Мои Конспекты
Главная | Обратная связь


Автомобили
Астрономия
Биология
География
Дом и сад
Другие языки
Другое
Информатика
История
Культура
Литература
Логика
Математика
Медицина
Металлургия
Механика
Образование
Охрана труда
Педагогика
Политика
Право
Психология
Религия
Риторика
Социология
Спорт
Строительство
Технология
Туризм
Физика
Философия
Финансы
Химия
Черчение
Экология
Экономика
Электроника

Цінності у праві та право як цінність.



Теорія цінностей (аксіологія) знаходить відповідне за­стосування також у сфері права. Правові цінності та оцін­ки (у сфері правосвідомості) мають регулятивне значення. Правові норми у свою чергу набувають значення ціннос­тей і стають об'єктом оцінки, їм не можна дати точного і повного пояснення, не звертаючись до понять аксіології. Як філософська категорія цінність — це те, що почуття і ро­зум людей диктують визнати особливо вагомим з усього і до чого можна прагнути, ставитися з повагою і визнавати як обов'язкове. Спрямованість встановлення суб'єкта та його діяльності на певну цінність називається ціннісною орієнта­цією; процедура вибору на основі цінності — оцінкою.

Між цінностями, оцінками та нормами існує зв'язок і взаємні переходи. Тому наукам, що мають своїм предме­том мораль, право, мистецтво, необхідно їх взаємозалежне вивчення і пояснення, а поряд з цим і їх розмежування.

Інструментальна і власна цінність права. У сучас­ному цивілізованому суспільстві право є не лише інстру­ментальною цінністю, тобто цінністю "інструмента" і "засобу" розв'язання суперечностей у різних сферах суспільства, а й засобом, який звільняє, розвиває, виступає як цінність. Разом з тим зазначимо, що, по-перше, різні типи культур приписують праву неоднакову цінність. По-друге, цінність кожної правової норми, кожного правового інст­румента щоразу визначається як конкретне історичне яви­ще. По-третє, цінність права неможлива поза контекстом діяльності суб'єктів права, організаційних сил, що відпові­дають інститутам зі створення і реалізації права.

У загальних рисах власну цінність права можна визна­чити як вираження соціальне організованої форми, дія якої забезпечує відтворення правових станів правовими засобами, внаслідок чого народжуються нові можливості і велика воля для саморозвитку людини і розвитку суспіль­ства. У цій якості право може надавати людям, різним суб'єктам права у вигляді суб'єктивних прав новий простір і людські можливості розвитку. При цьому мета права як соціальне організованої форми — не допускати основ для гноблення та нещастя інших людей і протистояти цьому, погоджуючи поведінку з мораллю і справедливістю.

Таким чином, критерієм цінності права є особистість, що саморозвивається. Інакше кажучи, право має цінність, якщо воно прямо чи побічно сприяє самоздійсненню і самотворенню людини в історії, якщо насправді сприяє на­родженню нових можливостей для розвитку людини і сус­пільства.

Характеристика права як цінності порушує питання про його місце у класифікації цінностей взагалі. Розгляне­мо основні форми буття цінностей у їх співвідношенні.

Фундаментальним з теоретичної точки зору є поділ цінностей на предметні й духовні, що утворюють два по­люси всієї сфери ціннісного ставлення людини до світу. У рамках двох основних класів цінностей — матеріальних і духовних — право належить до других, тобто є духовною цінністю поряд з такими, як моральні, релігійні, художні (чи естетичні), наукові, світоглядні цінності. Правові цінності у рамках духовних цінностей є відносно самостій­ними.

Правові цінності являють собою вид духовних ціннос­тей, що задовольняють потреби соціальних груп суспіль­ства у регулюванні соціальних відносин і вчинків людей, їх основною і специфічною функцією є регулятивна функція.

В аксіології права можна виділити три основні форми буття цінностей:

— суспільні цільові цінності й ідеали;

— предметно-втілені цінності;

— особисті (чи екзистенціальні) цінності.

1. Суспільні цільові цінності й ідеали. Вихідною фор­мою правових цінностей є існування їх у вигляді ціннос­тей, вироблених суспільною і правовою свідомістю. Вони присутні у правовій свідомості як узагальнені уявлення про справедливість, волю, рівність у різних сферах сус­пільства. Правові ідеали лежать в основі правових обов'яз­ків, тобто деонтичних правових цінностей.

У той же час ідеал духовного життя не перекривається ідеєю права. Право є лише моментом духовного ставлення до світу, але не охоплює його цілком.

У частині вчення про правовий ідеал правова аксіологія повинна не стільки спрямовуватися "в аксіологічну відда­леність загальнолюдських надзадач, де справедливість зіл­лється в єдине з істиною і красою", скільки орієнтуватися на створення умов для принципового цивілізованого роз­в'язання соціальних суперечностей. Іншими словами, це означає збереження суспільством своєї цілісності, недопу­щення "земного пекла" чи стану варварства. Основною те­мою вчення про суспільний і правовий ідеал має бути не пошук кінцевої формули суспільної досконалості (типу "царство обличчя як цілей" чи "принцип вільного універса­лізму"), а вказівка тих дійсних шляхів і засобів, за допомо­гою яких може бути поліпшений усякий можливий право­порядок.

2. Предметно втілені цінності. Самі правові ідеали не залишаються лише фактом панівної правосвідомості, а закріплюються у нормативних актах, конституціях і зако­нах. Вони входять у правову нормативність як провідний елемент. Таким чином, правові ідеали реалізуються у системі правових відносин — у вигляді стосунків формально рівних, вільних і незалежних один від одного суб'єктів права, що у правових процедурах і механізмах закріпля­ють норми і закони в культурі.

Зі зміною суспільних та правових відносин відбуваєть­ся і переоцінка цінностей: багато чого з того, що вважало­ся абсолютним і непорушним, знецінюється і, навпаки, но­ві паростки суспільного буття породжують нові ціннісні ідеали. Відповідно до ціннісних ідеалів, що змінилися, пе­реоцінюються і предметно втілені цінності.

3. Особистісні, екзистенційні цінності. Особистісні цінності являють собою ідеальні уявлення про блага, права і межі прагнень, пов'язаних зі схильностями і бажаннями особистості, і виступають певною мірою як авторитетні й обов'язкові установки її свідомості.

Так, правові цінності, які б вони не були, завжди міс­тять у собі потенційний ідеальний елемент, тобто якщо во­ни не були включені в реальну людську поведінку, вони не задовольняють цілком людей, соціальні групи, а, отже, не перестають бути цінностями-цілями.

Таким чином, правові цінності похідні від поняття осо­бистості. Вони становлять образ права у взаємозалежному і взаємодоповнюючому полярному моментах. У сучасному цивілізованому суспільстві право являє собою не тільки інструментальну цінність — цінність "інструмента" і "засо­бу" розв'язання різних соціальних суперечностей у різних сферах суспільства, воно також емансипує, розвиває засіб і силу особистості, що виступає як власна цінність права. Правові цінності за своїм характером є деонтичними, що служать для створення, відтворення та зміцнення соціаль­ного порядку і дисципліни з метою гармонізації інтересів різних соціальних груп людей. Право у життєдіяльності суспільства і людини виступає і як основа його самотворення в історії, і як форма реалізації творчості людини, і як гарантія свободи й відмежування від варварства та несправедливості. Аналіз природи ієрархії правових цін­ностей, а також виявлення цінності права, дає можливість перейти до обґрунтування ідеї права як ідеї волі і до роз­гляду права як форми волі.