Мои Конспекты
Главная | Обратная связь


Автомобили
Астрономия
Биология
География
Дом и сад
Другие языки
Другое
Информатика
История
Культура
Литература
Логика
Математика
Медицина
Металлургия
Механика
Образование
Охрана труда
Педагогика
Политика
Право
Психология
Религия
Риторика
Социология
Спорт
Строительство
Технология
Туризм
Физика
Философия
Финансы
Химия
Черчение
Экология
Экономика
Электроника

Філософія права в Україні: виникнення, світоглядно-методологічні підстави, основні ідеї.



Філософсько-правова думка в Україні пройшла у своєму розвитку такі етапи:

1. Докласичний (IX — XVII ст.);

2. Класичний (XVIII — перша половина XIX ст.);

3. Ліберально-романтичний (друга половина XIX — початок XX ст.);

4. Сучасний етап (з середини 80-х років XX ст.) Зародження філософсько-правової думки в Україні.

Слід зазначити, що власне філософсько-правові кон­цепції стали формуватися в епоху Просвітництва (у кла­сичний період). Розглянемо найважливіші з цих характерних рис.

"Філософія серця" як світоглядно-методологічний фундамент національної філософії права. Методологіч­ну основу класичної національної філософії права стано­вить "філософія серця" (кардіоцентризм). Цей філософ­ський напрям припускає, що при аналізі сутності людини, її думок, вчинків треба не обмежуватися лише свідомими психічними переживаннями, а бачити їхню найглибшу пер­шооснову — "серце" як джерело думок і пізнання. Право при цьому розглядається як умова, мож­ливість творчої самореалізації особистості, її індивідуаль­ного розвитку.

Григорій Сковорода (1722—1794). Оригінальна концепція права Г. Сковороди при­пускає не раціоналістичне, а релігійно-онтологічне обґрунтування природного права, що відображає його внут­рішню духовну сутність. Вихідні принципи правового світогляду — ідея моральної автономії особистості й ідея справедливості — у Г. Сковороди знаходять обґрунтування у його концепції "спорідненої праці". "Спорідненість" він розглядав як божий закон, що у той же час є і законом для природи і людського суспільства. Якщо цей закон ви­конується, то у світі встановлюється мир, а в індивідуаль­ному плані — щастя. Отже, "споріднена праця" — це ви­раження ступеня соціальної справедливості, а право, як механізм встановлення закладеної у "спорідненій праці" справедливості, повинно виходити від людини, виражати не стільки зовнішню, скільки внутрішню міру його волі.

Памфіл Юркевич (1827—1874).

В обґрунтуванні права П. Юркевич, як і Г. Сковорода, додержувався позиції інтуїтивізму, гадаючи, що світ, і, на­самперед, індивідуально-особистісний світ, не доступний для розуму. Джерелом морального і правового законодав­ства, на думку П. Юркевича, є не розум, а серце, любов, тобто вільно прийнята система цінностей. Морально зріла людина, на думку П. Юркевича, керується не тільки досяг­неннями розуму, а й кориться заповіді любові, що потре­бує жертвувати своїми особистими вигодами для блага ін­ших, для блага загального. У справедливості й любові полягають найміцніші умови для встановлення миру і бра­терства між людьми. Розглядаючи питання про предмет філософії права, П. Юркевич зазначає, що філософія права "методично досліджує ті постійні й істотні підстави, з яких відбува­ються з необхідністю форми права позитивного". Філосо­фія права стосовно чинного (позитивного) права — це аналітика його засад. Вона не повинна розглядатися як не­ухильний закон. Людина може судити про те, що є право, не тільки на підставі позитивного права, а й на підставі ідеї права, створеної внутрішньо.

Як підставу філософії права П. Юркевич виділяє такі антропологічні посилки: "1) людина може визначатися не тільки зовнішніми, емпіричними чинниками, але і усвідомленням ідей; 2) людина має визначені правила, зви­чаї, коритися яким справа добра і свята; 3) підкоряючись цим правилам і звичаям, вона має здатність судження про їх достоїнство".

Таким чином, "філософія серця" у класичній україн­ській філософії права виступає як методологічний фунда­мент морального обґрунтування права.

Філософсько-правові погляди М. Драгоманова, І. Фран­ка, М. Грушевського. Ліберальна ідея в Україні. Насту­пний етап розвитку філософсько-правової думки в Україні (XIX — початок XX ст.) пов'язаний з поширенням ідей лі­бералізму. У цей період посилюються позитивістські пог­ляди на право, і акцент повертається з питання про обґрунтування права на питання про його функції. Найбільш яскравими українськими політичними мислителями цього часу були М. Драгоманов, І. Франко, М. Грушевський. Основна філософсько-правова проблема сформульована в них як співвідношення прав особистості та прав нації, а також прав держави.

Неокантіанська філософія права Б.Кістяківського.

Значний внесок у розвиток філософії права в Україні вніс Богдан Кістяківський (1868—1920) — один з видатних україн­ських теоретиків лібералізму. Він народився у родині про­фесора карного права Київського університету, навчався на історико-філологічному факультеті Київського універ­ситету, історичному факультеті Харківського університе­ту, юридичному факультеті Дерптського університету, з яких був виключений за політичними мотивами. Пізніше продовжив освіту за кордоном. У Німеччині захистив док­торську дисертацію на тему "Суспільство й індивід", яка дістала високу оцінку в німецьких філософських і юридич­них колах, але не була визнана достатньою підставою для здобуття звання магістра права в Петербурзі. Викладав право і філософію права в Москві та Ярославлі, займався публіцистичною і видавничою діяльністю. У 1917 р. на ос­нові збірки статей "Соціальні науки і право" у Харківсько­му університеті захистив дисертацію і здобув ступінь док­тора права. Останні роки життя Б. Кістяківського були пов'язані з Україною. З 1917 р. він — професор юридично­го факультету Київського університету, з 1919 р. — акаде­мік Української Академії наук.

Загальна світоглядна позиція Б. Кістяківського сфор­мувалася під впливом ідей М. Драгоманова. Свою філо­софську позицію він визначав як "науковий ідеалізм", здатний забезпечити соціальні науки конкретною методо­логією і гносеологічними підставами. Оригінальний підхід Б. Кістяківського до вирішення філософсько-методологіч­них проблем можна визначити як соціокультурний. Він припускає, з одного боку, визнання права як найбільш значного виразника культури, а з іншого — розгляд куль­тури як найважливішого способу реального буття права. Тому історично сформований рівень правосвідомості і правової культури є визначальними факторами побудови правової держави.

До права Б. Кістяківський підходив і як соціолог, і як прихильник неокантіанської філософії цінностей. У пер­шому випадку він розглядав право як соціальне явище, предмет причинності, засіб контролю суспільства над ін­дивідом; у другому — як соціальне втілення надісторичних цінностей, завдяки яким право посідає центральне місце у сфері культури. Тому загальна теорія права, як вважав Б. Кістяківський, повинна ґрунтуватися на загальній філо­софії культури.

У питанні про визначення права він займав позицію ме­тодологічного плюралізму. При цьому визнавав цінність різних філософських і особисто-наукових підходів до ви­значення права, але вважав їх обмеженими і відносними.

У розумінні права Б. Кістяківський виділяє чотири під­ходи:

1) аналітичний, відповідно до позитивістської концеп­ції права;

2) соціологічний, де право — форма соціальних відно­син;

3) психологічний, що відповідає психологічному понят­тю права;

4) нормативний, що відповідає аксіологічному поняттю права.

З позиції його синтетичної загальної теорії права слід відкинути кожну з концепцій як однобічну і неадекватну і водночас визнати їх як методологічні підходи, що відпові­дають чотирьом граням права як сукупності культурних феноменів. Розглядаючи позитивні сторони і недоліки кожного з підходів, Б. Кістяківський вважав, що плюра­лізм тільки підготував ґрунт для фінального синтезу, тоб­то розробки синтетичної теорії права, заснованої на філо­софії культури.

У теорії правової держави Б. Кістяківського можна ви­ділити три аспекти: 1) методологічні основи вчення про правову державу; 2) теорія прав людини як ядро концепції правової держави; 3) концепція "правового соціалізму", у центрі якої "право на гідне існування". Для нього "правова держава" — соціально-політичний ідеал, що рідко досяж­ний в емпіричній реальності. Але у той же час це і реальна історична форма державності, найвища з практично іс­нуючих. У ній поступово втілюється цей ідеал. Правовою держава стає тоді, коли, використовуючи право як інстру­мент упорядкування соціального життя, вона сама стає підлеглою праву.

"Природні", споконвічне властиві людям, права, на думку Б. Кістяківського, обмежують державну владу, ви­ступають основою і доповненням підзаконної влади і ста­новлять основу фундаментальних принципів правової дер­жави. Вони мають бути визнані й охоронятися за допомогою не тільки приватного, а й публічного права. Звідси концепція про суб'єктивні публічні права, основним з яких є "право на гідне існування", що включає право на прожитковий мінімум і освіту, як основу домагань особис­тості. Концепція суб'єктивних публічних прав дала можли­вість Б. Кістяківському розглядати соціалістичну державу як цілком сумісну з індивідуальною волею, яка надає но­вої, більш розвиненої форми правовій державі.

Значним внеском Б. Кістяківського у вчення про право була критика російського "правового нігіліз­му". Він відштовхувався від того очевидного соціального факту, що в Росії протягом століть не було цивілізованого правопорядку. І як наслідок — відсутність у російської ін­телігенції серйозного інтересу до правових ідей. У той же час, щоб увійти в культуру народу, ідеї свободи і прав лю­дини (правові цінності) мають бути не просто запозичені, а й пережиті. Відсутність поваги до правопорядку, на дум­ку Б. Кістяківського, призвела до того, що правосвідомість навіть інтелігенції відповідає рівневі поліцейської держа­ви, коли право сприймається не як правове переконання, а як примусове правило. Він закликає інтелігенцію визнати свою моральну відповідальність і не виправдовуватися зов­нішніми причинами.

Філософсько-правова спадщина Б. Кістяківського має цінність не тільки тому, що є першою вітчизняною систе­матизованою концепцією права, а й завдяки актуальності ідей, що містяться у ній.