Мои Конспекты
Главная | Обратная связь


Автомобили
Астрономия
Биология
География
Дом и сад
Другие языки
Другое
Информатика
История
Культура
Литература
Логика
Математика
Медицина
Металлургия
Механика
Образование
Охрана труда
Педагогика
Политика
Право
Психология
Религия
Риторика
Социология
Спорт
Строительство
Технология
Туризм
Физика
Философия
Финансы
Химия
Черчение
Экология
Экономика
Электроника

Умови виникнення хронічної променевої хвороби.



Досвід, отриманий на сьогодні радіаційною медициною, дозволяє вважати, що ХПХ спостерігається в людей, що повторно і систематично протягом тривалого часу піддавалися дії іонізуючому випромінюванню в порівняно малих дозах, які все-таки перевищували гранично допустимі. Це захворювання може бути зумовлене й постійним впливом радіоактивних речовин, які потрапивши в організм людини через дихальні шляхи, ушкоджену шкіру або шлунково-кишковий тракт, відкладаються в тканинах на довгий час залежно від тривалості періодів їх напіврозпаду й виведення з організму. Це захворювання може виникати також в результаті змішаного впливу іонізуючого випромінювання - зовнішнього й внутрішнього опромінення.

Розвиток клінічного синдрому захворювання можна спостерігати в осіб, пов'язаних з певними виробничими умовами: у лікарів-рентгенологів, радіологів, біологів; техніків, фізиків, що працюють із радіоактивними ізотопами, дозиметристів; робітників, що займаються дефектогаммаскопією, а також у фахівців інших професій, що не дотримуються встановлених заходів профілактики й захисту при роботі з радіоактивними речовинами й різними джерелами іонізуючих випромінювань, тобто при порушенні санітарно-гігієнічних правил використання радіоактивних речовин і утилізації їхніх відходів.

У встановленні діагнозу ХПХ велике значення мають детальні відомості про умови роботи хворого й акт санітарно-гігієнічного обстеження, що підтверджує можливість впливу іонізуючої радіації на організм працюючих.

Професійний анамнез рекомендується збирати за таким планом:

1. Загальний виробничий стаж і основні етапи трудової діяльності (врахувати роботу, пов'язану із впливом різних шкідливих факторів).

2. Спеціальність.

3. Стаж роботи із проникаючим випромінюванням.

4. З якими джерелами випромінювання обстежуваний має справу (закриті або відкриті джерела або ті й інші).

5. Вид випромінювання.

6. Основні принципи будови апаратури, що використовується.

7. Інтенсивність і доза випромінювання на робочому місці (скільки часу за робочий день перебуває в зоні опромінення, піддається впливу прямого пучка чи розсіяного випромінювання, на якій відстані працює від джерела, які дані дозиметричних вимірювань).

8. Наявність і використання засобів захиснику і пристроїв на робочому місці, їхня справність (ширма, витяжні шафи, дистанційний інструментарій і т.д.).

9. Наявність і використання засобів індивідуального захисту (костюми, респіратори, окуляри, фартухи, рукавички й т.д.).

10.Чи користується індивідуальним дозиметром.

11.Тривалість робочого дня.

12.Тривалість чергової відпустки й регулярність його використання.

13.Проходження попереднього і періодичного медичних оглядів і їхні результати.

14.Чи спостерігалися випадки ХПХ в інших співробітників даної установи або підприємства.

15.Наявність або відсутність контакту з хімічними токсичними речовинами (ртуть, бензол, свинець і ін.).

Тривале надходження радіоактивних речовин в організм або систематична робота в умовах зовнішнього опромінення, що перевищує гранично допустимі дози, а також поєднання того й іншого можуть призвести до розвитку порушень у здоров'ї. Захворювання це по суті є професійним, але може з'явитися і як ускладнення в результаті лікувального застосування іонізуючого випромінювання. Залежно від розвитку й важкості захворювання одні автори розрізняють три, інші - чотири ступеня ХПХ. Кожен з них являє собою певну стадію в розвитку патологічного процесу, однак чіткий поділу захворювання по ступенях є умовним.

ХПХ, будучи по суті єдиною нозологічною формою, являє собою загальне захворювання організму, при якому значно знижуються його імунобіологічні сили. У клінічній картині цього захворювання переважають зміни з боку нервової, кровотворної, серцево-судинної систем, шлунково-кишкового тракту, печінки, нирок, порушення процесів обміну й ендокринних функцій.

Інші ознаки мають місце при діагностиці променевої хвороби, зумовленої дією радіоактивних ізотопів із чітко вираженою органотропністю й при місцевому зовнішньом опроміненні. При цьому переважає пошкоджуючи дія, що носить місцевий характер і переважає над загальними реакціями. Таким чином, клінічний перебіг ХПХ залежить від індивідуальних особливостей організму, хімічних властивостей шкідливого фактора, його дози й шляхів впливу. Тому при розпізнаванні ХПХ необхідно враховувати деякі закономірності біологічної дії різних випромінювань і характер розподілу в організмі ізотопів, що потрапили в нього.

При цьому враховують дію рівномірного загального опромінення на організм або накопичення в організмі ізотопів з вибірковим розподілом або тільки місцевим зовнішнім опроміненням. Діагностичне значення мають окремі ознаки з боку основних органів, які вражаються певним видом випромінювань.

Класифікацію хронічної променевої хвороби (див. табл.10). Залежно від причин виникнення розрізняють: 1) професійну; 2) після перенесеної ГПХ; 3) після випадіння радіоактивного сліду; 4) після променевої терапії.