Дифтоги. Диграфи. Наголос. Приклади.

Сполучення двох голосних, якi вимовляються одним звуком, називається диграфом, а одним складом – дифтонгом. У латинськiй мовi є три дифтонги: au, eu, ei.

Дифтонг auвимовляється, як [aв]:

aurum [аврум] – золото

Aurōra [Аврора] – Аврора, ранкова зоря

Дифтонг euвимовляються, як [eв]:

Eurōpa [Европа] – Европа (Європа)

pleura [плеура] – плевра

Дифтонг eiвимовляється, як [ей]:

hei [гей] – гей!

Диграфи – два звуки що вимовляються як один.

Диграф aeозначає звук [e]:

aes [ec] – мiдь

aether [етер] – етер (ефiр)

Диграф oe вимовляється, як український [е]:

oeconomia [економiя] – правильне ведення господарства

oenomēlum [еномелюм] – вино з медом.

У латинській мові наголос ніколи не ставиться на перший склад від кінця слова і далі третього складу від кінця слова. У двоскладових словах наголос завжди ставиться на другому складі від кінця слова: beta - буряк, lfnum - льон.Для того щоб визначити місце наголосу в багатоскладових словах, слід дотримуватися правила другого складу.

Правило другого складу - У багатоскладових словах наголос залежить від кількісної характе­ристики другого складу від кінця слова. Якщо другий склад від кінця слова довгий, то наголос ставиться на нього, а якщо короткий - то наголос ста­виться на третій склад від кінця слова, незалежно від його довготи. Наприклад: у слові eu-ro-pae-us - європейський другий склад від кін­ця слова довгий (містить дифтонг), тому наголос ставиться на нього. У слові al-li-um - часник другий склад від кінця слова короткий (голосний стоїть перед іншим голосним), тому наголос ставиться на третій склад від кінця слова.

Подiл на склади

Кількість складiв у словi залежить вiд кiлькостi голосних. У латинськiй мовi подiл на склади буває:

1) мiж двома голосними, наприклад:

praesidium [prae-si-di-um] – захист, засiдання

devalvatio [de-val-va-ti-o] – девальвацiя, зниження курсу грошей;

2) перед окремими приголосними, сполученням qu:

oeconomĭcus [oe-co-no-mĭ-cus] – господарський

maritĭmus [ma-ri-tĭ-mus] – морський

aquōsus [a-quo-sus] – водяний;

3) у групi з двох приголосних у серединi слова:

centum [cen-tum] – сто

inspector [in-spec-tor] – iнспектор, наглядач;

4) у групi з трьох приголосних, у серединi слова, мiж другим i третiм приголосним:

punctum [punc-tum] – крапка

sanctus [sanc-tus] – священний;

5) префiкс видiляється:

transformatio [trans-for-ma-ti-o] – перетворення, передавання

differentia [dif-fer-en-ti-a] – рiзниця, вiдмiннiсть.

Дифтонги i диграфи утворюють один склад:

Euclīdes [Eu-clī-des] – Евклiд

amoenĭtas [a-moe-nĭ-tas] – краса

Довгота i короткiсть складу

I. Правила довготи (Наголос на другому складi від кiнця слова)

1. Голосний довгий, якщо над ним стоїть знак довготи ( ˉ ) (природна довгота):

natūra [na-tū-ra] – природа

longitūdo [lon-gi-tū-do] – довжина.

2. Дифтонги i диграфи завжди довгi:

emphyteuta [em-phy-teu-ta] – орендатор

diaeta [di-ae-ta] – дiєта.

3. Голосний довгий за положенням, якщо вiн стоїть перед двома i бiльше приголосними:

fundamentum [fun-da-men-tum] – основа

instrumentum [in-stru-men-tum] – знаряддя.

4. Голосний завжди довгий перед приголосними х або z:

reflexus [re-fle-xus] – рефлекс

oryza [o-ry-za] – рис.

ІІ. Правила короткостi (Наголос на третьому складi від кiнця слова)

1. Голосний короткий, якщо над ним стоїть знак короткостi ( ˘ ) (природна короткiсть):

littĕra [lit-tĕ-ra] – буква

numĕrus [nu-mĕ-rus] – число.

2. Голосний перед голосним короткий:

obligatio [ob-li-ga-ti-o] – зобов’язання

praemium [prae-mi-um] – нагорода.

3. Голосний короткий перед h i сполученнями ch, ph, th, rh, sch:

contraho [con-tra-ho] – стягую

philosophus [phi-lo-so-phus] – фiлософ.

4. Голосний короткий перед сполученням нiмих приголосних iз плавними: b, p, d, t, c, g з l або r (bl, br, рl, pr, tl, tr, cl, cr, gl, gr, dl, dr):

cerebrum [ce-re-brum] – мозок

centimetrum [cen-ti-me-trum] – сантиметр.

Якщо довготу i короткiсть складу за положенням визначити неможливо, слiд звернутись до словника, де довгота позначається знаком ˉ, а короткiсть – ˘.

Довгi голоснi у таких суфiксах: -āl-, -ār-, -āt-, -īn-, -īv-, -ōs-, -ūr-, ‑ūt-.

1. Суфiкси -āl-, -ār-найчастiше трапляються у прикметниках третьої вiдмiни iз закiнченням -is, -e:

vernālis, e – весняний

cellulāris, e – клiтинний.

2. Суфiкси -āt-, -ūt- найчастiше мають прикметники першої та другої вiдмiни iз закiнченням -us, -a, -um:

cognātus, a, um – спорiднений

cornūtus, a, um – рогатий.

3. Суфiкси -ōs-, -īv-трапляються як в iменниках, так i в прикметниках першої та другої вiдмiни:

viscōsus, a, um – вiскозний, клейкий

aestīvus, a, um – лiтнiй.

4. Суфiкси -īn-, -ūr-є як в iменниках, так i в прикметниках першої та другої вiдмiни:

Alpīnus, a, um – альпiйський

matūrus, a, um – стиглий.

Короткi голоснi у суфiксах: -ĭс-, -ĭd-, -ĭl-, -ĭt-, -ŏl-, -ŭl-.

1. Суфiкси -ĭс-, -ĭd-, -ĭt-властиві прикметникам першої та другої вiдмiни:

aromatĭcus, a, um – запашний

liquĭdus, a, um – рiдкий

disposĭtus, a, um – розташований.

2. Суфiкс -ĭl- трапляється у прикметниках третьої вiдмiни:

stabĭlis, e – постiйний, незмiнний

nobĭlis, e – знатний.

3. Iз суфiксами -ŏl-, -ŭl- утворюються звичайно iменники iз зменшувальним значенням:

alveŏlus – русло

cellŭla – клiтина

granŭlum – зерно.

Поиск по сайту: