Мои Конспекты
Главная | Обратная связь


Автомобили
Астрономия
Биология
География
Дом и сад
Другие языки
Другое
Информатика
История
Культура
Литература
Логика
Математика
Медицина
Металлургия
Механика
Образование
Охрана труда
Педагогика
Политика
Право
Психология
Религия
Риторика
Социология
Спорт
Строительство
Технология
Туризм
Физика
Философия
Финансы
Химия
Черчение
Экология
Экономика
Электроника

центр економічного життя перемістився із Середземного моря до Атлантичного океану.



Пояснення третього наслідку.

Під час „революції цін”, за ХVІ століття загальна кількість монет в обігу у Західній Європі зросла понад чотири рази, що призвело до різкого падіння вартості грошей і дво – три разового зростання цін на продукцію сільського господарства й промисловості.

Фернан Бордель зазначає про два цикли як американського срібла так і золота.

Таблиця № 1. Два цикли надходження срібла з Америки до Європи у ХVI – XVIII ст.ст.

Срібло
І-й цикл Потосі 1575-1600, 1660 рр. близько 7 млн. песо на рік
ІІ-й цикл Мехіко З 1680 р. близько 6 млн. песо на рік
1750 р. близько 13 млн. песо на рік
бл. 1780 р. близько 24 млн. песо на рік

Таблиця № 2. Два цикли надходження золота з Америки до Європи у ХVI – XVIII ст.ст.

Золото
І-й цикл Іспанський цикл (золото Антильських островів, Нової Іспанії, Нової Гранади, Перу 1493-1610 рр. близько 170 тон
1493-1502 рр. – 1,8 тони на рік;
1503-1510 рр. – 0,7 – // – // –
1511-1520 рр. – 1,0 – // – // –
1521-1530 рр. – 0,6 – // – // –
1531-1540 рр. – 1,7 – // – // –
1541-1550 рр. –2,5– // – // –
1551-1560 рр. –4,5– // – // –
1561-1570 рр. –1,25 – // – // –
1570-1610 рр. –1,3 – // – // –
ІІ-й цикл Португальський цикл (золото Бразилії) 1701-1820 рр. 442 тони
1701-1720 рр. – 2,9 тони на рік
1721-1740 рр. – 9,0 – // – // –
1741-1760 рр. – 14,7 – // – // –
1761-1780 рр. – 10,5 – // – // –
1780-1800 рр. – 5,5 – // – // –
1801-1820 рр. – 3,0 – // – // –

 

Особливості переходу господартсва Західної Європи від феодально-натурального типу до капіталістично-товарного (кінець ХVІ – початок ХVIІ ст.). Революція цін та первісне нагромадження капіталу.

XVI-XVII століття в еволюції європейської цивілізації були періодом переходу від феодального до індустріального суспільства. Зміст цієї перехідної епохи полягав в розкладі феодальних відносин і формуванні передумов індустріалізації господарства, зародженні інститутів ринкової економіки.

1. Розвиток науки і техніки.

а) використання вдосконаленого та більш потужного водяного колесаверхнього бою” у різних галузях; (наслідок: розширення географії промислового виробництва, оскільки зникала необхідність прив’язки колеса до річок – достатньо було відвідного каналу);

б) розвиток доменного виробництва, застосування механічних молотів а також простих видів шліфувальних та токарних верстатів;

в) революція у військовій справі. (перехід до виготовлення стволів способом їх відливання –можливість до переозброєння армії: заміни холодної зброї на вогнепальну);

г) винайденя телескопу, мікроскопу, термометра, барометра, годинникового механізму (виготовлений годинник з маятником, став прообразом багатьох машин);

д) досягнення у суднобудуванні (нові типи кораблів - баржі, каравели – останні мали велику кількість вітрил, могли рухатися проти вітру, а також були значно місткішими);

е) запровадження друкарської справи (виробництво паперу й книгодрукування за допомогою літературного набору).

Розвиток науки і техніки супроводжується підвищенням продуктивністі праці в 3-4 рази. Відбувається розвиток мануфактурного виробництва із застосуванням вільнонайманої праці.

2. Розвиток міст та міської економіки.

а) значна роль міста у становленні приватної власності (в містах жили вільні люди, що не перебували в особистісній залежності);

б) розвиток ремесла та його сприяння розширенню товарного обміну і продуктивності праці;

в) розбудова інфраструктури міста адаптованої для надання необхідних умов для виробничої діяльності і збуту;

г) зміни функціонального призначення міста (їх перетворення з адміністративних та релігійних центрів на центри економічного й культурного прогресу);

д) протистояння міських жителів феодалам та руйнування феодальної системи. (суперечки між феодальною аристократією, міськими громадянами згодом призвели до демократичних революцій, скасування привілеїв земельної аристократії та ліквідації нерівності);

е) формування (виокремлення із заможної верхівки) бюргерства – основи європейської буржуазії (прообраз сучасного середнього класу).

3. Розвиток сільського господарства.

а) зростання кількості і якості сільськогосподарського реманенту;

б) запровадження порайонної спеціалізації відповідно до природно-кліматичних умов окремих країн;

в) підвищення продуктивності праці;

г) збільшення питомої ваги продукції, призначеної до продажу;

д) подальше використання трипілля та поступове впровадження багатопілля (або плодозмінної системи (отримала назву „дрис”);

е) підвищення врожайності. (найвищі показники в Нідерландах);

є) поширення протекціоністської зовнішньоторговельної політики на с/г-во;

ж) перетворення селянського володіння у дрібну селянську власність.

4. Еволюція форм господарювання

 

Загалом досягнення західноєвропейських країн у промисловості й сільському господарстві на початку XVI ст. обумовили значне збільшення обсягів виробництва товарів та товарообігу.

1. поява перших закритих товариств з обмеженою відповідальністю – командитних, а потім й акціонерних, (нові форми поступово починають витісняти сімейні фірми. Таким чином виникають позасімейні господарства).

2. утвердження професійних корпорацій, (ремісничі цехи, купецькі гільдії – характерні організаційні форми для етапу становлення ринкових відносин).

3. виникнення нових форм організації торговельної діяльності: конвоїв (морські каравани, що охоронялися), пайові купецькі товариства, асоціації купців декількох міст.

4. Запровадження мануфактурного виробництва як більш прогресивної й адекватної досягнутому рівню розвитку продуктивних сил форми організації виробництва, в якій воно спиралося на широкий розподіл праці.

 

Революція цін та первісне нагромадження капіталу (висхідні пункти становлення капіталістичного господарства)

 

Революція цін та її наслідки

 

 

Первісне нагромадження капіталу

І. Зрушення світових масштабів XVI - XVIII ст. (ВГВ, утворення колоніальної системи, становлення світового ринку) призвели до ситуації незадоволення попиту на різні промислові товари, які традиційно вироблялися дрібним товарним виробництвом;

ІІ. Основною метою вирішення цієї проблеми постає завдання створення великого масового виробництва;

ІІІ. Здійснення переходу від натурального, дрібнотоварного господарства до ринкового товарного виробництва ставав можливим за таких умов:

1) звільнення основної маси робітників від особистої, феодальної залежності і станових, цехових обмежень (мова йде про юридичне звільнення особи селянина від кріпацтва і ремісника — від цехового порядку і примусу);

2) відмежування робітників від засобів виробництва, щоб створити для них необхідність пошуку роботи за грошову плату (цей процес відбувався за рахунок масового обезземелювання селянства і занепаду ремісництва. Таким чином, формувалася армія найманої фізичної сили для потреб великого виробництва);

3) концентрація капіталу (переважно в грошовій формі) у суб’єктів спроможних організувати й управляти великомасштабним товарним виробництвом (тобто, у підприємців). Такими суб’єктами виступали, головним чином: купці та лихварі, а також цехові майстри і фермери.

Основними джерелами нагромадження капіталів стали:

– зовнішня торгівля, особливо колоніальними товарами (перець, прянощі, тютюн і т.п.);

– застосування методів державного впливу (система протекціонізму, державні позики, податки);

– пограбування колоніальних володінь (колоніальні війни, торгівля рабами, піратство);

– використання дешевої праці в колоніях (експлуатація місцевого населення Африки, Азії, Півн. і Півд. Америки);

– експлуатація відчужених від засобів виробництва і засобів існування робітників у майстернях і робочих будинках (робота виконувалась з перервами лише на сон і їжу).

4) наявність ринків постійного збуту продукції – ця умова утворювалася природно, завдяки зростанню кількості відчужених від власного господарства селян та зростанню добробуту (а разом з тим і потреб населення).

В сукупності процес забезпечення усіх цих умов отримав назву первісного нагромадження.

Таким чином, головною ознакоюпервісного нагромадження капіталу виступали розвиток товарно-грошових відносин та становлення ринкової економіки.

Первинним трактуванням капіталу виходячи з процесу первісного нагромадження є таке: Капітал – це цінність, що зростає, його нагромадження починалося там, де цінність працювала на своє збільшення. Первісне нагромадження капіталувиявилося вихідною точкою в становленні господарського устрою, що почав складатися з ХVІ ст. в Європі, і отримав назву капіталізму.

 

Якісні зміни господарської системи та господарських процесів у період ПНК:

1. Трансформація феодальних відносин у капіталістичні;

2. Домінування грошової ренти;

3. Зменшення та ліквідація феодальної залежності селянства (в основному через викуп);

4. Ускладнення класової структури суспільства. (Поряд з основними класами феодального суспільства - феодалами, селянами, ремісниками - виникають нові - наймані робітники і капіталісти);

4. Ліквідація територіальної замкнутості й обмеженості феодальних вотчин (завдяки розширення масштабів торгівлі);

5. Посилення підприємницької ініціативи. (завдяки утвердженню буржуазних свобод);

6. Зростання ролі торгівлі і фінансово-банківських інститутів, які набувають якісно нових рис. (розповсюдження міняльно - лихварської справи, поширення торгівлі цінними паперами, створення товарних та фондових бірж, розвиток купецького й лихварського капіталу);

7. Запровадження мануфактурного виробництва (заможні майстри, купці й дрібні фінансисти формують прошарок мануфактурників – власників великих майстерень, не зайнятих фізичною працею, майбутніх капіталістів).

Спочатку виникла „розсіяна” мануфактура, (саме там, де були слабкі цехові обмеження). Цехові ж майстри, збільшуючи масштаби свого виробництва і ступінь поділу праці, створювали централізовані мануфактури. Особливо ефективні мануфактури були в галузях із дорогими, складними засобами виробництва і стійкого масового збуту: видобувної, збройної, суднобудівної, друкарської, ткацької.  

 

Процес нагромадження капіталу на прикладі Англії

1. Розорення селян та утворення армії людей – потенційних робітників. (даний процес отримав назву “обгородження” – вигнання феодалами залежних селян із феодальних маєтків з метою розширення пасовищ для овець). Причина: у результаті “революції цін” вівчарство стає найприбутковішою галуззю у Англії (символічно, що спікер палати общин англ-го парламенту під час засідань сидів на мішку із шерстю);

2. Накопичення капіталів:

основні джерела:

– спочатку відбувалося у сферах обігу і кредиту, а в подальшому перетікали у сферу виробництва;

– пограбування і експлуатація колоній посередництвом контрабанди та работоргівлі (оскільки, більшість колоній належало Іспанії та Португалії, то англійцям доводилося вести контрабандну торгівлю з цими колоніями, нагромаджуючи значний капітал);

– піратство (нападів зазнавали іспанці, а для спорядження піратських експедицій створювалися акціонерні компанії під егідою королеви Єлизавети. Пірат Френсіс Дрейк став адміралом королівського флоту;

– монопольна торгівля (укладання договорів на ексклюзивну закупівлю товарів у окремих країн з метою їх подальшого перепродажу, наприкл. Англія – Росія).

Більш детально – у підручнику !

5. Перехід до наукового періоду економічної думки: антимеркантилізм та фізіократизм.

АНТИМЕРКАНТИЛІЗМ

Розвиток мануфактурного виробництва, що набирав потужності, та бурхлива капіталізація економіки Англії, посилення її зовнішньоекономічної експансії у ХVІІ ст., сприяли виникненню нових процесів та явищ, які виходили за межі меркантилістської доктрини і потребували свого теоретичного обґрунтування.

Видатний англійський економіст Вільям Петті одним із перших намагався подолати меркантилістські догми.

 

Вільям Петті (1623-1687)., – син ремісника, який розпочав свою діяльність юнгою на кораблі. Він став лікарем і професором Оксфордського університету. Крім того, У. Петті займався торгово-промисловою діяльністю і винайшов копіровальну машину. Внаслідок цього він розбагатів і став великим земельним власником. В період буржуазної революції в Англії він виступив як сподвижник Кромвеля. Але У. Петті зумів зберегти свій стан і при Стюартах і навіть отримав звання пера. Праці: «Трактат про податки і збори» (1662), «Слово мудрим» (1664), «Політична анатомія Ірландії» (1672), «Політична арифметика» (1676), «Дещо про гроші» (1682) і «Трактат про Ірландію» (1687).

 

Характерні риси поглядів Петті:

1. Відхід від традиційного меркантилістського емпіричного опису економіки, (намагався проникнути у сутність економічних явищ і процесів, показати притаманні їм причинні залежності, внутрішні закономірності, застосовуючи метод наукової абстракції).

На цій основі започатковує новий напрям економічної науки – класичну політичну економію;

2. визначення виробничого походження суспільного багатства та його матеріальних чинників (сукупність продуктів виробництва, товари, нерухоме майно, землі, худоба, коштовності, благородні метали) –( 60-80 роках ХVІІ ст.;

3. формулювання витратної факторної теорії вартості: праця і земля як фактори вартості товару. (він висловив переконання, що праця є батьком і активним принципом багатства, а земля – його матір’ю.) – заперечення, «особливої» ролі грошей у господарському житті;

4. відстоювання позицій кількісної теорії грошей (виступав проти заборони вивезення грошей);

5. трактування грошей як особливого товару, що виконує функції загального еквівалента, (протягом наступних двох століть ці ідеї сприяли розвитку теорії грошей і кредитів);

6. визначення теорії зарплати як природної ціни праці, (зарплату визначав мінімумом засобів існування)

7. розгляд земельної ренти як форми чистого доходу, започаткування аналізу диференційної ренти, ціни землі, встановлення формули ціни землі:

Р=Кх21,

де К. - річна рента; 21 - кількість років спільного проживання трьох поколінь однієї родини

8. з'ясування суті проценту як капіталізованої ренти, що залежить від величини земельної ренти та кількості грошей в обігу;

9. розробка принципів кількісного обчислення національного багатства і національного доходу.

П'єр Буагільбер (1646-1714), засновник класичної політичної економії у Франції. Називав себе «адвокатом сільського господарства».

Французька класична політична економія із самого початку виступила з різкою критикою меркантилізму. У Франції одним із перших з критикою поглядів меркантилістів виступив П'єр Буагільбер. Йому належить ряд творів: «Роздрібна торгівля Франції», «Подробиці про Францію за царювання Людовіка ХІV “,“Міркування про природу багатства” і інші.

Основні ідеї:

1. основою багатства держави є сільське господарство – найважливіша сфера економіки;

2. міське населення, звикше до розкошів та втративши здоров’я,– не здатне створювати багатство, на відміну від сільського;

3. сільське населення потребує державного захисту і встановлення високих цін на хліб;

4. обгрунтування дозволу необмеженого вивезення хліба та заборони його ввезення.

5. критика “кольбертизму” та підтримка політики Генріха ІV;

6. обгрунтування теорії трудової вартості:

а) на відміну від теорії вартості В.Петті, який відкривав закономірності обміну, П.Буагільбер з’ясовує справедливі засади здійснення обміну;

б) протиставлення ринковій ціні товару “істинної вартості”, яку він визначає як витрачену на виробництво товару працею;

в) ігнорування грошової форми вираження вартості та зведення її до обміну товару на товар (гроші спотворюють суть праці як джерела вартості).

Ідеї П.Буагільбера були розвинуті фізіократами.

ФІЗІОКРАТИЗМ

Найбільш зрілим вченням початкового етапу становлення класичної школи є економічна теорія французькоїшколи фізіократів на чолі з її засновникомФКене (1694-1774) та його послідовникомА.Тюрго (1727-1781).

Видатний французький економіст, основоположник школи фізіократів народився у селянській сім'ї (був 8-м із 13 дітей), одержав медичну і юридичну освіту в Паризькому університеті. З 1718 р., займався лікарською практикою, а в 1744 р. одержав вчене звання доктора медицини. Довгий час Кене служив придворним медиком Людовіка XV, та його фаворитки маркізи де Помпадур. Економічними проблемами зайнявся вже у 62 роки, під впливом ідей французьких просвітителів Дідро, д'Аламбера, Мірабо; Гельвеція. Для «Енциклопедії» Дідро і д'Аламбера в 1756 -1757 рр, Ф. Кене написав ряд економічних статей — «Фермери», «Зерно», «Населення», «Податки».

Наукове спрямування школи відтворено в її назві: з грецької "рhysis" -природа., "кгаtos" – влада, звідси предмет економіки у фізіократів: вивчення основ природного порядку та умов пристосування до нього.

Основні концепції фізіократів:

1) концепція про природний порядок ("laissez fаіге") – філософська платформа економічного світогляду фізіократів:

«Природний порядок» полягає у тому, що суспіпьство підпорядковується природним законам, які є універсальними і незаперечними, вічними і незмінними, встановленими Богом для щастя і блага людей. Основою «природного порядку» є визначення права власності і повага до влади. Проте недостатньо знати про існування «природного порядку», розмірковував Кене, його необхідно пізнати, пристосуватись до нього, діяти за його вимогами, тому що він найвигідніший для людського роду.». Приватний інтерес одного ніколи не може бути відокремленим від загального інтересу всіх, а це можливе тільки за повної свободи. «Світ рухається сам собою, — писав Кене, — варто тільки надати йому повну свободу».

Висновки з концепції:

а) визнання об’єктивності і закономірності природного економічного розвитку;

б) недоторканість приватної власності та приватних інтересів;

в) визнання землеробства як основи господарської системи.

2) концепція чистого продукту (складає основу вчення про продуктивну працюта класової структури суспільства):

а) чистий продукт створюється лише у сфері землеробства («Чистий продукт», гадав Кене, утворюється виключно у землеробстві, єдиній галузі, де вироблене багатство (життєві блага) перевищує вартість споживання. У жодній іншій галузі економіки, людська праця нічого не створює);

б) тільки в сільському господарстві праця є продуктивною оскільки там створюється чистий продукт (ототожнення фізичної форми продукту з вартісною);

в) за критерієм продуктивної праці Кене здійснивкласовий поділ суспільства:

1) землевласники (аристократія, дворянство, церква);

2) продуктивний клас, який створює чистий продукт (селяни, фермери, сільськогосподарські робітники);

3) "безплідний" клас, який не створює чистий продукт (ремісники, промисловці, торговці).

3) вчення про капітал або аванси:

Капітал Кене розділив на дві частини:

а) основний (первинні аванси) – витрати , які функціонують багато років і передають свою вартість на продукт по частинах (на інвентар, робочу худобу, будівлі тощо);

б) оборотний (щорічні аванси) – витрати, які в землеробстві повторно здійснюються кожного року (на насіння, добрива і працю).

4) модель суспільного відтворення (господарського кругообігу) – "Економічна таблиця" (1758).

а) вперше здійснено аналіз обороту річного валового та чистого продуктів в натуральній і грошовій формах в масштабі економіки;

б) Вихідні умови руху товарно-грошових потоків між основними класами (сферами економіки) є такими:

1). вартість врожаю сільського господарства – 5 млрд. ліврів, з них:

– вартість продовольства – 3 млрд. ліврів,

– насіння – 1 млрд. ліврів,

– сировини – 1 млрд. ліврів.

Продуктивний клас володіє 2 млрд. ліврів, які сплачують землевласникам як річна орендна плата.

Безплідний клас має промислову продукцію на 2 млрд. ліврів.

Сукупний суспільний продукт становить 7 млрд. ліврів.

Обмін відбувається між землевласниками (2 млрд. ліврів), продуктивним класом (продовольство на 2 млрд. ліврів, сировина на 1 млрд. ліврів), безплідним класом (промислові товари на2 млрд. ліврів).

Загальний рух товарно-грошових потоків в мо-Кене відбувається наступним чином:

І) землевласники, отримавши 2 млрд, купують на 1 млрд. продовольство у продуктивного класу і на 1 млрд. промислових товарів у безплідного класу;

ІІ) безплідний клас продає продукції землевласникам та фермерам на 2 млрд., а за виручені кошти купує продовольство на 1 млрд. та сировину на 1 млрд. ліврів;

ІІІ) продуктивний клас продає землевласникам та безплідному класу продовольство на 2 млрд. і сировини на 1млрд., а купує промислових товарів на 1млрд.;

ІV) Вилучені 2 млрд. будуть згодом виплачені в якості наступної річної орендної плати. Вони і становлять чистий продукт суспільства.

Дослідження Ф.Кене було однією з перших макроскономічних рівноважних моделей ринку, принципи і підходи якої отримали подальший розвиток в XIX та XX ст.:

в теорії відтворення К.Маркса;

загальнорівноважній моделі Л.Вальраса;

моделі "витрати - випуск" ВЛеонгьсва,

теорії міжгалузевого балансу.

Анн Робер Жак Тюрго (1727–1781) – міністр фінансів за Людовіка ХVІ.

За політичними переконаннями відрізнявся від Кене, який висловлювався за абсолютизм, вимагаючи прийняття конституції.

Тюрго доповнив систему фізіократів новими положеннями і намагався практично здійснити їх ідеї.

Головний твір: “Роздуми про створення і розподіл багатств”(1776):

1. доповнення поділу суспільства на три класи, за Кене,– поділом виробників на підприємців та найманих працівників;

2. розробка теорії мінімуму засобів до існування і пояснення такого мінімуму відставанням попиту на працю від її пропозиції та конкуренцією між робітниками, які шукають роботу;

3. ілюстрація історичного процесу виникнення класу найманих працівників відокремленням безпосередніх виробників від засобів виробництва;

4. трактування капіталу, якусіх рухомих доходів, які заощаджені від споживання і витрачаються на виробництво;

5. визнання необхідності промислового і торгового прибутку як доходу на капітал, вирахуваного з “чистого продукту”;

6. визнання позичкового відсотка.

Спроба втіленн в життя теорії фізіократів:

Будучи міністром фінансів А.Тюрго від імені короля визначив і опублікував такі едикти:

1. про перетворення натуральних дорожних повинностей в грошові збори, які збираються із земельних власників;

2. про повну ліквідацію місцевих зборів з хлібної торгівлі;

3. про ліквідацію інших зборів з крамарів;

4. про ліквідацію ремісничих цехів і привілеїв, які надаються майстрам;

5. про ліквідацію мита на сало, яке ввозиться у Францію;

6. про ліквідацію зборів з м’ясної торгівлі.

Ці едикти були лише першими заходами із наміченої А.Тюрго прогорами, спрямованої на заміну феодального суспільного ладу буржуазним. Але перебуваючі при владі феодали домоглися його відставки.

6. Економічний розвиток східних та західних українських земель в період розпаду феодального господарства.

В період з ХVІ по першу половину ХVІІІ ст. український народ вступив без своєї держави, не маючи можливості розвивати власне господарство і вільно розпоряджатися своїми природними багатствами. Українська Козацька держава, створена в ході визвольної війни середини ХVІІ століття, поступово втратила свою незалежність. Таким чином, господарський розвиток українських земель визначався економічними системами Речі Посполитої і Московської держави, до яких вони належали.

Основні риси господарської системи України до Визвольної війни (до 1648 р.):

1. утвердження панщинно-кріпосницької системи. (ХVІ – п. п. ХVІІІ ст.);

2. зростання великого феодального землеволодіння (на землях під владою Польщі, особливо після 1590 р., коли було видано сеймову постанову, що дозволяла займати "пустелі", які лежали за Білою Церквою).

3. поширення магнатських латифундійз (входило сотні сіл, міст, містечок, тисячами господарств селян та міщан);

4. існування „держави” – умовного неспадкового феодального землеволодіння середньої і дрібної шляхти (знаходилася на службі у магнатів і отримували землю);

5. виникнення фільварків (можна вважати одним із наслідків ВГВ).

Фільварок - це товарне багатогалузеве господарство, засноване на примусовій праці кріпаків.

(фільварки утверджено в результаті аграрної реформи короля польського та великого князя Литовського Сигізмунда ІІ Августа - запровадження так званої "Устави на волоки", прийнятої 1 квітня 1557 р. Реформою передбачалося створення фільваркових господарств та забезпечення їх робочими руками дворових та волосних селян (два дні на тиждень), осаджування на землю челяді, яка під назвою городників повинна була відбувати одноденну панщину. Крім того, передбачалося розділити землю на волоки (19,5 дес.), за якими закріплювалися певні податки.)

6. Переважання землеробстві – трипілля;

7. Еволюція процесу закріпачення селян (протягом ХVІ ст. в 1505 та 1520 рр. польські сейми видали ряд законів, що суворо забороняли селянам без дозволу феодала покидати свій наділ, і, нарешті, третій Литовський статут 1588 р. остаточно закріпачив селян. Селянам заборонялося самостійно виступати в суді і свідчити як проти, так і за своїх панів. Шляхтич отримав право не лише продати або купити селянина, а й засудити його на смерть. Під ярмом панської Польщі українського селянина було позбавлено всіх прав);

8. виникнення Запорізької Січі - центру українського козацтва, (в результаті втеч селян від утисків феодалів) – Січ стає осередком боротьби за визволення України від феодального і національного гноблення.

9. Запровадження у козацькій державі т.зв., козацького землеволодіння з вільною працею на власній землі;

10. Поступове втягнення селянських господарств в ринок (під впливом зростання товарно-грошових відносин), – один з результатів – процес соціального розшарування селянства;

11. Зростання прошарку заможного селянства, (займалося торгівельним землеробством, промислами, використовувало найману працю);

12. стримування розвитку капіталістичних відносин пануванням феодальних;

13. поглиблення процесу суспільного поділу праці (результат розвитку продуктивних сил)

14. розвиток ремесла та торгівлі, урбаністичні процеси. (в Україні в цей час налічувалося 970 міст і містечок, які часто відрізнялися від сіл лише тим, що мали торги та ярмарки, а їх населення за статутами не відробляло панщини, а тільки платило натурою чинш і данину).

15. наявність жорсткої регламентації цехового ремесла, що посилювалось національними обмеженнями. (в зв’язку з цим в українських містах існувала велика кількість позацехових майстрів - так званих партачів (в першій половині ХVІІ ст. у Львові вони складали до 40%));

16. Особливості мануфактурного виробництва:

Основними видами мануфактур, що існували в українських землях, були кріпосна та капіталістична мануфактура.

До кріпосної мануфактури відносилися:

вотчинна мануфактура (підприємство, засноване на примусовій праці, що виникає з XVII ст. у великих маєтках-вотчинах Російської імперії; в основному займається переробкою сировини, що виробляється в маєтку); в Україні до вотчинної мануфактури відносять суконну, та цукрову мануфактури;

посесійна мануфактура (виникає у XVIIІ ст., в період правління Петра І; передбачає умовне володіння, використовує примусову працю приписних робітників); найбільше поширення набула в галузях важкої індустрії.

До капіталістичної мануфактуривідносилися:

купецька мануфактура (виникає в Росії в XVII ст., базується на вільнонайманій праці, як правило, належить представникам ІІІ стану – купцям);

– селянська мануфактура (підприємство, засноване заможним селянством); виростає, як правило, з селянських кустарних промислів, використовує вільнонайману працю.

17. відбувається розширення внутрішнього ринку. (Збільшення кількості торгів та ярмарок. Проте умови для торгівлі були дуже важкими. Економічна політика польського уряду захищала передусім інтереси шляхти і завдавала великої шкоди розвиткові української вітчизняної промисловості, затримувала загальний економічний розвиток).

Розвиток господарства України після визвольної війни:

Наслідком Визвольної війни 1648-1676 рр. (розпочату під проводом Б. Хмельницького) стало визволення Наддніпрянщини з-під польської влади, відродження української державності у вигляді козацько-гетьманської держави.

1. утвердження державної, козацької, селянської форм землеволодіння;

2. ліквідація великого й середнього землеволодіння польських феодалів, фільварково-панщинної системи господарювання

3. скасування кріпосного права.

4. перетворення козацьких та селянських господарств у товарні;

5. розвиток промислового виробництва, та процес утворення загальноукраїнського ринку як складового елементу європейського та світового ринків.

Господарство Запорізької січі Населення до 70-х років ХVІІІ ст. становило, 200 тис. осіб. 1. Запорізькі козаки жили в зимівниках-хуторах або в слободах. 2. Існування заможної верхівки, козаків середнього достатку і голоти (сіроми). 3. Близько половини козаків жили в основному із заробітків, були незаможними. (таке глибоке розшарування пояснюється тим, що на Запоріжжі не було кріпацтва і розвиток капіталістичних відносин йшов швидше). 4. Господарства запорізької старшини, багатих рядових козаків були засновані на найманій праці і зорієнтовані на виготовлення продукції для ринку. (Заробітна плата постійного робітника становила 3-7 крб. на рік і "хазяйські" харчі та одяг).

 

Але, козацька держава не зуміла зберегти територіальної цілісності українських земель. Її функціонування в рамках феодальної Московської держави зумовили знищення і скасування української державності.

У Гетьманщині створилися приватні і рангові землеволодіння козацької старшини. Після поразки під Полтавою в 1709 р. і руйнування Січі в 1775 р. з'явилися маєтки російських, німецьких, сербських, грузинських і інших іноземних феодалів.

Панщинно-кріпостницька система була відроджена і на західних, правобережних українських землях. До кінця ХVІІІ ст. селяни і козаки були закріпачені.

 

Господарський розвиток України після втрати державності:

Загалом на Лівобережній Україніз’являються паростки торгівельно-підприємницькогоукладу у вигляді торгівельного капіталу, підприємництва, поширення найманої праці тощо.

1. Нарощування торговельного капіталу (за рахунок торгівельних операцій, лихварства та орендарства).

2. вплив купецтва на поглиблення товарності виробництва промислової та сільськогосподарської продукції, активізацію зв'язків між регіональними ринками та формування єдиного всеукраїнського ринку;

3. розвиток підприємництва (особливо у галузях селітроваріння, залізоробній склодувній);

4. зростання ролі козацьких старшин в господарстві (домінування старшинського землеволодіння та зростання особистої залежності селян-виробників) – Найбільшими землевласниками були самі гетьмани - І.Мазепа володів 19654 дворами, І.Скоропадський - 19822, Д.Апостол - 9997 дворами підданих.;

5. набуття старшинською підприємницькою діяльністю феодальних рис (притаманних мануфактурному виробництву в Росії).

Розвиток господарства України під впливом політики Петра І:

1. посилення колонізації та ліквідація залишків автономного устрою;

2. перетворення економічного середовища України у ринок збуту та сировинний придаток Росії.

3. проведення політики "насадження мануфактур" в Росії, та одночасне запровадження обмежуючих факторів їх розвитку в Україні;

4. створення сприятливих умов мануфактурно-підприємницької діяльності для росіян і іноземців (напр.,суконні та парусно-полотняні мануфактури О.Мєншикова, Строганова та ін.);

5. використання української сировинної бази для розбудови російської промисловості;

6. запровадження кріпосної мануфактури з великою кількістю "приписних" робітників (як державна, так і приватна) – власниками якої найчастіше стають російські підприємці.

7. стримування розвитку української торгівлі (високі мита та заборони: указ 1714 р. забороняв вивозити ряд товарів, таких як прядиво, шкіри, сало, віск, щетину та ін. через будь-які порти, крім російських - Ригу, Петербург, Архангельськ; в 1719 р. заборонено вивозити українське збіжжя.)

8.заборона завезення до України ряд іноземних товарів, таких як панчохи, полотно, сукно, голки (підготовка ринку збуту для російської продукції);

9. остаточне входження економіки України до складу всеросійського ринку (в період гетьманування останнього гетьмана К.Розумовського, внаслідок скасування митних кордонів між Україною і Росією (1754 р).

Період правління Катерини ІІ (1762-1796 рр.):

1. ліквідація більшості соціальних здобутків Визвольної війни. (перетворення в кріпаків більшості населення українських земель.

2. скасування гетьманства (в січні 1764р.) і створення Малоросійської колегії.

3. знищення Запорізької Січі. (в серпні 1775 р.);

4. запровадження станів та отримання українським старшинством прав російського дворянства. (24 квітня 1785 р.);

5. знищення козацтва як стану (козаки, правда, зберегли особисту свободу та право володіння землею, але повинні були платити податки і відбувати повинності).

 

Висновки до теми.

1. Поступове (з кінця XV ст.) створення в країнах Західної Європи умов для переходу від феодального до індустріального суспільства, що було пов'язано з:

– розвитком товарно-грошових відносин, (особливо в містах);

– початком руйнування натурального феодального господарства;

– зростанням обсягів торгівлі;

– наближенням спеціалізації ремесла до рівня мануфактурного поділу праці;

– посиленням майнової і соціальної диференціації;

– формуванням великих капіталів і розвитком розширеного відтворення.

2. зміни, в процесі розвитку окремих європейських країн, в економіці, суспільних, політичних інститутах, культурно-духовній сфері, соціальній структурі.

3. звільнення від особистої залежності, та формування приватної власності,

4. здійснення первісного нагромадження капіталу (інтенсивний розвиток торгівельно-лихварського капіталу),

5. зародження й зміцнення мануфактури;

6. розвиток та поглиблення поділу праці (набуває якісно нового значення і розвивається на різних господарських рівнях: міжнародному (спеціалізація країн на виготовленні окремих видів товарів), макроекономічному ( національному) (остаточне виділення ремесла в окрему галузь, поява нових галузей економіки), мікроекономічному (поопераційний поділ праці в цехах, мануфактурах).

6. поступове формування інститутів ринкової економіки.