Мои Конспекты
Главная | Обратная связь


Автомобили
Астрономия
Биология
География
Дом и сад
Другие языки
Другое
Информатика
История
Культура
Литература
Логика
Математика
Медицина
Металлургия
Механика
Образование
Охрана труда
Педагогика
Политика
Право
Психология
Религия
Риторика
Социология
Спорт
Строительство
Технология
Туризм
Физика
Философия
Финансы
Химия
Черчение
Экология
Экономика
Электроника

Шостий етап



Розробка тактики цін:

Єдина лінія цін – одночасно в одному залі пропонуються різноманітні товари за однією визначеною ціною.
Тактика падаючого збиткового лідера – фірма рекламує й продає свою основну продукцію за зниженою ціною і тим самим привертає увагу споживачів до всієї асортиментної групи товарів, які продаються одночасно з основними товарами за зниженою ціною.
Організація міжсезонного розпродажу

Розрахунок усіх можливих варіантів знижок-надбавок. Знижки взагалі використовують для того, щоб реагувати на більш низькі ціни конкурентів, скоротити запаси, ліквідувати залишки товару.

Існують такі види знижок:

Загальна (проста) – знижка з прейскурантної ціни.

Бонусна – надається постійним покупцям залежно від досягнутого обороту продажу протягом року.

Прогресивна – надається покупцям за кількість, обсяг.

Сезонна – надається покупцям за придбання товару в період неактивного сезону його продажу.

Спеціальна – надається тим покупцям, в яких продавець найбільш зацікавлений

Сьомий етап

• Визначення контрактної ціни, за якою товар може бути проданий.

• Визначення експортної ціни товару

• Визначення базових умов ціни, які враховують не тільки вартість самого товару, а й обов'язки продавця за його транспортуванням, страхуванням.


 

Тема 9: Політика товарів та послуг

Вступ

Товар- це центральний об'єкт усього комплексу маркетингу. Вірне твердження: «Товар є постійним приводом для роздумів: а що з ним ще можна зробити?», Так як успішне досягнення комерційної мети будь-якого підприємства у величезній мірі залежить від наявності сучасного, якісного, необхідного споживачеві товару.

У маркетингу товар розглядають з двох сторін.

— Товар - це засіб, за допомогою якого можливо задоволення конкретних потреб.

— Товар - це продукт, створений для продажу.

Головна роль послуг- це стимулювання збуту. При здійсненні сервісних послуг відбувається безпосередній контакт із покупцем. Сервіс виступає додатковим засобом підвищення конкурентоспроможності товару.

Виробнича потужність– це максимальна здібність потенційного фактору виробляти продукцію за певний період часу (мається на увазі якість та кількість).

Виробнича потужність може відноситись до виробництва ,обладнання,ступеню виробництва підприємства.

На виробництві завжди треба установлення “вузьких місць” та отримання відповідного профілю потужності ,який відповідає вимогам технологій.Оптимальну потужність виробництва треба вибирати таким чином, щоб витрати за рахунок недовикористання резервів потужностей з одного боку та недоотримання прибутку із-за зменшення випуску продукції з другого були мінімальнимиж

Профіль потужності визначається за допомогою потужностей окремих частин обладнання чи окремих приладів.

На виробництві завжди треба установлення “вузьких місць” та отримання відповідного профілю потужності.

Оптимальне завантаження потужності обладнання:

· При використанні граничної потужності виникають великі витрати на од. продукції.

· При зменшенні завантаження потужності залишаються амортизаційні витрати.

· Оптимальне завантаження- 80-85 % граничної потужності обладнання.

Технологія виробництва

Технологія– це засіб перетворення ресурсів, що є на вході, в продукцію, що отримується на виході.

Технологія – це внутрішня зміна , що відвграє значну роль у життєдіяльності

Організації.

Для менеджера важливо розумітине причини зміни технології, а наслідки її зміни для підприємства вцілому.

Основні результати зміни технологій

1. Викорисання нової технології дозволяє організації випускати продукцію з новими споживчими властивостями, новою вартістю – це забезпечує конкурентоспроможність та прибутковість підприємства на ринку продукції.

2. Нова технологія веде до підвищення продуктивності праці і значному заощадженню виробничих ресурсів.

3. Гостро змінюються вимоги до робітників та фахівців, які застосовують нові технології (попередні запаси знань та навичок непридатні). Виникає ефект опору нової технології з боку працівників та труднощі в її використанні.

4. Якісні зміни відбуваються в організації виробництва , в управлінні, змінюються організаційна та технологічна структури.

Направленість технологій

1. Виробництво засобів виробництва.

2. Виробництво сировини, комплектуючих, напівфабрикатів.

3. Випуск товарів народного споживання.

4. Поліпшення стану зовнішнього середовища.

5. Поліпшення здоровья людини.

6. Переробка відходів виробницвта.

7. Утилізація відходів виробництва.

8. Поліпшення структури управління виробництвом.

9. Поліпшення умов праці і побуту.

10. Підвищення продуктивності праці

11. Підвищення обсягів виробництва

12. Економія енергоресурсів, сировини, матеріалів.

13. Поліпшення якості продукції.

Вимоги до технологій

— Новизна

— Перевага над конкурентами

— Мала енерго- та матеріалоємність

— Забезпечення техніки безпеки

— Можливість утилізації,транспортування

— Переробка відходів

— Екологічна чистота

Науково-технічна політика підприємства (НТП)

Науково-технічною політикою на підприємстві займаються керівництво та стратегічні менеджери.

Цілі НТП– це визначення основних напрямків науково-технічної та виробничої діяльності фірми в наступних сферах:розробка та впровадження нової техніки,модернізація та удосконалення продукції.

Основні задачі НТП

— Швидка та чітка адаптація виробництва до постійно змінюючихся умов конкретних ринків.

— Внесення відповідних корективів у поточні та середньострокові плани.

— Мінімізація витрат в звязку із змінами планів.

Основні напрямки НТП на підприємстві

— Орієнтація виробництва на випуск нових товарів.

— Орієнтація виробництва на швидке технічне оновлення продукції.

— Орієнтація виробництва на випуск традиційних товарів,що застаріли, але користуються попитом на окремих ринках.

Асортимента політика

Маркетингові дослідження повинні грати першорядну роль при відкритті нового бізнесу або посиленні позиції фірми, що існує на ринку. Потрібно знати, наскільки дорого обходяться підприємству маркетингові прорахунки. Фінансовий крах компанії на 50% обумовлений низьким рівнем ринкових досліджень і лише 7% браком фінансових ресурсів.

Одним з напрямів маркетингового дослідження є визначення асортиментної політики для торгового підприємства. У сучасних умовах ринкової економіки в нашій країні багато разів збільшився асортимент різних товарів, значна частина якого представлена продукцією недостатньо високої якості яка не відповідає сучасним світовим вимогам. Майбутнім підприємцям необхідні основні уявлення про товарознавство різних груп товарів.

Ринковий успіх відтепер є головним критерієм оцінки діяльності вітчизняних підприємств, а їх ринкові можливості зумовлюються правильно розробленою і послідовно здійснюваною товарною політикою. Саме на основі вивчення ринку і перспектив його розвитку підприємство отримує початкову інформацію для вирішення питань, пов'язаних з формуванням асортименту, його управлінням і вдосконаленням.

Асортиментна політика– це вирішення проблеми вибору номенклатури продукції і її оптимізації:

— Виявлення співвідношення між новою продукцією(модифікованою,удосконаленною) та традиційною

— Установлення номенклатури продукції та планових показників-я кісних та кількісних.

— Визначення кількості моделей і модифікації однієї продукції

— Визначення структури життєвого циклу всієї номенклатури виробів та перспективи оновлення ассортименту

— Визначення ступеню диференціації продукції та ступею технологічної спільності нових та існуючих продуктів

Підставою формування асортиментної політики є концепція життєвого циклу товару.

Чинники, що визначають виробничу потужність та її розрахунок

Головними з них є:

— номенклатура, асортимент та якість продукції, що виготовляється;

— кількість встановленого устаткування, розміри і склад виробничих площ, можливий фонд часу роботи устаткування та використання площ протягом року;

— прогресивні техніко-економічні норми продуктивності й використання устаткування, зняття продукції з виробничих площ, нормативи тривалості виробничого циклу та трудомісткості продукції, що виробляється (послуг, що надаються)

— проведення заходів щодо ліквідації "вузьких місць" протягом планового року;

— збільшення кількості устаткування чи заміна його на більш продуктивне;

— перерозподіл робіт між окремими групами устаткування та між виробничими підрозділами;

— можливість збільшення змінності роботи устаткування чи ділянок, що лімітують випуск продукції.

Під "вузьким місцем"розуміють невідповідність потужностей окремих цехів, дільниць, груп устаткування потужностям відповідних підрозділів до встановленої потужності усього підприємства, цеху.

Вихідна виробнича потужність

Вихідна виробнича потужність у вартісному виразі, тобто потужність на кінець розрахункового періоду (року) (Впвих) обчислюється за формулою :

Впвих = Впвх + Впвв – Впвив,

— де Впвхвиробнича потужність на початок періоду, грн.;

Впвв – введена в плановому періоді виробнича потужність, грн.;

Впвиввиведена за плановий період виробнича потужність, грн.

Середньорічна виробнича потужність

Середньорічна виробнича потужність (Впсер.р, грн) підприємства, цеху, обчислюється за формулою :

Впсер.р = Впвх + Впвв × к /12 – Впвив × (12 – к) / 12,

де к – кількість місяців експлуатації обладнання з певною потужністю протягом року.

Вихідні дані та послідовність розрахунків, за якими визначається виробнича потужність підприємства, наведені на рис.

Розрахунки виконуються технологічними службами підприємства.

Виробничі підрозділи, які за виробничою потужністю нижче рівня провідних, повинні розглядатися як "вузькі місця", за якими необхідно розробити й впровадити технічні й організаційні заходи, котрі дозволять довести їхню пропускну спроможність до рівня провідних підрозділів підприємства.

У розрахунки виробничої потужності підприємства включають устатку­вання, встановлене і невстановлене, яке є на підприємстві (крім резервного). Крім того, виробнича потужність розраховується виходячи із максимально можливого річного часу роботи устаткування та використання виробничих площ.

Розрізняють календарний, режимний (номінальний) і ефективний (корисний) фонди часу.

Календарний фонд часу (Фк)

Виробничого обладнання є базою для розрахунку інших видів фонду робочого часу в плануванні і визначається як добуток числа днів у даному календарному періоді (Дк) на число годин на добу (Г) :

Фк = Дк × Т

Наприклад, на період одного року при 2 – змінній роботі з тривалістю зміни 8 годин він складає 365 × (8 × 2) =5840 годин.

Режимний або номінальний фонд робочого часу (Фр)

Машин (агрегату) залежить від числа календарних днів (Дк) і числа неробочих днів (Дн) на рік, а також від прийнятого на підприємстві режиму змінності роботи на добу [16, 113]:

Фк = (Дк – Дн) × t,

де t – середнє число годин роботи машини на добу в робочі дні за прийнятим режимом змінності з врахуванням скороченої тривалості зміни в святкові дні.

Методика розрахунку виробничої потужності

Для розрахунку виробничої потужності необхідно мати наступні дані:

— плановий фонд робочого часу одиниці обладнання;

— кількість одиниць обладнання;

— продуктивність обладнання;

— трудомісткість виробничої програми;

— досягнутий коефіцієнт виконання норми виробітку.

Виробничу потужність підприємства визначають за всією номенклатурою профільної продукції. При цьому проводять можливе звуження номенклатури, об'єднуючи окремі вироби в групи за конструктивно-технологічною єдністю з визначенням для кожної із них базового представника. Решту виробів даної групи приводять до характеристик трудомісткості.

У розрахунки виробничої потужності підприємства включають:

— усе діюче і недіюче внаслідок несправності, ремонту та модернізації устаткування основних виробничих цехів;

— устаткування, що перебуває на складі і має бути введене в експлуатацію в основних цехах протягом розрахункового періоду;

— понаднормативне резервне устаткування;

— понаднормативне устаткування допоміжних цехів, якщо воно аналогічне технологічному устаткуванню основних цехів.

Збутова політика підприємства

Збутова політика – це маркетингова діяльність. Ціль Збутової політики – визначення оптимальних напрямків та засобів, необхідних для забезпечення найбільшої ефективності процесу реалізації товарів та послуг.

Менеджер повинен робити обгрунтований вибір організаційних форм та методів збутової діяльності, орієнтованих на кінцеві результати, робити аналіз збутової політики.

Аналіз збутової політики передбачає:

— Організація збутової мережі

— Ефективність реклами

— Засоби стимулювання риків

— Правильність вибору ринку, часу та засобів виходу на ринок

— Визначення системи товарного руху.

Аналіз системи збуту передбачає визначення ефективності кожного елементу цієї системи, оцінювання діяльності апарату збуту. Аналіз витрат обігу передбачає зіставлення фактичних збутових витрат стосовно кожного каналу збуту і виду витрат із запланованими показниками для того, щоб виявити необгрунтовані витрати, ліквідувати затрати, що виникають у процесі руху товарів і підвищити рентабельність існуючої системи збуту.

Вибір каналу збуту здійснюється таким чином, щоб протягом тривалого часу продавати максимальну кількість продукції з найменшими витратами.

При виборі необхідно керуватися:

1. розміром й доступністю ринку;

2. вартістю транспортування й зберігання запасів;

3. традиційним або переважаючим рівнем знижки для посередників;

4. обсягом спеціальних знань, необхідних для продажу товарів кінцевому споживачеві.

На основі планування і плану маркетингу розробляється план збуту.

Він включає в себе такі основні елементи:

— обсяг продажу, розподіленого за певними проміжками часу і за товарними групами;

— канали збуту;

— кошторис витрат обігу.

Розробляються річні й короткострокові плани, які погоджуються з іншими планами маркетингу: програмою рекламної діяльності, асортиментним планом продукції.

Найефективнішими засобами стимулювання збуту товару на ринок є: реклама товару, використання товарного знака та технічне обслуговування реалізованої продукції. Система технічного обслуговування відіграє головну роль при визначенні збутової практики підприємства на світовому ринку. Добре налагоджена організація технічного обслуговування приваблює покупців більше, ніж високі науково-економічні характеристики товару і неможливість швидкого та кваліфікованого ремонту.

Роль збутової політики:

— Визначається остаточно результат всіх зусиль підприємства, спрямованих на розвиток виробництва і отримання максимального прибутку;

— Пристосовуючи збутову мережу до запитів покупців, виробник має набагато більше шансів для виграшу в конкурентній боротьбі;

— збутова мережа продовжує процес виробництва, здійснюючи підготовку товару до продажу;

— Під час збуту ефективніше відбувається виявлення і вивчення смаків та вподобань споживачів.

Збут виконує такі основні функції: транспортування, складування, зберігання, доробка, просування до оптових і роздрібних торгових ланкам.

Транспортування- будь-які дії з переміщення товарів від їх місця виробництва до місця споживання.

2. «Поділ» - будь-які дії щодо забезпечення доступності товарів у кількості та формі, відповідних потребам користувача

3. Зберігання- будь-які дії щодо забезпечення доступності товарів у момент покупки або використання у належній якості

4. Сортування - будь-які дії зі створення наборів, спеціалізованих або взаємодоповнюючих товарів.

Встановлення контакту - це будь-які дії, які полегшують доступ до численних груп споживачів.

6. Інформування- це будь-які дії, які підвищують знання потреби ринку та умов конкурентного обміну.

Крім виконання цих базисних функцій учасники збуту можуть надавати покупцю додаткові послуги завдяки своїй близькості, зручному розкладу роботи, швидкості постачання, обслуговування та видаються гарантіям.

Кожне підприємство має прийняти рішення про той метод збуту, який воно буде використовувати.

Існують три можливі методи збуту:

1. Прямий метод збуту передбачає продаж товару кінцевому споживачеві підприємством-виробником без використання будь-яких посередників.

Реалізація цього методу на практиці можлива удвох напрямах:
• завдяки створенню власних торговельних точок для реалізації своєї продукції;
• шляхом особистого продажу.

Переваги та недоліки прямого методу

Переваги:

— Підприємство відстежує весь процес руху товару до кінцевого споживача

— Підприємство підтримує зворотній зв’язок з споживачем через власний збутовий персонал

— Підприємство має можливість прямого впливу на кожного споживача

— Ефективна політика розподілу зменшує потребу інформаційної реклами

Недоліки:

— Реалізація методу потребує значних капіталовкладень.

— Збільшуються витрати на маркетингові дослідження

— Підприємство потрапляю в певну залежність від власного збутового персоналу, тому необхідно весь час удосконалювати її майстерність, проводити навчання, що пов’язано з додатковими витратами.

2. Непрямий методзбуту продукції передбачає продаж товарів кінцевому споживачеві через посередників, тобто формування власної мережі каналів розподілу продукції.

— Більшість виробників вважає, що доцільніше та економічно ефективніше буде передати частину роботи, щодо збуту продукції посередникам. Це означає, що певною мірою виробники втрачають контроль над тим як і кому продається товар.

Переваги та недоліки непрямого методу

Переваги:

— Підприємство-виробник делегує ризик посередникам під час виходу і освоєння нових ринків збуту.

— Підприємство має можливість сконцентрувати свої зусилля на виробництві.

Підприємство отримує можливість бути присутнім на всіх сегментах ринку не затрачаючи при цьому значних коштів та часу

Недоліки:

— Втрачений контроль за рухом товару не дає підприємству можливість відстежувати рівень задоволення потреб споживачів.

— Відсутній зворотній зв’язок із споживачами.

— Рух товарів через посередницькі канали може супроводжуватися певними непорозуміннями, щодо властивостей, характеристик і переваг продукції.

3. Комбінований метод збуту передбачає поєднання прямого та непрямого методів. Тобто виробник може формувати власну збутову мережу, але не відмовлятися при цьому від послуг посередників і на певних ринках бути присутнім за допомогою агентів, представників, дистриб'юторів тощо.

Сертифікація продукції:

Сертифікація – це дія, що засвідчує за допомогою сертифікату або знаку відповідності, щоб виріб або послуга відповідають вимогам визначених стандартів та технічним умовам.

Сертифікація в Україні проводиться згідно закону “Про стандартизацію та сертифікацію”(№ 46 – 93 від 10 травня 1993 року) із змінами внесеними законом України №333/97 – ВР від 11.06.1997 року.

Для виконання державних функцій з нагляду за додержання стандартів, норм та правил з метрологічного нагляду, організації робіт зі стандартизації та сертифікації Держстандарт України утворив систему територіальних – державних центрів стандартизації, метрології та сертифікації.

Сертифікація здійснюється з метою запобігання реалізації продукції небезпечної для життя, здоров’я, майна громадян та навколишнього середовища.

На продукцію видається сертифікат та право маркувати продукцію спеціальним знаком відповідності Державної системи сертифікації (ДСТУ 3410 – 96 УкрСЕПРО “Основні положення”).

Сертифікація продукції поділяється на:

1. Обов’язкову

2. Добровільну

3. Роботи з обов'язкової сертифікації здійснюються органами з сертифікації та випробувальними лабораторіями, акредитованими в установленому порядку в рамках діючих систем обов'язкової сертифікації.

4. Обов'язкову сертифікаціюпроводять на відповідність щодо вимог чинних національних законодавчих актів та обов'язкових вимог нормативних документів, міжнародних і національних стандартів. Перелік продукції, яка підлягає обов'язковій сертифікації, затверджується Головним національним органом з оцінки відповідності.

Обов'язкова сертифікація

1. Сертифікація на відповідність обов'язковим вимогам нормативних документів проводиться виключно в державній системі сертифікації.

2. Обов'язкова сертифікація в усіх випадках повинна включати перевірку та випробування продукції для визначення її характеристик і подальший державний технічний нагляд за сертифікованою продукцією.

3. Випробування з метою обов'язкової сертифікації повинні проводитися акредитованими випробувальними лабораторіями (центрами) методами, які визначені відповідними нормативними документами, а за відсутності цих документів - методами, що визначаються органом з сертифікації чи органом, який виконує його функції. Результати випробувань, проведених зазначеними лабораторіями у подальшому не потребують підтвердження іншими акредитованими випробувальними лабораторіями (центрами).

Оплата робіт, пов'язаних з обов'язковою сертифікацією продукції:

1. Оплаті підлягають всі види робіт: підготовчі, експертні, щодо акредитації, атестації, випробування, контролю та реєстрації.

2. Кошти, витрачені заявником на обов'язкову сертифікацію продукції, відносяться на собівартість.

Ознаки Обов’язкова Добровільна
1. Основні цілі проведення Забезпечення безпеки і екологічності товарів (робіт, послуг) Забезпечення конкурентоспроможності продукції (послуги). Реклама продукції (послуги), що відповідає не тільки вимогам безпеки, але й забезпечує якість продукції, що випускається (послуги)
2. Підстава для проведення Законодавчі акти За ініціативою юридичних та фізичних осіб на договірних умовах.
3. Об'єкти Переліки товарів (послуг), що підлягають обов'язковій сертифікації Будь-які об'єкти
4. Зміст процедур Оцінка відповідності обов'язковим вимогам, передбаченим законом, що вводить обов'язкову сертифікацію Оцінка відповідності будь-яким вимогам заявника. Для об'єктів, що підлягають обов'язковій сертифікації - оцінка відповідності вимогам, що доповнює обов'язкові
5. Нормативна база Державні стандарти, Санітарні правила і норми, і ін. документи, які встановлюють обов'язкові вимоги до якості товарів. Стандарти різних категорій, ТУ та інша технічна документація, запропонована заявником

3. Вартість робіт, пов'язаних з обов'язковою сертифікацією продукції, визначається в договорі між замовником і виконавцем.

Добровільна сертифікація може проводитись на віповідність продукції вимогам, що не віднесенні актам законодаввства до обовязкових, з ініціативи виробника, продавця, споживача, органів державної влади, громадських організацій. Добровільна сертифікація проводиться як правило, в умовах конкуренції товаровиробників з метою рекламування продукції, освоєння нових ринків збуту, формування і підтримування іміджу фірми, а також коли цього вимагають умови контракту на поставку продукції.

Методики випробувань, побудовані на зазначених засадах, дозволяють організувати:

— вимірювання технічних характеристик продукції на усіх стадіях її життєвого циклу (проектування, виготовлення, випробування та експлуатація);

— порівняння оцінок певної характеристики об'єкта, отриманих у різний період, різними методами вимірювання та випробування, із застосуванням різних засобів вимірювальної техніки, випробувального обладнання та різними виконавцями робіт;

— міжлабораторні зіставлення (порівняння) результатів вимірювання характеристик об'єкта випробувань з метою підтвердження його характеристик якості чи перевірки спроможності випробувальних лабораторій;

— вхідний контроль якості продукції чи окремих її складових;

— підтвердження відповідності виготовленої продукції вимогам, встановленим чинними нормативними документами.

Відмінні ознаки добровільної та обов’язкової сертифікації

При сертифікації системи якості перевірці підлягають такі її елементи:

1. Організаційна структура;

2. Адміністративні та робочі процедури;

3. Людські і матеріальні ресурси, обладнання;

4. Документація.

Протягом місяця комісія обробляє результати і готує остаточне письмовий висновок, два примірники якого передає підприємству-заявнику.

На підставі зроблених у звіті висновків орган із сертифікації систем якості оформляє і реєструє сертифікат встановленого зразка і видає його підприємству-заявнику або пропонує підприємству-заявнику у встановлений термін усунути зауваження та звернутися з повторною заявкою на перевірку тих елементів системи якості, щодо яких були зроблені зауваження .

Сертифікат системи якості видає орган по сертифікації на строк не більше трьох років.

Для продовження терміну дії сертифіката підприємство має звернутися із заявою до органу сертифікації за тією ж схемою. Орган з сертифікації може анулювати або призупинити дію сертифіката у випадках виявлення невідповідностей встановленим вимогам, довгострокових непоставок продукції, невиконання фінансових зобов'язань перед органом з сертифікації, офіційної прохання виробника.

 

 


 

Тема 10. Етапи та напрямки функціонально-вартісного аналізу

Функціонально-вартісний аналіз (ФВА) відносять до найбільш ефективних видів аналізу діяльності щодо виявлення резервів економії витрат матеріальних, трудових і грошових ресурсів на виробництво продукції. У широкому розумінні функціонально-вартіснийаналіз не є суто математичним методом оптимізації, але він сприяє наближенню до оптимальних технічних та економічних рішень на основі їх поетапної диференційованої оцінки. Це метод комплексного техніко-економічного дослідження товару з метою розвитку його корисних функцій для досягнення оптимального співвідношення між значенням функції для споживача та витратами на її забезпечення. Функціонально-вартісний аналіз (ФВА) відносять до найбільш ефективних видів аналізу діяльності щодо виявлення резервів економії витрат матеріальних, трудових і грошових ресурсів на виробництво продукції. У широкому розумінні функціонально-вартісний аналіз не є суто математичним методом оптимізації, але він сприяє наближенню до оптимальних технічних та економічних рішень на основі їх поетапної диференційованої оцінки. Це метод комплексного техніко-економічного дослідження товару з метою розвитку його корисних функцій для досягнення оптимального співвідношення між значенням функції для споживача та витратами на її забезпечення.

де СК— споживча цінність об’єкта аналізу (сукупність споживчих властивостей виробу);

В — витрати для досягнення необхідних споживчих властивостей.

Головними завданнями ФВА треба вважати:

- пошук та реалізацію ефективних технічних рішень, підвищення технічного рівня і якості виробів;

- зменшення матеріаломісткості продукції, поліпшення вагових характеристик конструкцій, вибір раціональної технології;

- зменшення трудомісткості продукції, підвищення технологічності та надійності конструкцій;

- створення нових організаційних форм колективної творчої праці, скорочення циклу «дослідження — виробництво».

Таким чином, головне завдання ФВА полягає в тім, щоб із використанням системно організованого апарату, спеціальних засобів, правил і процедур знайти резерви зниження витрат на виробництво та експлуатацію продукції через дослідження певних функцій як об’єкта аналізу в цілому, так і його окремих складових.

Принципами ФВА є: системність; функціональний підхід; відповідність витрат для забезпечення значущості та корисності функцій; колективна творчість.

Процес ФВА здійснюється за такими послідовними етапами: підготовчий, інформаційний, аналітичний, творчий, дослідний, рекомендаційний, запроваджувальний.

На перших трьох етапах, які мають в цілому діагностичний характер, визначають функції виробу та його елементів, взаємозв’язки між ними, вартісні та якісні оцінки цих зв’язків. Cаме на цих етапах уточнюється об’єкт аналізу. Найчастіше за такий беруть вироби масового виробництва, що мають недостатню якість, або собівартість, вищу від аналогів. Це особливо важливо нині, коли саме через розумну цінову політику та рівень якості можна досягти суттєвих переваг у конкурентній боротьбі. Найбільший ефект від ФВА досягається, коли продукція, що її аналізують, перебуває на стадії розроблення. У цьому разі є час для внесення змін у конструкцію виробу чи технологію виробництва і можливість запобігти зайвим витратам на купівлю та встановлення необхідного обладнання, сировини, комплектувальних виробів та інструментів.

ФВА проводиться в кілька етапів: інформаційно-підготовчий, аналітичний, творчий, дослідний і впроваджувальний. Економісти виконують перші два етапи, серед яких дуже важливим є аналітичний, коли проводиться аналіз функцій з погляду їхнього техніко-економічного призначення і виробничих витрат. Головне завдання групи - виявлення оптимального співвідношення між споживчою вартістю об'єкта і витратами на його виготовлення. Необхідно домагатися того, щоб споживча вартість об'єкта зростала, а витрати на нього скорочувались.

Об’єкт дослідження вибирається після обговорення запропонованих варіантів. Для цього створюється робоча група із спеціалістів, найкомпетентніших у проведенні ФВА щодо конкретного об’єкта. Фахівці з маркетингу також беруть участь у підготовчому етапі ФВА нового виробу, але їхня роль суттєво збільшується, коли така операція стосується продукції, яка вже випускається та реалізується.

На підготовчому етапі здійснення інверсної форми ФВА вирішальну роль відіграє сегментування ринку та вибір нових сегментів з метою перетворення їх на цільові. Інколи цій меті можуть передувати зміни виробничого та збутового потенціалу фірми. У такому разі об’єкт ФВА визначається наявністю нового сегмента, а кінцева мета аналізу передбачає пошук нових функцій та нового рівня якості відповідно до вимог нових споживачів. Є суттєві особливості також і в інформаційному забезпеченні інверсної форми ФВА, що пояснюється необхідністю проведення обстежень споживачів у нових сегментах ринку. Подоланню цих ускладнень сприяє більш глибоке вивчення технічних та технологічних особливостей виробу, який передбачається модернізувати.

Формування нової функціональної моделі майбутнього виробу здійснюється на аналітичному етапі. Інверсна форма ФВА передбачає розв’язання цього завдання додаванням до вихідного набору вже існуючих зовнішніх функцій виробу (об’єкта аналізу) нових функціональних властивостей, які відповідають вимогам споживачів цільового ринкового сегмента.

Інформаційний - нагромадження техніко-економічної та маркетингової інформації стосовно об’єкта і його функціональних аналогів.

Творчий - Формування принципових конструктивних варіантів реалізації потрібних функцій, що сприяють комплексному розв’язанню проблеми об’єкта.

Дослідний - Вибір найпридатніших за результатами аналізу рішень (за системою техніко-економічних показників, критеріїв обмежень)

Рекомендаційний - Остаточна вартісна оцінка варіантів виконання об’єкта і його елементів; прийняття остаточного рішення щодо конструкції об’єкта аналізу

Етап запровадження - Розроблення необхідної науково-технічної документації, підготовка і освоєння виробництва, тестування продукції на ринку

На четвертому (творчому) етапі ФВА виконує активну роль. За його допомогою здійснюється творчий пошук оригінальних рішень на основі логічного аналізу суті функцій та зв’язків між ними. На п’ятому (дослідному) етапі оцінюється вартість функцій, якість їх виконання, відповідність між можливостями та потребами їх реалізації з урахуванням гранично допустимих витрат на виконання кожної функції виробу. На сьомому (завершальному) етапі розробляються та реалізуються необхідні рекомендації. У процесі здійснення функціонального аналізу маркетологи та фахівці з ФВА взаємодіють практично на всіх етапах, але найтісніше — на третьому (аналітичному), коли оцінюються функції об’єкта.

У методиці ФВА велика увага приділяється функціям виробу: їх опису, упорядкуванню та систематизації. Саме на основі функцій здійснюється «розчленування» конструкцій машин та інших виробів, пошук нових технічних рішень і економічне порівнювання варіантів.

Функції виробу (об’єкт ФВА) підрозділяються на зовнішні та внутрішні. Зовнішні складаються з головних та другорядних, а внутрішні — з основних та допоміжних. За можливостями виявлення функції класифікуються на дійсні та потенційні. За рівнем корисності — на корисні, некорисні та шкідливі. Останні збільшують вартість об’єкта.

Розглянемо докладніше зміст окремих етапів ФВА. Так, на попередньому (підготовчому) етапі вибирають (з відповідним техніко-економічним обґрунтуванням) об’єкти аналізу, визначають мету, завдання та умови його проведення, формують програму реалізації робіт.

На інформаційному етапі спеціалісти з маркетингу підприємства збирають необхідні дані про об’єкт та його функціональні аналоги, тобто інформацію щодо основного призначення виробу і сфери можливого застосування, технічних можливостей продукції, визначальних показників якості, собівартості аналогів. Принцип наступності в розвитку техніки сприяє тому, що для багатьох виробів існують аналоги, які мають тотожні конструктивні рішення і однакові або подібні цільові функції. Здійснюючи функціональний аналіз, проводять ретельне дослідження аналогів виробу з метою виявлення елементів, що повторюються, тобто типових складових процесу функціонування, характерних для таких виробів.

Як уже зазначалось, на аналітичному етапі маркетологи та спеціалісти ФВА досліджують функціональну структуру об’єкта. З цією метою формулюються функції об’єкта та його окремих елементів, виявляються зв’язки між ними і будується функціональна модель об’єкта .

Рис. Послідовність дій за оцінки ефективності виконання функції

Потім здійснюється оптимізація отриманої моделі для елімінування непотрібних з погляду споживача функцій, а також можливості та доцільності суміщення окремих функцій. Інакше кажучи, на цьому етапі вивчаються функції об’єкта та витрати для їх забезпечення. Відкидаючи зайві функції, одночасно зменшують непотрібні витрати. Додатково розв’язуються питання про можливість заміни матеріалів, обладнання та технологічних операцій. Для визначення значущості функцій окремих складових виробу можуть бути використані методи експертних оцінок.

Творчий етап передбачає формування інженерно-технічними працівниками принципових конструктивних варіантів реалізації отриманих функцій, тобто формування комплексного розв’язання проблеми. Метою дослідного етапу є вибір найпридатніших за результатами аналізу рішень. Він здійснюється конструкторами, маркетологами та економістами з використанням системи техніко-економічних показників та встановлених обмежень, тобто передбачає оцінку ідей і варіантів, опрацьованих на попередніх етапах, з метою ліквідації диспропорцій між функціями та витратами.

На рекомендаційному етапі виконується за участю економістів та маркетологів вартісне оцінювання варіантів загального виконання об’єкта та його елементів, ухвалюється остаточне рішення щодо конструкції товару — об’єкта аналізу. Етап запровадження пов’язано із розробленням необхідної науково-технічної документації, підготовкою та освоєнням виробництва, тестуванням продукції на ринку. Він характеризується активною взаємодією інженерно-технічних працівників та маркетологів. Роботи з ФВА вважаються виконаними, якщо буде знайдено варіант виробу або процесу з низькою собівартістю та високою якістю.

Функціонально-вартісний аналіз (ФВА) відносять до найбільш ефективних видів аналізу діяльності щодо виявлення резервів економії витрат матеріальних, трудових і грошових ресурсів на виробництво продукції. ФВА проводиться з метою виявлення резервів зниження витрат за рахунок ефективніших варіантів виробництва, ліпшого співвідношення між споживчою вартістю виробу та витратами на його виготовлення. Він базується на пошуку способів зниження матеріало-, енерго- і трудомісткості продукції.

ФВА передбачає мінімізацію витрат ресурсів у процесі виробництва за рахунок поліпшення конструкції виробів, удосконалення способів виготовлення деталей і вузлів, виявлення додаткових чи зайвих витрат, раціоналізації технології та використання ефективних матеріалів. Для здійснення цього аналізу використовується звітна, облікова, конструкторсько-технологічна, нормативна й позаоблікова інформація.

ФВА - це метод одночасного і взаємозв'язаного дослідження функції об'єкта і вартості цих функцій. Функції і їхня вартість становлять об'єкт ФВА.

Під функціями розуміють споживчі властивості (якість) об'єкта. Вони поділяються на п'ять груп:

1) головні функції, що виражають призначення об'єкта;

2) основні функції, що забезпечують виконання головних;

3) допоміжні функції, що допомагають реалізувати основні;

4) зайві або непотрібні функції

5) шкідливі функції.

ФВА виходить із засадного принципу можливості усунення зайвих чи додаткових функцій, виконуваних виробами, тобто можливості зниження праце-, матеріало- і енергомісткості, а відтак, і собівартості виробів. Зайві функції виникають унаслідок зміни призначення виробу, появи інших виробів, що виконують аналогічні функції, зміни традиційних поглядів на призначення виробу та з інших причин.

В основі методу ФВА лежать дані, що забезпечують менеджерів інформацією, необхідною для

обґрунтування і прийняття управлінських рішень при застосуванні таких методів, як:

- точно в термін” (Just-in-time, JIT) і KANBAN;

- тотальне управління якістю (Total Quality Management, TQM);

- безупинне поліпшення (Kaizen);

реінжиніринг бізнес-процесів (BPR).

Виклад основних результатів дослідження.Функціонально-вартісний аналіз дозволяє виконувати наступні види робіт:

- визначення і проведення загального аналізу собівартості бізнес-процесів на підприємстві (маркетинг, виробництво продукції і надання послуг, збут, менеджмент якості, технічне і гарантійне обслуговування й ін.);

- проведення функціонального аналізу, пов'язаного з встановленням і обґрунтуванням виконуваних структурними підрозділами підприємств функцій з метою забезпечення випуску продукції

високої якості і надання послуг;

- визначення і аналіз основних, додаткових і непотрібних функціональних витрат;

- порівняльний аналіз альтернативних варіантів зниження витрат у виробництві, збуті і управлінні за рахунок упорядкування функцій структурних підрозділів підприємства;

- аналіз інтегрованого поліпшення результатів діяльності підприємства.

ФВА - інформацію можна використовувати як для поточного (оперативного) управління, так і для прийняття стратегічних рішень. На рівні тактичного управління інформацію з ФВА - моделі можна

використовувати для формування рекомендацій зі збільшення прибутку і підвищення ефективності діяльності організації.

ФВА - інформація показує, як можна перерозподілити ресурси з максимальною стратегічною вигодою, допомагає виявити можливості тих факторів (якість обслуговування, зниження вартості, зменшення трудомісткості), що мають найбільше значення, а також визначити найкращі варіанти капіталовкладень.

Основні напрямки використання ФВА - моделі для реорганізації бізнес-процесів — це підвищення продуктивності, зниження вартості, трудомісткості, часу і підвищення якості.

Підвищення продуктивності містить у собі три етапи. На першому етапі здійснюється аналіз функцій для визначення можливостей підвищення ефективності їхнього виконання. На другому — виявляються причини непродуктивних витрат і шляхи їхнього усунення. На третьому етапі

здійснюється моніторинг і прискорення потрібних змін за допомогою виміру основних параметрів продуктивності.

Підвищення якості бізнес-процесів здійснюється за рахунок проведення порівняльної оцінки і вибору раціональних (по вартісному або часовому критерію) технологій виконання операцій чи процедур.

В основі управління, заснованого на функціях, лежать кілька аналітичних методів, що використовують ФВА - інформацію. Це — стратегічний аналіз, вартісний аналіз, часовий аналіз, аналіз трудомісткості, визначення цільової вартості і обчислення вартості, виходячи з життєвого циклу продукту чи послуги.

Одним з напрямків використання принципів, засобів і методів ФВА є планування бюджету, засноване на функціях. Планування бюджету використовує ФВА - модель для визначення обсягу робіт і потреби в ресурсах. Можна виділити два шляхи використання: вибір пріоритетних напрямків діяльності, ув'язаних зі стратегічними цілями; розробка реалістичного бюджету.

ФВА - інформація дозволяє приймати усвідомлені і цілеспрямовані рішення про розподіл ресурсів, що спираються на розуміння взаємозв'язків функцій і вартісних об'єктів, вартісних факторів і

обсягу робіт.

Розвитком ФВА - методу став метод функціонально-вартісного управління (ФВУ, Activity-Based Management, ABM).

ФВУ - це метод, що включає управління витратами на основі застосування більш точного віднесення витрат на процеси і продукцію.

Особливо необхідно звернути увагу на те, що ФВА - метод дозволяє не тільки визначати витрати, але і керувати ними. Застосування методу ФВА для управління витратами одержало досить широке поширення.

Передумовами виникнення методу калькуляції витрат за видами діяльності (управління витратами на основі ФВА) є: зрослі накладні витрати; складність точного обчислення витрат при виробництві широкого асортименту продукції.

Одним з результатів впливу на підприємства сучасної технічної науки, яка забезпечила використання новітньої техніки і технології в їхніх виробничих процесах, стала зміна структури їхніх витрат — значно зростає частка накладних витрат.

Вартість нових технічних засобів, яка стає дуже значною, і праця невиробничих робітників, найнятих для їхньої експлуатації, включаються в непрямі витрати підприємства. Цей ріст накладних витрат, поряд зі скороченням прямих витрат підприємства, приводить до того, що накладні витрати стають найважливішим видом витрат на підприємстві.

Традиційні методи калькуляції витрат визначають ці істотно зрослі накладні витрати в звичайному порядку, тобто як велику суму, що повинна бути розподілена по різних одиницях витрат, зроблених на підприємстві, на таких основах, як обсяги виробництва чи прямі витрати праці.

Однак у подібних умовах розподіл витрат навряд чи буде реально пов'язаний з обсягами виробництва в рамках цього підприємства. Результатами використання такої основи, можуть стати перекручені розрахункові дані про витрати і збиток, пов’язані з діяльністю підприємства.

Пропонується застосовувати метод калькуляції витрат за видами діяльності мета якого полягає в розподілі накладних витрат за окремими одиницями витрат на основі їх носіїв. Саме цей підхід вважається єдиною фактичною різницею між АВС і традиційними методами калькуляції витрат, які використовують обсяг виробництва як основу для розподілу накладних витрат.

Спрощений процес калькуляції витрат за видами діяльності можна описати так. Для розподілу виробничих накладних витрат за методом АВС спочатку необхідно визначити носії витрат для кожної групи відповідних накладних витрат. Після цього необхідно зібрати інформацію про частоту появи кожного носія витрат, а також визначити, до яких одиниць витрат вони відносяться. Потім просто розподіляються накладні витрати по одиницях витрат на підставі кількості носіїв витрат, джерелом

яких є кожна група накладних витрат. Розподіл накладних витрат за методом АВС відображається в бухгалтерських книгах підприємства таким же способом, що і при використанні інших методів калькуляції витрат, тобто в міру проходження стадій виробництва кожна одиниця витрат поглинає відповідну величину накладних витрат. Ця величина розраховується на основі встановлених норм розподілу накладних витрат і кількості носіїв витрат.

Планування витрат на виробництво, контроль якості і кількості підготовчих робіт здійснюється, як правило, кількістю виробничих циклів на підприємстві. Чим менша виробничих циклів, тим нижчі витрати на планування, контроль якості і підготовчих робіт. Для того, щоб знайти правильні носії витрат для накладних витрат, потрібно визначити носій чи носії тих витрат, що виявляють найбільш істотний вплив на походження відповідних накладних витрат.

Отже, суть функціонально-вартісного аналізу (ФВА) моделі

полягає в удосконалюванні діяльності підприємств, досягненні поліпшень у їх роботі за показниками вартості, трудомісткості і продуктивності. В основі методу ФВА лежать дані, що забезпечують менеджерів інформацією, необхідною для обґрунтування і прийняття управлінських рішень.


 

Тема 11.Управління виробництвом товарів та послуг

Процес управління виробництвом - це сукупність послідовних дій управлінського персоналу за визначенням цілей для об'єктів управління і їх фактичного стану на основі реєстрації і обробки відповідної інформації і затвердження економічно обгрунтованих виробничих програм і оперативних завдань.

Виробнича програма є надзвичайно важливим розділом плану роботи підприємства і його виробничих підрозділів, оскільки вона виражає зміст їх основної діяльності та засоби досягнення стратегічної мети.

У сучасних умовах господарювання специфіка управління виробництвом визначається з урахуванням ринкових умов, які із середини 80-х років характеризуються такими чинниками:

— скорочення життєвого циклу товару, розширення номенклатури виробів за зменшення їх обсягів (а не виробництво великих партій стандартних продуктів);

— значне ускладнення технологічних процесів, що зумовлює підвищення вимог до кваліфікації та рівня підготовки персоналу;

— підвищення вимог до рівня якості обслуговування та термінів виконання замовлень, що викликає труднощі у використанні традиційних виробничих систем та в механізмі прийняття рішень.

Характеристики виробничих організацій та компаній сфери послуг

Незважаючи на відмінності між виробничими фірмами та компаніями і сферою послуг, їхні завдання подібні:

— керуватися календарними графіками;

— отримувати різноманітні матеріали й обладнання;

— піклуватися про якість і продуктивність.

Організаційна структура промислового підприємства

До допоміжних відносяться цехиякі сприяють випуску основної продукції, створюючи умови для нормальної роботи основних цехів: оснащують їх інструментом і пристосуваннями, забезпечують запасними частинами для ремонту обладнання і проводять планові ремонти, забезпечують енергетичними ресурсами.

Найважливішими з цих цехів є інструментальні, ремонтно-механічні, ремонтно-енергетичні, ремонтно-будівельні,. модельні, штампові та ін.

Число допоміжних цехів та їх розміри залежать від масштабу виробництва і складу основних цехів.

Організаційні структури регулюють:

- розподіл задач по підрозділам підприємства;

-їх компетентність при вирішенні визначених проблем;

- загальну взаємодію всіх елементів структури.

Отже, підприємство створюється як ієрархічна структура

На велике підприємство впливають наступні основні підприємницькі чинники:

- розмір підприємства;

- застосована технологія;

- зовнішнє середовище.

Розмір підприємства

1. Великі підприємства більш спеціалізовані і мають високу ступінь розподілу праці (в порівнянні з малими чи середніми підприємствами -одна особа є компетентною з декількох задач та напрямків).

2. Висока спеціалізація великих підприємств обумовлює сильну формалізацію організації та чітке застосування інструментів координації.

3 На такі підприємства припадає велика кількість різноманітних рішень, і тому верхній рівень управління, як правило, намагається передати прийняття рішень на підпорядковані підрозділи.

4. Великі підприємства мають великий спектр задач, тому на управління витрачаються великі кошти.

Технологія

1. Виробництво малих серій та одиноких виробів організовано по принципу цехів, і тому рішення майстра цеху чи дільниці є вагомим

2. Виробництво великих серій продукції (масове виробництво) організовано по предметному принципу і це обумовлює сильну формалізацію організації.

Зовнішнє середовище

1. Вплив конкурентів потребує швидкої та гнучкої реакції, тому повноваження по прийняттю рішень повинні бути передані на місця.

2. Рівень кваліфікації, дисципліна та усвідомлення відповідальності працівників є вирішальним фактором для використання сильних директив, що орієнтовані на створення змін організаційних структур

3. Господарська та правова система держави інколи,не дозволяють застосовувати зміни та реструктуризацію підприємств (злиття, розподіл) або потребує визначених примусових організаційних рішень (наприклад, створення структурних одиниць для забезпечення узгодження в організації).

Функціональна організаціяуправління виробництвом

поділяється, починаючи з другого рівня ієрархії по критерію

"функція" -постачання- виробництво - фінанси-збут.

Структура та ієрархія управління цехом

Структура і ієрархія управління відділом

Основні фактори, що впливають на формування виробничої структури підприємства:

- характер продукції та методи її виготовлення;

- спеціалізація підприємства і його кооперування з іншими підприємствами;

- масштаб виробництва, що визначаються кількісними розмірами випуску продукції та її трудомісткістю;

- керованість об'єктами виробничої структури, що означає необхідність врахування розмірів підрозділів і їх кількості з позицій ефективності управління ними.

Виробництво продукції, виконання робіт чи надання послуг – це складний процес, при управлінні яким необхідно чітко бачити всі проблеми, що виникають, та вміло вирішувати їх.

Від керівника відповідного рівня вимагається вміння та здатність постійно розвивати процес виробництва, щоб воно відповідало вимогам не тільки сьогоднішнього , але й завтрашнього дня.

Служба маркетингу на підприємстві

Організація служби маркетингу на будь-якому промисловому підприємстві повинна починатися із переорієнтації менеджменту підприємства на маркетинговий підхід в управлінні.

Для цього не достатньо лише створити відділ маркетингу із відповідним штатом працівників, а необхідно ув'язати всі структурні підрозділи підприємства разом із маркетинговим відділом у єдину систему прийняття управлінських рішень, всі елементи якої взаємопов'язані, взаємозалежні і злагоджені у виконанні своїх функцій.

Служба маркетингу взаємодіє практично з усіма підрозділами підприємства.

Незалежно від структури вона містить такі основні компоненти:

n систему маркетингової інформації;

n систему забезпечення;

n систему управління маркетингом.

Система маркетингової інформації - це сукупність процедур і засобів обробки техніко-економічної інформації, вивчення і формування попиту на продукцію, методології та використання засобів масової інформації, реклами.

Інформація для контролю розробляється з метою здійснення постійного контролю за маркетинговою діяльністю і швидкого виявлення тенденцій, проблем і можливостей. Вона дає змогу передбачати проблеми, детальніше і в повному обсязі зіставляти результати діяльності з планом і швидше одержувати необхідні дані.

Інформація для планування може бути отримана шляхом комп’ютерного моделювання результатів альтернативних планів.

«Ідеальна система» маркетингового планування повинна також включати в себе систему польових експериментів, що уможливлює перевірку на практиці альтернативних маркетингових програм, отриманих шляхом комп’ютерного моделювання.

Інформація для фундаментальних досліджень має використовуватися для вироблення і перевірки правильності прийняття рішень і причинно-наслідкових зв’язків, що підвищать спроможність менеджера оцінювати результати заходів і дадуть змогу набути більший досвід.

Система забезпечення включає ті види діяльності і процедури, що забезпечують отримання, обробку, документування і передавання інформації.

Система управління маркетингом включає організаційні структури, розподіл відповідальності за посадами, процедури планування і контролю маркетингової діяльності.

Для ефективної організації служби маркетингу на промисловому підприємстві необхідно розв'язати такі завдання :

1) вибрати оптимальну структуру управління маркетингом або ж вдосконалити вже існуючу з огляду на цілі підприємства;

2) знайти фахівців відповідної кваліфікації, або здійснити необхідну перепідготовку наявних фахівців;

3) оптимально розподілити обов'язки, права та відповідальність між працівниками маркетингової та споріднених служб залежно від фаху, кваліфікації, знань та практичних навичок працівників;

4) створити гідні умови для ефективної діяльності працівників маркетингової служби, що включає в себе ефективну організацію робочих місць із застосуванням засобів автоматизації праці та дотриманням вимог щодо безпеки життєдіяльності, а також формування сприятливого психологічного клімату у колективі;

5) забезпечити ефективну взаємодію маркетингової служби підприємства із іншими адміністративними та виробничими службами та підрозділами підприємства

Елементи служби маркетингу

Структура органів управління служби маркетингу (збуту )

Служба маркетингу підпорядковується генеральному директору підприємства

Керівник служби маркетингу (комерційний директор) - повинен мати вищу гуманітарну освіту за фахом: економіст, юрист, соціолог, психолог

Структура органів управління служби маркетингу (збуту )

Служба маркетингу взаємодіє:

1.Головний інженер (технічний директор ) - відділи: головного конструктора, головного технолога, головного механіка, нормативно - технічної інформації, стандартів, технічного контролю та групи якості.

2. Головний економіст (заступник директора з економічних питань) -відділи: планово - економічний, фінансовий, праці та заробітної плати, перспективного розвитку, бухгалтерією, техніко - економічних досліджень.

3. Заступник директора по кадрам та побуту

- юридичний відділ.

4.Заступник директора по ЗЕД - експорту та імпорту продукції, матеріалів та сировини.

5. Обчислювантй центр- підрозділ, або, в більш вузькому сенсі, комплекс приміщень, призначених для розміщення комп'ютерних систем і допоміжного обладнання.

Структура підрозділів служби маркетингу:

1. Керівник головного підрозділу (спеціаліст по інформаційно-дослідницькій діяльності).

- 3 - 4 спеціаліста по збору та обробці комерційної інформації;

- 2 - 3 спеціаліста по бібліотечно -інформаційному забезпеченню.

2. Керівник підрозділу по вивченню та формуванню попиту (фах - в області збуту, аналізу, попиту).

- провідний спеціаліст по вивченню ринку збуту;

- по плануванню асортименту і споживчих властивостей продукції - по вивченню збуту та розподілу продукції;

- по формуванню попиту на перспективні види продукції.

3. Керівник підрозділу методології дослідження (за фахом маркетинг, статистик).

- головний спеціаліст по вивченню засобів інформації;

- 2-3 спеціаліста і дослідження споживчих властивостей товару та мотивів поведінки споживачів;

- по автоматизованій обробці інформації

- по ЕОМ і ПК;

- по організації обстежень.

Структура підрозділів служби маркетингу (продовження) :

4. Керівник підрозділу реклами. Склад спеціалістів:

- за методами та засобами визначення попиту;

- 2- 3 спеціаліста за основними формами та засобами реклами;

- по плануванню і обліку витрат на рекламу.

5. Керівник по технічному обслуговуванню маркетингу (за фахом - управління та удосконалення мережі технічного обслуговування). Склад спеціалістів:

- 2-3 спеціаліста по ремонту обладнання та технічних засобів;

- по підбору персоналу для центрів обслуговування;

- 1 -2 спеціаліста по підготовці технічної документації.

6. Керівник збутових операцій (фах - збутові мережі). Склад спеціалістів:

- 1-2 спеціаліста по удосконаленню збутової мережі

- 1-2 спеціалісти по вивченню продукції в процесі експлуатації, рентабельності збуту по основним товарам та ринкам;

- 1 -2 спеціаліста по якості товару;

- 1-2 спеціаліста по демонстрації продукції на виставках, ярмарках стендах.

Оплата праці робітників служби маркетингу здійснюється по кінцевихрезультатах їх діяльності.

Менеджери виробничої сфери

1. Топ - менеджер.

2. Менеджер - регістратор.

3. Менеджер інформаційний.

4. Менеджер ЗЕД.

5. Менеджер інновацій.

6. Менеджер по залученню клієнтів.

7. Менеджер по векселям.

8. Менеджер фінансовий.

9. Менеджер - юрист.

10. Менеджер по рекламі.

11. Менеджер по кризі.

12. Менеджер і маркетолог.

13. Менеджер по забезпеченню.

14. Менеджер попродукції.

15.Менеджер по просуванню товарів.

16. Менеджер по зв'язкам із громадськістю

17. Менеджер виробництва.

18. Менеджер проектів.

19. Менеджер - консультант Інтернет - технологій.

20. Представник в регіоні

21. Генеральний менеджер.

22. Менеджер - дилер.

23. Менеджер - консультант.

24. Менеджер і координатор.

25. Менеджер по збуту.

26. Менеджер по закупівлям.

27. Менеджер по продажу

28. Менеджер по імпорту.

Логістика- інструмент менеджменту

Логістика- це наука і діяльність по плануванню, управлінню та контролю за рухом матеріальних, людських, інформаційних і фінансових ресурсів в різних складних системах.

На промисловому підприємстві логістика має на увазі управління потоками в ланцюжку: постачання, виробництво, збут, споживання

Графічне зображення логістичної системи на підприємстві

Логістика дозволяє:

- оптимізувати штатну структуру підприємства і позбавитись дублювання функцій персоналу;

- зменшити витрати на транспорті, складських запасах, складських приміщеннях;на виробничих витратах;

- скоординувати дії підрозділів фірми.

Принцип логістики -окремий підрозділ підприємства, оптимізований з точки зору внутрішньої логістики, може бути самим неоптимальним кільцем, в загальному логістичному ланцюгу.

В загальному вигляді:

V=φ (α,β,γ,µ), де

V - параметр, за яким здійснюється оптимізація (прибуток, витрати, обсяг робіт);

α,β,γ,µ - відповідно параметри діяльності функціональних служб підприємства: постачання, виробництва, збуту, споживання;

φ - оператор перетворення.

До завдань внутрішньовиробничих логістичних систем у рамках заданої виробничої програми належать:

- оперативно-календарне планування з детальним розкладом випуску готової продукції;

- оперативне управління технологічними процесами виробництва;

- загальний контроль якості, підтримка стандартів якості продукції та відповідного сервісу;

- стратегічне і оперативне планування постачань матеріальних ресурсів;

- організація внутрішньовиробничого складського господарства;

- прогнозування, планування і нормування витрат матеріальних ресурсів у виробництві;

- організація роботи внутрішньовиробничого технологічного транспорту;

- контроль і управління запасами матеріальних ресурсів, незавершеного виробництва і готової продукції на всіх рівнях внутрішньовиробничої складської системи і у технологічному процесі виробництва;
- внутрішньовиробничий фізичний розподіл матеріальних ресурсів і готової продукції;

- інформаційне і технічне забезпечення процесів управління внутрішньовиробничими матеріальними потоками;

- автоматизація і комп'ютеризація управління матеріальними та інформаційними потоками у виробництві

 

 


Тема