Мои Конспекты
Главная | Обратная связь


Автомобили
Астрономия
Биология
География
Дом и сад
Другие языки
Другое
Информатика
История
Культура
Литература
Логика
Математика
Медицина
Металлургия
Механика
Образование
Охрана труда
Педагогика
Политика
Право
Психология
Религия
Риторика
Социология
Спорт
Строительство
Технология
Туризм
Физика
Философия
Финансы
Химия
Черчение
Экология
Экономика
Электроника

Історична школа та марксизм.



Питання про те, як виникло право і яка його історія, стояло в центрі уваги історичної школи права .

Основоположником цього напряму в юриспруденції є Густав Гуго (1768—1844 рр.) професор Геттінгенського університету. Видними представниками цієї школи були також німецькі юристи Фрідріх Карл фон Савіньї (1779—1861 рр.) і Георг Фрідріх Пухта (1798—1866 рр.).

Головною мішенню своєї критики представники історичної школи вибрали природно-правову доктрину. Але, на відміну від теорій природного права, історична школа права визначала право не як результат природної необхідності, а як закономірний історичний продукт суспільного життя. Її прихильники намагалися тлумачити становлення і життя юридичних норм і інститутів як певний об'єктивний хід речей.

Савіньї, наприклад, доводив, що право не встановлюється волею певної особи. Право – це продукт народного духу, що виявляється у всіх членах суспільства і приводить всіх до однієї і тієї ж правосвідомості. Іншими словами, право кожного народу росте разом з ним. Або, як писав Савіньї, всяке право створюється, перш за все, народними звичаями і віруваннями і вже потім юриспруденцією.

Послідовник і учень Савіньї Р. Пухта вважав, що народний дух це сила, що діє в організмі народного життя і існує незалежно від свідомості окремих представників народу. Народний дух все проводить з себе, у тому числі і право. Отже, окрема особа не бере участь в утворенні права. У Пухти мова йде про природний саморозвиток права, яке розвивається як рослина із зерна з народного духу. Вся історія суспільного розвитку розумілася їм лише як розкриття того, що вже спочатку закладено в народному дусі.

Таким чином, з погляду історичної школи право є продукт народного духу, народного правового переконання. Розвиток права полягає в тому, що народний дух поступово виявляє норми, що об'єктивно містяться в праві. Тому право існує не у вигляді формальних прав, а у вигляді живого представлення правових інститутів в їх органічному взаємозв'язку. Юристи ж лише видобувають правило з норми шляхом аналізу і вивчення досвіду існуючого права.

Філософським проблемам права, його природі, суті і перспективам розвитку приділяли увагу основоположники матеріалістичного розуміння історії К. Маркс (1818—1883 рр.) і Фрідріх Енгельс (1820—1895 рр.). За своїми початковими підставами марксистська теорія права – це онтологічна об'єктивна концепція. У роботі «До критики гегелівської філософії права. Замість передмови» Маркс вважає позитивне право лише вторинною реальністю, віддзеркаленням матеріального буття в певних суспільних відносинах. Досліджуючи економічну обумовленість права і його класову суть, К. Маркс прийшов до висновку, що класові відносини не можна зрозуміти ні з самих себе, ні з так званого загального розвитку людського духу. Вони кореняться в матеріальних відносинах людей, сукупність яких складає базис конкретного суспільства.

«Право – це надбудова над економічним базисом, це юридичне оформлення суспільних, в першу чергу, економічних, відносин» Маркс До. До критики політичної економії. Передмова // Маркс До., Енгельс Ф. Собр. соч. 2-е видавництво М., 1978. Т. 13. З. 9. і ідеологічний вираз класових інтересів: у державі існує тільки одне право – право економічно правлячого класу, а держава лише засіб практичної реалізації цих інтересів.

Право тісно пов'язане не тільки з економікою, але і з політикою як концентрованим її виразом. Маркс підкреслював, що політична і правова ідеології утворюють нерозривну єдність, направлену на формування політико-правової свідомості, тобто погляду людини на справедливість і несправедливість, право і обов'язок, владу і державний пристрій тощо.

У основі марксистської філософії права лежить теза про те, що право є вираз і закріплення волі економічно пануючого класу. Маркс і Енгельс класовому цивільному суспільству протиставляли суспільство, в якому не буде приватної власності і експлуатації. Перехід до нього повинен зробити пролетаріат через соціалістичну революцію. На першому ступені розвитку, за соціалізму, це суспільство ще збереже залишки буржуазного права (розподіл за працею та ін.), але за комунізму, коли приватна власність зникне остаточно і люди досягнуть високого ступеня свідомості, держава, а разом з ним і право поступово відімруть. Ідея свободи особи, виражена в тезі «вільний розвиток кожного є умовою вільного розвитку всіх», в марксизмі не отримала індивідуально-людського обґрунтування. Проголошуючи примат держави над правом, марксизм вступає в суперечність з теорією правової держави, яка не заперечує провідної ролі держави в правотворчості, проте вважає, що саме держава повинна підкорятися законам, а не стояти над ними.

Висновки:

1. Методологічна розробка І. Кантом проблеми катего­ричного імперативу має величезну цінність для обґрунтування сутності природного права. Це свідчить про те, що принципи права і моралі ті самі. Вони ли­ше дістають різної форми свого вираження, оскільки мораль є сфера внутрішніх мотивів індивіда, а пра­во — галузь практичних дій відповідно до зовнішнього стандарту, встановленого законом.

2. Філософія права Г. Гегеля являє собою інший ва­ріант природно-правового мислення, що ґрунтується на ідеалістичному світогляді. Продовжуючи щодо багатьох моментів лінію Канта, він прагне реа­лізувати принцип суб'єктивності, шукаючи джерела права і його критерій у людській свідомості — у сфері духу.

4. Перехід від ідеалізму до об'єктивізму намічається в історичній школі права (Г. Гуго, Ф. Савіньї, Г. Пухта). Відповідно до поглядів історичної школи право виникає спонтанно з надр народного духу, як не­від'ємна частина цілісної культури народу.

5. У філософії права К. Маркса і Ф. Энгельса вплив со­ціальних умов на суб'єкта, що констатував правопо­рядок, набув причинно-детермінованого характеру. Вірно вказуючи на глибоку обумовленість сус­пільних і насамперед економічних відносин, марксистська теорія не порушує питання про наявність особливої сутності права, зводить його до соціаль­но-економічної сутності.

 

Питання для самоконтролю:

1. У чому полягає суть категоричного імперативу Канта?

2. Дайте визначення права, дане І. Кантом.

3. Яке місце займає філософія права в системі філософії Гегеля?

4. Що є право, за Гегелем?

5. Що загального у філософсько-правових концепціях І. Канта і Г. Гегеля і чим вони відрізняються?

6. Сформулюйте особливості марксистського розумін­ня природи і сутності права. Які позитивні й нега­тивні сторони цієї теорії?

 

Литература

1. Габермас Ю. Філософський дискурс Модерну. К.:Четверта хвиля. 2001.

2. Гегель В. Ф. Энциклопедия философских наук: В 3 т.- М.: Мысль, 1977. — Т. 3.

3. Гегель Г. Философия права. — М., 1990. — С. 520—525.

4. Гегель. Политические произведения.-М., 1978.

5. Гусейнов А.А. Великие моралисты. — М., 1995.

6. Кант И. Идея всеобщей истории во всемирно-гражданском плане // Сочинения в 6-ти томах. Москва, 1996. Том 6.

7. Кант И. К вечному миру // Сочинения в 6-ти томах. Москва, 1996. Том 6.

8. Кант И. Критика практического разума // Сочинения в 6-ти томах. Москва, 1996. Том 4.

9. Кант И. Метафизика нравов. Часть первая. Мета­физические начала учения о праве // Соч.: 6 т. М.: Мысль, 1965. — Т. 4. — Ч. 2.

10. Кант И. Метафизические начала учения о праве//Соч., т.4, ч.II.-М., 1965.

11. Кант И. О поговорке "Может быть, это и верно в теории, но не годится для практики" // Соч.: В 6 т. М.: Мысль, 1965. — Т. 4. — Ч. 2.

12. Максимов С. И. Правовая реальность: опыт фило­софского осмысления. — Харьков: Право, 2002.

13. Маркс К. К критике гегелевской философии права//Маркс К., Энгельс Ф. Соч., т.1, с. 219-368.

14. Нерсесянц В.С. Гегелевская диалектика права: этатизм против тоталитаризма//Вопросы философии, 1975, № 11.

15. Новгородцев П. И. Кант и Гегель в их учениях о праве и государстве // Новгородцев П.И. Сочинения. — М.: Правда, 1991.

16. Соловьев Э. Прошлое толкует нас. М., 1991.

17. Трактаты о вечном мире/Сост. И.С. Андреева и А.В. Гулыга. – СПб.: Алетейя, 2003.

18. Хабермас Ю. Демократия. Разум. Нравственность.- М., 1995.

19. Хабермас Ю. Моральное сознание и коммуникативное действие. СПб: “Наука”, 2000.