Мои Конспекты
Главная | Обратная связь


Автомобили
Астрономия
Биология
География
Дом и сад
Другие языки
Другое
Информатика
История
Культура
Литература
Логика
Математика
Медицина
Металлургия
Механика
Образование
Охрана труда
Педагогика
Политика
Право
Психология
Религия
Риторика
Социология
Спорт
Строительство
Технология
Туризм
Физика
Философия
Финансы
Химия
Черчение
Экология
Экономика
Электроника

Сучасні концепції природного права інтерсуб'єктивного напрямку.



Характерні для класичної філософії права протистав­лення суб'єкта й об'єкта, свідомості і буття і, як наслідок, протиставлення об'єктивних умов та ідеї права у процесі законодавства, протиставлення позицій об'єктивізму і суб'єктивізму намагаються подолати некласичні концепції права, що виходять з позиції інтерсуб'єктивності.

Феноменологічні концепції права.

У Г. Радбруха природа речей тлумачиться як юридично мислима форма, її зміст визначають не самі "речі" як "ма­теріал", що формує "право", а їх "природа" чи сутність, яка суб'єктивно фіксується законодавцем чи суддею. Ана­логічно тому як зміст формального природного права на­повнюється "культурними цінностями", суб'єкт наповнює змістом мислиму форму природи речей як ідеальні типи інститутів і правовідносин.

Для Г. Радбруха природа речей є насамперед рушійною силою трансформації юридичних інститутів у відповідь на динаміку соціальної дійсності. Тому право — результат та інструмент змін соціальної дійсності, до яких воно досить чутливе. Логічна конструкція поняття "природа речей" є способом витягування норм і громадських інститутів із сутності життєвих відносин. Вона переводить реальність феноменів у світ правових інститутів, які володіють іма­нентною цінністю (інститути власності, угоди, обов'язки).

У Е. Гуссерля центральним поняттям права є правовий ейдос. Це поняття розкриває апріорні структури, які суб'­єкт, що пізнає, відкриває у своїй свідомості шляхом "пог­либлення сутностей" норм, інститутів тощо. Можна сказа­ти, що це є тим загальним, що виділяється у різних правових системах як їх обґрунтування і не залежить від специфіки конкретних явищ, від їхнього соціально-істо­ричного контексту.

Екзистенціальний напрям у природно-правовому мисленні.

Специфіка екзистенціалістських природно-правових поглядів полягає, по-перше, в запереченні класичних уяв­лень про природне право. Екзистенціалістський пошук "справжнього права" передбачає поняття права як право­відносин. Проголошується конкретність, антинормативність, безперервний розвиток "справжнього" права як ін­дивідуальних правових рішень, що перманентно виникають у соціальному житті. При цьому відхиляється принципова різниця між; "істинним рішенням законодавця і звичайного громадянина", бо цінність першого не в тому, що воно встановлює "мертві" абстрактні норми, а в тому, що воно прийнято під сприянням структур буття свідомості, через що норми згодом "оживають" у суддівсько-адміністратив­них рішеннях, у правовідносинах.

Екзистенціалісти ого­лошують всі загальні принципи фікцією і пов'язують по­няття справжнього права саме з конкретними змістовними визначеннями. Тому характерним для екзистенціалізму є пошук правового рішення в конкретній ситуації, у кон­кретній справі — це не тлумачення норми, не витяг з неї ідеалу, а насамперед пошук рішення у змісті самої справи, в життєвій ситуації.

Мюллер виділяє три основні моменти розуміння при­родного права: по-перше, надання позитивному праву (нормі, закону) вільного рішення, завдяки якому "мертва" норма "оживає" у разі збігу зі змістом рішення; по-друге, обумовленість "істинності" рішення "існуванням" (первин­но-правовими структурами буття-у-свідомості); по-третє, підхід до історичного буття права як до одноразового рі­шення в неповторній індивідуальній ситуації.

З-поміж інших помітних напрямів філософії права XX ст. виділяються також герменевтичний і комунікатив­ний.

Герменевтичний напрям розглядає право як текст, що нерозривно пов'язаний із суб'єктом, його свідомістю. Сучасна юридична герменевтика — це застосуван­ня у сфері права ідей В. Дільтея, але насамперед екзис­тенціально-феноменологічної герменевтики М. Хайдеггера, Г.-Г. Гадамера і П. Рікера. її принципова відмінність від позитивістського підходу до тлумачення тексту поля­гає в тому, що позитивіст намагається встановити, що хо­тів сказати в тексті законодавець, а герменевтика встанов­лює смисл тексту, незалежний від його автора, законодавця. Не людина говорить мовою, а мова (за М. Хайдеггером, саме буття) — через людину. Мова має самостійне буття щодо індивіда.

Ще однією і дуже важливою версією інтерсуб'єктивістського підходу до права є комунікативна теорія обґрунтування справедливості (К.-О. Апель, Ю. Габермас). Ця теорія також герменевтична, але в той же час вона відмов­ляється від побудови онтології права. У ній дається кому­нікативне рефлексійне обґрунтування права через "аргу­ментацію у дискурсі". Норми права обґрунтовуються практично в реальній комунікації, що має процедурний ха­рактер. Однак цей дискурс повинен співвідноситися з ідеальною комунікацією (аналог "природного права"), яка як регулятивна ідея показує направленість раціонального обґрунтування норм і служить критерієм для встановлен­ня "істинного консенсусу". Розробляючи консенсусно-ко­мунікативну концепцію обґрунтування норм і цінностей, К.-О. Апель і Ю. Габермас виступають проти вульгарно-онтологічного виведення їх з "життя", з "буття", вважаю­чи, що рефлексивно-посвідчуючі трансцедентально-нормативні умови аргументації належать підструктурі людського буття у світі.

З точки зору Ю. Габермаса, право виступає умовою можливості соціальної інтеграції на основі комунікативної взаємодії, тобто можливості комунікації як суспільної ін­ституції, що володіє зобов'язуючою силою, а також як можливості влади розуму, втіленого у структурах спілку­вання громадян, обміну думками.

В правовому суспільстві процес законодавства посі­дає центральне місце в механізмі соціальної інтеграції. В основі справедливої правотворчості, тобто яка утворює закон, що спрямований на встановлення справедливого суспільства, лежить етичний дискурс співтовариства. До цього дискурсу Ю. Габермас ставить такі вимоги: повне духовне розкріпачення громадян, участь кожної дорослої людини в обговоренні сутності справедливості. У ході ди­скусій передбачається виникнення консенсусу, який би відтворював необхідність кооперації. При цьому соціальна умова солідарності виступає тут не як матеріальний крите­рій реалізації справедливості, а як процедурна умова.

Висновки:

1. У XX ст. формується некласична модель правосвідо­мості як своєрідний протест проти влади формаль­них норм, які заважали людині реалізовувати свою екзистенціальність. У загальному руслі, розвитку природничо-наукових і суспільних наук значно оновлюється юридична наука, вдосконалюється по­нятійний апарат, прийоми і методи юридичного ана­лізу, розширяються методологічні підходи до права, філософських тлумачень співвідношення права і за­кону, оцінок позитивного права тощо.

2. Істотні зміни відбулися в юридичному позитивізмі, який трансформувався у неопозитивізм. Під впливом теорії наказів Дж. Остіна, "чистої теорії права" Б. Кельзена, аналітичної концепції Г. Харта сформу­вались і поширилися нові юридично-позитивістські підходи до розуміння права (лінгвістичний, юридич­но-логічний, структуралістський тощо).

3. Посилилася тенденція звернення до природного пра­ва як частини соціальної реальності. У теоріях "природного права" акцентується на ціннісно-ідеальній "реальності" права і ця реальність є умовою прагнення людей до справедливості як ідеалу, як гармонійного поєднання всіх цінностей.

4. Основою існування права виступає інтерсуб'єктивність. У руслі цього напряму зроблено спроби подо­лати односторонні підходи суб'єктивістських спосо­бів осмислення правової реальності. Тут смисл права не розчиняється у свідомості суб'єкта чи у зовніш­ньому соціальному світі, а розглядається як резуль­тат зустрічі (комунікації) двох суб'єктів, занурених у життєвий світ.

5. Ключовою для філософії права XX ст. залишається концепція справедливості, яка є досить складною за ідейно-філософською структурою. Ідея справедливості значною мірою сприяє формуванню і розвитку філо­софсько-правових концепцій ліберально-демокра­тичного характеру.

Питання для самоконтролю:

1. На основі яких системоутворюючих ознак можна охарактеризувати різні сучасні концепції філософії права?

2. У чому полягають розбіжності між позитивізмом і юстнатуралізмом?

3. Які чинники лежать в основі процесу формування неокласичних моделей правосвідомості в XX ст.?

4. Чим пояснюється феномен відродження ідей при­родного права в сучасній філософсько-правовій дум­ці?

5. Яка головна риса сучасної правової парадигми ін-терсуб'єктивності?

6. У чому вбачають сутність права представники фено­менологічної концепції філософії права?

7. Назвіть сутнісні завдання герменевтичної концепції права.

9. Які вихідні положення комунікативної концепції права? Назвіть основних її представників.

 

Литература

1. Бачинин В. А., Чефранов В. А. История философии права. — Харьков: Право, 1998.

2. Г.Радбрух. Философия права. М.: “Международные отношения”, 2004.

3. Габермас Ю. Філософський дискурс Модерну. К.:Четверта хвиля. 2001.

4. Ермоленко А.Н. Трансцендентально-прагматическое обоснование этических норм и ценностей в коммуникативной теории // Этика ответственности и социальное бытие человека. – К.: Наукова думка. 1994.

5. Кельзен Г. Чисте правознавство. К.: Юніверс, 2005.

6. Кістяківський Б.О. Вибране. – К., 1996.

7. Кленнер Г. От права природы к природе права. М. 1988.

8. Максимов С. И. Правовая реальность: опыт фило­софского осмысления. — Харьков: Право, 2002.

9. Мережко В.В. Введение в философию международного права. Гносеология международного права. – К.: Юстиниан. 2002.

10.Нерсесянц В.С. Философия права. Учебник для вузов. - М., 1997.

11.Хабермас Ю. Демократия. Разум. Нравственность.- М., 1995.

12.Хабермас Ю. Моральное сознание и коммуникативное действие. СПб: “Наука”, 2000.

13.Хеффе О. Политика, право, справедливость. Осно­воположения критической философии права и государ­ства. — М.: Гнозис, 1994.

14.Циппеліус Р. Філософія права. К.: Тандем, 2000.

15.Четверний В. А. Современные концепции естест­венного права. — М.: Наука, 1988.

16.Шкода В. В. Вступ до філософії права. — Харків: фоліо, 1996.