Зразки відмінювання іменників II відміни в nom. et gen. sing. et plur.

citrullus, i m — кавун

Sing. Plur.

Nom. citrull-us — кавун citrull-i — кавуни

Gen. citrull-i — кавуна citrull-Orum — кавунів

lycopersicum, i n — помідор

Sing. Plur.

Nom. lycopersic-um — помідор lycopersic-a — помідори Gen. lycopersic-і — помідора lycopersic-Orum — помідорів

За другою відміною відмінюються також прикметники чоловічого роду із закінченням -us, -er та середнього роду із закінченням -um.Запитання відмінків у латинській мові збігаються з відповідними в українській мові. Відкладний відмінок поєднує в собі орудний і місцевий відмінки української мови.

· Називний відмінок іменника в реченні завжди вказує на те, що це підмет (запитання хто? що?):

Dominus servum vocat.

Пан кличе раба.

· Родовий відмінок іменника кого? чого?:

Servus in villa domini laborat.

Раб працює в маєтку пана.

· Давальний відмінок кому? чому?:

Servus pecuniam domino tradit.

Раб передає гроші панові.

· Знахідний відмінок кого? що?:

Servus dominum non timet.

Раб не боїться пана.

· Відкладний відмінок ким? чим? у кому? у чому?:

Inter domino et servo nulla amicitia est.

Між паном і рабом не буває дружби.

· Кличний відмінок вживається при звертанні:

Salve, domine!

Вітаю, пане!

Основа іменника - це незмінювана частина слова, яка передає його лексичне значення.

NB! Для того щоб визначити основу латинського іменника, необхід­но поставити його у форму родового відмінка однини (gen. sing.) і відкинути закінчення.

Наприклад:

Словникова форма:

planta, ae f - рослина folium, i n - листок fructus, us m - плід species, ei f - вид

Gen. sing. Основа

plant-ae plant-

foli-i foli-

fruct-us fruct-

speci-ei speci-

Як видно з наведених прикладів, у більшості іменників І, ІІ, IV і V відмін практична основа збігається з основою в називному відмінку. Але в іменників ІІІ відміни практична основа слова часто не збігається з основою в називному відмінку. Тому у словниковій формі іменників ІІІ відміни по­дається закінчення gen. sing. з частиною основи, в якій відбулися зміни. Щоб визначити основу іменника ІІІ відміни, слід поставити його у форму gen. sing. і відкинути закінчення -is.

Словникова форма:

Gen. sing. Основа cucumer-is cucumer-

radic-is medicagin-is

radic- medicagin-

cucumis, eris m - огірок radix, icis f - корінь medicago, inis f - люцерна

Визначення основи іменників необхідне для їх відмінювання та утворення складних біологічних термінів.

· Прикметники І і ІІ відіни. Основа прикметника.

Прикметник (adiectivum) в латинській мові узгоджується з іменником у роді, числі та відмінку. Відмінювання прикметника відбувається за трьома відмінами. Прикметники, що в чоловічому роді мають закінчення -us та -er, в середньому -um, а в жіночому -a, складають групу прикметників першої-другої відміни, відмінюючись у чоловічому та середньому роді за другою, а в жіночому за першою відміною (відмінкові закінчення збігаються з відповідними закінченнями першої та другої відмін іменника). Усі інші прикметники належать до третьої відміни і парадигма їх відмінювання збігається з відмінюванням іменників третьої відміни голосної групи. Як і в українській мові, у латинській якісні прикметники мають вищий і найвищий ступені порівняння:

· Marcus est fortis miles. – Марк сильний воїн.

· Marcus est fortior miles quam Flavius. – Марк сильніший воїн, ніж Флавій. (Використано порівняльний сполучник quam.)

· Marcus est fortior miles Flavio. – Марк сильніший воїн, ніж Флавій. (Використано відкладний відмінок – аблатив порівняння, Ablativus comparationis.)

· Marcus est fortissimus miles omnium. – Марк є найсильнішим воїном з-поміж усіх. (Використано частковий родовий відмінок, Genitivus partitivus)

· Marcus est fortissimus miles ex/inter omnibus. – Марк є найсильнішим воїном з-поміж усіх. (Використано конструкцію ex/inter + відкладний відмінок.)

Основу прикметників І і ІІ відміни знаходять шляхом відкидання закінчення –а від жіночого роду в nom. sing.

· Особові займенники, зворотній займенник. Відмінювання.

У латинській мові є такі особові займенники: ego (я), tu (ти), nos (ми), vos (ви). Для третьої особи немає окремого особового займенника. Його замінює відповідний вказівний займенник - is, ea, id (той, та, те; він, вона, воно). У називному відмінку вони вживаються тоді, коли на них падає логічний наголос. Це буває при протиставленні, наприклад: ego scribo, tu legis (я пишу, ти читаєш). На початку листів римляни використовують фразу: Si tu vales, bene est. Ego valeo. - Якщо ти здоровий, - добре, я здоровий.
Відмінювання особових займенників
Singularis Pluralis
Nom. ego tu nos vos
Gen. mei tui nostri vestri
(нас) (вас)
nostrum vestrum
(з нас) (з вас)
Dat. mihi tibi nobis vobis
Acc. me te nos vos
Abl. me te nobis vobis

ЗВОРОТНИЙ ЗАЙМЕННИК
(Pronomen reflexivum)
Nom. немає
Gen. sui
Dat. sibi
Acc. Se

Abl. se

У латинській мові зворотний займенник стосується лише третьої особи однини і множини.
Прийменник cum (з) вживається після особового і зворотного займенників і пишеться з ним разом: mecum (зі мною), tecum (зтобою), nobiscum (з нами), vobiscum (з вами), secum (з собою). Accusativus i Ablativus зворотнього займенника можуть підсилюювати шляхом подвоєння - sese.

Латинський займенник (pronomen) має такі ж розряди, як і український: особові, зворотний, присвійні, вказівні, відносні, питальні, неозначені, заперечні, а також прикметникові займенники (в українській мові – означальні).

В латинській мові немає особових займенників третьої особи (він, вона, воно, вони). Натомість вживають вказівні займенники: is, ea, id – він, вона, воно); рідше в цьому значенні: hic, haec, hoc (цей, часом мій), ille, illa, illud (той).

8.Вказівні займенники. Присвійні займенники (Рronomĭna demonstratīva)

До вказівних займенників належать:

а) ille, illa, illud – той, та, те (вказує на найвіддаленіший предмет);

б) iste, ista, istud – цей, ця, це; той, та, те (вказує на предмет поблизу особи);

в) is, ea, id – цей, ця, це; той, та, те; він, вона, воно;

г) hic, haec, hoc – цей, ця, це (вказує на предмет, який найближчий до того, хто говорить).

Вказівні займенники відмінюються, як прикметники першої і другої відміни (чоловічий і середній рід за другою відміною, жіночий – за першою) з двома особливостями:

а) у родовому відмінку однини вони мають закінчення -īus (m, f, n);

б) у давальному відмінку однини закінчення -і (m, f, n).

Зразок відмінювання займенника is, ea, id:

3. Зворотний займенник (Рronōmen reflexīvum – sui (себе)

ПРИСВІЙНІ ЗАЙМЕННИКИ
(Pronomina possessiva)
У латинській мові є такі присвійні займенники:
Meus, mea, meum Мій, моя, моє
Tuus, tua, tuum Твій, твоя, твоє
Noster, nostra, nostrum Наш, наша, наше
Vester, vestra, vestrum Ваш, ваша, ваше
Suus, sua, suum Свій, своя, своє
Присвійні займенники відмінюються за І та ІІ відмінами.
Відмінювання присвійних займенників
Singularis
Nom. meus, mea, meum noster, nostra, nostrum
Gen. mei, meae, mei nostri, nostrae, nostri
Dat. meo, meae, meo nostro, nostrae, nostro
Acc. meum, meam, meum nostrum, nostram, nostrum
Abl. meo, mea, meo nostro, nostra, nostro
Voc. mi, mea, meum noster, nostra, nostrum
Pluralis
Nom. mei, meae, mea nostri, nostrae, nostra
Gen. meorum, mearum, meorum nostrorum, nostrarum, nostrorum
Dat. meis, meis, meis nostris, nostris, nostris
Acc. meos, meas, mea nostros, nostras, nostra
Abl. meis, meis, meis nostris, nostris, nostris
Voc. mei, meae, mea nostri, nostrae, nostra
Присвійні займенники можуть виступати в так званих підсилених формах: meamet, suomet, meapte, suopte.
Присвійні займенники у латинській мові відповідають особі підмета.
Наприклад:
Amo magistrum meum. - Я люблю свого вчителя.
Amas magistrum tuum. - Ти любиш свого вчителя.
Amat magistrum suum. - Він любить свого вчителя.
Amamus magistrum nostrum. - Ми любимо свого вчителя.
Amatis magistrum vestrum. - Ви любите свого вчителя.
Amant suum magistrum. - Вони люблять свого вчителя.
Присвійні займенники, як і прикметники узгоджуються з іменниками в роді, числі та відмінку, наприклад: amicus meus - мій друг, magister noster - наш учитель, patria nostra - наша батьківщина, frater tuus - твій брат, filia mea - моя дочка, oppidum vestrum - ваше місто.

Поиск по сайту: