Мои Конспекты
Главная | Обратная связь


Автомобили
Астрономия
Биология
География
Дом и сад
Другие языки
Другое
Информатика
История
Культура
Литература
Логика
Математика
Медицина
Металлургия
Механика
Образование
Охрана труда
Педагогика
Политика
Право
Психология
Религия
Риторика
Социология
Спорт
Строительство
Технология
Туризм
Физика
Философия
Финансы
Химия
Черчение
Экология
Экономика
Электроника

Черговість задоволення претензій кредиторів



 

Кошти, виручені від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення претензій кредиторів. Проблема тут полягає в тому, що суми, вирученої від продажу ліквідаційної маси, може не вистачити для задоволення претензій усіх зацікавлених осіб. Саме тому в цій сфері потрібне законодавче регулювання.

Згідно із законодавством про банкрутство у разі розподілу виручки від продажу ліквідаційної маси насамперед покриваються витрати, пов’язані з провадженням справи про банкрутство в арбітражному суді та з роботою ліквідаційної комісії, а також задовольняються вимоги кредиторів, забезпечені заставою.

До витрат, пов’язаних із провадженням справи про банкрутство в арбітражному суді, належать:

· витрати кредитора зі сплати державного мита й оплати публікації оголошення стосовно порушення справи про банкрутство;

· витрати на опублікування в засобах масової інформації оголошення про порядок продажу майна банкрута;

· витрати розпорядника майна і ліквідаційної комісії, пов’язані зі збереженням майнових активів банкрута, а також сплатою державного мита за позовами про стягнення дебіторської заборгованості суб’єкта банкрутства;

· витрати ліквідаційної комісії та розпорядника майна в разі залучення ними до виконання своїх функцій інших осіб, зокрема експертів, консультантів та ін.;

· витрати кредиторів на здійснення аудиту, який відбувся згідно з рішенням арбітражного суду за їхні кошти;

· витрати на оплату праці арбітражних керуючих (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора).

Перелічені витрати відшкодовує ліквідаційна комісія, реалізувавши нею частину ліквідаційної маси.

Заборгованість, забезпечена заставою, погашається в порядку, передбаченому Законом України «Про заставу». За рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення (включаючи проценти, відшкодування збитків, що сталися через прострочення виконання, необхідні витрати на утримання заставленого майна тощо).

Майно банкрута, яке є предметом застави, включається до складу ліквідаційної маси, але використовується виключно для позачергового задоволення вимог заставодержателя. Якщо в результаті реалізації предмета застави з’ясується, що розмір вирученої суми перевищує розмір забезпечених цією заставою вимог, відповідна різниця використовується для задоволення вимог кредиторів у порядку черговості. А якщо коштів, виручених від реалізації застави, не вистачило, щоб задовольнити відповідні вимоги, то різницю буде відшкодовано заставодержателю, як і решті незабезпечених кредиторів із загальної ліквідаційної маси.

У другу чергу виконуються зобов’язання перед працівниками підприємства-банкрута (за винятком повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства або виплат на акції трудового колективу).

У третю чергу задовольняються вимоги щодо сплати державних і місцевих податків та неподаткових платежів до бюджету, вимоги органів державного страхування та соціального забезпечення.

У четверту чергу задовольняються вимоги кредиторів, не забезпечені заставою.

У п’яту чергу задовольняються вимоги членів трудового колективу щодо повернення їхніх внесків до статутного фонду підприємства та інші вимоги.

У шосту чергу задовольняється решта вимог, зокрема вимоги власників корпоративних прав.

Зауважимо, що вимоги кожної наступної черги задовольняються з надходженням на рахунок коштів від продажу майна банкрута після повного задоволення вимог попередньої черги. Коли майна бракує для повного задоволення всіх вимог однієї черги, претензії задовольняються пропорційно до належної кожному кредиторові суми.

Претензії, виявлені й заявлені після закінчення встановленого строку, задовольняються з майна підприємства, що залишилося після задоволення першочергових претензій, а також претензій, заявлених у встановлений строк.

Претензії, не задоволені за браком майна, вважаються погашеними. Погашеними вважаються також претензії, не визнані ліквідаційною комісією (органом, що проводить ліквідацію), а також ті, стосовно яких кредитори протягом місячного строку від дня одержання повідомлення про повне або часткове невизнання претензії не подали відповідних позовів до суду (арбітражного суду).

Кредиторська заборгованість, яка відповідає сумі незадоволених претензій, для кредиторів вважається відтоді безнадійною. Загалом безнадійною вважається заборгованість, яка відповідає одній із перелічених далі ознак:

· заборгованість за зобов’язаннями, стосовно яких минув строк позовної давності;

· заборгованість, яка лишилася непогашеною за браком майна юридичної особи, оголошеної банкрутом у встановленому законодавством порядку, або юридичної особи, що ліквідується;

· заборгованість, котра лишилася непогашеною через нестачу коштів, одержаних від продажу на відкритих аукціонах (публічних торгах) майна позичальника, переданого у заставу, щоб її забезпечити, і при цьому відповідні юридичні дії кредитора, спрямовані на примусове стягнення іншого майна позичальника, не привели до повного покриття заборгованості.

Майно, що залишилось після задоволення претензій кредиторів і членів трудового колективу, використовується на розсуд власника. Якщо майна банкрута вистачило, аби задовольнити всі вимоги кредиторів, надалі він вважається вільним від боргів і може й далі здійснювати підприємницьку діяльність.