Мои Конспекты
Главная | Обратная связь

...

Автомобили
Астрономия
Биология
География
Дом и сад
Другие языки
Другое
Информатика
История
Культура
Литература
Логика
Математика
Медицина
Металлургия
Механика
Образование
Охрана труда
Педагогика
Политика
Право
Психология
Религия
Риторика
Социология
Спорт
Строительство
Технология
Туризм
Физика
Философия
Финансы
Химия
Черчение
Экология
Экономика
Электроника

Завдання розумового виховання дошкільників





Помощь в ✍️ написании работы
Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой

Вироблені людством і зафіксовані в культурі засоби і способи пізнання світу передають дитині дорослі. Згідно із сучасними концепціями дошкільного виховання прищеп­лення знань, умінь і навичок слід спрямовувати на вихо­вання у дітей уміння самостійно пізнавати світ. У цьому контексті окреслюється мета розумового виховання — фор­мування всебічно розвиненої дитини, її розумової активнос­ті, самостійності, творчих здібностей. Досягненню мети під­порядкований зміст розумового виховання — формування у дітей певного обсягу знань про навколишні предмети і явища (суспільне життя, працю дорослих, живу і неживу природу тощо), способів мислительної діяльності (уміння спостерігати, аналізувати, порівнювати, узагальнювати).

Конкретизують мету і зміст розумового виховання його завдання, які залежать передусім від вікових особливос­тей дітей. Розумове виховання дітей дошкільного віку покликане забезпечити вирішення таких завдань:

1. Набуття елементарних знань про навколишнє середо­вище (призначення, якості та властивості предметів, при­роду), життя і працю людей, суспільні явища. Завдання вихователя полягає в тому, щоб послідовно вести дітей від первинних, поверхових, безсистемних уявлень до пізнан­ня явищ дійсності. Найефективнішим у цьому є засвоєння не окремих знань і вмінь, а певної системи знань, яка відображає істотні залежності та зв'язки у конкретній га­лузі дійсності. Як зауважував О. Запорожець, навіть запи­тання, які ставлять діти дорослим, свідчать про те, що во­ни не обмежуються знаннями про окремі факти дійсності, а прагнуть проникнути у сутність речей і причинно-наслідкові зв'язки між явищами дійсності.

Відповідно до вікових можливостей мислительної ді­яльності діти повинні здобувати чіткі знання про предме­ти: їх призначення, якості (колір, величина, форма), влас­тивості, матеріали, з яких вони зроблені; про явища живої і неживої природи, їх взаємозалежності й закономірності;

про суспільні явища та їх взаємозв'язки; про людину взага­лі і про самого себе. Підбір і систематизація знань повинні допомогти дитині пізнати найпростішу взаємозалежність між явищами. Наприклад, при ознайомленні з явищами природи дитина має усвідомити загальну закономірність залежності будови тіла тварини від умов її існування.

У ранньому віці знання про навколишнє середовище стосуються насамперед безпосереднього оточення. З оволо­дінням дитиною основними вміннями і навичками продук­тивної, ігрової та навчальної діяльності розширюються її знання про предмети, явища природи і суспільного життя, правила і норми поведінки тощо.

2. Формування умінь і навичок розумової діяльності. Передавання дітям знань передбачає формування в них певних способів сприймання (вміння спостерігати, розгля­дати і обстежувати предмети тощо), розвиток пізнаваль­них процесів (мовлення, мислення, уяви, пам'яті, уваги).

У процесі розвитку чуттєвих способів пізнання розумо­ві операції спершу відбуваються на сенсорному (чуттєво­му) рівні. Знання, здобуті на основі цих способів пізнання, постають як уявлення. З розширенням кола уявлень, уза­гальненням знань розвиваються складніші мислительні дії (порівняння, класифікація), які розгортаються на основі не лише чуттєвого, а й раціонального пізнання. Ці про­цеси пов'язані насамперед із розвитком мовлення (попов­ненням і активізацією словника, вихованням звукової культури), зв'язного мовлення (мовлення, для якого ха­рактерний змістовий і граматичний зв'язок слів, словоспо­лучень, речень) як важливими напрямами розумового ви­ховання. Адже слово є основним засобом пізнання навко­лишнього світу, усвідомлення зв'язку між предметами і явищами, джерелом знань. Мовлення за допомогою сфор­мульованого на словах завдання спрямовує дитину на по­шуки способів його вирішення, відображає зміст конкрет­них образів-уявлень, є інструментом узагальнення, аналі­зу, порівняння, формує судження і умовисновки.

З розвитком сенсорики (чуттєвої сфери) відбувається перехід до логічного мислення, дитина набуває загальних уявлень, які стають основою розвитку її пізнавальної ак­тивності.

Мислення узагальнене відображення дійсності в процесі її ана­лізу і синтезу, пов'язаний із мовленням психічний процес пошуків і відкриттів нового.

Протягом дошкільного віку формуються і вдосконалю­ються головні розумові дії (мислительні операції): аналіз

(розкладання цілого на його складові), синтез (об'єднання предметів і явищ за спільними ознаками), порівняння (встановлення схожих і відмінних ознак об'єктів), уза­гальнення (перехід від одиничного до загального, від менш загального до більш загального), класифікація (розподіл предметів за певними ознаками) та ін.

Важливе значення для розумового розвитку дитини має розвиток уваги.

Увага — спрямованість і зосередженість особистості, що перед­бачає підвищення рівня сенсорної, інтелектуальної, рухової ак­тивності індивіда.

На основі уваги розвивається уважність і спостережли­вість дитини. Психологічні дослідження свідчать, що в дошкільному віці за допомогою слова можна привернути увагу дитини до будь-яких предметів, діяльності, навчити зусиллями волі зосереджувати увагу на виконанні кон­кретних завдань.

Результати мислительних операцій дитини не зника­ють безслідно. Вони фіксуються, зберігаються, відтворю­ються у корі головного мозку залежно від життєвих ситуа­цій, потреб. Це означає, що пам'ять є особливою формою психічного життя людини, аналітико-синтетичної діяль­ності.

Пам'ять — процеси фіксування (запам'ятовування), зберігання, відтворення, забування індивідом його попереднього досвіду.

Від того, як у дошкільні роки буде розвинена пам'ять дитини, якого масштабу сягне її обсяг, наскільки ефектив­ним буде довільне запам'ятовування (підпорядкована пев­ній меті цілеспрямована розумова діяльність щодо закріп­лення нового матеріалу), значною мірою залежатиме по­дальша розумова діяльність.

У процесі набуття досвіду, формування мислення про­тягом дошкільного дитинства відбувається розвиток уяви.

Уявапроцес створення людиною образів об'єктів на основі по­переднього досвіду.

У психічному житті дитини уява відіграє важливу роль, оскільки в цьому віці вона є особливо рухливою. За правильного розумового виховання уява не відволікає сві­домість від дійсності, а допомагає процесу її пізнання. Досвідчений педагог, дбаючи про розвиток уяви, намага­ється створювати дітям основу для яскравих вражень, ви­ховувати здатність і прагнення до творчих задумів та їх реалізації.

3. Розвиток розумових здібностей, формування пізна­вальних інтересів і допитливості. Різні індивіди неоднаково оволодівають знаннями, набувають навичок і вмінь, що залежить від здібностей.

Здібності — психічні особливості людини, які створюють переду­мови для успішного оволодіння певним видом діяльності.

Природною основою здібностей індивіда є задатки — вроджені анатомо-фізіологічні особливості нервової систе­ми. Формою вияву здібностей є обдарованість (високий рі­вень загальних і спеціальних здібностей, які є передумо­вою творчих досягнень) і талант (поєднання особливих здібностей, завдяки яким людина створює значущі, нова­торські продукти діяльності). Розумову обдарованість ін­дивіда характеризують:

— ранній вияв високої пізнавальної активності й ді­яльності;

— швидкість і точність виконання розумових опера­цій, які характеризуються стійкістю уваги й оперативної пам'яті;

— сформованість навичок логічного мислення, багат­ство активного словника, швидкість і оригінальність вер­бальних (словесних) асоціацій;

— виражена установка на творче виконання завдань, розвинутість творчого мислення й уяви, уміння вчитися.

У старшому дошкільному віці виявляються такі якості розумової діяльності дитини:

— допитливість — здатність до наполегливого пошуку різних способів вирішення розумового завдання; вона є джерелом активності дитини, прагнення глибоко і різно­бічно пізнати світ; породжує і забезпечує функціонування пізнавального інтересу, який є емоційно забарвленим вия­вом потреб людини; застерігає від «гри у допитливість», спонукає педагогів і батьків до створення сприятливих умов для розвитку дитини у різноманітних видах діяльності;

— критичність — здатність до об'єктивної оцінки фак­тів, явищ та аналізу результатів діяльності;

— кмітливість — швидкість розумової реакції;

— вдумливість — глибина і зосередженість розумової діяльності.

Для розвитку пізнавальних інтересів і пізнавальної ак­тивності необхідно формувати багатий і різноманітний сенсорний досвід дітей, послідовно розвивати основні види мислення, ігрову та інші види діяльності (спілкування, продуктивну, навчальну), розширювати і поглиблювати

знання, удосконалювати загальні та спеціальні навички розумової діяльності (обстеження предметів, спостережен­ня за явищами навколишньої дійсності, виокремлення суттєвих ознак предметів і явищ, порівняння й узагаль­нення тощо). Вже у дошкільному віці потрібно навчати ди­тину самостійного пошуку знань, що сприяє формуванню вміння ефективно пізнавати дійсність. Надзвичайно спри­ятливим середовищем для розвитку пізнавальної актив­ності дітей є природа.

Ефективне розумове виховання значною мірою зале­жить від того, наскільки вмілим і цілеспрямованим є педа­гогічне керівництво процесом розумового розвитку, від пе­дагогічних умінь, особистого прикладу і налаштованості пе­дагога постійно працювати над збагаченням розуму дитини.

Зміст і засоби розумового виховання дітей

Розумове виховання полягає у збагаченні знань дити­ни, розвитку мислительних процесів, формуванні вміння знаходити, осмислювати, інтерпретувати, використовува­ти відповідно до потреби інформацію. Його успіх залежить від характеру засвоюваних знань, від засобів і методів, якими послуговується вихователь, його уміння налашто­вувати дитину на постійний інтелектуальний розвиток і продуктивну інтелектуальну діяльність. Ці аспекти є складовими змісту розумового виховання.

Зміст розумового виховання — формування у дітей певного об­сягу знань про предмети і явища (суспільне життя, природу, люди­ну тощо), способів мислительної діяльності (вміння спостерігати, аналізувати, порівнювати, узагальнювати).

Найістотніші зрушення у розумовому розвитку дитини є результатом засвоєння не окремих знань і вмінь, а певної їх системи і загальних форм розумової діяльності, які є ос­новою розумового розвитку. Таке бачення змісту розумо­вого виховання спирається на психологічні дослідження (Л. Виготський, П. Гальперін, О. Запорожець, М. Поддьяков та ін.), ідеї гуманістичної педагогіки К. Ушинського, який переконував у недоцільності штучного спрощення наукових знань до рівня дитячого розуміння, а також у не­раціональності донесення до дітей знань, які перевищують рівень їхнього розумового розвитку.

Для розумового виховання важливо забезпечити здо­буття дитиною систематизованих знань — організованих у певній послідовності й повноті знань, що дає змогу роз­глядати і використовувати їх як єдине ціле. Орієнтація на систематизацію сприяє актуалізації попередньо здобутих знань і глибокому розумінню тих, що формуються. У про­цесі засвоєння систематизованих знань можливе форму­вання загальної стратегії пізнавальної діяльності дітей — від виокремлення предмета до встановлення його зв'язку з іншими предметами, поряд з якими він існує. Згодом від­бувається аналіз його окремих властивостей у системі фун­кціональних зв'язків з іншими предметами. Отже, необ­хідним елементом змісту розумового виховання є засвоєн­ня систематизованих знань про навколишній світ.

Зміст розумового виховання реалізується через вико­ристання таких його засобів:

1. Ознайомлення з предметами і явищами навколиш­нього світу. Обсяг і характер знань визначає програма ви­ховання і навчання у дошкільних закладах дітей кожної вікової групи відповідно до можливостей їхнього розумо­вого розвитку. Усі знання об'єднані в розділи: про приро­ду, предметний світ, працю дорослих, явища суспільного життя тощо.

У ранньому дитинстві дитину знайомлять з конкретни­ми предметами і явищами найближчого оточення. Оволо­діння різними видами предметних дій і мовою забезпечує формування елементарного кола уявлень: про якості і властивості предметів побуту, іграшки, певні об'єкти при­роди, про призначення окремих предметів і способи корис­тування ними.

У дошкільний період дитина оволодіває основними уміннями і навичками різних видів діяльності: ігрової, трудової, навчальної, спілкування, малювання, ліплення, конструювання. Розширення знань про предмети і явища відбувається завдяки опануванню і розвитку нових видів діяльності, поглибленню змісту тих, які сформувались у ранньому віці. Педагоги, батьки допомагають дітям сфор­мувати уявлення про сім'ю, життя і працю дорослих, нор­ми і правила поведінки, стосунки між людьми, явища су­спільного життя, рідне місто чи село, рідний народ, його звичаї і традиції тощо. У старшому дошкільному віці знан­ня поєднуються з формуванням пізнавального ставлення до навколишнього світу, що вимагає розвитку певних спо­собів його освоєння. Діти оволодівають такими мислитель-ними операціями, як порівняння, узагальнення, класифі­кація; у них формується загальний метод розумової діяль­ності — здатність швидко і точно зрозуміти завдання, планомірно і послідовно вирішувати його, правильно оці­нювати результати. Розумова діяльність дітей формується у процесі навчання під керівництвом дорослого.

Усе, що оточує дитину (люди, предметний світ, приро­да, явища суспільного життя), є джерелом розумового розвитку. У своєму повсякденному житті дитина здобуває нові знання, набуває нового досвіду. Цей процес, особли­вістю якого є вплив суспільного середовища на інтелекту­альну працю, О. Усова назвала природною «дидактикою життя».

Дитина ознайомлюється з навколишнім середовищем завдяки безпосередньому, послідовному й активному сприйманню предметів і явищ. Виховання, як зауважував К. Ушинський, повинно вправляти здатність дітей до спос­тереження — цілеспрямованого збирання фактів про предмети і явища дійсності, поведінку і діяльність особис­тості з метою їх аналізу і тлумачення. Правильно організо­ване спостереження сприяє вихованню у дітей зосередже­ної уваги і поглиблює їхній інтерес до пізнання світу.

2. Спілкування з дорослими. Особливу роль у розумово­му вихованні відіграють відповіді дорослих на численні за­питання дітей, які є одним із показників їхнього розумово­го розвитку. Спочатку ці питання є простими: «Яка киця?», " Що робить зайчик?". Пізніше розвивається допитливість та інтерес до предметів і явищ не лише безпосереднього оточення, а й віддалених: «Чому дме вітер?». Сукупність дитячих запитань учені (О. Сорокіна) класифікують на та­кі категорії:

— питання, що містять бажання дитини одержати від дорослих пораду або допомогу («Ви навчите мене малювати цей візерунок?»); адекватною реакцією на них буде кон­кретна допомога дорослих у тому, про що дитина просить;

— питання, що відображають намагання дитини викли­кати емоційне співпереживання дорослих («Добре я відпо­відав на занятті?»); у такому разі педагог, відповідаючи на питання дитини, має виявити зацікавленість нею, її успі­хами, а за необхідності — співчуття;

— пізнавальні питання, зумовлені прагненням дітей до знань («Звідки приходить зима?»); вони зобов'язують пе­дагогів, батьків до точних, правильних за змістом і з нау­кової точки зору відповідей.

В ознайомленні дітей з навколишнім світом не можна недооцінювати спілкування з дорослими поза процесом навчання. Цей спосіб розумового виховання М. Поддьяков назвав стихійним, неорганізованим навчанням.

3. Різні види діяльності дітей. Важливим засобом вихо­вання є організована вихователем розумова діяльність ді­тей. У ранньому віці розумове виховання відбувається у процесі організації предметної діяльності дітей. Це вима­гає створення предметного середовища, яке б спонукало дітей до пізнавальних дій.

Важливим фактором є розвиток мовлення, що відкри­ває нові можливості для формування первинних уявлень, допомагає встановлювати зв'язки між предметами, діями і словами, що їх називають, підводить дітей до елементарно­го узагальнення.

У розумовому вихованні важлива роль належить грі, в якій відображаються враження дітей про навколишню дій­сність, творчо інтерпретуються їхні уявлення про предме­ти і явища, розуміння подій. Перші ігри малюків виника­ють із предметної діяльності. Їх розвиток відображає спря­мованість пізнання дитини. Із фокусуванням її уваги на людину в грі з'являється рольовий розподіл, який відобра­жає людські взаємини. Рольова взаємодія сприяє усвідом­ленню дітьми правил і норм поведінки людей, мотивів їхньої діяльності тощо. У процесі формування ігрового за­думу, розгортання сюжету гри діти удосконалюють плану­ючу функцію мислення, розвивають свої пізнавальні інте­реси. У грі діти можуть послуговуватися засвоєними знан­нями за власним задумом, переживають багато радісних емоцій, виявляють ініціативу, мають можливість бачити результати своєї діяльності.

Дбаючи про підвищення виховного ефекту творчих ігор, вихователю слід постійно збагачувати їх зміст шля­хом розширення вражень, знань дітей про навколишню дійсність. Вдумливе педагогічне керівництво повинно спи­ратися на рівень розуміння дітьми процесів і явищ, який виявляється у грі, і поступово розвивати послідовність ігро­вих дій, учити дітей плануванню.

Особливо доцільні у розумовому вихованні дітей ди­дактичні ігри, що в ранньому віці сприяють мовленнєво­му розвитку. У середньому і старшому дошкільному віці дидактичні ігри розвивають увагу, кмітливість, винахід­ливість, уточнюють, систематизують, узагальнюють знання про світ. Усі компоненти структури гри (ігрове завдання, зміст, дії, правила) спрямовані на розумовий розвиток, можливості якого розширюються внаслідок урізноманітнення й ускладнення ігор. Важливо навчити дітей розуміти гру, пояснювати її зміст, правила, способи дій, що розвиватиме їхнє мислення, мовлення, вчитиме самоконтролю.

Розумовий розвиток дитини залежить і від того, наскіль­ки вона включена у продуктивні види діяльності. Кожна продуктивна діяльність передбачає вміння дитини плану­вати, тобто спершу уявляти образ того, що створюється, а потім утілювати його у практичній діяльності. Так, конс­труювання вимагає цілісного сприйняття предмета, що конструюється, його складових частин, уміння уявляти його в різних просторових положеннях, планувати прак­тичні дії, оцінювати процес і результати своєї діяльності та ін. Ці дії у процесі роботи вдосконалюються. В організації предметних видів діяльності вихователь має постійно дба­ти про збагачення уявлень дітей про предмети, їх якості та властивості, особливості різних будівель і споруд, а також про специфіку необхідних для створення конкретної моде­лі матеріалів.

У процесі зображувальної діяльності (малювання, ліп­лення, виготовлення аплікацій) розширюються, поглиблю­ються знання про предмети і явища навколишнього світу, розвиваються сенсорні здібності. Образотворча діяльність розгортається на основі сприймання, осмислення, пережи­вання сприйнятого, виявлення свого ставлення до нього через зображення. Ця закономірність і визначає суть нав­чання дітей образотворчої діяльності. У творчому процесі дитина вчиться аналізувати предмети, порівнювати їх, ви­окремлювати їх ознаки, сприймати створене і завершене зображення, оцінювати його. їй доводиться оперувати уяв­леннями, перетворювати попередній досвід за допомогою уяви, вдосконалювати плануючу функцію мислення. Спря­мовуючи зображувальну діяльність дитини, педагог, крім передавання певних практичних навичок і умінь, має дба­ти про організацію систематичного спостереження за пред­метами і явищами, удосконалення способів їх обстеження, розвиток аналітико-синтетичних здібностей.

На розумове виховання дітей дошкільного віку впли­ває і трудова діяльність. Вона, значною мірою розгортаю­чись на сенсорній основі, вимагає від дитини елементар­них навичок планування: визначати послідовність робіт, розподіляти обов'язки між учасниками, домовлятися про спільний результат. Дитина повинна заздалегідь готувати все необхідне для роботи, вміти добирати, використовува­ти інструменти і матеріали. У процесі організації трудової діяльності дітей вихователю слід потурбуватися про взає­мозв'язок трудового і розумового виховання. Потрібно,

щоб формування практичних навичок не випереджало і не відставало у часі, а відбувалося паралельно із формуван­ням знань і розумових умінь. На їх основі педагог розвиває вміння виявляти ініціативу, творчість, цілеспрямованість і наполегливість у досягненні результату.

4. Навчання. Цей вид діяльності є найдієвішим засобом розумового виховання. Разом із збагаченням дітей новими знаннями в процесі навчання підвищується рівень їхнього розвитку, вдосконалюються всі форми мислительної ді­яльності. У процесі спеціального навчання діти вчаться аналізувати предмети, оволодівають стратегією пізна­вальної діяльності. Провідна роль навчання у розумовому вихованні обумовлена активною позицією педагога. Вихо­ватель добирає, структурує для повідомлення дітям ін­формацію, цілеспрямовано формує уміння і навички та організовує діяльність дітей, аналізує засвоєння ними знань, що є підставою для подальшої індивідуальної робо­ти з ними. Під час занять формуються навички навчальної діяльності дитини: слухати і чути те, що говорить педагог, діяти згідно з його вказівками, досягати потрібних резуль­татів й оцінювати їх. Навчальна діяльність на заняттях є колективною, внаслідок чого дитина може порівнювати свої результати із результатами інших дітей, аналізувати власні помилки, усвідомлювати необхідність і напрями са­мовдосконалення.

Системне використання засобів розумового виховання забезпечує загальний розвиток дитини, набуття нею знань про навколишній світ, формування її пізнавальних здіб­ностей.

Доверь свою работу ✍️ кандидату наук!
Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой



Поиск по сайту:







©2015-2020 mykonspekts.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.