Мои Конспекты
Главная | Обратная связь


Автомобили
Астрономия
Биология
География
Дом и сад
Другие языки
Другое
Информатика
История
Культура
Литература
Логика
Математика
Медицина
Металлургия
Механика
Образование
Охрана труда
Педагогика
Политика
Право
Психология
Религия
Риторика
Социология
Спорт
Строительство
Технология
Туризм
Физика
Философия
Финансы
Химия
Черчение
Экология
Экономика
Электроника

ЛІКУВАЛЬНА ФІЗКУЛЬТУРА В СТОМАТОЛОГІЇ



 

КЛІНІКО-ФІЗІОЛОГІЧНЕ ОБГРУНТУВАННЯ ТА ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ ФІЗИЧНИХ ВПРАВ У КОМПЛЕКСНОМУ ЛІКУВАННІ СТОМАТОЛОГІЧНИХ ХВОРИХ

 

ЛФК знаходить широке застосування у комплексному лікуванні стоматологічних хворих як дійовий метод медичної реабілітації та профілактики і функціонального лікування у разі порушення жування та міміки.

Головним засобом ЛФК є фізичні вправи, дозоване і систематичне виконання яких забезпечує багатобічний біологічно адекватний на психофізичний стан хворої людини. Розглядаючи фізіологічні закономірності багатого спектру дії фізичних вправ, можна умовно відділити механізм їх тонізуючого, трофічного, компенсаторного та нормалізуючого впливу на організм.

Медична реабілітація стоматологічних хворих становить певні труднощі через складність анатомічних структур щелепно-лицевої ділянки, багатогранність та унікальність фізіологічних функцій розташованих тут життєво важливих функціональних систем.

Експерти ВООЗ відзначають, що нині відомо понад 500 стоматологічних захворювань і стоматологічних проявів соматичних захворювань, у клінічному перебігу яких нерідко виникають порушення функцій мімічних та жувальних м'язів, ураження висковощелепного суглобу і таке інше. До цього треба додати важкі страждання людей із захворюваннями і травмами щелепно-лицевої ділянки, пов'язані зі спотворенням обличчя, і больовий синдром, який не має рівних у клінічній практиці.

Тому поводження лікаря з такими хворими вимагає особливого такту, чуйності та уваги.

Заняття ЛФК із хворими стоматологічного профілю підлягають загальним дидактичним принципам і правилам. Проте окремі методики занять ЛГ та іншими формами ЛФК мають свої особливості, зумовлені клінічними проявами стоматологічних захворювань. Насамперед це стосується спеціальних вправ, які треба виконувати обов'язково перед дзеркалом для візуального контролю правильного засвоєння.

Спеціальні вправи для хворих із патологією щелепно-лицевої ділянки поділяють за анатомічною ознакою на такі групи: а) для мімічних і жувальних м'язів; б) для м'язів язика і м'якого піднебіння; в) логопедичні, що коригують акт мовлення; г) ідеомоторні (уявні) рухи в іммобілізованих суглобах (висковощелепному).

За ступенем активності спеціальні вправи поділяють на 3 групи:

а) активні, що їх хворі виконують самостійно за допомогою м'язів, безпосередньо втягнутих у патологічний процес;

б) активно-пасивні, виконанню яких допомагає пальцями рук сам хворий або стороння особа;

в) пасивні, які виконують за допомогою сторонньої особи.

М'язи обличчя (мімічні та жувальні) розташовані поверхнево, в основному навколо природних отворів (рота, носа, очей). Наявність синоптичних зв'язків нейронів лицевого нерва з нейронами пірамідного шляху дає змогу довільно керувати кожним м'язом обличчя. Завдяки контролю кори великого мозку можна надати руху обмеженій кількості

м'язових волокон на одному боці обличчя, досягаючи певного лікувального або тренувального ефекту.

Опишемо деякі спеціальні вправи для мімічних м'язів, уведення яких до занять ЛФК сприяє відновленню функцій цих м'язів.

 

 

1.Відтягування кутів рота вниз і вгору. 2. Надування по черзі правої та І лівої щоки. 3. Піднімання брів, наморщування лоба, зажмурювання очей.

4. Піднімання верхньої та опускання нижньої губ, зімкнувши зуби. 5. Витягування губуперед, складання їх у трубочку, енергійне відтягування кутів рота в сторони. 6. Втягування верхньої губи під верхні зуби з одночасним рухом нижньої губи вгору. 7. Надання обличчю виразу здивування, радощів, гніву, суму тощо. 8. Відкривання широко очей, зажмурювання їх по черзі, надування щік, втягування їх, імітування усмішки з оголенням зубних рядів. 9. Нюхальні (з втягування повітря) рухи ніздрями (одночасно обома і по черзі). 10. Розслаблення м'язів обличчя, заплющування очей, опускання нижньої щелепи, подовжений видих.

 

 

Жувальні м'язи досить потужні, про що свідчитьїх будова (широкі, короткі пучки волокон з малим важелем і малою амплітудою руху). Сила, з якою здорові зуби подрібнюють їжу, може досягати 50—80 кг на 1 см2. Тому виконання вправ для жувальних м'язів (наприклад, у разі контрактури висково-щелепного суглоба) швидко призводить до їх утоми. Через це на початку курсу лікування не рекомендується виконувати вправи на відкривання рота понад 10—15 разів підряд.

Усі жувальні м'язи починаються на кістках черепа і прикріплюються до нижньої щелепи, приводячи її в рух під час свого скорочення.

Подаємо найбільш ефективні вправи для жувальних м'язів:

1. Повільне максимальне відкривання рота. 2. Те саме з опором (тильним боком долоні підтримувати підборіддя). 3. Коловий рух нижньої щелепи (підборіддям окреслити літеру «О»). 4. Бічні рухи нижньої щелепи (із закритим і відкритим ротом). 5. Висування нижньої щелепи вперед (із закритим і відкритим ротом). 6. Те саме з опором (вказівним і середнім пальцями впертися в підборіддя). 7. Максимальне відкривання рота за допомогою великих пальців (нігтьовими фалангами великих пальців впертись у верхні та нижні різці). 8. Жування цукерок типу «Ірис» або жувальної гумки (3—5 хв). 9. Статичне напруження жувальних м'язів, не відкриваючи рота (міцно стискати зуби на 2 рахунки і повільно їх розтискати). 10. Відкривання рота з глибоким вдихом через рот (позіхання). 11. Максимально часте відкривання рота з вимовлянням звуків «па-па-па».

Завдяки систематичному виконанню спеціальних вправ нормалізується функція м'язів: поліпшується місцевий кровообіг і обмін речовин, відновлюється амплітуда рухів у висково-щелепному суглобі, стимулюються процеси регенерації, усувається атрофія м'язів.

Паузи для відпочинку між виконанням спеціальних вправ слід заповнювати загальнорозвиваючими і дихальними вправами.

Навчати виконання спеціальних вправ найдоцільніше шляхом індивідуальних занять, сидячи перед дзеркалом. При цьому увагу хворого треба зосереджувати на точності виконання руху, тобто на ступені функціонального навантаження. Переконавшись у тому, що хворий може правильно виконувати спеціальні вправи, йому рекомендують кілька вправ для самостійного засвоєння перед дзеркалом. Індивідуальні заняття включають вправи для мімічних і жувальних м'язів у поєднання їх із вправами для м'язів шиї.

Травми і захворювання щелепно-лицевої ділянки крім місцевих рушень і психічних страждань зумовлюють вторинні функціональні розлади дихання, кровообігу, ковтання, жування і мовлення. Тому кожне заняття ЛГ слід насичувати великою кількістю різноманітних правил забезпечують загальнооздоровчу дію.

Найраціональнішим методом проведення ЛФК з хворими стоматологічного профілю є індивідуальні заняття, що дають змогу приділи належну увагу кожному хворому й уникнути неадекватного фізичного вантаження.

Заняття ЛФК у стоматологічних клініках звичайно проводять у спеціально обладнаних кабінетах, де крім типового інвентаря, гімнастичних приладів і тренажерів повинні бути настінні дзеркала з індивідуальними столиками та ширмами для виконання спеціальних вправ, механотера-певтичні апарати й пристосування для додаткового впливу на органи й тканини щелепно-лицевої ділянки.

Для відновлення порушених функцій мімічних і жувальних м'язів заняття ЛФК не можна обмежувати тільки механотерапією, бо вона не замінює ЛГ, а лише доповнює ії. Механотерапія як різновид пасивних вправ не дає змоги відтворити всієї різноманітності рухів у суглобі, які здійснюються у разі активного (вольового) виконання вправ. Здійснюючи механотерапію, хворий не бере досить активної участі у відновному процесі. Фізіологічні реакції, пов'язані з виконанням локальних рухів за допомогою апаратів і приладів, мають обмежений характер внаслідок різкого зниження еферентної імпульсації. Механотерапію доцільно застосовувати, коли треба усунути такі залишкові явища, як контрактура після іммобілізації, фіброзний анкілоз, атрофія суглобних капсул, зв'язок, ригідність суглобів, стягуючі рубці, парези, паралічі окремих груп. м'язів та ін. Більший ефект дає механотерапія, коли треба долати еластичний або пружинний опір, бо при цьому хворий виконує активні рухи. У стоматології для механотерапії застосовують гумові розпірки, пробки, дерев'яні клинки та інші пристосування й апарати (ложки Лімберга, еспандер Балона, дощечки Ядрової тощо). Вправи із застосуванням механотерапії виконують

6—10 разів на день протягом 5—10 хв. Використовуючи механотерапевтичні апарати та пристосування, слід дотримувати вимог асептики й антисептики. Гумові вироби треба обробляти антисептичними розчинами (спирт, потрійний розчин), а металеві—кип'ятінням.

Важливим чинником підвищення ефективності занять ЛФК із хворими стоматологічного профілю є систематичний облік зміни об'єктивних показників, які віддзеркалюють ступінь відновлення порушеної функції. Наприклад, за наявності показань слід не рідше ніж 1 раз на тиждень визначати (вимірювати) ступінь відкривання рота й силу жувальних м'язів.

Ступінь відкривання рота визначають за допомогою трикутника або оклюзійного вимірника. Якщо їх немає, то роблять це лінійкою або вводять пальці хворого між центральними різцями верхньої та нижньої щелеп. «Робоче» відкривання рота дорівнює 2—2,5 см (2 пальці хворого), максимальне—близько 4 см (3—4 пальці).

Силу жувальних м'язів визначають за допомогою гнатодинамометра або спеціальних жувальних проб. В останні роки тонус жувальних м'язів, а також силу скорочення колового м'яза рота вимірюють за методом Л. А. Гооге за допомогою міотонометрів різної конструкції.

Терміни призначення ЛФК залежать від характеру захворювання. Якщо немає протипоказань, її застосовують із перших днів лікування в комплексі з іншими терапевтичними заходами.

Протипоказання до призначення ЛФК мають, як правило, тимчасовий характер. До них належать важкий загальний стан хворого, висока тем дература тіла (понад 38 *С); наявність» гострого запального процесу на ділянці ушкоджених тканин; збільшення -ЩОБ; септичний стан; больовий синдром, що посилюється під час виконання фізичних вправ; небезпека вторинної кровотечі внаслідок близького розташування стороннього предмета біля судин, недостатня Іммобілізація відламків ушкодженої кістки.