЦСССДМ за місцем попередньої прописки молодої людини, яка звільняється, надається інформація з місця позбавлення волі, де майбутній клієнт відбуває покарання. На підставі цієї інформації соціальний працівник може починати підготовчу роботу.

На цьому етапі виникає потреба вивчити сім'ю, куди повертається молода людина. Якщо це сім'я нормальна, члени якої здебільшого ведуть соціально прийнятний спосіб життя, соціальний працівник може взятися до таких дій:

- ознайомити членів сім'ї із законодавчою базою щодо можливостей допомоги в рішенні першочергових проблем з боку державних організацій;

- у разі потреби, організувати попередні заходи щодо оперативного забезпечення документальної легалізації статусу клієнта, надання матеріальної допомоги;

- вивчити можливості зайнятості клієнта (продовження навчання, працевлаштування і тому подібне);

- вивчити позасімейне соціальне оточення, що існувало до арешту клієнта, у разі потреби спожити соціально-педагогічних заходів до членів оточення, у разі доцільності - надати їм соціальну допомогу;

- за наявності негативного соціального оточення, вірогідність його впливу на майбутнього клієнта, організувати співпрацю з правоохоронними органами з метою належної профілактики рецидиву;

- послати листи до установи, де відбуває покарання клієнт, для інформування його щодо можливостей співпраці, яка пропонується після повернення.

Якщо клієнта чекає асоціальна сім'я, варто починати роботу з організації соціальної допомоги сім'ї. З практики відомо, що таке позитивна подія, як повернення дитини з місць позбавлення волі, Іноді може стати стимулом для зміни стилю сімейного життя в цілому. Якщо в цій сім'ї хоч би один з членів не страждає хронічною алкогольною або наркотичною залежністю, має позитивні життєві орієнтації, існує вірогідність доцільності допомоги. Якщо ця сім'я не є асоціальною, а може бути визначена лише як неблагополучна, вірогідність ефективності допомоги значно підвищується. Тоді до вище перерахованих дій з вивчення сім'ї у зв'язку з проблемами клієнта додається перша за послідовністю - вивчення ситуації в сім'ї, члени якої можуть стати клієнтами соціальної допомоги.

Особливо складна ситуація виникає у колишніх вихованців інтернатів, які не мають сімей і житла. Вони можуть звертатися по допомогу до інтернатної установи, де знаходилися до висновку, тому соціальному працівнику доцільно встановити контакти з адміністрацією інтернату, яка може своєчасно проінформувати про такі звернення. Адже для цієї категорії клієнтів необхідно завчасно шукати місцепроживання (гуртожитки, кризові центри для певних категорій молоді, притулку громадських і релігійних організацій). Досвід останніх років доводить ефективність притулків традиційних релігійних конфесій, де молоді можуть запропонувати житло, живлення, зайнятість, моральну підтримку. Подібний варіант поселення клієнта можна застосувати і у тому випадку, коли він вимушений повертатися в асоціальну сім'ю, яка не має перспектив позитивної зміни.

В цілому підсумком роботи ЦСССДМ на етапі підготовки до повернення клієнта з місць позбавлення волі повинне бути розуміння того:

- де житиме клієнт;

- як будуть вирішені термінові соціально-економічні потреби (одяг, живлення, гроші на необхідні першочергові витрати, зокрема, оформлення документів і тому подібне);

- яка перспектива зайнятості (навчання, роботи і тому подібне) існує в місці повернення, що потрібне для її реалізації;

- наскільки найближче соціальне оточення (сім'я, друзі і тому подібне) сприяють адаптації і ресоціалізації клієнта, яких заходів потрібно спожити, щоб сприяти цьому процесу.

Перший етап, друга фаза - особисте знайомство з клієнтом і встановлення контакту

Зв'язок з правоохоронними органами дозволяє своєчасно дізнатися про повернення молодої людини з місць позбавлення волі, і, якщо вона сама не звертається по допомогу, відвідати її за місцем проживання. Доцільно проінформувати клієнта про суть допомоги, яку можна одержати в ЦСССДМ, поцікавитися його власним баченням перспективи.

Варто особливо звернути увагу на те, щоб вже при першому контакті обіцянки соціального працівника бути реалістичними. Але при цьому вони не можуть бути песимістичними (мовляв, ніхто тобі не допоможе, нікому ти не потрібен). Потенційний клієнт повинний зрозуміти, що позитивний вихід можливий, але для його досягнення необхідно докласти немало власних зусиль.

Цьому особливо сприяє залучення до співбесід людей, які пройшли в своєму житті колонії і в'язниці, але знайшли в собі сили повернутися до нормального життя (їх громадські організації функціонують у ряді міст і районів). Представник такої організації є ефективним джерелом впливу на клієнта, і хоча не може підмінювати функції соціального працівника, але в змозі охарактеризувати потенційному клієнту працівника як партнера, а головешці, - показати власний приклад позитивного виходу з ситуації. Як правило, якщо перший контакт виявився вдалим, клієнт надалі не заперечує співпраці.

Звичайно соціальних працівників, які мають справу з цією категорією клієнтів, хвилюють два типові питання:

Чи варто пропонувати допомогу, якщо клієнт не висловлює бажання
співробітничати?

Чи всім клієнтам потрібна допомога?

Щодо першого питання слід відмітити, що дістати відмову від допомоги нескладно, для цього вистачає першої бесіди, якщо вона побудована невдало, формально, відбулася в несприятливих умовах, клієнт настроєний недоброзичливо, має поганий настрій і тому подібне. Натомість добитися згоди на співпрацю незрівнянно важче, можливо знадобиться декілька зустрічей, застосування різних методів психолого-педагогічного арсеналу, копітка роз'яснювальна робота.

Щодо другого питання можна прийняти ту точку зору, що тим сім'ям, де власний потенціал робить можливою ефективні дії щодо ресоціалізації клієнта, соціальний супровід, принаймні в повному об'ємі, дійсно не потрібен. Але з практики відомо, що і цим батькам можуть бути корисні разові ради і консультації з окремих питань. Крім того, далеко не завжди молода людина з досвідом висновку розкриває батькам власні думки і наміри. Іноді вона може більше сказати сторонній людині, якщо відчуватиме певну довіру. Тому вважається корисним, коли соціальний працівник періодично влаштовує "випадкові" зустрічі з клієнтом в невимушених обставинах (на вулиці, дискотеці і тому подібне) і у такий спосіб намагається з'ясувати дійсні події його життя, наявні турботи і труднощі.

Одним з важливих підсумків роботи другої фази (особистого знайомства) першого етапу стає розроблений план соціального супроводу. Цей план повинен включати такі напрями роботи:

- психодіагностика і психокорекція стани клієнта;

- правова допомога у формі групових і індивідуальних консультацій;

- медична допомога (у зв'язку з проблемами здоров'я значної частини колишніх ув’язнених, особливо щодо захворювань на туберкульоз, інфекції, які передаються статевим шляхом, ВІЛ/СНІД);

- заходи щодо пропаганди здорового способу життя (безпечний секс, відмова від алкоголю, куріння і тому подібне);

- робота з сім'єю;

- робота з несімейним соціальним оточенням;

- робота з влаштування навчання, працевлаштування, змістовного дозвілля.

Другий етап - реалізація соціального супроводу клієнта

Процес соціального супроводу стандартизований тим, що соціальний працівник виступає в ролі соціального менеджера, який виконує ряд типових функцій, зокрема:

1. Оцінювальна - визначення конкретних потреб клієнтів і наявних ресурсів.

2. Допоміжна - забезпечення послуг клієнтам, які не здатні самостійно вирішувати свої проблеми.

3. Організаційна - ініціація зусиль різних установ і фахівців з метою задоволення потреб клієнтів і забезпечення якостей послуг.

4. Освітньо-виховна - забезпечення клієнта необхідними знаннями і навиками.

5. Консультативна - надання клієнтам інформації про наявні ресурси і допомогу інших фахівців щодо вибору найбільш ефективного методу допомоги.

6. Посередницька - напрям клієнтів до відповідних установ і до конкретних фахівців.

7. Координаційна - об'єднання і ділення зусиль щодо допомоги з боку різних установ і фахівців.

8. Адвокатська - захист прав і інтересів клієнта.

9. Адміністративна - планування, облік і контроль заходів з надання допомоги клієнтам і оцінки її ефективності.

10. Аналітична - збір і аналіз інформації, необхідної для ухвалення рішень.

Третій етап - припинення надання соціальної допомоги

На підставі аналізу результатів соціального супроводу робиться висновок про його припинення або доцільність продовження ще на певний термін.

Припинення може бути здійснено як у разі досягнення очікуваних результатів, так і у разі невиконання умов угоди з боку клієнта.

Часові межі надання послуг. Якщо починається робота ще під час перебування клієнтів в місцях позбавлення волі, то після звільнення найбільш гостру потребу в соціальній допомозі клієнти відчувають впродовж перших трьох місяців перебування на волі. В цілому впродовж шести місяців, як правило, можна вирішити основні соціальні проблеми цієї категорії клієнтів.

Оцінка ефективності послуг. Критерії оцінки розрізняють залежно від місця реалізації соціальної роботи з неповнолітніми і молоддю. Коли соціальна робота ведеться в місцях позбавлення волі, в основні показники оцінки можна включити:

- кількість неповнолітніх і молоді, охоплених соціальною роботою у виховних колоніях, інших установах;

- кількість і види соціально-психологічної допомоги, послуг, що будуть реалізуватися;

- результати соціально-психологічного тестування ув’язнених;

- результати роботи із сприяння підтримці соціально-значущих зв'язків (кількість і різноманітність соціально-значущих контактів, листування, зустрічі, заходу і тому подібне).

Коли соціальна робота відбувається на волі, в основні показники оцінки можна включити:

- для оцінки ефективності консультування (соціального, юридичного, психологічного і тому подібне) - кількість наданих послуг; кількість клієнтів, які ними скористалися;

- для оцінки ефективності соціального супроводу - кількість клієнтів, щодо яких він здійснюється; кількість, різноманітність, значущість соціальних проблем клієнтів; застосовані шляхи їх рішення; терміни рішення проблем, відповідність результату соціального супроводу певної мети.

Оволодіння типовими технологіями соціальної роботи, умінням застосовувати їх в конкретних умовах, з урахуванням особливостей різних груп і категорій клієнтів - важливий резерв підвищення ефективності зусиль державних органів, громадських організацій, направлених на поліпшення соціального положення і соціального самопочуття підлітків і молоді, які потрапили в складні життєві обставини, загального оздоровлення морально-психологічного клімату в суспільстві.

 

 

Лекція 12 Принципи організації надання допомоги розумово відсталим людям.

Зміст

1. Огляд сучасних підходів до організації послуг.

2. Приклади успішних програм.

 

Ключові поняття: рух до інтеграції розумово відсталих людей, процес деінституалізації.

 

Навчальний матеріал.

1. Прочитайте, виділіть основні риси та законспектуйте

 

Численні публікації свідчать про ґрунтовне вивчення та детальне розроблення принципів допомоги розумово відсталим людям у розвинутих і заможних країнах Заходу.

Американський дослідник Д. В. Якобсон стверджує, що західна історія послуг для розумово відсталих почалася паралельно в кількох місцях у різні періоди. 1790 року вперше згадується психіатрична лікарня Сент Вінсент де Поль у Австрії, а ще — в середні віки було засновано лікарню у Каїрі, груповий догляд було організовано у XIIIст. в Бельгії, резидентні програми — на початку XVII ст. у Баварії. Автор також посилається на історію психіатричної лікарні при одному з храмів, яка започаткувала свою діяльність ще в VI ст. до Різдва Христового і працювала впродовж восьми століть.

Проте наше завдання — зробити огляд принципів організації такої допомоги у Великобританії та в Америці.

Про сучасні підходи до організації послуг найбільш коротко й узагальнено сказав Джон Хаттон, державний міністр охорони здоров'я Великобританії: "У центрі нашої політики є визнання урядом того, що ми не досягнемо бажаного — ефективної індивідуалізованої підтримки для людей із труднощами у навчанні, якщо соціальні служби, національна система охорони здоров'я та громадські організації не співпрацюватимуть більш тісно".

А президент Міжнародної ліги організацій для осіб з розумовою відсталістю Віктор Валстрем назвав такі базові підходи Ліги по організації допомоги:

1) інвестиції у справу підтримки та обслуговування розумово (відсталих людей позитивно впливають на економічний розвиток країни, внаслідок чого закони повинні бути структуровані таким чином, щоб стимулювати цей процес;

2) у центрі планування, структур, управління та законів повинні стояти потреби і вибір конкретної особи та її родини;

3) організації та особи, що працюють на благо інвалідів, можуть отримати значну користь, якщо залучатимуть до цієї роботи фахівців.

Відомий дослідник проблеми розумової відсталості Е. Зіглер описує зміни в підходах до організації допомоги розумово відсталим людям за останні роки. Він, зокрема, стверджує, що якими б не були домінуючі тенденції в організації такої допомоги, (поширення певних форм і методів, характерних для конкретного періоду, виправдовували вимогами "гуманності". Сьогодні "модним" (за висловом вченого) є рух до інтеграції розумово відсталих людей, тобто створення середовища, максимально наближеного до "нормального". Іншим предметом для дебатів є процес деінституціалізації, який, зокрема, передбачає переміщення розумово відсталої особи з великого стаціонарного закладу до невеличкої служби в громаді. Американський вчений Д. Якобсон робить загальний висновок про принципи організації допомоги: "За будь-якої стратегії допомога повинна базуватися на високих професійних стандартах, використовувати обстановку найменшого обмеження клієнтів і відповідного лікування, забезпечення достатнім штатом із відповідною кваліфікацією, надання необхідних індивідуально спланованих послуг, застосування стандартизованих методів діагностики й оцінювання розумової відсталості, а також психічних і поведінкових розладів". Відома британська авторка Аманда Кейн зазначає, що розуміння сучасної складної системи організації допомоги розумово відсталим людям у західній країні (описано досвід Британії) можливе за умови вивчення багатьох чинників, чільними серед яких є законодавча база, практика конкретних закладів, що зазнають постійних змін і часто відрізняються в кожному конкретному випадку, та загальні зміни в суспільстві.

А. Кейн називає три групи закладів, які забезпечують допомогу розумово відсталим дорослим — це:

- резидентні агенції(програми забезпечення житлом та доглядом у групових будинках, окремих квартирах тощо);

- денні послуги(заклади, що забезпечують зайнятість, працевлаштування із підтримкою соціального працівника, дозвілля, реабілітаційні заняття та терапії тощо);

- інноваційні служби підтримки родини,яка опікує розумово відсталу людину.

Останнім часом, зазначає авторка, під час організації послуг "принцип нормалізації щодо підвищення статусу людей із інтелектуальною недостатністю як окремої групи замінюють застосуванням поняття індивідуальних прав, або "активізації", що знайшло відображення у зростанні програм самопредставництва та риторики щодо "особистісно-орієнтованого пла­нування", при якому інтелектуально неповносправна особа начебто має повний контроль над організацією тієї допомоги, якою він/вона користується". Авторка критично ставиться до сучасних змін у підходах до організації послуг, адже досі не було конкрет­них досліджень впливу зазначених змін на якість життя цільової групи, а при обмежених ресурсах і зростанні кількості розумово відсталих осіб у Великій Британії сумнівним є можливість розширення таких програм. Останнім часом з'явилися групи захисту прав, які обстоюють компромісну між старими інституційними підходами та новітніми "комунальними" точку зору стосовно того, що "невдачі" догляду в громаді мають спричинити розширення "сільських" поселень, які можуть базуватися на місці старих лікарень для розумово відсталих. Зауважимо при цьому, що це лише дебати і вплив їх на розвиток майбутньої практики наразі невідомий.

Аманда Кейн описує концептуальні засади допомоги у відповідності до нормативно-правової бази своєї країни, а саме:

- люди із інтелектуальною недостатністю та їхні родини, якщо це прийнятно, мають бути центральними фігурами при оцінюванні та плануванні послуг;

- послуги мають плануватися індивідуально;

- хоча існує розмаїття прийнятних моделей проживання, всі вони повинні бути "орієнтованими назовні, пов'язаними з усією громадою і мати обмежений розмір";

- люди з інтелектуальною недостатністю повинні мати доступ до послуг, організованих для всього населення (включаючи послуги охорони здоров'я), наскільки це можливо, але із підтримкою з боку спеціально підготовленого персоналу та із залученням додаткових ресурсів, і також шість ключових завдань стосовно законодавчих гарантій у відповідності до Акту 1990 року щодо Британської національної служби охорони здоров'я та догляду в громаді:

1) розвивати надомні, денні послуги та служби тимчасового догляду, щоб уможливити проживання людей у своїх власних домівках у випадках, коли це доречно;

2) підтримку доглядальників вважати найвищим пріоритетом;

3) забезпечувати догляд у громаді на основі ретельного оцінювання індивідуальних потреб та координації послуг усіма залучений агенціями;

4) тісно співпрацювати з волонтерським та неурядовим сектором для надання всебічних високоякісних послуг;

5) чітко встановлювати, хто за що відповідає і забезпечувати підзвітність усіх за виконання обов'язків;

6) забезпечувати раціональне використання коштів платників податків та тих, хто оплачує послуги в громаді.

 

 

2. Прочитайте, виділіть основні риси та законспектуйте

Британські автори неодноразово підкреслювали, що забезпеченість клієнтів певними видами послуг неоднакова в різних регіонах країни. Так само на американському континенті типи закладів та види послуг не є уніфікованими для кожного штату, велику частку послуг надають неприбуткові та комерційні організації. Розглянемо деякі приклади тих програм і організацій, які користуються найбільшою популярністю :

Програма раннього втручання для родин (на прикладі Відділу ПОСЛУГ З РОЗВИТКУ Служби охорони здоров'я та соціального захисту Каліфорнії) спрямована на надання допомоги дитині від на­родження до 36 міс. Сюди належать: консультування родин із питань розвитку дитини та взаємин батьків і дітей, забезпечення спілкування з іншими родинами із подібними проблемами, покращання рівня розвитку дитини, запобігання необхідності у спеціальних послугах у більш старшому віці, допомога дитині стати частиною громади, допомога громаді в кращому ознайомленні зі здібностями та талантами всіх дітей. Перелік послуг за програ­мою такий: технологія підтримки, включаючи технічні засоби, аудіопослуги, консультування, візити фахівців додому та тренінги для родини, необхідні послуги у сфері охорони здоров'я, догляд, годування, терапія зайнятістю, фізична терапія, послуги психо­лога, тимчасовий догляд, координація послуг, послуги спеціального педагога, мовна терапія, транспортування, послуги для людей із проблемами зору, послуги соціального працівника. Робота соціального працівника передбачає виконання таких обов'язків: візити додому для оцінювання житлових умов та взаємодії батьків із дітьми, підготовка оцінювання соціального чи емоційного розвитку в родинному контексті, надання індивідуального та сімейного консультування з батьками та іншими членами родини, діяльність по розвитку соціальних навичок, робота для розв'язання інших проблем дитини та родини — дому, громади, сервісної агенції — для максимального використання послуг програми раннього втручання.

• Модель кризового втручання та профілактики "Старт" для людей із інтелектуальною недостатністю у випадках, коли спостерігаються прояви гострих поведінкових або емоційних станів. Штат агенції складається з представників різних спеціальностей і допоміжних працівників. Тут надаються спеціалізовані консультації — стосовно, скажімо, психології поведінки, нейропсихології та захисту прав і представництва інтересів родини. Кожен клієнт, який має направлення на обслуговування в рам­ках програми, отримує всебічне клінічне оцінювання (збирається та оцінюється інформація від соціальних працівників, якінадають допомогу вдома, складається план втручання). В ідеальному випадку бригада кризового втручання служить посередником, а саме допомагає поставити діагноз, зібрати дані та зв'язати сім'ю з тими клініцистами, хто надає стаціонарну й амбулаторну допомогу в конкретному випадку. Бригада прагне досягти стабілізації стану клієнта для того, щоб він міг залишатися вдома, а також надає консультації стосовно того, як із ним поводитись.

• Проект "Метч" у Торонто надає довготривалі послуги для людей із комплексним діагнозом. Він об'єднує понад40 агенцій, фінансується міністерствами охорони здоров'я та соціального захисту. Тут надають послуги з оцінювання та планування догляду. Допомогу надають упродовж тривалого часу. Спочатку це профілактика/раннє втручання у вигляді навчальних або освітніх послуг. Оцінювання й планування втручання надається у стаціонарі й амбулаторно, а також у центрі кризового втручання. Кризове втручання передбачає підтримку стабільного стану або в разі потреби — його стабілізацію. Виконання плану втручання відбувається в закладах за місцем проживання, де надають денні послуги, спеціалізовані резидентні послуги та стаціонарну психіатричну допомогу, а також довготривалу допомогу та підтримку із використанням житла, що належить до комунальної власності. Крім того, проект містить програми професійного навчання, ме­режу підтримки родини, заклади тимчасового догляду.

Програма "Енкор" стала вагомим підтвердженням того, що не лише можливо, а й економічно доцільно залишати особу із розумовою відсталістю або психічною хворобою вдома або в громаді. Програма розвивалася впродовж двох десятиріч і Тепер включає послуги в громаді та захист. Клієнтами стають розумово відсталі люди незалежно від ступеня розумової відсталості. Спеціальний персонал також займається навчанням доглядальників. Програма співпрацює зі службою підтримки сім'ї та службою забезпечення інтегрованого працевлаштування, яка має тісні зв'язки з місцевими виробниками. Окрема служба надає послуги людям із глибокою розумовою відсталістю, є інтегрована дошкільна програма, програма навчання вдома, програма кризової допомоги, спеціалізовані групові будинки, альтернативне житло, забезпечення роботою на великих підприємствах.

Вирізняють три типи клієнтів: до першого належать люди з постійними потребами у послугах керування поведінкою, другий тип — коли поведінкові проблеми зустрічаються час від часу, третій тип — ті клієнти, в котрих поведінкові проблеми зустрічаються рідко. Така класифікація за рівнями поведінкових проблем, а не за специфічними діагнозами дозволяє точно планувати втручання залежно від потреби та залучати персонал певної кваліфікації. Також з'являється можливість планувати види підтримки та роботу допоміжних служб для забезпечення потрібних конкретному клієнтові послуг. Залучення батьків і поважних у громаді людей до Наглядової ради дозволяє здійснювати громадський контроль. Добре організовано роботу дорадчого батьківського комітету. Система управління передбачає підзвітність громаді й уможливлює постійне поліпшення моделі, підвищення якості послуг та розширення можливостей інтеграції.

Описана система також має і певні проблеми і протиріччя. Дослідник і практичний працівник соціальних служб для розумово відсталих у Великій Британії Девід Брендон визначив, зокрема, такі проблеми:

• брак механізму забезпечення індивідуального підходу при організації сучасних послуг: базовий принцип нормалізації розуміють неправильно і застосовують надто прямолінійно;

• існують суттєві проблеми в забезпеченні взаємодії між агенціями денних послуг та резидентними агенціями — команди агенцій часто не сприймають одна одну;

• обмежений вибір видів послуг — здебільшого це групові будинки та навчальні центри. Наприклад, вкрай обмеженою є кількість програм працевлаштування із індивідуальним супроводом з боку соціального працівника;

• вкрай обмежена й участь клієнтів у прийнятті рішень: усі важливі проблеми вирішують працівники закладів;

• недосконалість структур ускладнює позитивне бачення окремими працівниками життєвих перспектив для клієнтів, прийняття рішень здійснюється централізовано, працівники нижчої ланки інфантильні, не мають чіткої інформації про політику агенції. Часто бракує загального розуміння прав клієнтів працівниками;

• навчання персоналу буває уривчастим і далеким від практики;

• співробітники не розуміють сутності роботи ключового соціального працівника, захисту прав та планування втручання;

• працівники не мають достатньої підтримки; супервізія відбувається схематично й нерегулярно;

• базові цінності при наданні послуг розумово відсталим вс
ж передбачають піклування про, а не роботу з розумово відсталими
клієнтами. Клієнтів сприймають як дітей — це призводить до
стагнації, людей зі зниженим інтелектом сприймають не як ресурс для допомоги один одному та штату, їх не наймають для роботи в агенціях;

• клієнтів не сприймають як "суб'єктів сексуальності"; взаємини серед клієнтів, що базуються на сексуальності та любові, не заохочуються і не беруться до уваги;

• спостерігається брак розуміння; програми втручання механічно замінюють заспокійливі засоби; клієнтам не дозволяють гніватися, навіть коли для цього є підстави; консультуванням на­магаються пригнітити людину;

• в агенціях денних послуг є як гострі, так і хронічні проблеми: працівники деморалізовані через брак перспектив, клієнти
змушені просто вештатися.

 

 

Лекція 13 Зміст соціальної роботи працівника первинної ланки з розумово відсталими людьми

Зміст

1. Зміст роботи соціального працівника в ролі брокера громадських послуг, вчителя соціальних і адаптивних умінь.

2. Зміст роботи соціального працівника в ролі керуючого справами клієнта, упорядника робочого навантаження.

3. Зміст роботи соціального працівника в ролі адвоката клієнта, працівника – аніматора.

Ключові поняття:соціальна захищеність, бесіда, соціальна забезпечення, соціальне законодавство, соціальне обслуговування

Вивчаючи пункт 2, зупинитися на:

– структурі роботи соціального працівника в ролі керуючого справами клієнта, упорядника робочого навантаження.

Вивчаючи пункт 3, звернути увагу на:

– зміст роботи соціального працівника в ролі адвоката клієнта, працівника – аніматора.

 

Навчальний матеріал.

1. Прочитайте, виділіть основні риси та законспектуйте

 

Оскільки в Україні останнім часом розпочинають роботу все більше закладів, проектів, програм, спрямованих на допомогу інвалідам взагалі, виникає об'єктивна можливість для виконання функцій брокера громадських послуг у роботі соціального працівника. Він може організувати своєрідну мережу громадської підтримки для родини, яка опікує розумово відсталу людину. Такої допомоги особливо потребують розумово відсталі клієнти, які мешкають самостійно, а це трапляється в Україні вкрай рідко.

Між тим зауважимо, що навіть за умови такого розмаїття послуг та в разі випадку успішної брокерської роботи фахівця навряд чи вдасться скласти такий план втручання, який би передбачав задоволення всіх виявлених потреб, адже гарантована законом допомога не передбачає задоволення насамперед фізіологічних потреб. А відтак особливого значення набувають нетрадиційні форми допомоги, які здобули репутацію меншовартісних і некваліфікованих, таких як: пошук гуманітарної допомоги, спонсорської допомоги для окремих родин, безкоштовні обіди для найбільш нужденних. Нам невідомо про досвід роботи агенції, де було б уведено окрему посаду брокера соціальних послуг.

В ідеалі такий працівник мав би зібрати та регулярно поповнювати інформацію: про відкриття агенцій для цільової групи, про зміни в їхній роботі, наявність вільних місць в агенціях, а також про агенції та програми для ширшої цільової групи, про приватні ініціативи, недержавні, неприбуткові, релігійні організації — та інформувати ключових соціальних працівників про ресурси громади. Серед посадових обов'язків такого працівника — налагодження контактів із агенціями для вирішення проблем окремих клієнтів та для вироблення загальних принципів співпраці.

Зміст роботи соціального працівника в ролі вчителя соціальних і адаптивних умінь

Ця роль соціального працівника, котрий працює з розумово відсталими клієнтами, заслуговує на особливу увагу. Саме значна соціальна дезадаптація є ключовою ознакою цільової групи, і вони становить найбільшу проблему людей зі зниженим інтелектом. Розумово відсталі люди довго і важко набувають навичок самооб­слуговування та соціального функціонування і дуже легко їх втрачають.

Виконання ролі вчителя соціальних та адаптивних умінь при роботі з розумово відсталими клієнтами почасти збігається з роботою спеціального педагога. Проте спеціальна педагогіка орієнтована на опанування учнями із особливими потребами шкільної програми, розробленої відповідно до державних стандартів, орієнтованих здебільшого на здобуття академічних знань. Робота соціального працівника в ролі вчителя соціальних умінь характе­ризується двома особливостями:

1) на відміну від роботи спеціального педагога, яка вико­нується в умовах допоміжної школи під час педагогічного процесу
для учнів віком (в середньому) до 17 років, соціальний працівник — учитель соціальних умінь здебільшого працює, по-перше,
із "ненавчуваними" дітьми, які залишились у родині, а не в
інтернаті системи соціального захисту, тобто без фахової допомоги взагалі, по-друге — із дорослими, які гостро потребують
закріплення набутих у спеціальній школі соціальних та адаптив­них умінь, а також вироблення нових умінь, які б уможливили їх
максимально самостійне проживання у громаді;

2) робота спрямована на набуття соціальних умінь за індивідуальною програмою, укладеною відповідно до даних детального оцінювання поточного стану володіння такими навичками.

Робота соціального працівника за курсом "Поведінка у склад­них ситуаціях" передбачає вироблення у клієнтів таких навичок: планування робочого дня, тижня, вироблення стереотипів поведінки у типових побутових ситуаціях (вихід з дому, вміння одягтися відповідно до погоди, повернення додому, вміння після повернення додому правильно розмістити одяг та взуття, підготовка та проведення сімейного свята, виконання процедур та заходів уранці, організація вихідного дня, підготовка до сну, поводження на вулиці, перехід вулиці, користування транспортом), розпізнавання симптомів найпоширеніших захворювань, звернен­ня по допомогу до фахівця, члена родини або соціального праців­ника, опанування методів профілактики захворювань та додер­жання здорового способу життя (регулярне виконання ранкової зарядки, правильне харчування, дотримання режиму дня, адекват­не ставлення до шкідливих звичок тощо), а також набуття груп навичок, пов'язаних зі статевими проблемами (гігієна статевого життя, запобігання вагітності та статевим захворюванням, опанування позитивними стереотипами статевої поведінки), навичок спілкування із незнайомими людьми (знайомство, відмова від знайомства, розпізнавання небезпеки, заходи безпеки у спілкуванні з незнайомими людьми), навичок техніки безпеки при користуванні домашнім обладнанням, засобами побутової хімії, навичок протипожежної безпеки, розпізнавання та вироблення навичок запобігання небезпеці і поведінки у кримінальній ситуації.

Робота соціального працівника за курсом "Приготування їжі" передбачає вироблення у клієнтів таких навичок: правильного користування колючим та ріжучим знаряддям на кухні, вмикання та вимикання електричного та газового обладнання, безпечного користування кухонним обладнанням під час приготування їжі (особливо з гарячими предметами та речовинами), вміння начистити овочі, фрукти, нарізати хліб, відкрити банку консервів, приготування простих салатів, чаю, найпростіших страв — за індивідуальною програмою, сервірування столу, прибирання після споживання їжі, миття посуду, підмітання підлоги, утримання поряд­ку на кухні (правильне розташування посуду та обладнання після користування), навичок вибору та придбання продуктів, розра­хунку за 1—2 види продуктів, загального планування бюджету.

Робота соціального працівника за курсом "Самообслуговуван­ня" передбачає вироблення у клієнтів таких навичок: догляду за своїм тілом (умивання, миття під душем, миття у ванні, гігієни інтимних частин тіла), користування кранами холодної та гарячої води, визначення разової кількості шампуню чи миючого засобу при умиванні та митті голови, розчісування волосся, користування носовою хустинкою, підстригання нігтів, користування туалеом (уміння проситися до туалету у знайомій та незнайомій обстановці, миття рук після туалету, дотримання чистоти у ванній та у туалетній кімнаті), одягання та роздягання окремих предметів одягу, розстібання та застібання ґудзиків, розшнуровування та зашнуровування, дотримання правильної послідовності при роздяганні та одяганні, розвішування та розкладання одягу по місцях; чищення одягу сухою щіткою, прання з милом дрібних особистих речей, сушіння випраних речей, прасування дрібних речей (індивідуально — прасування та дрібний ремонт предметів одягу), догляду за взуттям (правильне взування та роззування, розшнуровування та зашнуровування, зав'язування шнурків, чищення взуттєвою щіткою, сушіння взуття), прибирання приміщення: розстилання та застилання постелі, підтримання порядку — розташування та зберігання речей у певному місці, прибирання ванної та туалетної кімнат.

Робота соціального працівника в рамках курсу "Одиниці ви­міру" передбачає вироблення у клієнтів таких навичок: орієнтації у часі (розуміння понять "вчора", "сьогодні", "завтра", визначення дня тижня за календарем, визначення місяця та року за календарем, визначення минулого, позаминулого, наступного місяців, визначення місяців усіх пір року), орієнтації за годинником (визначення часу з точністю до години, до хвилини, користування годинником, називання часу), планування свого дня з використанням щоденника, календаря, розуміння та правильного застосування прийменників місця (в, на, під, над) та прийменників і прислівників напрямку (до, вгору, вниз, праворуч, ліворуч), рахунку предметів та читання чисел у межах до 10, до 100, до 1000, користування грошима (ідентифікація та називання монет, купюр, розуміння еквівалентності монет і банкнотів, купівля одного-двох предметів — визначення потрібної монети чи купюри, обчислення та перевірка здачі), найпростіших вимірювань за допомогою лінійки, порівнювання довжини предметів, визначення форми фігур, побудови простих геометричних фігур за заданими параметрами, побудови кола з допомогою циркуля, визначення ваги в кілограмах, в грамах, співвідношення ваги та ціни товару.

Заняттю за програмою виходів у місто передує проведення бесіди, під час якої детально обговорюють мету роботи закладу, його структуру, особливості поведінки, маршрут, використання транспорту та поведінки в транспорті. Як правило, уся група або кожен учасник групи отримують практичне завдання: якщо це магазин — зробити задану покупку, якщо заклад побутових послуг — йде демонстрація роботи працівників цього закладу з детальним коментарем та з повтореннями або роз'ясненнями. Скажімо, в перукарні за попередньою домовленістю стрижуть або роблять зачіску кільком клієнтам, у поліклініці відбувається зустріч з лікарем, який проводить бесіду на задану тему (запобігання якомусь захворюванню, деталі користування послугами поліклініки: в яких випадках та з якою метою можна звертатися до закладу, як з'ясовувати та дотримуватись розкладу роботи, як поводитись, коли проблеми з'являються в позаробочі години, де запитувати про потрібного фахівця, як зберігати медичні документи тощо).

Зміст групової роботи з розумово відсталими особами, яку проводить соціальний працівник, полягає в стимулюванні усвідомлення розумово відсталою людиною себе як особистості, своїх негативних і позитивних рис, особливостей характеру, стосунків у родині, колективі, необхідності аналізувати та змінювати певні звички, а також необхідності працювати та, по можливості, заробляти на життя. Клієнти (ті з них, хто вміє писати) ведуть щоденник, де занотовують свої гарні і погані вчинки, пишуть листівки — привітання зі святом рідним та знайомим, беруть участь у рольових іграх для удосконалення навичок спілкування, вчаться відмовляти у відповідних випадках, розповідають про поточні події та обговорюють їх у групі, діляться своїми проблемами та втішають товаришів по групі, "закохуються" і вчаться поводити себе в цій ситуації.

Усі описані курси та види занять мають виключно прикладний характер, і хоча в групі важко забезпечити індивідуальний підхід, бажано послідовно відпрацювати певну навичку в кожного клієнта і лише потім переходити до засвоєння наступної. Звичай­но, для соціального працівника — вчителя соціальних та адаптивних умінь важливо ознайомитися з базовими методами роботи спеціального педагога для оптимального планування та проведення занять. Для забезпечення головної мети — підготовки клієнта до майбутнього максимально самостійного проживання в громаді всі заняття проводять у комплексі, паралельно. Соціальні працівники спеціалізуються на забезпеченні практичних занять з якогось одного чи кількох курсів.

Окрім кваліфікованих соціальних працівників до штату працівників програми входить вихователь та соціальний працівник базового рівня. Вихователь виконує роль координатора та разом із соціальним працівником відповідає за роботу з батьками та опікунами. Крім того, додатково до виконання безпосередніх обов'язків щодо передпрофесійної підготовки клієнтів, колектив закладу намагається надати допомогу окремим родинам: зверта­ється до виконавчих органів місцевого самоврядування з прохан­ням про санаторно-курортне лікування клієнтів, а також до спон­сорів по гуманітарну допомогу.

Доцільно також розробити окрему програму для залучення молодих волонтерів до роботи за такою програмою в якості асистентів соціальних працівників під час занять. По-перше, участь молодих волонтерів позитивно впливає на ефективність заняття: вони мають змогу стежити за кожним рухом того клієнта, котрий не справляється із практичним завданням і потребує індивідуального супроводу. По-друге, волонтери демонструють моделі поведінки здорової молодої людини, котра не має інтелектуальних проблем, такі моделі відтворюються розумово відсталими клієнтами. Волонтери сприяють налагодженню контактів із місцевою громадою, виробленню толерантного ставлення мешканців сусідніх будинків, працівників сусідніх закладів до розумово відсталих клієнтів, а також поширенню інформації про заклад та створенню його позивного іміджу.

 

 

2. Прочитайте, виділіть основні риси та законспектуйте

 

 

Зміст роботи ключових соціальних працівниківв агенціях для розумово відсталих інвалідів Грунтовно описує Девід Брендон. Він, зокрема, зазначає, що робота ключового працівника передба­чає спілкування сам-на-сам із клієнтом. Ефективним втручання буває в тому випадку, коли один соціальний працівник забезпечує підтримку клієнта через кордони та впродовж отримання різних послуг в різних агенціях. Навіть тоді, коли клієнт іде з групового будинку до денного центру, ключовий працівник повинен зали­шатися той самий. Ефективною робота ключового соціального працівника вважатиметься в тому разі, якщо вона буде часткою цілісної системи надання послуг.

Ключовий працівник повинен мати невеличкий бюджет, який уможливлює його клієнтові безперешкодний доступ до сплати витрат на транспорт, їжу — власне на все, що доступне звичайній людині у звичайному житті. В системі організації роботи ключо­вого працівника важливо, щоб усі визнавали його головним працівником у вирішенні проблем конкретного клієнта. Проте, як і в попередньому випадку, в Україні досі немає закладу, де посадові обов'язки соціального працівника передбачали б увесь спектр послуг по роботі з окремими клієнтами (тобто роботу ключового соціального працівника). І, звичайно, годі й мріяти українському фахівцеві про "невеличкий бюджет" — йому самому бракує за­робленої плати для дотримання здорового способу життя.

Найбільш наближеними до функцій ключового працівника, який працює із цільовою групою, є обов'язки соціального пра­цівника спеціалізованого відділу по обслуговуванню осіб із психічними захворюваннями при Територіальному центрі по обслуговуванню пенсіонерів м. Києва, а саме такі його функції:

• виклик лікаря;

• надання допомоги в госпіталізації;

• організація надання необхідних видів протезно-ортопедич­ної допомоги;

• оформлення житлових субсидій;

• вирішення питань за дорученням підопічного в усіх держав­них, громадських та інших установах і організаціях;

• здійснення зв'язку з психіатричними закладами щодо взаємної інформації про зміни стану здоров'я інвалідів та виявлення додаткових потреб в медичному та соціально-побу­овому їх обслуговуванні;

• встановлення і підтримання зв'язків з організаціями і підприємствами щодо надання допомоги підопічним;

• створення умов для посильної праці, лікувально-трудової терапії вдома;

• влаштування до психоневрологічного інтернату, медико-соціального або реабілітаційного відділення Територіального центру соціального обслуговування пенсіонерів м. Києва.

Така посада передбачає також виконання багатьох інших функцій і вважається такою, що не потребує спеціальної освіти . Це відділення обслуговує як клієнтів із психіатричними діагнозами, так і кількох осіб із розумовою відсталістю (що зумовлено особливістю україн­ської системи психіатричної допомоги, де за правилами обидві названі вище групи клієнтів об'єднані в одну).

Проте, звичайно, для налагодження цільової допомоги і для створення умов для максимально самостійного проживання розу­мово відсталих людей у громаді ключовий працівник повинен ма­ти більш ґрунтовну підготовку (знати законодавчі гарантії, бути обізнаним із спеціалізованими агенціями, вміти налагоджувати контакти для забезпечення послуг клієнтів, організовувати побут клієнта таким чином, аби він сам справлявся з щоденними про­блемами тощо) та ширше коло функцій і повноважень. Ключовий соціальний працівник, який би працював із розумово відсталим клієнтом (який мешкає самостійно), повинен бути залученим до планування бюджету, витрачання коштів, улаштування питань опікунства (в разі, якщо клієнта визнано недієздатним), улашту­вання щоденної зайнятості, працевлаштування, здійснювати моні­торинг вирішення всіх побутових проблем і соціальних контактів. Частково йому доведеться надавати послуги власноруч — коли це швидше зробити самому, ніж знайти відповідну агенцію, особли­во коли йдеться про одноразову допомогу, яка потребує невели­кого часу та зусиль.

Зміст роботи соціального працівника в ролі упорядника робочого навантаження

Таку роль виконує будь-який працівник у будь-якій сфері, де немає виразної регламентації робочого навантаження, крім рамок робочого часу. Для працівників і користувачів послуг соціальної сфери посттоталітарної країни означене питання викликає особ­ливий інтерес, адже більшість із них виховані в дусі комуністич­ної ідеї рівності, коли рівномірний розподіл пільг і благ серед представників певної групи населення розглядали як головний принцип організації державної допомоги. Класична соціальна ро­бота передбачає виявлення всіх потреб клієнта та намагання задо­вольнити виявлені потреби. Іноді намагання знайти ресурси для задоволення потреб одного клієнта може зайняти увесь робочий час соціального працівника або всі ресурси служби. Досі немає методики оптимального розподілу робочого часу одного праців­ника для вирішення проблем усіх клієнтів, отже, доводиться са­мому розподіляти час і здебільшого інтуїтивно. Такі обмеження встановлює адміністрація закладу, виходячи з політики закладу (якісна допомога невеликій кількості клієнтів чи бодай якась до­помога усім, хто звернувся або кого направили), ресурсів закладу та його обмежень. Орієнтиром, скажімо, в роботі соціальних пра­цівників державних територіальних центрів є кількість клієнтів, що їх обслуговує один працівник, та кількість візитів на тиждень. Наприклад, соціальний працівник відділу по обслуговуванню громадян із психічними захворюваннями Територіального центру обслуговування пенсіонерів м. Києва на ставку обслуговує чотири-шість підопічних відповідно до затвердженого завідуючою відділом графіка не рідше трьох разів на тиждень.

агент із питань соціальних змін намагається активізувати клієнтів до ініціювання дій для досягнення змін у своєму житті, він коор­динує таку роботу — наприклад, пропонує створити групу само-представництва інтересів у закладі та керує її роботою, ініціює створення волонтерської служби та безпосередньо займається за­лученням волонтерів.

 

3. Прочитайте, виділіть основні риси та законспектуйте

 

Робота адвоката клієнта полягає в консультуванні законних представників клієнта (батьків або опікунів) з питань додаткових прав і пільг клієнтів та їх родин, пов'язаних зі статусом інваліда. Необхідність роботи адвоката клієнта викликана кількома обста­винами, а саме:

1) майже 15 законодавчих актів регламентують окремі права
та пільги інвалідів в Україні. Звичайно, родина не може знати все
про пільги та додаткові права, тим більше не може вчасно перед­
бачити, яким чином їх дії чи відмова від дій може позначитись на
майбутньому розумово відсталої особи. Наприклад, матері не може спасти на думку, що якщо вона офіційно не оформить інвалідність дитини до семирічного віку, то не зможе у віці 50 років
оформити пільгову (дострокову) пенсію за віком (матері треба для
цього детально знати кілька законів і підзаконних актів);

2) українські закони здебільшого не мають прямої дії, кон­кретні механізми їх дії визначено у великій кількості підзаконних актів, вивчення яких — непросте завдання;

3) іноді в законного представника особи із розумовою відста­лістю не вистачає духу або снаги настійливо добиватися реалізації права дитини після кількох негативних відповідей — отже, йому потрібна психологічна підтримка та порада;

4) правова просвіта та рівень правової свідомості має не на­стільки високий рівень в Україні, щоб наші громадяни усвідом­лювали особисті права повною мірою: в нас не прийнято пам'я­тати, що ми є платниками податків, що за рахунок податків пра­цює система соціального захисту, що законні представники мають право і повинні вимагати реалізації всіх гарантованих прав для клієнтів і для себе. В пересічних громадян немає звички і дос­татніх знань, щоб ефективно оскаржувати дії посадових осіб.

Отже, практично кожному законному представникові клієнта потрібні послуги адвоката клієнта: оцінка отримуваної допомоги з боку держави з точки зору повноти та якості послуг, обговорення дій посадових осіб, які викликали незадоволення або сумніви у клієнта, отримання інформації стосовно неформальних джерел допомоги, ресурсів громади. В деяких випадках потрібне пред­ставництво інтересів клієнта перед посадовими особами, керів­никами недержавних організацій, адміністраторами сервісних агенцій у випадках конфліктних ситуацій тощо. Як правило, ад­вокат клієнта стежить за новинами у сфері правових гарантій для цільової групи, сповіщає про нові види допомоги чи відкриття нових агенцій (виступає на зборах, випускає та поширює ін­формаційні листівки, розміщує нову інформацію на веб - сторінці, інформує членів мультидисциплінарної команди під час нарад). Адвокат клієнта допомагає складати звернення, листи до посадо­вих осіб, скарги та детально розповідає про всі етапи їх подання та розгляду, дає настанови щодо поведінки законних представ­ників та клієнтів під час зустрічей із посадовими особами.

Зміст роботи соціального працівника – аніматора

Метою діяльності соціального працівника – аніматора є, по-перше, проведення рекреаційної роботи з розумово відсталими клієнтами та, по-друге, створення умов для їхнього особистісного росту та творчої самореалізації. Змістом його роботи є органі­зація, підготовка та проведення заходів структурованого дозвілля. Таке дозвілля сприяє розвиткові творчого потенціалу, навичок спілкування, допомагає розширити коло спілкування, ознайом­лює із населеним пунктом, в якому мешкає клієнт. Форми робо­ти: ведення творчих гуртків, зокрема лялькового театру, театру, хору, танцювального колективу, гуртків образотворчого мистец­тва, декоративного вишивання, ліплення з глини, орігамі, пле­тіння, макраме, аплікації тощо.

У роботі з розумово відсталими клієнтами використовують такі форми: відеоклуб (перегляд та бесіди за змістом мульти­плікаційних і художніх фільмів), літературний монтаж, вікторина, перегляд і обговорення театральних вистав, творчі майстерні на природі, тематичні вечори, свята, конкурси, ярмарки, заочні (та відео) подорожі, аукціони.

При проведенні заходів для розумово відсталих клієнтів слід зважати:

• на необхідність залучення кількох членів мультидисциплінарної команди (керівника хору, танцювального ансамблю, інших творчих гуртків, художнього керівника, соціального працівника - аніматора та ін.), належної координації участі кожного в підготовці та проведенні заходу; участь кожного в розробленні сценарію заходу, адже кожен працівник знає якусь нову інформацію про творчі можливості клієнтів, які можуть бути використані під час проведення заходу;

• на те, що для підготовки необхідний тривалий час; кожен учасник (клієнт) повинен вивчити свою роль або бути підго­товленим для публічного виступу;

• ефективним є залучення волонтерів для ведення заходу та індивідуального супроводу підготовки складних клієнтів;

• перед проведенням заходу важливо провести генеральну ре­петицію в тому місці, де він відбуватиметься, для просторо­вої орієнтації клієнтів.

Зміст роботи соціального працівника в ролі помічника клієнта

Надання господарських і побутових послуг може входити до функціональних обов'язків окремого працівника, котрий виконує тільки цю роль. Саме так і трапляється на Заході, де функціонує добре структурована система соціальної роботи і вивчено еконо­мічну доцільність залучення кожної штатної одиниці до складу бригади. Виконання обов'язків помічника клієнта не передбачає значних витрат на підготовку соціального працівника. Проте в Україні нам відомо про поєднання соціальним працівником Тери­торіального центру соціального обслуговування пенсіонерів м. Києва як посередницьких функцій, що перелічені вище, так і надання господарських і побутових послуг, а саме:

• придбання та доставка товарів з магазину або ринку за кош­ти підопічного, приготування їжі, доставка гарячих обідів, годування;

• прибирання приміщення, прання білизни;

• придбання та доставка медикаментів, відвідування хворого в лікарні;

• оплата платежів, супроводження до поліклініки.

 

Література

Основна навчальна література

1. Методичні рекомендації соціальним працівникам щодо соціального супроводу прийомних сімей / Н.М. Комарова (керівник авт. кол.), Г.М. Бевз, Л.С. Волинець та ін. – К.: Видавництво, 1999 – 103 с.

2. Міщик Л.І., Голованова Т.П., Білоусова З.Г. Сучасні технології роботи з сім'єю із проблем насильства: досвід, перспективи – Запоріжжя: ЗДУ, 2003 – 104 с.

3. Соціальна робота в Україні. Навч. посіб/ І.Д. Звєрєва, О.В. Безпалько, С.Я. Харченко та ін. За заг. ред. І.Д. Звєрєвої, Г.М. Лактіонової – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 256 с.

4. Техн