Мои Конспекты
Главная | Обратная связь


Автомобили
Астрономия
Биология
География
Дом и сад
Другие языки
Другое
Информатика
История
Культура
Литература
Логика
Математика
Медицина
Металлургия
Механика
Образование
Охрана труда
Педагогика
Политика
Право
Психология
Религия
Риторика
Социология
Спорт
Строительство
Технология
Туризм
Физика
Философия
Финансы
Химия
Черчение
Экология
Экономика
Электроника

Шляхи оптимізації бюджету домогосподарств



 

Розподіл та перерозподіл національного доходу завершується формуванням бюджету домогосподарства (сім'ї). Як було вище зазначено, домогосподарство становить собою економічну одиницю, що складається з одного чи більше чоловік, які ведуть спільне господарство, що забезпечує економіку факторами виробництва і використовує зароблені кошти для поточного споживання товарів і послуг та заощадження з метою задоволення своїх потреб.

Важливим джерелом формування доходів домогосподарства є особисте допоміжне господарство, яке має місце як в умовах капіталізму, так і в умовах соціалізму. Його ведуть трудящі за умови, що заробітна плата за основним місцем роботи є недостатньою для існування сім'ї. В структурі доходів домогосподарств України питома вага доходів від особистого допоміжного господарства в кінці 90-х років становила 5-10%, що втричі більше у порівнянні з кінцем 80-х років. Джерелом доходу домогосподарства можуть бути надходження від індивідуальної трудової діяльності, виплати за паєм членам кооперативів та дивіденди, якщо в сім'ї є члени акціонерних товариств. Основним джерелом доходів власників промислового, торгового, позичкового і земельного капіталу є відповідно промисловий прибуток, торговий прибуток, позичковий процент і земельна рента.

Важливим джерелом доходів домогосподарства є виплати і пільги суспільних фондів споживання, про що говорилося вище. В даному випадку лише уточнимо, що грошові виплати із суспільних фондів споживання (пенсії, стипендії, дотації, допомоги і т.п.) використовуються населенням так само, як і заробітна плата. В той час, як пільги, що їх одержує населення за рахунок суспільних фондів споживання, не мають грошової форми. їх одержують у вигляді безплатного медичного обслуговування, безплатної освіти, дотування витрат на житло і т.п. В структурі доходів домогосподарств нашої країни виплати і пільги із суспільних фондів споживання становлять 10-15 процентів.

Бюджет домогосподарства є засобом задоволення потреб населення. По мірі його зростання не тільки більш повно задовольняються потреби сім'ї, але й істотно міняється сама система потреб. Відповідно міняється й структура витрат бюджету домогосподарства. Як свідчить досвід індустріально розвинутих країн, у зміні структури витрат бюджету домогосподарства спостерігаються такі основні тенденції: скорочення частки коштів, що використовуються на харчування; зростання питомої ваги витрат на купівлю промислових товарів, оплату соціально-культурних і побутових послуг;зростання питомої ваги коштів, що їх заощаджує населення;істотне збільшення частки доходів, що використовуються на сплату податків та платежів [10].

Ці тенденції, за винятком останньої, є позитивними. Вони свідчать про підвищення життєвого рівня населення. Щоправда, в нашій державі в останні роки намітились деякі відхилення від загальних тенденцій зміни структури використання бюджету домогосподарств. Зокрема, майже удвічі виросла питома вага затрат на харчування та оплату податків та платежів і відповідно зменшилась та частка коштів, що використовується на купівлю промислових товарів, оплату соціально-культурних і побутових послуг. Істотно зменшилась і та частина бюджету домогосподарства, припадає на сімейні заощадження. Поява згаданих тенденцій свідчить про зниження життєвого рівня населення. Адже зростання в структурі бюджету домогосподарства витрат на харчування має місце тоді, коли цей бюджет є недостатнім для задоволення інших потреб.

Бюджет домогосподарства не повинен бути нижчим прожиткового мінімуму. Прийнято розрізняти фізіологічний прожитковий мінімум і соціальний прожитковий мінімум. Соціальний прожитковий мінімум, крім мінімального задоволення фізичних потреб, включає і витрати на мінімальні духовний та соціальні запити. Соціальний прожитковий мінімум є нижньою межею бідності, малозабезпеченості [11].

Соціальний прожитковий мінімум має враховуватися при встановленні мінімального рівня доходів домогосподарства та мінімальних розмірів заробітної плати, пенсій, стипендій та інших виплат і пільг. В більшості країн соціальний прожитковий мінімум гарантується державою шляхом встановлення мінімальної заробітної плати, пенсії, допомоги тощо. В нашій країні офіційно затверджений рівень мінімальної заробітної плати, пенсії, стипендії та деяких інших виплат і допомагає набагато нижчим не тільки за соціальний, але й за фізіологічний прожитковий мінімум. Верхньою межею бідності є мінімальний споживчий бюджет. Він виражає в грошовій і натуральній формах той обсяг споживання життєвих благ, який є мінімально достатнім для фізичного та розумового розвитку людини й забезпечення простого відтворення її життя і працездатності. Він визначається у середньому на душу населення на підставі системи " споживчий кошик". На жаль, затверджений в нашій країні мінімальний споживчий бюджет є меншим не тільки за верхню, але й за нижню межу бідності. Він не забезпечує простого відтворення життя і працездатності людини. І як наслідок, сьогодні в країні мають місце злидні, бідність, вимирання та моральна деградація населення. Встановлення сімейних доходів нижче прожиткового мінімуму суперечить Конституції України, зокрема статті 48, де вказується, що "кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло". Бюджет домогосподарства та його структура зазнають впливу Державного регулювання. Цей вплив здійснюється передусім шляхом регулювання особистих доходів населення, оскільки держава: встановлює мінімальну заробітну плату, пенсію, стипендію та інші допомоги і виплати;здійснює індексацію доходів населення; встановлює ставки податків та платежів, прямо чи опосередковано регулює ціни на предмети споживання [7].

На нашу думку, необхідне термінове поліпшення соціального та економічного становища на селі, яке вимагає насамперед здійснення комплексних ринкових перетворень в агропромисловому комплексі країни та заходів щодо підготовки сільгосппідприємств та індивідуальних господарств до діяльності в умовах повноцінного функціонування ринку землі, в тому числі:

- вироблення дієвих економічних та механізмів стимулювання та підтримки розвитку аграрного виробництва у ціновій, кредитній, податковій політиці та відповідного інституційного забезпечення;

- розвитку механізмів залучення в сільське господарство капіталу промислових підприємств, фінансових та сервісних структур шляхом організації крупнотоварного агропромислового виробництва; впровадження ринкових механізмів регулювання цін на аграрних ринках, скорочення числа посередницьких ланок між сільгоспвиробником та кінцевим споживачем його продукції;

- посилення антимонопольного контролю за цінами на матеріально-технічні ресурси, енергоносії і послуги, що надаються сільськогосподарським товаровиробникам, з метою оптимізації їхніх витрат;

- заохочення, в тому числі - з використанням змішаного інвестування, розвитку інфраструктурних елементів аграрного ринку: постачально-збутових систем, транспорту сільгосппродукції, засобів нагромадження та зберігання сільгоспсировини;

- заохочення розвитку малого бізнесу у сферах виробництва та переробки сільськогосподарської продукції;

- сприяння розвитку територіальних підприємницьких мереж (регіональних кластерів) в сільських регіонах, орієнтованих на матеріально-технічне постачання сільгоспвиробництва та переробку, зберігання і збут сільгосппродукції.

Поряд з цим, результати проведеного аналізу дозволяють виокремити пріоритетні напрями державної політики, спрямованої безпосередньо на забезпечення стійкого підвищення рівня та якості життя домогосподарств в цілому, завдяки покращенню рівня та якості життя сільського населення. Серед них:

1. Інвентаризація, впорядкування та ефективне впровадження існуючих цільових програм державного стимулювання розвитку сільських територій України з метою гарантування забезпечення їх належного фінансування.

2. Створення системи моніторингу демографічної ситуації в сільських територіях та інформаційного забезпечення досліджень у цій сфері, встановлення конкретних пріоритетів та адресних заходів демографічної політики по кожному з сільських регіонів з урахуванням особливостей демографічних показників у регіональному розрізі.

3. З метою зниження рівня демографічного навантаження - поліпшення стану соціального забезпечення пенсіонерів за віком, розвиток системи сервісних служб та спеціалізованих закладів для літніх людей, створення умов для ефективного використання трудового потенціалу людей пенсійного віку в сільській місцевості.

4. Здійснення заходів щодо підвищення ефективності управління соціальною сферою та якості соціальних послуг, зокрема - шляхом реорганізації та впровадження страхових схем в охороні здоров'я, диверсифікації постачальників соціальних послуг тощо.

5. Активізація державної політики на ринку праці в сільській місцевості, що, в першу чергу, вимагає:

- створення загальнодержавного банку даних про ринок праці в сільській місцевості;

- забезпечення ефективного використання трудових ресурсів сільських територій шляхом впровадження дійової програми підвищення рівня зайнятості сільського населення, створення додаткових робочих місць в галузях сільського господарства, агросервісного обслуговування, переробних підприємствах, соціальній сфері тощо;

- відновлення системи державного цільового замовлення на підготовку фахівців відповідно до потреб аграрного сектора, створення гарантій працевлаштування за фахом після одержання освіти (шляхом укладання договорів між випускниками та господарствами);

- стимулювання диверсифікації сільської економіки, що сприятиме зростанню зайнятості населення, включаючи розвиток індивідуальної підприємницької діяльності, малого й середнього бізнесу в несільськогосподарській діяльності;

- впровадження в сільськогосподарське виробництво нових технологій, що вимагають використання кваліфікованої робочої сили, з одночасною адаптацією (програмами перепідготовки) некваліфікованої робочої сили до нових вимог;

- впровадження в сільській місцевості мережі освітніх програм, спрямованих на професійне навчання, підвищення кваліфікації, перекваліфікацію тощо.

6. Розробка засобів заохочення інвесторів сільськогосподарських підприємств в інвестуванні у розвиток комунальної та транспортної інфраструктури, соціальної сфери сільських населених пунктів, зокрема - у вигляді укладання інвестиційних угод з органами місцевої влади та отримання податкових канікул щодо сплати місцевих податків і зборів.

7. Здійснення заходів щодо відновлення та подальшого розвитку соціальної інфраструктури сільських територій, для чого, в першу чергу, необхідно:

- нарощувати обсяги будівництва житла та гуртожитків для сільської інтелігенції та молоді, що сприятиме притоку кваліфікованих молодих кадрів на село;

- сприяти розвитку індивідуального житлового будівництва шляхом збільшення обсягів та розширення можливостей житлового кредитування, передусім пільгового для молодіжного житлового будівництва;

- розширити мережу лікувальних закладів, у тому числі сільських амбулаторій; провести переоснащення сільських закладів охорони здоров'я з можливим залученням не лише державних, регіональних та місцевих бюджетів, але й приватних, благодійних та страхових фондів.

8. Розробка нормативно-правової бази здійснення місцевими органами влади емісії позичкових цінних паперів з метою спрямування отриманих коштів на розвиток об'єктів місцевої інфраструктури.

Всі ці заходи, якщо вони здійснюються в інтересах домогосподарств, становлять собою соціальний захист. Іншими словами, соціальний захист включає в себе комплекс соціально-економічних заходів держави, підприємств, організацій, місцевих органів влади, спрямованих на захист домогосподарств від безробіття, зростання цін, знецінення трудових заощаджень та інших негативних наслідків ринкової трансформації економіки.

ВИСНОВКИ

Таким чином, з ясувавши економічну сутність бюджету можна зробити наступні висновки: по-перше, домашнє господарство - історично перша економічна одиниця, яка протягом століть зазнала мінімальних змін. Проте її роль у функціонуванні держави величезна. Домашнє господарство здійснює економічну діяльність, є виробником і споживачем товарів та послуг, здійснює нагромадження, виконує певні соціальні функції. Цікавим є і перерозподіл функцій між домашнім господарством та державою: чим економічно сильнішою є держава, тим менше функцій залишається у домашнього господарства, і навпаки: чим скрутніше становище у державі, тим більше функцій у домашнього господарства. Особливо добре це видно, якщо саме в такому аспекті провести аналіз ролі домашніх господарств в Україні за останні двадцять років. Коли держава неспроможна виконати задекларовані перед суспільством зобов'язання, весь економічний тягар падає на домашні господарства. По-друге, роль домашніх господарств в економічному житті країни надзвичайно велика. Особливо це стосується таких галузей, як сільське господарство, будівництво, послуги тощо. Так, частка сектору домогосподарств у випуску продукції (в основних цінах) у сільському господарстві становить 56,4 %, у лісовому господарстві - 36,6 %, у будівництві - 11,3 %, у торгівлі й громадському харчуванні - 24,7 %, у житловому господарстві - 25,8 %, у побутовому обслуговуванні - 26,0 %. Усього по всіх галузях економіки частка домашніх господарств становить 11,6 %. А частка домогосподарств у кінцевому використанні валового внутрішнього продукту становить 55,8 %. Усе це свідчить про особливе значення домогосподарств в економічному житті країни. Тому дослідження ролі й місця домогосподарств в усіх сферах життєдіяльності виключно важливе. Будь-які заходи держави, що спрямовані на зміни в соціальних стандартах життя, впливають на економічну поведінку домогосподарств і, відповідно, прийняття ними фінансових рішень через зміну їхніх бюджетних обмежень. Загалом фінансові рішення, які приймаються домашніми господарствами, можна поділити на дві основні групи: рішення з приводу формування структури і величини джерел доходу та рішення з приводу формування структури майбутніх витрат. Причому, якщо перша група рішень впливає на загальний рівень доходу домашнього господарства, то друга здійснює вплив не лише на співвідношення, в якому дохід домашнього господарства поділяється на споживчу та заощаджувальну частини, а й на рівень доходів домашнього господарства в майбутньому періоді (отриманих, наприклад, у формі дивідендів по придбаних акціях або у формі доходу по строковому внеску в комерційному банку). За ступенем формалізації механізм ухвалення домашнім господарством фінансових рішень відрізняється від аналогічного механізму в інших сферах та ланках фінансових відносин. У комерційних організаціях чітко визначені оперативні і стратегічні цілі діяльності, їх ієрархія та способи досягнення, які закріплюються у внутрішньофірмових регламентах. У домашніх господарствах визначення цілей також є необхідним атрибутом ухвалення рішень, проте їх постановка і досягнення практично не пов’язані з форма- лізованими процедурами. Ті чи інші цілі часто визначаються домогосподарством лише на основі життєвого досвіду. Між членами домашнього господарства встановлюється система неформальних зв’язків, у якій визначається роль кожного з них. Як зазначалося вище, домашні господарства, зазвичай, не складають конкретного (якимось чином оформленого) плану грошових доходів і витрат, що також свідчить про неформальний характер ухвалюваних рішень. Вказані особливості здебільшого обумовлені тим, що фінансові рішення ухвалюються домашнім господарством, відповідно не лише до економічних цілей (зростання доходів домогосподарства, економія витрат), а й соціальних (виховання дітей, підвищення освітнього рівня, забезпечення умов для повноцінного відпочинку тощо). Домашні господарства приймають фінансові рішення з урахуванням необхідності попередження (зниження рівня) різноманітних ризиків, з якими вони стикаються в процесі здійснення своєї соціально-економічної діяльності. Проблеми, пов’язані з ризиками домашніх господарств, практично не досліджені у вітчизняній та зарубіжній економічній літературі, незважаючи на їх очевидну актуальність.