Мои Конспекты
Главная | Обратная связь


Автомобили
Астрономия
Биология
География
Дом и сад
Другие языки
Другое
Информатика
История
Культура
Литература
Логика
Математика
Медицина
Металлургия
Механика
Образование
Охрана труда
Педагогика
Политика
Право
Психология
Религия
Риторика
Социология
Спорт
Строительство
Технология
Туризм
Физика
Философия
Финансы
Химия
Черчение
Экология
Экономика
Электроника

Національна ідея та зміна суспільної парадигми



Одним з найбільш фундаментальних понять, яким оперують сучасні вчені та політики при розгляді й вирішенні проблеми національного, а разом з тим і правового розвитку, є поняття національної ідеї. Однак конкретний зміст, яким наповнюють це поняття у широкому вжитку, дуже розпливчастий. Нині у суспільній науці відсутнє чітке визначення національної ідеї. Це поняття часто ототожнюється з національною самосвідомістю, ідеологією державотворення тощо.

Національна ідея має своїм об'єктом націю або таку спільноту людей, яка прагне стати нею. В. Солдатенко і Ю. Левенець у колективній монографії "Українська ідея. Історичний нарис" зазначають, що "..в національній ідеї концентруються відповіді на найскладніші питання: задля чого живе нація, як вона реалізує себе в оточенні інших спільнот" [7, 112].

Бенедикт Андерсон у своїй роботі "Уявлені спільноти" дає наступне визначення нації: "це уявлена політична спільнота – при тому уявлена як генетично обмежена і суверенна.

Вона уявлена тому, що представники навіть найменшої нації ніколи не знатимуть більшості зі своїх співвітчизників, не зустрічатимуть і навіть не чутимуть нічого про них, і все ж в уяві кожного житиме образ їх співпричетності" [1, 22].

Питання щодо національної ідеї в контексті правотворення набуває, безумовно, важливого значення. Тому що ідеологія об'єктивно виконує функцію найвищої легітимізації всього, з чим вона має справу у змістовному аспекті уявлень про світ і місце людини в ньому. Це і певний суспільний устрій, соціальні відносини, типи поведінки, спосіб життя. Ідеологія виступає і як вольовий імпульс, що забезпечує тривалу організацію усього суспільного життя, і як джерело соціальної мотивації для окремої людини, соціальних груп, інститутів, суспільства в цілому.

Українське суспільство, повинно мати систему ціннісних орієнтацій, чітких ідеологічних координат, духовним і моральним ядром якої є українська національна ідея. Сутність української національної ідеї збігається із змістом національної мети: побудова незалежної, демократичної, правової, соціально справедливої і економічно ефективної держави. Єдиним гарантом забезпечення досягнення цієї мети є свідомі громадяни України, зусилля яких повинні бути з інтегровані національною ідеєю як об'єктивно необхідним в економічній структурі прогресотворчим чинником

аціональна ідея згуртовує народ в одне ціле на базі соціально-політичних, морально-етичних та психологічних основ його менталітету та буття. Це прагнення до ідеального самовлаштування нації в усіх сферах життя на основі національної свідомості, ціннісних настанов нації, це духовний стан народу. Вищим проявом національної ідеї є розуміння політичної мети – державотворення, культурного, економічного, духовного розвитку [8, 39].

Важливим є й те, що трансформаційні процеси відбуваються сьогодні в Україні на тлі процесу глобалізації, тобто поширення по всій планеті спільних для всього людства ідей, культури, цінностей, способу життя та інше, з притаманним їм уніфікацією та стандартизацією. Що, звісно, не сприяє формуванню та зміцненню у свідомості громадян ідей патріотизму та національної ідеї.

Треба не відвертатися і від того факту, що багато людей в Україні взагалі досить байдужі до національної ідеї, а спроба поставити її понад усе може призвести тільки до активного її неприйняття цими людьми. Це, в свою чергу може, викликати зростання рівня конфронтації в суспільстві.

Зараз гостро відчутна потреба, мабуть, не стільки в національній ідеї, як такої, а в новій парадигмі суспільного розвитку, в новій цементуючій загальнонаціональній основі, яка б була здатна об'єднати всі елементи соціуму в єдине ціле і стала б не тільки духовним стрижнем суспільства, а й орієнтиром його розвитку.