Мои Конспекты
Главная | Обратная связь


Автомобили
Астрономия
Биология
География
Дом и сад
Другие языки
Другое
Информатика
История
Культура
Литература
Логика
Математика
Медицина
Металлургия
Механика
Образование
Охрана труда
Педагогика
Политика
Право
Психология
Религия
Риторика
Социология
Спорт
Строительство
Технология
Туризм
Физика
Философия
Финансы
Химия
Черчение
Экология
Экономика
Электроника

Суспільна небезпечність і шкідливість адміністративного проступку



Приблизно у середині XX століття виникає дискусія сто­совно того, яким діянням є адміністративний проступок: сус­пільно небезпечним або шкідливим (суспільно шкідливим).

На її базі формуються дві основні концепції. Відповідно до першої адміністративний проступок є діянням суспільно небез­печним. Відповідно до другої такий проступок є діянням су­спільно шкідливим.

Перша концепція (суспільної небезпеки проступку) базується на генетичних зв'язках адміністративного проступку і злочину і має історичне коріння (М. Таганцев, А. Єлістратов). Сучасні представники концепції суспільної небезпеки адміністративно­го проступку виходять з матеріальної єдності всіх правопору­шень. Вони зазначають, що злочини, адміністративні, дисциплі­нарні й цивільні правопорушення певною мірою є суспільно небезпечними діяннями. Тому суспільна небезпека — це озна­ка, яка властива їм усім без винятку. Відмінність полягає лише в ступені суспільної небезпеки.

Злочини мають підвищений ступінь суспільної небезпеки. Адміністративним правопорушенням вона властива «меншою», «невеликою», «невисокою», «незначною» мірою і не досягає того рівня, з якого починається застосування заходів кримі­нальної відповідальності.

Наведене теоретичне припущення підтверджується законо­давчою практикою, яка знає випадки, коли перші з них пере­творюються на другі й навпаки. Тобто одне й те саме діяння в один проміжок часу розцінюється як злочин, а в інший — як адміністративний проступок.

Прикладом може слугувати адміністративна відповідальність за дрібне хуліганство. У перші роки її існування, незалежно від кількості виконаних особою протягом року складів, наступала саме вона. З плином часу законодавець дійшов висновку про доцільність кримінальної відповідальності спочатку за третє, а потім за друге дрібне хуліганство. Згодом кримінальну відпові­дальність за дрібне хуліганство було скасовано. Сьогодні в зако­нодавстві України не передбачено кримінальну відповідальність за дрібне хуліганство.

Аналіз кримінальних справ і справ про адміністративні про­ступки показує, що протягом чималого відтинку часу властивості дрібного хуліганства майже не зазнали змін, а от їх правова оцінка змінювалась суттєво. Отже, все залежить від волевияв­лення законодавця, вираженого у праві й зумовленого соціаль­но-політичними та іншими потребами суспільства, а також си­туацією, що в ньому склалася.

Звідси випливає висновок, що між злочинами і проступка­ми об'єктивно існує лише кількісна відмінність у ступені сус­пільної небезпеки, а якісну відмінність надає законодавець.

Другаконцепція (шкідливості адміністративних проступків)оформлюється як альтернатива до першої (концепції суспільної небезпеки проступків). Її мета полягала у доведенні того, що адміністративні проступки є новим і особливим видом правопо­рушень; що вони мають лише їм притаманні властивості; що вони не мають (або остаточно втратили) генетичні зв'язки зі злочинами.

З її допомогою вирішувались два важливих політичних пи­тання: по-перше, демонструвався гуманізм кримінального зако­нодавства (адже шляхом такого відмежовування адміністратив­ного проступку від злочину з кримінально-правового простору виводився величезний масив правопорушень); по-друге, від­кривалася практично необмежена можливість збільшувати кіль­кість складів правопорушень і суб'єктів юрисдикції.

Таким чином, зазначена концепція слугувала виконанню завдань щодо підтримки ідеологічних установок і політичного курсу того періоду. Її можна вважати своєрідним «візажистом» карального сегмента радянського права.

Методологічною основою концепції шкідливості стала пози­ція фактичного розробника теорії суспільної небезпеки М. Д. Дур- манова, видатного представника радянської кримінально-правової науки, що у монографії «Поняття злочину» (1948 р.) обґрунтовував суспільну небезпеку як невід'ємну матеріальну ознаку лише злочинного діяння,

У чинному українському законодавстві про адміністративні правопорушення обидві концепції не знайшли чіткого і одно­значного вираження.

Так, КУпАП при переліку ознак проступку (ст. 9) про його суспільну небезпеку або суспільну шкідливість не згадує,

Для порівняння підкреслимо, що у Кримінальному кодексі України (далі — КК) у статтях 2 і 11 зазначено, що обов'язковою ознакою злочину є суспільна небезпечність діяння.

Відповідні позиції згаданих статей сформульовані таким чи­ном: «Підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину» (ст. 2 КК), «Злочином є передбачене цим Кодексом су­спільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчине­не суб'єктом злочину» (ст. 11 КК).

За логікою наведених формулювань суспільно небезпечні діяння, по-перше, можуть не містити складу злочину; по-друге, можуть не передбачатися Кримінальним кодексом; по-третє, можуть не бути винними; по-четверте, можуть бути вчинені не суб'єктом злочину.

Таким чином, Кримінальний кодекс України припускає існу­вання суспільно небезпечних діянь за межами злочинів. З цього приводу доречно звернути увагу на Постанову Голови Верхов­ного Суду України від 7 вересня 2005 р., у який підкреслено, що «розмежування кримінальної та адміністративної відповідаль­ності здійснюється за ступенем суспільної небезпечності вчине­них дій»1.

У той же час КУпАП містить вказівки на шкідливість про­ступків. Так, у статтях 10 і 11, у яких регламентується вчинення адміністративного правопорушення умисно та з необережності, йдеться про шкідливі наслідки.

Ставлення до них з боку суб'єкта проступку (передбачає або свідомо допускає їх настання; легковажно розраховує на їх від­вернення; не передбачає, хоча повинен і міг передбачити) зако­нодавець розцінює як ознаку навмисного або необережного вчинення протиправного діяння. КУпАП також регламентує види шкоди. Стаття 269 фіксує, що шкода може бути мораль­ною, фізичною, майновою.

Вищенаведене свідчить про те, що доведення пріоритетів будь-якої з конкуруючих альтернативних концепцій на сучасному етапі розвитку знань про адміністративний проступок себе вичер­пало. Суспільну небезпеку і суспільну шкоду в контексті дослі­дження ознак адміністративного проступку необхідно розглядати у діалектичному співвідношенні з урахуванням сучасних досяг­нень юридичних, філософських, соціологічних та інших наук.

Такий підхід показує, що ці два поняття належать до різних рівнів узагальнення знань про адміністративний проступок.

Категорія «суспільна шкідливість» єонтологічною. З деякими припущеннями можна вважати, що це загально соціальний рівень оцінки діяння. Підґрунтям для такої оцінки є стан суспіль­них відносин, відбиття бажаної і небажаної поведінки у суспіль­ній свідомості. Вона межує з побутовим розумінням наслідків протиправного діяння.

Наявність шкоди встановлюється шляхом опису того, що трапилось (проступку). Такий опис є точною фіксацією вста­новлених фактів, їх «фотографією». Він уже сам по собі висту­пає доказом вчинення відповідного діяння.

Недаремно законодавець застосовує зазначене поняття як первісну ознаку правопорушення. Нагадаємо, що адміністра­тивний проступок визнається вчиненим, коли відповідна особа бажала, свідомо допускала можливість настання шкідливих на­слідків своєї дії чи бездіяльності (ст. 10 і 11 КУпАП). Відповідно до закону потерпілим є особа, якій адміністративним право­порушенням заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду (ст. 269 КУпАП).

Вимога зазначати у документі, який описує факт вчинення адміністративного проступку (протоколі про адміністративний проступок), наявність матеріальної шкоди також свідчить про онтологічну природу категорії «шкода» (ст. 256 КУпАП).

Категорія «суспільна небезпека» єгносеологічною. Це рівень оцінки діяння державою. Така оцінка здійснюється з позицій права і закону. Підґрунтям оцінки є стан правових відносин, відбиття бажаної і небажаної поведінки у правовій свідомості. Теоретичні здобутки юриспруденції виступають обов'язковими інструментами формування такої оцінки.

Наявність чи відсутність суспільної небезпеки неможливо встановити шляхом онтологічного опису, тобто шляхом «фото­графування» фактів. Вона має бути доведена. Доведення здійс­нюється шляхом дослідження всіх сторін діяння з метою вияв­лення властивостей, які на рівні теоретичних знань визначені юридичними ознаками проступку і відокремлюють його від ін­ших шкідливих вчинків.

Дослідження здійснюється у відповідних організаційних формах. Таким формами виступають справи про адміністратив­ні проступки, кримінальні справи, дисциплінарні справи тощо. Справи по своїй суті є гносеологічним відбитком конкретного діяння. Розслідування справи — це пізнання (дослідження) факту реальної дійсності, в онтології якого виявилися ознаки правопорушення (кримінального, адміністративного, дисциплі­нарного тощо).

Так, вирішення питання про порушення кримінальної справи пов'язується не з наявністю у діянні суспільної небезпеки, а з ні і явленням у кожному конкретному випадку привидів і підстав для порушення справи — ознак злочину. У ході розслідування суб'єкт юрисдикції шляхом доказування доводить або спростовує вчинення особою саме суспільно небезпечного діяння.

Таким чином, суспільна шкідливість адміністративного про­ступку, передбачена статтями 10, 11 і 269 КУпАП, є йогоапос­теріорною ознакою. Її наявність, разом з іншими апостеріорни­ми ознаками, створює підстави для проведення адміністратив­ного розслідування.

Суспільна небезпека єапріорною ознакою адміністративно­го правопорушення. Вона характеризує головний компонент об'єктивної сторони складу адміністративного правопорушення (ст. 247 КУпАП) — діяння. На відміну від шкоди (шкідливості проступку), яка встановлюється за об'єктивними ознаками, ви­сновок про суспільну небезпечність діяння ґрунтується на всіх суб'єктивних і об'єктивних чинниках, які утворюють теоретич­ну категорію «склад адміністративного правопорушення».