Мои Конспекты
Главная | Обратная связь


Автомобили
Астрономия
Биология
География
Дом и сад
Другие языки
Другое
Информатика
История
Культура
Литература
Логика
Математика
Медицина
Металлургия
Механика
Образование
Охрана труда
Педагогика
Политика
Право
Психология
Религия
Риторика
Социология
Спорт
Строительство
Технология
Туризм
Физика
Философия
Финансы
Химия
Черчение
Экология
Экономика
Электроника

Особливості методів навчання



Залежно від змісту навчального матеріалу обирають спосіб його засвоєння, тобто конкретний метод навчання. Наприклад, опанування знань про навколишню дійсність вимагає передусім зорового, слухового та інших видів сприймання, а отже, наочних і практичних методів. Ос­мислення матеріалу забезпечують бесіда, пояснення, роз­повідь, тобто словесні методи.

Конкретний метод визначає особливості діяльності ви­хователя і дітей, напрям процесу навчання. Як правило, в педагогічній практиці орієнтуються на комплексне засто­сування різноманітних методів.

Використовувані у дошкільній дидактиці методи на­вчання класифікують за різними ознаками. За джерелами знань розрізняють наочні, словесні та практичні методи.

Наочні методи. Особливість цих методів навчання по­лягає у набутті дітьми знань шляхом сприйняття окремих процесів, явищ, предметів або їх зображень. Наочні мето­ди широко використовують при повідомленні дошкільни­кам нової інформації. За словами К. Ушинського, вони ґрунтуються на конкретних образах, безпосередньо сприй­нятих дитиною. «Цей хід навчання від конкретного до абс­трактного, від уявлення до думки такий природний і ґрун­тується на таких зрозумілих психічних законах, що від­мовлятися від його необхідності може лише той, хто зовсім відхиляє необхідність дотримуватися у навчанні вимог людської природи взагалі і дитячої особливо». До цієї гру­пи методів належать спостереження і демонстрація.

Спостереження. Воно є провідним у навчанні дітей дошкільного віку. Суттю спостереження є безпосереднє, цілеспрямоване, планомірне сприйняття дітьми процесів, явищ, об'єктів навколишнього світу за допомогою органів чуття, без втручання у їх буття.

Під час спостереження активно взаємодіють сприйман­ня, мислення і мовлення, дошкільники виокремлюють у предметах і явищах основні, суттєві ознаки, встановлюють причинно-наслідкові зв'язки, залежності, засвоюють ос­новні знання. Воно максимально відповідає особливостям пізнавальної діяльності дітей, сприяє розвитку їхніх пі­знавальних здібностей (інтересу до навколишнього світу, допитливості, спостережливості), удосконалює сенсорні процеси (відчуття, сприймання).

Спостереження буває короткочасним (наприклад, за поведінкою тварини) і тривалим (за будівництвом будин­ку, ростом рослини тощо).

У процесі навчання використовують такі види спосте­режень:

— розпізнавальні спостереження. їх застосовують у всіх вікових групах для ознайомлення з новими об'єкта­ми, уточнення та розширення уявлень дітей;

— спостереження за зміною і перетворенням об'єктів. Полягають у зіставленні стану об'єкта на конкретний час із попереднім його станом, виокремленні серед різноманіт­них ознак тієї, що свідчить про зміну. Такі операції стимулюють розвиток пізнавальної активності дітей;

— репродуктивні спостереження. Вони засновані на від­творенні образу об'єкта, формують уміння використовувати знання у вирішенні практичних і пізнавальних завдань.

Дошкільна педагогіка ставить такі вимоги до спостере­ження як методу навчання:

1) умотивованість, чіткість формулювання мети спостереження, доцільність завдань, які ставить перед дітьми вихователь;

2) врахування рівня розвитку дошкільнят, їхніх інтересів при виборі об'єкта спостереження, конкретність об'єкта;

3) планомірність розгортання процесу спостереження.

4) цілеспрямована активізація інтересу дітей з метою задіяння різних органів чуття;

5) стимулювання самостійності, розумової активності дошкільників під час спостереження за об'єктами, використовуючи словесний супровід (проговорювання дітьми назв об'єктів, вказівки вихователя, його запитання);

6) використання знань, вражень, набутих під час спостереження, у подальшій діяльності дошкільників (на заняттях, у грі тощо).

Демонстрація. Її використовують для уточнення, узагальнення і систематизації знань дітей про предмети і явища, формування уявлень про недоступні для безпосереднього сприймання об'єкти. Метод демонстрації полягає у показі дітям натуральних предметів або їх зображень (кар тин, діапозитивів, кінофільмів). Використовуваний під час демонстрацій ілюстративний матеріал повинен реально відображати навколишню дійсність, не спотворюючи її, а його зміст — відповідати пізнавальним можливостям, рівню розвитку дітей.

У дошкільному закладі для демонстрації використову­ють: спеціально створені дидактичні картини (серії про тва­рин, пори року); репродукції картин відомих художників (пейзажі, натюрморти, портрети дітей, казкові сюжети); книжну графіку (ілюстрації до художніх творів); предмет­ні картинки, згруповані за відповідними темами («Одяг», «Наше місто», «Праця дорослих» та ін.). У процесі навчан­ня дошкільникам демонструють слайди, діафільми, відеофільми, комп'ютерні програми для дітей. При цьому важ­ливо забезпечувати не лише відповідну для певного віку кількість вражень, а й необхідні гігієнічні умови (трива­лість, якість зображення, відстань, освітлення та ін.).

За допомогою демонстрації картин, ілюстрацій, схем формуються уявлення про статичні наочні образи, а при використанні технічних засобів навчання — динамічні.

Словесні методи навчання. Основою цієї групи мето­дів є слово як джерело здобуття знань, що відкриває для дітей можливості виходити у процесі пізнання за межі безпосереднього сприймання. Основними словесними метода­ми, які використовують у навчанні дошкільників, є розпо­відь, читання (слухання дітьми) творів художньої літера­тури, бесіда.

Розповідь. Вона збагачує дитину різноманітними вра­женнями, впливає на її розум, почуття, уяву. Розповіддю є живий, образний, емоційний, логічно структурований виклад подій, заснований на фактичному матеріалі. Роз­повідь вихователя повинна мати чітко визначену тему, художню форму, бути динамічною, засновуватися на близьких і цікавих для дітей фактах. Вони можуть бути присвячені поточним подіям, праці дорослих, явищам природи, святам та ін.

Найпоширенішими видами дитячих розповідей, які використовують у навчальному процесі, є перекази літера­турних творів, розповіді за картинами, про предмети та іграшки, про події з власного досвіду, складання казок, за­кінчення початку розповіді вихователя та ін.

Читання (слухання дітьми) творів художньої літе­ратури. Цей метод навчання сприяє розширенню знань дошкільників про предмети і явища, формуванню худож­ніх смаків, умінь сприймати й аналізувати художні твори, відтворювати словесні образи, простежувати і розуміти зв'язки у творі, виникненню співпереживання.

Бесіда. Її використовують для узагальнення і система­тизації знань. Беручи участь у бесіді, дитина повинна зна­ти, про що йдеться, уміти включатися в діалог, підтриму­вати і розвивати його, слухати і розуміти співбесідника, керувати своєю увагою та ін.

Важливо правильно побудувати бесіду, враховуючи її вид (вступна, підсумкова), підібрати питання, які повинні бути простими і зрозумілими за змістом, короткими і чіт­кими за формою. Вони можуть бути констатуючими, при-чинно-наслідковими, проблемними.

У роботі з дошкільниками використовують такі види бесіди:

— етична (її метою є формування моральних уявлень дітей);

— пізнавальна (про події життя, працю дорослих, при­роду);

— вступна (використовують для підготовки дітей до певної діяльності);

— підсумкова (застосовують з метою уточнення, систе­матизації знань).

Цей метод використовують у роботі з дошкільниками, які вже мають певний запас знань, комунікативний досвід.

Практичні методи навчання. За допомогою них педагог організовує різноманітну практичну діяльність дітей, що сприяє засвоєнню ними знань, умінь і навичок. Використання практичних методів змінюється з віком дітей, оволодінням ними відповідними вміннями. Якщо у молодшій і середній групах вихователь здебільшого показує способи виконання завдання за зразком, то у старшій групі демонстрація все більше поступається місцем самостійному виконанню роботи за заданими умовами. До цих методів на лежать вправи, ігри, прості досліди, моделювання.

Вправи. їх суть полягає у багаторазовому повторенні дитиною розумових і практичних дій, зміст яких заданий педагогом. З огляду на функціональне призначення виокремлюють такі види вправ:

— вправи, спрямовані на відтворення навчального мате­ріалу з метою його закріплення. Вони сприяють формуванню в дошкільників уміння зіставляти одержаний результат із передбачуваним, виправляти помічені невідповідності, розвивають самоконтроль. У педагогічній практиці дитячого садка такі вправи є найпоширенішими;

— вправи, спрямовані на використання засвоєних знань, умінь і навичок у нових умовах. Вимагають від дітей розвиненої самостійності, наполегливості у досягненні мети;

— творчі вправи. Передбачають застосування нових дій і операцій, якими дошкільники ще не оволоділи.

Раціональному використанню вправ сприяє чітке фор­мулювання перед дітьми навчального завдання, демонс­трація способів виконання, поступове ускладнення їх з урахуванням вікових можливостей та індивідуального розвитку дошкільнят, володіння ними навичками само­контролю, а також диференційований аналіз та оцінка ре­зультатів їх виконання.

Ігри. Цей метод передбачає застосування у навчанні елементів ігрової діяльності, внаслідок чого дидактичне завдання стає більш зрозумілим, доступним і привабли­вим для дитини, а процес навчання — цікавішим.

Гра сприяє розвитку довільної уваги, активізує мислительну діяльність, творчу думку і волю дошкільників. Особливо часто звертаються у дитячому садку до автодидактичних ігор, під час яких дії дітей регулюються певним завданням і правилами. Використовують їх з метою закріплення, узагальнення, систематизації знань як на за­няттях, так і в повсякденному житті.

Прості досліди. Полягають у перетворенні предмета, явища чи ситуації з метою виявлення прихованих якостей об'єктів, установлення зв'язків між ними та ін. Такі дії є пошуковими. Їх зміст залежить від навчально-пізнаваль­них завдань, які ставить вихователь, можливостей дитини діяти самостійно.

Пошукові дії дошкільнят можуть бути спрямовані на виявлення властивостей предметів (важкий — легкий; плаває — тоне) та їх станів (перехід води у пару тощо). До такої діяльності, як правило, залучають старших дошкіль­ників, а дітям молодшого і середнього дошкільного віку пропонують виконувати окремі пошукові дії. Поступово вони переходять від спроб певним способом досягти прак­тичного результату до дій, спрямованих на пізнавальний результат, виявлення прихованих властивостей предметів та їх зв'язків.

Моделювання. Його основою є принцип заміщення, згідно з яким реальний предмет заміщується його зобра­женням або певним знаком. Створення та використання моделей цінні для формування знань про властивості, зв'язки предметів і явищ. Вони дають змогу простежити недоступні для безпосереднього споглядання зв'язки.

У навчанні дітей дошкільного віку використовують предметні (аналогічні предмету фізичні конструкції), предметно-схематичні (суттєві компоненти об'єкта, зв'яз­ки між ними позначають за допомогою предметів-замінників і графічних знаків), графічні (графіки, формули, схеми та ін.) моделі.

За типом пізнавальної діяльності виокремлюють такі ме­тоди навчання: пояснювально-ілюстративний (інформацій­но-рецептивний), репродуктивний (відтворюючий), частко­во-пошуковий (евристичний), проблемний, дослідницький.

Пояснювально-ілюстративний (інформаційно-ре­цептивний) метод. Його використання вихователем за­безпечує сприймання, усвідомлення та запам'ятовування дітьми фактів і явищ. Цінність цього методу полягає в то­му, що він сприяє засвоєнню і відтворенню значного обся­гу знань. При цьому вихователь має змогу використати різні форми викладу матеріалу (фронтальну, групову, ін­дивідуальну).

Репродуктивний метод. Заснований на відтворенні знань, повторенні способів діяльності за завданням педаго­га. Із цією метою використовують неодноразове повторення виконання одного й того самого завдання, а також варі­ативних, схожих з раніше засвоєними зразками.

Частково-пошуковий (евристичний) метод. Суть його полягає в тому, що педагог доручає дітям завдання, які є окремими етапами розв'язання проблеми. Дошкіль­ники повинні сприйняти завдання, осмислити його умови і самостійно знайти шляхи його вирішення.

При цьому вихователь може запропонувати таку схему пошуку:

— приймати, а потім і самим висувати пізнавальне зав­дання;

— пропонувати здогадки про причини і наслідки спос­тережуваних явищ;

— обирати і використовувати способи перевірки вису­нутих здогадок;

— аналізувати факти, робити висновки. Проблемні ситуації виникають часто у повсякденному

житті дитячого садка, тому вихователю важливо макси­мально застосовувати частково-пошуковий метод у вирі­шенні їх дітьми.

Проблемний метод. Використовують його для активі­зації розумової діяльності дітей. Як відомо, інтерес до проблемних завдань у них виникає досить рано і розвива­ється протягом усього дошкільного віку. Для педагога, який вирішив використати цей метод, головне правильно сформулювати проблему, стимулювати самостійний по­шук дітьми шляху її вирішення.

У навчанні дошкільників використовують такі види проблемно-ігрових завдань:

— завдання, які вимагають установлення просторових і функціональних зв'язків (ігри для дітей раннього й до­шкільного віку типу «Одягни ляльку»);

— завдання, що вимагають розкриття причинних зв'язків (вправа «Човник» із двома човниками, в одного з яких діряве дно);

— завдання, які вимагають знання способів дії з пред­метами (лото «Кому що потрібно?»);

— завдання, спрямовані на класифікацію предметів (гра «Прибери зайве» та інші);

— завдання, розраховані на словесне вирішення на ос­нові уявлень про залежність предметів і явищ (словесні ло­гічні задачі, загадки тощо).

Проблемне навчання пов'язане із мисленням дитини, стимулює його розвиток. Тому важливо, крім мотивації такої навчальної діяльності, максимально враховувати рі­вень знань, можливості мислення дошкільника.

Дослідницький метод. Він заснований на складанні педагогом і пропонуванні дітям проблемних завдань для пошуку рішення. Діти мають сприйняти вказану вихова­телем або самостійно побачити існуючу проблему, усвідо­мити її умови, спланувати етапи і засоби вирішення, про­аналізувати успішність роботи на кожному етапі. Дослі­дницьке завдання вони розв'язують самостійно, а педагог лише коригує за необхідності їхні дії.

Метод розвитку творчих здібностей дітей на основі теорії вирішення винахідницьких завдань. За допомогою спеціальних вправ дошкільників знайомлять із законами діалектики, вчать системного аналізу, підводять до пошуку, погляду на предмети і явища з різних боків, бачення супе­речностей в об'єкті (щось у ньому добре, а щось погане, щось корисне, а щось шкідливе тощо). Діти опановують навички вирішення проблем, використовуючи прийоми аналізу об'єктів у різних часових і просторових вимірах (ігри «Чим може бути?», «Добре — погано», «Навпаки», викладання візерунків з камінчиків («малювання камінчиками»), спо­стереження за «живими хмаринками», уявлення себе на місці спостережуваного об'єкта, зміна характеру літератур­ного героя та ін.).

Метод розв'язання винахідницьких завдань. Допома­гає активізувати навчальний процес, оскільки стимулює пошук дошкільниками нетрадиційних рішень, уберігає їх від стереотипів мислення, розвиває нетрадиційний погляд на предмети і явища, привчає дітей, не довіряючи чужому досвіду, шукати свої шляхи вирішення проблем і відстою­вати власну думку.

У педагогічній науці методи навчання класифікують і за такими критеріями:

— за логічними механізмами засвоєння знань: індук­тивні (пізнання загального через часткове), дедуктивні (пізнання часткового через загальне);

— за особливостями взаємодії у процесі навчання: ме­тоди викладання, методи учіння;

— за дидактичними функціями: методи первинного засвоєння, узагальнення засвоєного, контролю та пере­вірки;

— за характером знань: метод повідомляючого навчан­ня й осмислення нових знань, метод проблемного навчан­ня і проблемного навчального пізнання.

Обираючи і використовуючи конкретний метод, педа­гог має усвідомлювати, завдяки чому він зможе якнайкра­ще організувати спільну діяльність із дитиною, щоб вирі­шити дидактичне завдання.

Жодна класифікація не вичерпує всієї сукупності використовуваних на практиці методів навчання, тому не має абсолютного визнання у педагогічному середовищі.