Мои Конспекты
Главная | Обратная связь


Автомобили
Астрономия
Биология
География
Дом и сад
Другие языки
Другое
Информатика
История
Культура
Литература
Логика
Математика
Медицина
Металлургия
Механика
Образование
Охрана труда
Педагогика
Политика
Право
Психология
Религия
Риторика
Социология
Спорт
Строительство
Технология
Туризм
Физика
Философия
Финансы
Химия
Черчение
Экология
Экономика
Электроника

Філософсько-правова думка епохи Відродження та Реформації.



Пожвавлення філософської й наукової думки, яке на­стало з початком епохи Відродження, позначилося і на правознавстві. Визнання людини як індивідуальності обу­мовило нові пошуки обґрунтувань сутності суспільства і держави. В цю епоху виникає так званий гуманістичний напрям у юриспруденції, представники якого зосере­джують увагу на вивченні джерел чинного (особливо рим­ського) права, посилений процес рецепції якого потребу­вав узгодження його положень з новими умовами суспільно-політичного життя і з нормами місцевого націо­нального права. Починають розвиватися зачатки історич­ного розуміння й тлумачення права.

Одним з перших видатних гуманістів епохи Відроджен­ня, які внесли істотний внесок у теорію права, по праву може вважатися Лоренцо Валла (1400—1457), який на підставі глибокого і всебічного аналізу античного рим­ського права створив основу подальших наукових розро­бок у галузі юриспруденції.

Поклавши в основу правової етики особистісний інте­рес і зробивши його моральним критерієм, Л. Валла закли­кає керуватися в оцінках людських вчинків не абстрактни­ми моральними або правовими принципами, а конкретними життєвими умовами, які визначають вибір між добрим і поганим, між корисним і шкідливим. Такий моральний індивідуалізм істотно вплинув на подальший розвиток європейського правознавства, підвів нове ідеоло­гічне підґрунтя під морально-правові цінності майбутнього буржуа Нового часу.

Сучасна наука про державу і право починається з про­славленого флорентійця Нікколо Макіавеллі (1469—1527), який ставив собі за мету створення стабільної держави в умовах нестабільної суспільно-політичної ситуації того часу в Європі.

Н. Макіавеллі виходить з передумови про егоїстичність людини. Згідно з цим не існує меж для людського прагнен­ня до матеріальних благ і влади. Але внаслідок обмеже­ності ресурсів виникають конфлікти. Держава ж базується на потребах індивіда в захисті від агресивності з боку ін­ших. За відсутності сили, яка стоїть за законом, виникає анархія, тому потрібен сильний правитель, щоб забезпечи­ти безпеку людей. Не вдаючись у філософський аналіз сутності людини, Н. Макіавеллі розглядає ці положення як очевидні.

Н. Макіавеллі розуміє значення сильної державної влади. Але насамперед його цікавить чиста політична гра. Він виявляє відносно слабке розуміння економічних умов реалізації влади.

У цілому внесок Н. Макіавеллі у розвиток філолофсько-правової теорії полягає в тому, що він:

— відкинув схоластику, замінивши її раціоналізмом і реалізмом; заклав основи філософсько-правової науки;

— продемонстрував зв'язок політики і форм держави із соціальною боротьбою, запровадив поняття "держава" і "республіка" у сучасному значенні;

— створив передумови для побудови моделі держави, основаної на матеріальному інтересі людини.

Поряд із філософсько-правовими вченнями епохи Від­родження істотний внесок у правову науку було зроблено у період Реформації. Одним із найяскравіших представників реформатор­ського напряму є Мартін Лютер (1483—1546). Цей німець­кий реформатор, основоположник німецького протестан­тизму, не був філософом і мислителем. Незважаючи на це, імпульсивна релігійність його теології містила в собі деякі філософські елементи й ідеї.

Права та обов'язки людини як члена суспільства М. Лютер обґрунтовує з релігійно-моральної точки зору і вбачає зміст свого вчення в порятунку силою тільки однієї віри. В особистій вірі він вбачає щось абсолютно проти­лежне вірі в авторитети.

Філософсько-правову концепцію М. Лютера в цілому можна охарактеризувати такими положеннями:

— свобода віри по совісті є універсальним і рівним пра­вом усіх;

— на правовий захист заслуговує не лише віра, а й її передумови;

— свобода совісті припускає свободу слова, преси і зборів;

— права повинні реалізовуватися в непокорі державній владі стосовно обмежень свободи совісті;

— на правове забезпечення заслуговує лише духовне, плотське ж залишається на милостивий розсуд влади.

У світлі подій, що відбувалися в XVI ст. і зробили істотний вплив на розробку нових ідеологічних і політичних доктрин, не випадковою є поява абсолютно но­вого вчення про державу, автором якого став французь­кий юрист і публіцист Жан Боден (1530—1596). Йому на­лежить обґрунтування державного пріоритету над усіма іншими соціальними інститутами, включаючи церкву. Він уперше запровадив поняття суверенітету як відмітної оз­наки держави. Ж. Боден проводить ідею про суверенну державу, яка спроможна захищати права автономної особи і рішуче за­тверджувати принципи мирного співіснування різних со­ціально-політичних сил усередині країни.

Державу Ж. Боден визначав як правове управління ба­гатьма господарствами або сімействами. Його політичним ідеалом була світська держава, спроможна забезпечити право і свободу для усіх. Найкращим засобом для під­тримки правопорядку він вважав сильну монархію.

Під суверенною державою Боден розумів верховну і необмежену державну владу, протиставляючи таку держа­ву середньовічній феодальній державі з її роздробленістю, соціальною нерівноправністю й обмеженою владою ко­ролів.

Ж. Боден вважав, що основними ознаками суверенної держави мають бути: постійність верховної влади, її необ­меженість і абсолютність, єдність і неподільність. Тільки так влада може забезпечити єдине і рівне для всіх право. Суверенітет для Ж. Бодена не означає суверенітету самої держави. Для нього суб'єктом суверенітету є не держава, а конкретні володарі (монарх, народ у демократичних рес­публіках), тобто державні органи. Залежно від того, хто є носієм суверенітету, Ж. Боден виділяє і форми держави: монархія, аристократія, демократія.

Таким чином, філософія права епохи Відродження і Реформації здійснила спробу "очистити" античну філосо­фію від схоластичних деформацій, зробила більш досту­пним її істинний зміст, а також відповідно до потреб жит­тя, нового рівня суспільного і наукового розвитку, вийшла за її межі, підготувала підґрунтя для філософії права Но­вого часу та епохи Просвітництва.