Мои Конспекты
Главная | Обратная связь


Автомобили
Астрономия
Биология
География
Дом и сад
Другие языки
Другое
Информатика
История
Культура
Литература
Логика
Математика
Медицина
Металлургия
Механика
Образование
Охрана труда
Педагогика
Политика
Право
Психология
Религия
Риторика
Социология
Спорт
Строительство
Технология
Туризм
Физика
Философия
Финансы
Химия
Черчение
Экология
Экономика
Электроника

Звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру.



Обов'язковими умовами звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру є: а) вчинення злочину неве­ликої або середньої тяжкості; б) наступне, після вчинення злочину і до постановлення вироку, щире розкаяння і бездоганна поведінка.

Якщо суд внаслідок оцінки цих обставин дійде висновку про те, що неповнолітній для досягнення мети виправлення, попере­дження вчинення нових злочинів на момент постановлення виро­ку не потребує застосування покарання, він може звільнити його від покарання із застосуванням зазначених заходів. У цьому разі суд постановляє обвинувальний вирок без призначення покарання і особа вважається такою, що не має судимості. Одночасно суд при­значає певні примусові заходи виховного характеру. Частина 2 ст. 105 містить вичерпний перелік примусових заходів виховного характе­ру, зміст яких було розкрито в § 1 цього розділу.

3. Звільнення від відбування покарання з випробуванням.Стаття 104 передбачає, що для застосування цього виду звільнення від відбування покарання необхідно враховувати: по-перше, загальні підстави й умови, передбачені в статтях 75-78; по-друге, особли­вості, передбачені в цій статті.

Ці особливості полягають у такому: 1) звільнення від відбуван­ня покарання з випробуванням неповнолітніх можливе при засу­дженні їх тільки до одного виду покарання — позбавлення волі; 2) іспитовий строк встановлюється тривалістю від одного до двох років; 3) у разі звільнення неповнолітніх від відбування покарання з випробуванням суд може покласти на окрему особу (за її згодою або на її прохання) обов'язок щодо нагляду за засудженим та про­ведення з ним виховної роботи.

4. Звільнення від покарання в зв'язку із закінченням стро­ків давності виконання обвинувального вироку.Стаття 106 пе­редбачає звільнення від відбування покарання у зв'язку із закінчен­ням строків давності виконання обвинувального вироку. Загальна норма про цей вид давності передбачена в ст. 80 і нею, насамперед, повинен керуватися суд при звільненні неповнолітніх від покаран­ня, враховуючи потім особливості, зазначені у ч. З ст. 106.

Для закінчення давності виконання обвинувального вироку ч. З ст. 106 встановлює такі строки:

1) два роки — у разі засудження до покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, а також при засудженні до покарання у виді по­збавлення волі за злочин невеликої тяжкості;

2) п'ять років — у разі засудження до покарання у виді позбав­лення волі за злочин середньої тяжкості, а також при засудженні до позбавлення волі на строк не більше п'яти років за тяжкий злочин;

3) сім років -— у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на строк більше п'яти років за тяжкий злочин;

4) десять років — у разі засудження до покарання у виді позбав­лення волі за особливо тяжкий злочин.

Якщо порівняти ці строки з тими, що встановлені у ст. 80 стосо­вно повнолітніх, то очевидно, що вони є значно меншими за своєю тривалістю.

5. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання.Стаття 107 передбачає підставу і правові умови умовно-дострокового звільнення осіб, що вчинили злочини у віці до вісімнадцяти років, незалежно від їх віку на момент звільнення.

Особливістю умовно-дострокового звільнення неповнолітніх порівняно із загальною нормою про умовно-дострокове звільнення (ст. 81) є те, що його підставою є виправлення засудженого, доведене сум­лінною поведінкою та ставленням до праці і навчання (ч. 2 ст. 107). Мають особливості і правові умови застосування ст. 107: по-перше, ст. 107 застосовується до осіб, що вчинили злочин до досягнення ві­сімнадцяти років, незалежно від віку на момент умовно-достроково­го звільнення; по-друге, умовно-дострокове звільнення застосовується лише до осіб, що відбувають покарання у виді позбавлення волі;

по-трете, застосування його не залежить від тяжкості вчиненого злочи­ну; по-четверте, воно застосовується при відбутті певної частини призначеного покарання, що за розміром є меншою, ніж це перед­бачено в ст. 81 щодо повнолітніх.

Відповідно до ч. З ст. 107 умовно-дострокове звільнення від від­бування покарання осіб, що вчинили злочин у віці до вісімнадцяти років, може бути застосоване після фактичного відбуття:

1) не менше третини призначеного строку покарання у виді по­збавлення волі за злочин невеликої або середньої тяжкості і за не­обережний тяжкий злочин;

2) не менше половини строку покарання у виді позбавлення волі, призначеного судом за умисний тяжкий злочин чи необережний осо­бливо тяжкий злочин, а також, якщо особа раніше відбувала пока­рання у виді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила у віці до вісімнадцяти років новий умисний злочин, за який вона засуджена до позбавлення волі;

3) не менше двох третин строку покарання у виді позбавлення волі, призначеного за умисний особливо тяжкий злочин, а також, якщо особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі і була умовно-достроково звільнена від відбування покарання, але до закінчення невідбутої частини покарання і до досягнення вісімнад-цятирічнього віку знову вчинила умисний злочин, за який вона за­суджена до позбавлення волі.

Стосовно повнолітніх ці терміни відповідно складають: не мен­ше половини; не менше двох третин; не менше трьох чвертей фак­тично відбутого покарання (ст. 81).

Аналіз ст. 107 дає можливість зробити важливий висновок: щодо осіб, які вчинили злочин у віці до вісімнадцяти років, закон не міс­тить заборони на їх умовно-дострокове звільнення незалежно від тяжкості злочину і навіть наявності рецидиву.

Якщо умовно-достроково звільнений протягом невідбутої части­ни покарання вчинить новий злочин, то суд призначає покарання за правилами, передбаченими у ст. 71, тобто за сукупністю вироків, з дотриманням правил складання покарань та зарахування строку попереднього ув'язнення, встановлених ст. 72.

До осіб, які не досягли до вчинення злочину вісімнадцяти років, заміна невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням не застосовується.




Поиск по сайту:







©2015-2020 mykonspekts.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.