Мои Конспекты
Главная | Обратная связь


Автомобили
Астрономия
Биология
География
Дом и сад
Другие языки
Другое
Информатика
История
Культура
Литература
Логика
Математика
Медицина
Металлургия
Механика
Образование
Охрана труда
Педагогика
Политика
Право
Психология
Религия
Риторика
Социология
Спорт
Строительство
Технология
Туризм
Физика
Философия
Финансы
Химия
Черчение
Экология
Экономика
Электроника

Ураження шкіри при зовнішньому опроміненні окремих сегментів тіла.



Шкіра є одним з об'єктів, який використовується у якості своєрідного біологічного дозиметра. Можливість її опромінення виникає у всіх випадках зовнішнього опромінення й особливо при безпосередньому контакті із джерелами высокопроникного випромінювання (нейтрони, гама- і рентгенівські промені з різною енергією). Вибірковому чи переважаючому опроміненню піддається шкіра при зовнішнім опроміненні бета-частинками або рентгенівськими променями з енергією не менше 100 Кев. Окремі структури шкіри володіють різною радіочутливістю, особливо в діапазоні доз, що викликають глибокі ушкодження. Так, ефект епіляції різної стійкості вдається отримати при рентгенівському опроміненні в дозах 3,5-7 Гр, у той час як глибокі ураження потових залоз наступає тільки при поглинутій дозі 12-25 Гр.

Гранична величина дози для еритемного ефекту сильно варіює для випромінювань з різною енергій і залежить ще від площі опромінення, але при обліку величин поглинутих доз розбіжності стають не настільки відчутними. Безпосередній і віддалений результат ураження шкіри багато в чому залежить від величини дози, поглинутої певними структурами, зокрема, її гермінативним шаром.

Променеві зміни шкіри можна розділити на дві основні групи. У першу групу входять зміни, які є проявом важких загальних порушень в організмі, що розвиваються при ГПХ і ХПХ. До другої групи належать зміни, що виникають у результаті місцевого впливу опромінення.

Розрізняють наступні ступені важкості уражень шкірних, що виникають у результаті гострого місцевого опромінення:

1) I ступінь (легка) - через кілька годин після дії граничної дози в 8-12 Гр розвивається еритема. Суха десквамація може розвитися після латентного періоду через 15-20 днів після дії граничної дози приблизно в 10 Гр.

2) II ступінь (помірна) - ураження розвиваються після дії дози 12-20 Гр. Може спостерігатися характерна волога десквамація, що являє собою більш серйозні ураження клітин базального шару епідермісу.

3) III ступінь (важка) - характеризується ерозіями й утворенням виразок на шкірі й викликається опроміненням з поглиненою дозою 20-25 Гр.

4) IV ступінь (украй важка) - характеризується виразково-некротичною формою гострого променевого ураження, що розвивається після впливу поглиненої дози більше 26 Гр.

Зафіксовано, що у випадках дії дози більше 20 Гр (ураження III-IV ступеня) існує ймовірність розвитку пізніх променевих виразок навіть при первинному загоєнні гострих уражень. Це підтверджується аналізом типових випадків місцевих променевих уражень I, II або III ступеня. У пацієнтів з ураженнями I ступеня спостерігається повна реепітелізація, у найгіршому випадку рубцювання шкіри або атрофія. З іншого боку, у більшості пацієнтів з ураженнями III ступеня розвивається пізнє утворення виразок. Цим підтверджується необхідність раннього (20-30 днів) хірургічного втручання після місцевого опромінення дозами вище 20 Гр. Після таких доз важливо зробити пересадження шкіри в період утворення виразок і некрозу, щоб зменшити ризик розвитку анатомічних відхилень і дефектів уражених тканин.