Як в практичній діяльності по соціальному світовлаштуванню

⇐ ПредыдущаяСтр 3 из 5Следующая ⇒

· (у переважаючих напрямах трудової діяльності,

· характері взаємин з сусідніми народами,

· вибудовуванні і регулюванні соціальних відносин і функцій усередині власного співтовариства і т. п.)

- так і в області ідеальних уявлень про світ

· (спільному характері світогляду,

· релігії,

· політичної та іншої ідеології,

· уявлень про самих себе

· і про сусідів,

· цілі існування,

· ціннісні орієнтації,

· основні інтереси і потреби і ін.).

В історичній практиці ці два аспекти впорядкування світу є взаємопороджуючими. Соціальна солідарність знаходить своє оформлення в ідеології, а ідеологія маніфестує саме цей тип соціальної солідарності (важко уявити собі суспільство з військово-терористичним внутрішнім режимом, побудоване на ідеології повного умиротворення і нескінченній толерантності до сусідів).

Реалізація типа соціальної солідарності, що стихійно склався, веде до становлення характерних форм соціальної організації і методів регуляції — побудови і підтримки соціального порядку (що в традиційному марксизмі називалося «соціальними відносинами» і трактувалося з позицій економічного детермінізму), найбільш адекватних цьому типові солідарності.

Існування суспільства на вибраних основах протягом декількох десятиліть (і тим більше століть) веде

· до накопичення, рефлексії і селекції соціального досвіду колективного і особистого існування саме при цьому порядку,

· до акумуляції цього досвіду у специфічній системі цінностей,

· втіленню її елементів в безлічі «культурних текстів» і, нарешті, -

· головне — в соціальному відтворенні цього порядку, тобто вияві соціальної солідарності цього типа в наступних поколіннях співгромадян, формуванні в них необхідних цьому порядку параметрів соціальної адекватності і культурної компетентності, що досягається за допомогою соціалізації та інкультурації молоді.

Тоталітарні суспільства, які літературна антиутопія назвала «ідеальними» (у сенсі ідеальної відповідності описаній вище схемі), прагнуть до максимально точного відтворення цього порядку переважно за допомогою насильницьких засобів. У суспільствах традиціоналістського типа дія цих закономірностей виявляється в більш м'яких формах, а функцію силового примусу бере на себе традиція. Соціальна солідарність, побудована на ліберально-демократичних принципах, реалізується ще більш конвенціональним чином: необхідна лояльність громадян до існуючого порядку більшою мірою обмінюється на численні соціальні блага, ніж «вибивається батогом». Проте роль і значення соціальної солідарності як організуючого начала колективного життя залишається незмінною.

2. Соціальний досвід - найважливіша змістова компонента культури, така, що є сукупністю історично селектованих і акумульованих у суспільній свідомості членів співтовариств форм здійснення будь-якої соціально значущої діяльності і взаємодії людей, що показали свою прийнятність

· не лише з погляду безпосередньої утилітарної ефективності,

· але і в підтримці потрібного в існуючих умовах рівня соціальної консолідованості співтовариства і його функціональних сегментів і підсистем,

· стійкості організаційних форм і

· ефективності процесів регуляції колективної життєдіяльності.

Соціальний досвід накопичується в процесі реальної спільної діяльності людей для задоволення їх групових і індивідуальних інтересів і потреб, в ході якої відбувається постійне стихійне відбракування тих форм (технологій і результатів) їх дій, вчинків, комунікативних актів, вживаних при цьому засобів, ідейних і ціннісних підстав і тому подібне, що признаються шкідливими або потенційно небезпечними для існуючого рівня соціальної інтегрованості колективу, виявляються неприйнятними за своєю соціальною ціною і наслідками.

Деякі з цих небажаних форм з часом потрапляють під інституційне табуювання (законодавчі, релігійні і інші заборони, санкції і ін.), інші залишаються засуджуваними в рамках звичаїв (моралі, моральності).

Форми ж, що показують себе в короткостроковому, і особливо довгостроковому плані цілком прийнятними або навіть бажаними з погляду підтримки

· відтворення

· а деколи і підвищення рівня соціальної консолідованості членів співтовариства

· їх толерантності,

· якості їх взаєморозуміння і взаємодії

так само стихійно, а з часом і інституційно, відбираються як рекомендовані, акумулюються і закріплюються в соціальних нормах, еталонах, цінностях, правилах, законах, ідейних встановленнях і ін.

Т.ч., перша культурна функція соціального досвіду полягає в акумуляції

· прямих (виражених в імперативних встановленнях, цінностях, нормах)

· і опосередкованих (опредметнених в технологіях і продуктах соціально значущій діяльності)

способів підтримки і забезпечення соціальної інтегрованості людей в більш менш стійких організаційно-діяльнісних формах.

Слід зазначити, що соціальний досвід включає перш за все набір ціннісних орієнтацій, прийнятих в даному співтоваристві;

а всяка цінність, з точки зору її соціокультурних функцій, — перш за все те, що забезпечує

· підтримку соціальної консолідованості людей,

· зняття, пониження або недопущення соціально небезпечної напруги, суперечностей, конфліктів,

· подолання агресивних, егоїстичних і інших соціально безвідповідальних проявів людини

· і одночасно має на меті підвищення взаєморозуміння, толерантності, компліментарності, згоди, вироблення спільних оцінних критеріїв і конвенціональних інтерпретацій і тому подібне.

Емпірично ні у одного народу неможливо виявити які-небудь ціннісні установки, навмисно стимулюючі соціальну деструкцію (зрозуміло, усередині співтовариства, на соціальне оточення цей принцип може і не розповсюджуватися).

З цієї точки зору, культура — це дійсно сукупність позитивних, соціально консолідуючих інтенцій людського існування, що неодноразово підкреслювалося багатьма мислителями.

Разом з тим різноманітність природних і історичних умов і обставин, в яких існують різні співтовариства (а двох співтовариств з абсолютно ідентичними історичними долями бути не може), веде до формування структурної і змістовної специфіки всякого конкретно-історичного колективу людей, що у свою чергу є одним з основних джерел напруги і конфліктів між різними співтовариствами і їх членами.

Відомо, що істотна частка міжетнічних, міжконфесійних і міждержавних суперечностей і зіткнень була пов'язана з неспівпаданням систем ціннісних орієнтацій, світоглядів, уявлень про справедливість, гідність, моральність і тому подібне, тобто локального соціального досвіду конфліктуючих співтовариств.

Разом з тим через єдність фізичної і психічної природи людей, їх антропологічні і соціальні потреби і інтереси багато елементів соціального досвіду всіх людських колективів по суті збігаються, що і є підставою для взаєморозуміння і взаємодії між співтовариствами.

Більш того, всякий людський індивід окрім засвоєного їм соціального досвіду суспільства проживання (тобто його культури) має й унікальний особистий соціальний досвід, що складається в ході його життя і є специфічним відповідно до біографії даної людини. Тому процеси міжособистісної взаємодії між людьми є у відомому сенсі мініатюрними аналогами взаємодій між співтовариствами і так само будуються на елементах схожості і відмінності їх соціального досвіду.

Таким чином виявляється друга найважливіша соціокультурна функція соціального досвіду — акумуляція локальних культурних рис і на рівні стійких соціальних колективів, і в особистій культурній специфіці індивідів.

Третя культурна функція соціального досвіду — соціальне відтворення співтовариств — трансляція їх культурних особливостей від покоління до покоління. Кінець кінцем зміст успадкованих традицій, норм, цінностей, патернів і тому подібне — і є соціальний досвід даного співтовариства, що передається за допомогою технологій виховання, освіти, обрядово-ритуальної практики і інших форм соціалізації та інкультурації нового покоління, тобто набір сталих в співтоваристві допустимих форм і результатів діяльності, яким надається перевага, поведінки, взаємодії, критеріїв оцінок, інтерпретацій і ін. Сам по собі процес соціалізації і інкультурації індивіда є динамікою засвоєння ним саме елементів соціального досвіду у вигляді

· накопичених співтовариством знань про навколишній світ,

· принципів, умінь і навичок колективного життя і соціально значущої продуктивної діяльності,

· критеріїв самовизначення в співтоваристві і

· технологій соціальної взаємодії,

· а також ідеології, що суспільно визнається,

· вірувань,

· форм творчого самовираження.

Таким чином, соціальний досвід, якщо він і не тотожній всій культурі у всьому різноманітті її форм і артефактів, є квінтесенцією її змісту, продуктом історичної селекції різних технологій задоволення людських інтересів і потреб, що акумулює найбільш прийнятні за соціальною ціною і наслідками

· способи здійснення колективної життєдіяльності людей,

· їх соціальної консолідації і регуляції,

· локалізації культурної специфіки співтовариств

· і їх соціального відтворення.

⇐ Предыдущая 1 234 5 Следующая ⇒